Справа № 810/2556/18 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.
24 вересня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів Собківа Я.М., Лічевецького І.О.
за участю секретаря Такаджі Л.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області
на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2019 року
у справі № 810/2556/18 (у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження)
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2
до відповідача Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області
про визнання протиправними та скасування рішень,
У травні 2018 року фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, у якому позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.04.2016 року № 0005911702, прийняте Фастівським відділенням Васильківської ОДПІ (м.Фастів) ГУ ДФС у Київській області;
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.04.2016 року № 0005931702, прийняту Фастівським відділенням Васильківської ОДПІ (м.Фастів) ГУ ДФС у Київській області;
- визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 15.04.2016 року №0005921702, прийняте Фастівським відділенням Васильківської ОДПІ (м.Фастів) ГУ ДФС у Київській області.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що придбані позивачем у відповідних контрагентів товари та послуги безпосередньо використано у власній господарській діяльності позивача у 2013-2014 роках, а тому, на думку позивача спірні податкове повідомлення-рішення, вимога про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій є протиправними та підлягають скасуванню.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2019 року адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 задоволено у повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення Фастівського відділення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області 15.04.2016 №0005911702, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.04.2016 №Ф-0005931702 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 15.04.2016 №0005921702.
Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області подано апеляційну скаргу, в якій відповідач просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити .
Позивачем відзивів (заперечення) на апеляційну скаргу не подано.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції й відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом при винесенні рішення норм процесуального та матеріального права.
Позивач в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги заперечував та просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити з огляду на її необґрунтованість та безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та віно встановлено судом першої інстанції, посадовими особами Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області проведено планову документальну виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 за період з 01.01.2013 по 31.12.2014. За результатом перевірки складено акт №2197/1703/2343915509 від 26.11.2015 ( надалі - акт перевірки).
Відповідно до змісту акту перевірки, встановлено допущення позивачем порушень вимог податкового законодавства, а саме :
- пп.138.4, п.138.6-138.9, пп.138.10.2-138.10.4 п.138.11 ст.138, п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України, в результаті чого позивач занизив суму податку на доходи фізичних осіб на суму всього 8554,08 грн., у т.ч. в 2013 році на 3097,19 грн. та у 2014 році на суму 5456,89 грн.;
- пп.1 п.2 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого позивач не утримав та не перерахував єдиний внесок на загальну суму 19788,44 грн., у т.ч. за 2013 році у сумі 7164,83 грн., за 2014 році у сумі 12623,61 грн.
На підставі висновків вищевказаного акту перевірки Фастівським відділенням Васильківської об'єднаної державної податкової інспекцією Головного управління ДФС у Київській області були прийняті:
- податкове повідомлення-рішення від 15.04.2016 №0005911702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 10692,60 грн., з яких за податковим зобов'язанням на суму 8554,08 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 2138,52 грн. (т.1, а.с.55);
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.04.2016 №Ф-0005931702, якою позивачу нарахований єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 19788,44 грн. (т.1, а.с.56);
- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 15.04.2016 №0005921702, яким позивачу нараховано штрафні санкції на суму 989,42 грн. (т.2, а.с.60).
Вважаючи вказані рішення податкового органу протиправними, позивач звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом зроблено неправомірні висновки щодо безпідставного формування позивачем валових витрат та заниження зобов'язання із сплати єдиного внеску.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції між приватним перевізником Фізичною особою - підприємцем Савченко Н.В. (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фастів-Автотранс» (Виконавець) були укладені договори про надання послуг автопідприємством.
Відповідно до умов вказаних договорів виконавець зобов'язався:
- надати послуги по забезпеченню замовника медичним контролем водіїв ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , а також щоденного контролю технічного стану рухомого складу РЕНО № НОМЕР_1 , ДАФ НОМЕР_12, Рено НОМЕР_2 (резерв) (договір №8 від 01.10.2012) (т.1, а.с.70);
- надати послуги по забезпеченню замовника медичним контролем водіїв ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , а також щоденного контролю технічного стану рухомого складу РЕНО № НОМЕР_1 , ДАФ НОМЕР_12, Рено НОМЕР_5 (резерв) (договір №8 від 01.10.2013) (т.1, а.с.71);
- надати послуги по забезпеченню замовника медичним контролем водіїв ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , а також щоденного контролю технічного стану рухомого складу РЕНО № НОМЕР_1 , ДАФ НОМЕР_12, Рено НОМЕР_5 (резерв) (договір №8 від 01.06.2014) (т.1, а.с.72).
