П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
01 жовтня 2019 р.м.ОдесаСправа № 400/18/19
Категорія: 112010200 Головуючий в 1 інстанції: Мельник О. М.
Час і місце ухвалення: м. Миколаїв
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А. І.
- Ступакової І. Г.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївської області про визнання протиправним та скасування рішення від 08.05.2018 № 9276/02 та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Інгульського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області в якому просить суд:
- визнати бездіяльність відповідача щодо не поновлення пенсії позивачу-протиправною
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову № 9276/02 від 08.05.2018 року ;
- зобов'язати Інгульське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області провести поновлення та виплату пенсії за віком з 25.04.2013 року в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
В обґрунтування позову зазначено, що позивачка є громадянкою України, хоча з 25.12.2012 року виїхала до Ізраїлю на постійне місце проживання. 07.10.2009 року Конституційним судом України було прийнято рішення яким визнано положення п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону України № 1058 не конституційними, а від так пенсіонерові - громадянину України державні органи ПФУ повинні нараховувати та виплачувати пенсію не залежно де саме фактично проживає громадянин, який досяг пенсійного віку. Позивач просить суд зобов'язати відповідача поновити їй виплату пенсії за віком з 25.04.2013 року.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року позов ОСОБА_1 до Інгульського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області задоволено частково.
Визнано неправомірним та скасовано рішення Інгульського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області № 9276/02 від 08.05.2018 про відмову в поновленні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язано Інгульське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області поновити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 з 03.07.2018 року .
В решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Інгульського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 352,40 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій в зв'язку з частковим порушенням норм матеріального та процесуального права, без з'ясування всіх обставин справи, просить змінити рішення суду першої інстанції в частині строку з якого має бути поновлена пенсія, а саме з 25.04.2013 року.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що до спірних правовідносин не повинні застосовуватися строки звернення до суду, оскільки право має бути відновлене з часу прийняття рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009. Також посилається на ст. 46 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", згідно якої невиплачена пенсія через вину пенсійного фонду виплачується без застосування строків.
Враховуючи, що відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю суд апеляційної інстанції, відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи відповідачем до суду подано клопотання про процесуальне правонаступництво.
Статтею 52 КАС України визначено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про заміну сторони у справі, а саме замінити Інгульське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області на його процесуального правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 25.10.2012 року виїхала на постійне місце проживання до держави Ізраїль. До виїзду за кордон проживала за адресою: АДРЕСА_1. 05.05.2018 року позивач через свого представника звернулась до відповідача з заявою про поновлення пенсії за віком.
16.05.2018 року представнику позивача надано відповідь від 08.05.2018 за № 9276/02, в якій позивачу відмовлено в поновленні та виплаті пенсії через те, що позивачем не надано до управління Пенсійного фонду документ, що засвідчував би місце проживання (реєстрації) в Україні та через те, що позивач проживаючи в іншій країні, повинна подати до управління Пенсійного фонду України заяву за місцем свого останнього проживання в Україні.
Не погодившись з відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції , виходив з того, що громадянин України, проживаючи в Ізраїлі, має такі ж самі конституційні права, як і громадянин України, який проживає на території України, що передбачено приписами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року, а тому пенсія позивачу має бути поновлена в межах шестимісячного строку звернення до суду, встановленого ст. 122 КАС України, тобто з 03.07.2018 року. При цьому прийшов до висновку про відмову в задоволенні вимог про поновлення виплати пенсії за період з 25.04.2013 року по 02.07.2018 року. А також вказав, що позовні вимоги щодо індексації пенсії та компенсації втрати частини доходів задоволенню не підлягають з підстав їх необгрунованості.
Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог з 25.04.2013 року по 02.07.2018 року, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09 липня 2003 року виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІVщодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІVвтратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-ІVдержава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Отже, з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування».
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання, про що вказано у Рішенні № 25-рп/2009, яке є безумовною підставою для нарахування та виплати пенсії позивачу як особі, яка проживає за межами України.
Стосовно вимоги позивача щодо відновлення виплати пенсії з 25.04.2013 року, колегія суддів зазначає наступне.
З дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, тобто з 07.10.2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV. З цього часу відповідач був зобов'язаний відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Проте наявність обов'язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності щодо захисту свого права. Отже, після прийняття та опублікування Рішення № 25-рп/2009 та невідновлення виплати пенсії позивачу, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак і розпочався відлік строку звернення до суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 12 та 19 травня 2015 року у справах №№ 21-180а15, 21-168а15, від 08 червня 2016 року у справі № 21-174а16, а також у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 523/5348/17 (К/9901/247/17), від 24 квітня 2018 року у справі № 127/15035/17 (К/9901/37014/18), від 08 травня 2018 року у справі № 201/8846/16-а(2-а/201/943/2016) (К/9901/20484/18) та від 12 червня 2018 року у справі № 577/50/17-а (К/9901/15661/18).
Поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов'язаних з поновленням виплати, серед яких: подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду по справі №426/7157/16-а від 08.08.2019 року.
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що правовідносини у даній справі повинні розглядатися, виходячи зі строку звернення до суду, встановленого КАС України.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З наведених положень слідує, що позов може бути поданий до адміністративного суду у межах строку звернення, встановленого цим Кодексом або іншими законами, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.
Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача звернувся з письмовою заявою про поновлення та виплату пенсії до відповідача 05.05.2018 року, а з позовом до адміністративного суду звернувся лише 03.01.2019 року, отже судом першої інстанції правомірно застосовано до спірних правовідносин шестимісячний строк звернення до суду. Підстав для поновлення строку звернення до суду, які б можна було вважати поважними, позивачем не наведено.
При цьому, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта, що поновлення пенсії має відбуватись без обмеження строком, оскільки частиною 2 ст. 46 Закону № 1058 визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, однак в даному випадку пенсія позивачу не нараховувалася.
Водночас, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не врахував норм ч. 3 ст. 123 КАС України, якою встановлено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Отже, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог за період з 25.04.2013 року по 02.07.2018 року.
Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позову за період з 25.04.2013 року по 02.07.2018 року, а позовні вимоги про зобов'язання відповідача поновити та виплачувати пенсії за віком з 25.04.2013 року по 02.07.2018 року підлягають залишенню без розгляду.
При цьому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову в частині проведення індексації та компенсації втрати частини доходів, оскільки такі вимоги є передчасними.
Відповідно до статті 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, неправильно застосував норми процесуального права, тому рішення суду підлягає частковому скасуванню.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 08 січня 2019 року, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст.328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, ст. 315, 317, 321, 322, 325, 327, 329 КАС України, колегія суддів , -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року скасувати в частині відмови в задоволенні позову щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївської області поновити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 з 25.04.2013 року по 02.07.2018 року, та в цій частині позовні вимоги залишити без розгляду.
В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення
Повний текст постанови складено та підписано 01 жовтня 2019 року .
Головуюча суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А. І. Бітов
Суддя: І. Г. Ступакова