Справа № 640/1508/19 Суддя (судді) першої інстанції: Аверкова В.В.
24 вересня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів Ключковича В.Ю., Лічевецького І.О.
за участю секретаря Такаджі Л.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Державної судової адміністрації
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2019 року
у справі № 640/1508/19 (розглянуту у спрощеному позовному провадженні)
за позовом ОСОБА_1
до відповідачів Апеляційного суду Київської області
третя особа Державна судова адміністрація
про визнання протиправними та скасування наказів, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, поновлення на роботі,
У січні 2019 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Апеляційного суду Київської області (далі по тексту - відповідач), третя особа - Державна судова адміністрація України (далі по тексту - третя особа), в якому просила суд:
- визнати наказ керівника апарату Апеляційного суду Київської області №75-ос-ка від 09 лютого 2018 року в частині строку до 29 грудня 2018 року протиправним;
- скасувати наказ керівника апарату Апеляційного суду Київської області №75-ос-ка від 09 лютого 2018 року в частині строку до 29 грудня 2018 року;
- визнати наказ №688-ос/кА від 27 грудня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади з 29 грудня 2018 року у зв'язку із закінченням строку дії договору протиправним;
- скасувати наказ №688-ос/кА від 27 грудня 2018 року про звільнення помічника судді ОСОБА_1 із займаної посади 29 грудня 2018 року у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору;
- поновити ОСОБА_1 на посаді помічника судді Апеляційного суду Київської області виконуючої обов'язки додаткового помічника судді ОСОБА_2 з 29 грудня 2018 року;
- визнати дії голови ліквідаційної комісії Апеляційного суду Київської області ОСОБА_3 під час винесення наказу №685-ос/кА від 27 грудня 2018 року «Про преміювання працівників апарату суду», яким встановлена премія у грудні помічникам судді в однаковому розмірі 200 % до посадового окладу за фактично відпрацьований час по відношенню до помічника судді ОСОБА_1 протиправними, дискримінаційними у формі прямої дискримінації за ознакою внутрішньо переміщеної особи з інвалідністю;
- зобов'язати Апеляційний суд Київської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 заробітної плати з урахуванням недоотриманої премії у розмірі 200 % до посадового окладу за фактично відпрацьований час за грудень 2018 року з урахуванням раніше виплаченої заробітної плати;
- зобов'язати Апеляційний суд Київської області нарахувати та виплатити середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 з 29 грудня 2018 року по день поновлення на посаді, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», враховуючи перерахунок ОСОБА_1 заробітної плати за грудень 2018 року з урахуванням недоотриманої премії у розмірі 200 % до посадового окладу за фактично відпрацьований час;
- допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді помічника судді Апеляційного суду Київської області виконуючої обов'язки додаткового помічника судді ОСОБА_2 , а також нарахування та виплати в межах суми за 1 місяць.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що роботодавець діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України з порушенням її прав , які підлягають захисту та відновленню.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними та скасовано наказ керівника апарату Апеляційного суду Київської області №75-ос-ка від 09 лютого 2018 року "Про звільнення ОСОБА_1 " в частині строку до 29 грудня 2018 року, наказ №688-ос/кА від 27 грудня 2018 року "Про звільнення ОСОБА_1 " із займаної посади з 29 грудня 2018 року у зв'язку із закінченням строку дії договору, поновлено позивача на посаді помічника судді Апеляційного суду Київської області виконуючої обов'язки додаткового помічника судді ОСОБА_2 з 29 грудня 2018 року та присуджено до стягнення на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 46 736,48 грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства. Рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на її користь середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 9 180,38 грн. допущено до негайного виконання. В решті позовних вимог відмовлено.