Пунктом 2.1 вказаних договорів визначено, що виконавець зобов'язується: виконувати вимоги ст.12 Закону України «Про дорожній рух» по відношенню до водіїв та транспортних засобів замовника; проводити передрейсовий контроль технічного стану автомобілів, не випускати на лінію автомобілі, технічний стан яких не відповідає вимогам державних стандартів, правил дорожнього руху, а також якщо вони не зареєстровані у встановленому порядку, передбачені з порушеннями вимог законодавства або не пройшли державний технічний огляд; проводити медичний контроль водія перед виїздом на лінію, не допускати керування ТЗ осіб, які перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, або у хворобливому стані, що знижують їх реакцію і увагу; проводити технічне обслуговування №1, №2 та ремонт автомобілів (за додаткову оплату), перелік робіт з ТО 1, 2, що складається згідно вимогам заводу-виробника та наказу Міністерства транспорту України №102 від 30.03.1998 (положення про ТО і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту). Після проведення робіт з ТО чи ремонту виконавець гарантує відповідність технічного стану ТЗ вимогам заводу виробника; проводити інструктаж водіїв з дотримання вимог законодавства щодо безпеки та якості перевезень пасажирів, забезпечувати контроль за дотриманням ними режиму праці та відпочинку, не допускати керування транспортними засобами осіб, які не мають право керувати ТЗ відповідної категорії (за додаткову плату); надати місце для стоянки автомобілів та забезпечити їх охорону; проводити з водіями інструктаж з безпеки руху (автоперевезень) охорони праці та протипожежної безпеки (за додаткову оплату).
Відповідно до п.3.1 договорів за виконані згідно з договорами роботи замовник сплачує виконавцю 400,00 грн. на місяць.
Відповідно до п.5.1 договорів термін дії договору:
- з « 01» жовтня 2012 року по « 30» вересня 2013 року (договір №8 від 01.10.2012);
- з « 01» жовтня 2013 року по « 30» вересня 2014 року (договір №8 від 01.10.2013);
- з « 01» червня 2014 року по « 31» травня 2015 року (договір №8 від 01.06.2014).
На виконання умов вказаних договорів, ТОВ «Фастів-Автотранс» надано, а позивачем прийнято медичні та технічні послуги на загальну суму 9600,00 грн., про що сторонами складені та підписані наступні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг):
- за 2013 рік: за договором №8 від 01.10.2012: за січень 2013 року на суму 400,00 грн., за лютий 2013 року на суму 400,00 грн., за березень 2013 року на суму 400,00 грн., за квітень 2013 року на суму 400,00 грн., за травень 2013 року на суму 400,00 грн., за червень 2013 року на суму 400,00 грн., за липень 2013 року на суму 400,00 грн., за серпень 2013 року на суму 400,00 грн., за вересень 2013 року на суму 400,00 грн., за жовтень 2013 року на суму 400,00 грн., за листопад 2013 року на суму 400,00 грн. та за грудень 2013 року на суму 400,00 грн.;
- за 2014 рік: за договором №8 від 01.10.2013 : за січень 2014 року на суму 400,00 грн., за лютий 2014 року на суму 400,00 грн., за березень 2014 року на суму 400,00 грн., за квітень 2014 року на суму 400,00 грн., за травень 2014 року на суму 400,00 грн.; за договором №8 від 01.06.2014: за червень 2014 року на суму 400,00 грн., за липень 2014 року на суму 400,00 грн., за серпень 2014 року на суму 400,00 грн., за вересень 2014 року на суму 400,00 грн., за жовтень 2014 року на суму 400,00 грн., за листопад 2014 року на суму 400,00 грн. та за грудень 2014 року на суму 400,00 грн. (т.1, а.с.114-136).
Як вбачається з наданих доказів та вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем оплачено отримані від ТОВ «Фастів-Автотранс» послуги у повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень від 18.12.2012 №163 на суму 400,00 грн., №10 від 23.01.2013 на суму 400,00 грн., №25 від 25.02.213 на суму 400,00 грн., №43 від 27.03.2013 на суму 400,00 грн., №52 від 13.05.2013 на суму 400,00 грн., №59 від 21.05.2013 на суму 400,00 грн., №80 від 26.06.2013 на суму 400,00 грн., №88 від 19.07.2013 на суму 400,00 грн., №99 від 02.09.2013 на суму 400,00 грн., №108 від 23.09.2013 на суму 400,00 грн., №116 від 22.10.2013 на суму 400,00 грн., №126 від 27.11.2013 на суму 400,00 грн., №134 від 27.12.2013 на суму 400,00 грн., №7 від 11.02.2014 на суму 400,00 грн., №15 від 07.03.2014 на суму 400,00 грн., №19 від 28.03.2014 на суму 400,00 грн., №27 від 25.04.2014 на суму 400,00 грн., №38 від 10.06.2014 на суму 400,00 грн., №40 від 09.07.2014 на суму 400,00 грн., №49 від 07.08.2014 на суму 400,00 грн., №52 від 26.08.2014 на суму 400,00 грн., №63 від 29.09.2014 на суму 400,00 грн., №72 від 30.10.2014 на суму 400,00 грн. та №79 від 04.12.2014 на суму 400,00 грн. (т.1, а.с.114-136).
Крім того, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Новий ресурс» (Постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Покупець) 13.02.2013 укладено договір купівлі-продажу №13/02/13, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити автомобільні шини, комплектуючі та запасні частини до автотранспорту, шиномонтажні послуги у кількості і асортименті відповідно до накладних, які є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до п.1.3 договору підтвердженням факту узгодження сторонами найменування, асортименту, кількості, ціни товару є прийняття покупцем товару по видатковій накладній, виданій постачальником, яка після її підписання сторонами має юридичну силу Специфікації.
Згідно з п.6.1 договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (т.6, а.с.135).
При цьому, по видатковій накладній від 13.02.2013 №217 на суму 8518,01 грн. (у т.ч. ПДВ - 1419,67 грн.) позивачем придбано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий ресурс» автошину (2 штуки) (т.2, а.с.10).
Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю «Новий ресурс» на підставі акту надання послуг від 13.02.2013 №217 на суму 1,99 грн. (у т.ч. ПДВ - 0,33 грн.) було надано послуг з шиномонтажу автошини (т.2, а.с.8).
З матеріалів справи вбачається, що позивач на підставі платіжного доручення №22 від 12.02.2013 на суму 8520,00 грн. сплатив вказаному контрагенту кошти за отриманий товар та за надані ним послуги (т.2, а.с.9).
Також, із наданих доказів вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Рено Тракс Україна» надано позивачу послуги з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів на загальну суму 6837,73 грн., про що сторонами складені та підписані акти виконаних робіт на надання послуг з технічного обслуговування та ремонту №301739 від 16.05.2013 на суму 1704,24 грн. (у т.ч. ПДВ - 284,04 грн.), №302386 від 05.07.213 на суму 1553,52 грн. (у т.ч. ПДВ - 258,92 грн.), №304339 від 09.12.2013 на суму 3354,97 грн. (у т.ч. ПДВ - 559,16 грн.), №300178 від 18.01.2013 на суму 225,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 37,50 грн.) (т.2, а.с.11, 13, 15, 17).
Позивач у повному обсязі розрахувався за отримані послуги, про що свідчать платіжні доручення №56 від 15.05.2013 на суму 1704,24 грн., №82 від 04.07.2013 на суму 1553,52 грн., №124 від 26.11.2013 на суму 3354,97 грн. та фіскальний чек від 18.01.2013 на суму 225,00 грн. (т.2, а.с.12, 14, 16, 17).
З матеріалів справи слідує, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Вольво Україна» на підставі актів виконаних робіт, списання запасних частин та паливно-мастильних матеріалів від 22.01.2014 №SR-VU1400664 на суму 4163,46 грн. (у т.ч. ПДВ - 693,91 грн.), від 08.08.2014 №SR-VU1408572 на суму 5198,69 грн. (у т.ч. ПДВ - 865,75 грн.), від 31.12.2014 №SR-VU1414697 на суму 2382,90 грн., від 30.09.2014 №SR-VU1410578 на суму 3691,52 грн. (у т.ч. ПДВ - 615,25 грн.), від 29.08.2014 №SR-VU1408974 на суму 780,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 130,00 грн.) були виконані на користь позивача ремонтні роботи транспортних засобів на загальну суму 16216,57 грн. (т.2, а.с.18, 20, 22, 24, 26).