ОСОБА_1 , не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням в частині щодо:
- стягнення на її користь середнього заробітку, за час вимушеного прогулу у сумі 46 736,48 грн;
- відмови у задоволенні позовних вимог, щодо визнання дії голови ліквідаційної комісії Апеляційного суду Київської області ОСОБА_3 під час винесення наказу №685-ос/кА від 27 грудня 2018 року «Про преміювання працівників апарату суду», яким встановлена премія у грудні помічникам судді в однаковому розмірі 200 % до посадового окладу за фактично відпрацьований час по відношенню до помічника судді ОСОБА_1 протиправними, дискримінаційними у формі прямої дискримінації за ознакою внутрішньо переміщеної особи з інвалідністю;
- зобов'язання Апеляційного суду Київської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 заробітної плати з урахуванням недоотриманої премії у розмірі 200 % до посадового окладу за фактично відпрацьований час за грудень 2018 року з урахуванням раніше виплаченої заробітної плати, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, та ухвалити в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державною судовою адміністрацією також подано апеляційну скаргу, в якій третя особа заперечує можливість вирішення даного спору як публічного-правового та відповідно вирішення такого за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивачем надано відзивів (заперечення) на апеляційну скаргу.
Відповідачем відзивів (заперечення) на апеляційну скаргу не надано.
Державною судовою адміністрацією відзивів (заперечення) на апеляційну скаргу не надано.
В судовому засіданні позивачем підтримано вимоги та доводи апеляційної скарги, просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині що стосується розміру середнього заробітку, та визначити такий в сумі 170 217,66грн., та в частині відмови у задоволенні позовних та прийняти в цій частині постанову про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом при винесенні рішення норм процесуального та матеріального права.
В судовому засіданні представником Державної судової адміністрації підтримано вимоги та доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції.
Відповідач будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, проте у судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 та Державної судової адміністрації, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду, в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає зміні, тоді як апеляційна скарга Державної судової адміністрації задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
ОСОБА_1 з 22.06.2015 року перебувала на посаді помічника судді Апеляційного суду Київської області.
Як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 08 лютого 2018 року суддею ОСОБА_2 внесено до Апеляційного суду Київської області подання про призначення ОСОБА_1 помічником судді ОСОБА_2 виконуючої обов'язки додаткового помічника судді до моменту зайняття у встановленому чинним законодавством порядку вакантної посади судді. На вказаному поданні міститься резолюція Голови суду «Не заперечую».
Крім того, матеріали справи містять аналогічну копію подання з резолюцією Голови суду «Не заперечую, в межах фін. року».
Позивачем на ім'я керівника апарату Апеляційного суду Київської області 09 лютого 2018 року подано заяву з проханням призначити її помічником судді ОСОБА_2 виконуючої обов'язки додаткового помічника судді з 12 лютого 2018 року до моменту зайняття у встановленому чинним законодавством порядку вакантної посади судді.
Наказом Апеляційного суду Київської області від 09 лютого 2018 року №75-ок/кА «Про призначення ОСОБА_1 » відповідно до ст. 157 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 92 Закону України «Про державну службу», ч.2 ст. 23 Кодексу законів про працю України, постанови Кабінету Міністрів України №15 від 18 січня 2018 року №5-аг «Про перенесення робочих днів у 2018 році» позивача призначено на посаду помічника судді ОСОБА_2 з 12 лютого 2018 року до 29 грудня 2018 року з оплатою праці відповідно до штатного розпису, як додаткового помічника, у зв'язку з виходом судді ОСОБА_6 у відставку підстава: подання судді ОСОБА_2, за погодженням голови суду в межах фінансового року, заява ОСОБА_1 , погодження у встановленому порядку.
Наказом Апеляційного суду Київської області від 27 грудня 2018 року №68-ос/ка «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до п.2 ч.1 ст.23, п.2 ч.1 ст.36, ст.116 Кодексу законів про працю України, ст.24 Закону України «Про відпустки» позивача звільнено із займаної посади 29 грудня 2018 року у зв'язку із закінченням строку трудового договору. Підстава: наказ від 09 лютого 2018 року №75-ок/кА «Про призначення ОСОБА_1 ».