В свою чергу, позивач розрахувався за отримані послуги на суму 13833,67 грн., про що свідчать платіжні доручення від 15.01.2014 №2 на суму 4163,46 грн., від 06.08.2014 №46 на суму 5198,69 грн., від 16.10.2014 №70 на суму 9,20 грн., від 25.09.2014 №59 на суму 3682,32 грн.), від 23.07.2014 №44 на суму 780,00 грн. (т.2, а.с.19, 21, 25, 27).
Відповідно до звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт загальна сума витрат, які були понесені позивачем становить 1133343,19 грн.,з яких витрати на паливо - 707088,84 грн. та інші витрати - 426254,35 грн.
Сума понесених позивачем витрат, яка вказана у звітах, підтверджується квитанціями, фіскальними та товарними чеками, копії яких долучені до матеріалів справи (т.1, а.с.137-250, т.2, а.с.1-7).
Відповідно до п.177.1 ст.177 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Згідно з п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг) (п.177.3 ст.177 Податкового кодексу України).
Пунктом 177.4 ст.177 Податкового кодексу України передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом.
Згідно з п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.
Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.
У цілях цього розділу суми, відображені у складі витрат платника податку, у тому числі в частині амортизації необоротних активів, не підлягають повторному включенню до складу його витрат (п.138.3 ст.138 Податкового кодексу України).
Пунктом 138.4 ст.138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Відповідно до п.138.6 ст.138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.
Згідно з п.138.7 ст.138 Податкового кодексу України фактична вартість остаточно забракованої продукції не включається до складу витрат платника податку, крім втрат від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів) та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку, в разі реалізації такої продукції.
Платник податку має право самостійно визначати допустимі норми технічно неминучого браку в наказі по підприємству за умови обґрунтування його розміру. Такі самостійно встановлені платником податку норми діють до встановлення таких норм центральними органами виконавчої влади у відповідній сфері.
За приписами п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну); до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку; до складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат; платники податку - ліцензіати з виробництва електричної та/або теплової енергії, які використовують для виробництва електричної та/або теплової енергії вугілля та/або мазут, до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг протягом року до прямих матеріальних витрат замість вартості витраченого в технологічному процесі вугілля та/або мазуту, включають суму резерву запасу палива (вугілля та/або мазуту), який створюється для безперебійного постачання електричної енергії споживачам.
До складу загальновиробничих витрат включаються: а) витрати на управління виробництвом (оплата праці працівників апарату управління цехами, дільницями відповідно до законодавства тощо; внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу; медичне страхування, страхування відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення", страхування за довгостроковими договорами страхування життя в межах, визначених абзацами другим і третім пункту 142.2 статті 142 цього Кодексу, працівників апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо); б) амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; в) амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; г) витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення; ґ) витрати на вдосконалення технології та організації виробництва (оплата праці та внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу, працівників, зайнятих удосконаленням технології та організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, придбаних комплектувальних виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій); д) витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інші послуги з утримання виробничих приміщень; е) витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього Кодексу; медичне страхування, страхування відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" та страхування за довгостроковими договорами страхування життя в межах, визначених абзацами другим і третім пункту 142.2 статті 142 цього Кодексу, робітників та працівників апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);є) витрати на охорону праці, техніку безпеки, понесені відповідно до законодавства; ж) суми витрат, пов'язаних із підтвердженням відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу, встановленим вимогам відповідно до Закону України "Про підтвердження відповідності"; з) суми витрат, пов'язаних з розвідкою/дорозвідкою та облаштуванням нафтових та газових родовищ (за винятком витрат на спорудження будь-яких свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ, понесених з моменту зарахування таких свердловин до експлуатаційного фонду, а також інших витрат, пов'язаних з придбанням/виготовленням основних засобів, які підлягають амортизації згідно із статтею 148 цього Кодексу); и) інші загальновиробничі витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів із складів до цехів і готової продукції на склади); нестачі незавершеного виробництва, нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах у межах норм природного убутку згідно із затвердженими центральними органами виконавчої влади та погодженими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, нормативами; витрати з придбання природного газу, що формують собівартість послуг гарантованого постачальника з постачання природного газу споживачам за регульованим тарифом у звітному податковому періоді, визначаються в розмірі суми коштів, що перераховані власнику природного газу з відкритого у банку відповідно до закону гарантованим постачальником поточного рахунку із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ від усіх категорій споживачів.
Відповідно до п.138.9 ст.138 Податкового кодексу України до складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат, у тому числі внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього Кодексу, плата за оренду земельних і майнових паїв, кооперативні виплати фізичним особам - членам виробничого сільськогосподарського кооперативу, які не є підприємцями та які беруть трудову участь у діяльності такого сільськогосподарського кооперативу.
Пунктом 138.10 ст.138 Податкового кодексу України визначено, що до складу інших витрат включаються: адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).
Як вбачається із змісту акту перевірки, висновки податкового органу щодо заниження позивачем зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за 2013-2014 роки на суму 85544,08 грн., обґрунтовано безпідставним віднесенням до складу валових витрат, витрати пов'язані із використанням транспортного засобу (вартість придбання запасних частин, придбання шин, технічного обслуговування), хоча такі не пов'язано з її господарською діяльністю.
Так, відповідно до додатку №2 до акту перевірки від 26.11.2015 №2197/1703/2343915509 завищення позивачем валових витрат за період 2013-2014 роки на загальну суму 57027,17 грн. зумовлено віднесенням позивачем до складу витрат оплати послуг, наданих ТОВ «Рено Транс Україна», ТОВ «Фастів-Автотранс», ТОВ «Новий ресурс» та ТОВ з іноземними інвестиціями «Вольво Україна», та витрат по авансовим звітам ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 (т.1, а.с.45-50).
Відповідно до пп.139.1.5 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144 - 148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є власником наступних транспортних засобів:
- напівпричіпу марки SCHWARZMUELLER, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2008 р.в., що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію НОМЕР_4 ;
- тягача , реєстраційний номер НОМЕР_5 , що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію НОМЕР_6 ;
- напівпричіпу марки Kogel, 2006 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_7 , що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію НОМЕР_13;
- сідлового тягача марки DAF, 2004 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_8 ;
- тягача Renault, 2006, р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію НОМЕР_9 ;
- напівпричіпу марки Schmatz, 2002 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_10 , що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію НОМЕР_14;
- сідлового тягачу Renault, 2003 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію НОМЕР_11 (т.1, а.с.58-61).
Відповідно до пп.14.1.138 Податкового кодексу України основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).
Отже, з огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що транспортний засіб, який перебуває у власності платника податків та використовується ним у господарській діяльності, належить до основних засобів.
Порядок проведення технічного обслуговування і ремонту дорожніх транспортних засобів, який розповсюджується на юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють експлуатацію, технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів (за винятком тролейбусів, мопедів і мотоциклів) незалежно від форм власності визначається Положенням про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затвердженим наказом Мінтрансу України від 30.03.1998 №102 (далі - Положення №102), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.04.1998 за № 268/2708.
Згідно з п.1.3 Положення №102 у цьому Положенні наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: технічне обслуговування (ТО) - комплекс операцій чи операція щодо підтримки роботоздатності або справності виробу під час використання за призначенням, зберігання та транспортування; ремонт - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності виробів та відновлення ресурсів виробів чи їх складових частин.
Відповідно до п.3.1 Положення №102 система технічного обслуговування та ремонту ДТЗ передбачає: підготовку до продажу; технічне обслуговування в період обкатки; щоденне обслуговування; перше технічне обслуговування (ТО-1); друге технічне обслуговування (ТО-2); сезонне технічне обслуговування; поточний ремонт; капітальний ремонт; технічне обслуговування під час консервації ДТЗ; технічне обслуговування та ремонт ДТЗ на лінії.