Позивач вважає своє звільнення із займаної посади протиправним, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Крім того, позивачем вказується, що головою ліквідаційної комісії Апеляційного суду Київської області ОСОБА_3 під час винесення наказу №685-ос/кА від 27 грудня 2018 року «Про преміювання працівників апарату суду», яким встановлена премія у грудні помічникам судді в однаковому розмірі 200 % до посадового окладу за фактично відпрацьований час по відношенню до неї є протиправними, дискримінаційними у формі прямої дискримінації за ознакою внутрішньо переміщеної особи з інвалідністю, а тому також просила суд відповідача провести перерахунок та виплату заробітної плати з урахуванням недоотриманої премії у розмірі 200 % до посадового окладу за фактично відпрацьований час за грудень 2018 року з урахуванням раніше виплаченої заробітної плати.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно звільнено позивача із займаної посади, а відтак ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді помічника судді Апеляційного суду Київської області із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В частині відмови у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування щомісячної премії є правом, а не обов'язком відповідача, та його дискреційними повноваженнями. Крім того, вказано на відсутність подання за грудень 2018 року безпосереднього керівника позивача - судді ОСОБА_2 , до безпосередніх повноважень якого віднесено визначення розміру премії, що виплачується помічнику.
Колегія суддів частково погоджується із зазначеними висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Як вбачається із змісту спірного рішення суду, судом:
- визнано протиправним та скасовано наказ керівника апарату Апеляційного суду Київської області №75-ос-ка від 09 лютого 2018 року "Про звільнення ОСОБА_1 " в частині строку до 29 грудня 2018 року;
- визнано протиправним та скасовано наказ №688-ос/кА від 27 грудня 2018 року "Про звільнення ОСОБА_1 " із займаної посади з 29 грудня 2018 року у зв'язку із закінченням строку дії договору;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді помічника судді Апеляційного суду Київської області виконуючої обов'язки додаткового помічника судді ОСОБА_2 з 29 грудня 2018 року;
- стягнуто на користь ОСОБА_1 з Апеляційного суду Київської області середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 46 736,48 грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства;
- в частині позовних вимог щодо визнання дії голови ліквідаційної комісії Апеляційного суду Київської області ОСОБА_3 під час винесення наказу №685-ос/кА від 27 грудня 2018 року «Про преміювання працівників апарату суду», яким встановлена премія у грудні помічникам судді в однаковому розмірі 200 % до посадового окладу за фактично відпрацьований час по відношенню до помічника судді ОСОБА_1 протиправними, дискримінаційними у формі прямої дискримінації за ознакою внутрішньо переміщеної особи з інвалідністю та зобов'язання Апеляційного суду Київської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 заробітної плати з урахуванням недоотриманої премії у розмірі 200 % до посадового окладу за фактично відпрацьований час за грудень 2018 року з урахуванням раніше виплаченої заробітної плати - відмовлено.
Вказане рішення суду в частині скасування наказів керівника апарату Апеляційного суду Київської області №75-ос-ка від 09 лютого 2018 року, №688-ос/кА від 27 грудня 2018 року та поновлення позивача на посаді сторонами не оскаржується.
Щодо вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині невірного визначення судом першої інстанції розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає наступне.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2019 року поновлено ОСОБА_1 на посаді помічника судді Апеляційного суду Київської області виконуючої обов'язки додаткового помічника судді ОСОБА_2 з 29 грудня 2018 року.
Відповідно до частини 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до абз.3 п.2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Тобто, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Із пункту 5 Порядку №100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
У п.8 Порядку №100 зазначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.
Колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки № б/н від 28.08.2019 року виданої головою ліквідаційної комісії Апеляційного суду Київської області середній денний заробіток ОСОБА_1 становить 1 323,93 грн. (т.2 а.с. 69).
Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується сторонами, час вимушеного прогулу обчислюється за період з 29.12.2018 року - з дати фактичного звільнення по 10.06.2019 року - по дату прийняття судом рішення про поновлення позивача на посаді.
Відповідно до калькулятора (робочих) днів, час вимушеного прогулу за вказаний період становить 110 робочих днів (https://services.dtkt.ua/calculators/workdays).
Відтак, середній заробіток за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача становить 145 632,30 грн. (110 робочих днів х 1 323,93 грн.).