Згідно з пунктом 14 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 №92, первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єкта. Залишкова вартість основних засобів зменшується у зв'язку з частковою ліквідацією об'єкта основних засобів. Первісна (переоцінена) вартість основних засобів може бути збільшена на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням та ремонтом об'єкта, визначену у порядку, встановленому податковим законодавством
Пунктом 15 вказаного Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» визначено, що витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані (проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування, ремонту тощо) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірного віднесення до складу витрат за 2013-2014 роки витрати понесені пр отримані від ТОВ «Фастів-Автотранс, ТОВ «Рено Транс Україна» та ТОВ з іноземними інвестиціями «Вольво Україна» послуги з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів позивача.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 17.04.2018 (справа №816/246/17).
Крім того, підставою для винесення спірних рішень слугували висновки податкового драгун щодо безпідставного віднесення позивачем до валових витрат витрати, які зазначені в авансових звітах ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 ..
Як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем укладено трудові договори між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю із водіями ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 (т.1, а.с.62-69).
За умовами трудових договорів вказані особи зобов'язались здійснювати міжнародні та міжміські автомобільні перевезення, ремонт та технічне обслуговування автомобілів.
Відповідно до наданих доказів, вказаними особами складено звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, відповідно до яких загальна сума витрат, які були понесені позивачем становить 1133343,19 грн., з яких витрати на паливо - 707088,84 грн. та інші витрати - 426254,35 грн. До складу інших витрат, серед іншого включено витрати на придбання змивачів скла, лампочок, шайб, шланги для перекачування пального та тосолу.
Сума понесених позивачем витрат, яка вказана у звітах, підтверджується квитанціями, фіскальними та товарними чеками, оригінали яких долучені до матеріалів справи.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що придбання водіями під час відрядження змивачів скла, лампочок, шайб, шланг для перекачування пального та тосолу, в даному випадку, спрямовано на забезпечення якісної роботи транспортних засобів, а тому понесені позивачем витрати на їх придбання правомірно були включені до складу витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб.
Відповідно до абз.10 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Отже, договори, видаткові і податкові накладні, рахунки-фактури, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) є первинними документами, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між суб'єктами господарювання.
Таким чином, з урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Абзацом 4 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Отже, фактично здійснена господарська операція характеризується тим, що остання призводить до настання реальних змін майнового стану платника податків.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. У свою чергу, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Таким чином законодавством надано позивачу право як суб'єкту господарювання на укладення будь-яких угод та здійснення будь-якої підприємницької діяльності, які не заборонені законом.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб або податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, видами господарської діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за КВЕД 2010 є: Код КВЕД 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; Код КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (основний); Код КВЕД 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; Код КВЕД 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів. Позивач зареєстрований на веб-сайті « lardi- trains . com » з підключенням пакету послуг «Без обмежень», який дозволяє розмішувати на веб-сайті заявки про перевезення вантажів та наявність транспорту. Пошук майбутніх контрагентів здійснюється позивачем шляхом ознайомлення із заявками про перевезення вантажів інших користувачів вказаного веб-сайту.
Також, із наданих доказів вбачається, що 01.03.2007 між Асоціацією міжнародних автомобільних перевізників України (Асоціація) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Перевізник) було укладено договір з асоційованим учасником Асоціації (допущеним до роботи в системі МДП) №71221, за умовами якого асоціація зобов'язалась надати послуги по забезпеченню перевізника необхідною інформацією і матеріалами для здійснення перевезень вантажів за процедурою МДП.
Пунктом 2 договору визначено, що до обов'язків асоціації належить, зокрема, сприяти перевізникові в допуску до процедури міжнародного перевезення вантажу із застосуванням книжки МДП та забезпечувати перевізника необхідними матеріалами для здійснення перевезень вантажів за процедурою МДП.
Згідно з п.7.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання і дії до 31 грудня 2007 року.
Відповідно до п.7.2 договору договір вважається пролонгованим на невизначений строк, якщо за місяць до його закінчення жодна із сторін не заявить про розірвання (т.2, а.с.95).
З матеріалів справи слідує, що 19.01.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СканТек» (Експедитор-Замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Перевізник) було укладено договір надання та організації послуг №19/01, за умовами якого перевізник зобов'язався перевозити наданий йому експедитором-замовником вантаж в міжнародному та міжміському сполученні автомобільним транспортом з місця відправлення до пункту призначення, і видати вантаж уповноваженій особі експедитора-замовника на його одержання та надати при цьому інші додаткові послуги, передбачені договором (т.1, а.с.73-75).
На виконання умов вказаного договору ФОП ОСОБА_2 було надано Товариству з обмеженою відповідальністю «СканТек» послуги з перевезення вантажу, про що сторонами складені та підписані акти прийняття виконаних робіт, оригінали яких долучені до матеріалів справи.
Крім того, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Заммер Україна» (Замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Перевізник) 04.01.2011 року укладено договір перевезення №241115, за умовами якого перевізник зобов'язався надати замовнику послуги з виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом по території України та по території іноземних держав згідно заявок замовника. Перевізник зобов'язується доставити зазначений у заявках замовника вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а замовник зобов'язався сплатити за перевезення вантажу встановлену у заявках плату (т.1, а.с.76-77).
Також 28.03.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Заммер Україна» (Замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Перевізник) було укладено договір перевезення №Zop318, за умовами якого перевізник зобов'язався надати послуги з виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом по території України згідно заявок замовника (т.1, а.с.78-79).
На виконання умов вказаних договорів ФОП ОСОБА_2 надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Заммер Україна» послуги з перевезення вантажу, про що сторонами складені та підписані акти прийняття виконаних робіт, оригінали яких містяться в матеріалах справи.
Також позивачем долучені до матеріалів справи оригінали наступних договорів:
- договір надання та організації послуг №ЕП-01575 від 05.07.213, укладений з ТОВ «Пан Логістик» (т.6, а.с.81-84);
- договір на транспортно-експедиційне (агентське) обслуговування автомобільного транспорту в міжнародному сполученні №10/06/14-Пр від 10.07.2014, укладений з ТОВ «Вилтранс» (т.6, а.с.85);
- генеральний (довгостроковий) договір на транспортно-експедиційне обслуговування №22 від 21.03.2014, укладений з ТОВ «Орлан-Транс-Експедиція» (т.6, а.с.86-87);
- договір на перевезення в міжнародному та регіональному сполученнях №09/01/14 від 09.01.2014, укладений з Фірма «Чернігівторгсервіс» (т.6, а.с.88);
- договір транспортного експедирування вантажу автомобільним транспортом в міжнародному сполученні №93/п від 11.04.2014, укладений з ПП «Транслогістик» (т.6, а.с.89);
- договір про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом №84П-2013 від 23.09.2013 (т.6, а.с.90-91);
- договір №ТЕО/ЕП-2111/1 від 01.06.2006, укладений з ДП «ІСТ Фрахт» (т.6, а.с.97-98);
- договір №ТЕО/ЕП-761/1-DP від 01.06.2006, укладений з ДП «ІСТ» з 100% іноземним капіталом (т.6, а.с.99-100);
- договір №ТЕО/ЕП-761/1-R від 01.06.2006, укладений з ТОВ І.С.Т. - Р.Е .Й .Л.» (т.6, а.с.101-102);
- договір на надання транспортно-експедиційних послуг №09/05/13 від 31.05.2013, укладений з ТОВ «Перший дім» (т.6, а.с.103-104);
- договір на транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажів автомобільним транспортом №44 від 18.06.2014, укладений з ТОВ «КІП-ТРАНС» (т.6, а.с.105);
- договір на перевезення автомобільним транспортом в міжнародному сполученні №С/25/05/14П-2 від 25.05.2014, укладений з ТОВ «Паладін-М» (т.6, а.с.106-108);
- договір на виконання транспортних послуг №142 від 25.01.2013, укладений з ФОП ОСОБА_9 (т.6, а.с.109-111);
- договір на здійснення експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученнях №14/01/14 від 14.01.2013 (т.6, а.с.112-114);
- договір на надання послуг транспортного експедирування вантажів автомобільним транспортом на території України в міжнародному сполученні №156 від 18.09.2013, укладений з ФОП ОСОБА_10 (т.6, а.с.115-116);
- договір про надання послуг №36 від 04.08.2015, укладений з ФОП ОСОБА_11 (т.6, а.с.117-118);
- договір на надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом №13П/2014 від 17.10.2014 (т.6, а.с.119-120);
- договір на надання транспортних послуг при перевезенні вантажів в міжнародному автомобільному сполученні №UA002 від 15.02.2012, укладений з ФОП ОСОБА_12 (т.6, а.с.121-125).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем по актах прийняття виконаних робіт, здійснено міжнародні перевезення на замовлення наступних суб'єктів господарювання: ТОВ І.С.Т.-Рейл», ПП АВК-Логістик», ФОП ОСОБА_9 , ТОВ «Перший дім», ФОП ОСОБА_13 , ФОП ОСОБА_14 , ТОВ «СВК Транс», ТОВ «Паладін-М».