З урахуванням викладених розрахунків, колегія суддів приходить до переконання, що хоча судом першої інстанції вірно встановлено обов'язок виплати на користь позивача середнього заробітку, однак розрахунок такої суми здійснено невірно.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).
Колегія суддів враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в частині розміру суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача.
Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , в частині скасування рішення суду щодо часткової відмови у задоволенні позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається із змісту заявленого позову, а також апеляційної скарги, позивач просила суд визнати дії голови ліквідаційної комісії Апеляційного суду Київської області ОСОБА_3 під час винесення наказу №685-ос/кА від 27 грудня 2018 року «Про преміювання працівників апарату суду», яким встановлена премія у грудні помічникам судді в однаковому розмірі 200 % до посадового окладу за фактично відпрацьований час по відношенню до помічника судді ОСОБА_1 протиправними, дискримінаційними у формі прямої дискримінації за ознакою внутрішньо переміщеної особи з інвалідністю; зобов'язати Апеляційний суд Київської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 заробітної плати з урахуванням недоотриманої премії у розмірі 200 % до посадового окладу за фактично відпрацьований час за грудень 2018 року з урахуванням раніше виплаченої заробітної плати.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
Єдині засади й умови діяльності, правовий статус особи, яка займає посаду помічника судді, регулюються Положенням №21, законами України «Про судоустрій і статус суддів», «Про державну службу».
Відповідно до п.3, п.4 розд. І Положення №21 визначено, що помічник судді є працівником апарату суду. Помічник судді з питань підготовки та організаційного забезпечення судового процесу підзвітний лише відповідному судді. Суддя є його безпосереднім керівником.
Відповідно до п.15 Положення, керівник апарату суду має право за поданням безпосереднього керівника у межах затвердженого фонду оплати праці відповідного суду помічнику судді здійснювати преміювання відповідно до їх особистого внеску в загальні результати роботи в межах фонду преміювання відповідного суду. Конкретні умови, порядок та розміри преміювання помічника судді визначаються в положенні про преміювання, що діє у відповідному суді.
Положенням про порядок преміювання працівників апарату Апеляційного суду Київської області, затвердженого наказом керівника апарату №20-од/кА від 21 вересня 2016 року визначено, що положення поширюється на працівників апарату Апеляційного суду Київської області, зокрема, працівників патронатної служби суду та встановлює порядок визначення розмірів, нарахування та виплати премій.
Преміювання працівників апарату здійснюється з метою матеріального стимулювання високопродуктивної та ініціативної праці, підвищення її ефективності, якості, заінтересованості у досягненні її кінцевого результату та посилення персональних відповідальності працівників апарату за доручену роботу або поставені завдання. Згідно п.1 род.ІІ цього положення, розмір місячної або квартальної премії працівника апарату суду залежить від його особистого внеску в загальний результат роботи Апеляційного суду Київської області з урахуванням ініціативності в роботі; якості виконання завдань; терміновості виконання завдань; виконання додаткового обсягу завдань (участь у провадженні реформ, роботі комісій, робочих груп тощо); трудової дисципліни. Відповідно до ч.1 розд.ІІІ цього положення відділом планування, фінансування та звітності Апеляційного суду від фонду посадових окладів в розрізі кожного самостійного структурного підрозділу залежно від їхньої штатної чисельності та доводить зазначену інформацію до відома голови суду та керівника апарату суду.
З наданих відповідачем доказів вбачається, що всі судді подали обґрунтовані подання про преміювання відносно своїх помічників, у тому числі суддя ОСОБА_2 - відносно основного помічника ОСОБА_7 . При цьому, відносно позивача суддею ОСОБА_2 подання на преміювання не було подано.
За відсутності подання за грудень 2018 року безпосереднього керівника позивача - судді ОСОБА_2 у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування та виплати премії позивачу.