Також на підтвердження здійснення відповідних перевезень позивачем з вищевказаними контрагентами долучено до матеріалів справи оригінали маршрутних листів, підтвердження про прибуття транспортного засобу, міжнародні товарно-транспортні накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні та уніфіковані митні квитанції.
Колегія суддів погоджується із доводами позивача, що укладення вказаних договорів та їх виконання є доказом надання позивачем транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, послуг транспортного експедирування вантажів автомобільним транспортом за період, що перевірявся, тобто здійснення господарської діяльності відповідно до основних видів господарської діяльності позивача.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції що понесені позивачем витрати на придбання послуг з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів, які були надані ТОВ «Фастів-Автотранс, ТОВ «Рено Транс Україна» та ТОВ з іноземними інвестиціями «Вольво Україна», витрати з придбання у ТОВ «Новий ресурс» товару (шини) та послуг з шиномонтажу, а також витрати щодо придбання водіями позивача відповідного товару (придбання змивачів скла, лампочок, шайб, шлангів для перекачування пального та тосолу) під час відряджень були понесені позивачем в ході надання послуг з перевезення вищевказаним суб'єктам господарювання, тобто безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача, що в свою чергу свідчить про правомірність дій позивача при формуванні валових витрат.
Щодо заниження позивачем єдиного соціального внеску за період 2013-2014 рр. в сумі 19788,44 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з акту перевірки, позивачем було порушено вимогу пп.1 п.2 ст.6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в частині заниження позивачем ЄСВ на загальну суму 19788,44 грн., що відбулось в силу безпідставного формування позивачем валових витрат понесених на утримання транспортних засобів.
На підставі такого висновку відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.04.2016 №Ф-0005931702, якою позивачу нарахований єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 19788,44 грн., та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 15.04.2016 №0005921702, яким позивачу нараховано штрафні санкції у розмірі 989,42 грн.
Отже, підставою для прийняття вказаної вимоги та рішення слугували твердження контролюючого органу про заниження позивачем чистого доходу за 2013 рік на суму 20647,93 грн. та за 2014 рік на суму 36379,24 грн., що загалом становить 57027,17 грн.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464).
Згідно з п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464 фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Пунктом 2 ч.1 ст.7 Закону № 2464 визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Відповідно до ч.11 ст.8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Отже, єдиний внесок нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Поряд зі цим, враховуючи спростування судом правомірності збільшення відповідачем суми оподатковуваного доходу позивача за 2013-2014 рр., неправомірним є також і донарахування суми єдиного соціального внеску на вказану суму доходу, що є підставою для визнання протиправними та скасування оскаржуваної вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій.
З огляду на викладе не, колегія суддів також погоджується із висновками суду щодо протиправності спірних податкового повідомлення-рішення Фастівського відділення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області 15.04.2016 №0005911702, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.04.2016 №Ф-0005931702 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 15.04.2016 №0005921702.
Апелянтом як у скарзі так і в судовому засіданні встановлені обставини не спростовано, жодних доказів в обґрунтування неправомірності спірного рішення суду не надано.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що із змісту пояснень представника апелянта наданих у судому засіданні вбачається, що єдиною підставою для винесення спірних рішень є висновки податкового органу щодо неможливості формування валових витрат на утримання основних фондів юридичної особи, якщо такі фактично являються власністю фізичної особи.
Дійсно, позивач є власником ряду транспортних засобів, що належать їй на праві власності як фізичній особі.
Поряд з цим, із визначення поняття «основні засоби», наведеного у пп.14.1.138 Податкового кодексу України, - це матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).
Відтак, транспортний засіб, який перебуває у власності платника податків та використовується ним у господарській діяльності, належить до основних засобів, та відповідно витати понесені на його утримання включаються до валових витрат такого платника податку.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 34, 242, 243, 246, 250, 308, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст.329-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г.В. Земляна
Судді: Я.М. Собків
І.О. Лічевецький
Повний текст постанови складено 30 вересня 2019 року.