Крім того, враховуючи, що нарахування щомісячної премії є правом, а не обов'язком відповідача, суд зазначає, що не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задовлення позовних вимог щодо визнання дій голови ліквідаційної комісії Апеляційного суду Київської області ОСОБА_3 під час винесення наказу №685-ос/кА від 27 грудня 2018 року «Про преміювання працівників апарату суду», яким встановлена премія у грудні помічникам суддів в однаковому розмірі 200 % до посадового окладу за фактично відпрацьований час по відношенню до помічника судді ОСОБА_1 протиправними, дискримінаційними у формі прямої дискримінації за ознакою внутрішньо переміщеної особи з інвалідністю; зобов'язання Апеляційний суд Київської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 заробітної плати з урахуванням недоотриманої премії у розмірі 200 % до посадового окладу за фактично відпрацьований час за грудень 2018 року з урахуванням раніше виплаченої заробітної плати.
Щодо доводів Державної судової адміністрації з приводу необхідності закриття провадження у даній справі, оскільки спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Пунктом 2 частини першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
01 травня 2016 року набув чинності Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII), відповідно до преамбули якого він визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Закон № 889-VIII регулює відносини, що виникають у зв'язку зі вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 2 Закону №889-VIII посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов'язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.
Відповідно до пункту 18 частини третьої статті 3 Закону № 889-VIII дія цього Закону не поширюється на працівників патронатних служб.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 889-VIII державний службовець зобов'язаний виконувати накази (розпорядження), доручення керівника, видані в межах його повноважень, крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті. Під час виконання своїх обов'язків державний службовець не зобов'язаний виконувати доручення працівників патронатної служби.
Обов'язки помічника судді, що передбачені Положенням про помічника судді, затвердженим рішенням Ради суддів України від 25 березня 2011 року № 14, не передбачають виконання організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій.
Відповідно до частини першої статті 157 Закону №889-VIII кожний суддя має помічника, статус і умови діяльності якого визначаються цим Законом та Положенням про помічника судді, затвердженим Радою суддів України.
Згідно з частиною першою статті 92 Закону №889-VIII до посад патронатної служби належать посади радників, помічників, уповноважених та прес-секретаря Президента України, працівників секретаріатів Голови Верховної Ради України, його Першого заступника та заступника, працівників патронатних служб Прем'єр-міністра України та інших членів Кабінету Міністрів України, помічників-консультантів народних депутатів України, помічників та наукових консультантів суддів Конституційного Суду України, помічників суддів, а також посади патронатних служб в інших державних органах.
Відповідно до частин другої - четвертої статті 92 Закону №889-VIII працівник патронатної служби призначається на посаду на строк повноважень особи, працівником патронатної служби якої він призначений.
Трудові відносини з працівником патронатної служби припиняються в день припинення повноважень особи, працівником патронатної служби якої він призначений. Акт про звільнення приймається керівником державної служби. Працівник патронатної служби може бути достроково звільнений з посади за ініціативою особи, працівником патронатної служби якої він призначений, або керівника патронатної служби.
З аналізу наведених норм права вбачається, що з 01 травня 2016 року працівники патронатної служби не є державними службовцями, а посада помічника судді не відноситься до посад державної служби та є патронатною службою.
Колегія суддів звертає увагу, що Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих акті» прийнятого 03 жовтня 2017 року внесені зміні до Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема до пункту 17 частини першої статті 4 вказаного Кодексу, відповідно до положень якого вбачається, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
За таких обставин, виходячи з того, що правовідносини у даній справі виникли вже після змін Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких патронатна служба в державних орган відносить до публічної служби та спори у даній категорії віднесені до адміністративної юрисдикції, тому даний спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Щодо посилань апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2019 року №815/2546/17, колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини у вказаній справі виникли до внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання про відсутність підстав для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2019 року з прийняттям ухвали про закриття провадження у справі.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При цьому апеляційні скарги не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2019 року - змінити, виклавши абзац 5 резолютивної частини в наступній редакції:
«Стягнути на користь ОСОБА_1 з Апеляційного суду Київської області середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 145 632,30 грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.».
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підставі, зазначених у п.2 ч.5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г.В. Земляна
Судді: В.Ю. Ключкович
І.О. Лічевецький