П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
25 вересня 2019 р.м.ОдесаСправа № 420/252/19
Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М. рішення суду першої інстанції прийнято у м. Одеса 28 травня 2019 року
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача: Танасогло Т.М.,
суддів: Запорожана Д.В, Осіпова Ю.В.
за участі секретаря судового засідання: Недашковської Я.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2019 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації, Одеської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 про звільнення з публічної служби,-
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому позивач, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 05.04.2019 р. (вх. № 12444/19), просила:
визнати протиправним та скасувати наказ № 1069-К від 18.12.2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора департаменту - начальника управління медичної діяльності Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації;
зобов'язати Департамент охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації внести зміни в структуру та штатний розпис, поновивши посаду заступник директора департаменту - начальник управління медичної діяльності Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації;
поновити ОСОБА_1 на посаді заступник директора департаменту - начальник управління медичної діяльності Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації з дня незаконного звільнення;
стягнути з Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 оплату за вимушений прогул з 18.12.2018р. по дату поновлення на посаді;
рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступник директора департаменту - начальник управління медичної діяльності Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, визначити до негайного виконання.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1 посилалась на те, що наказом № 1069-К від 18.12.2018 р. її протиправно звільнено з посади заступника директора департаменту - начальника управління медичної діяльності Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації з посиланням на п.1 ч.1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" у зв'язку зі скороченням штату на підставі розпоряджень голови Одеської обласної державної адміністрації від 13.09.2017р. № 804/А-2017 та від 23.11.2017р. № 1089/А-2017.Звільнення відбулось з порушенням вимог ст.ст. 5-1, 42 ч.1 ст. 43, ч.ч. 2, 3 ст. 49-2 КЗпП України.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Департаментом охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації подано апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, необґрунтованості судового рішення, в якій апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2019 року та в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
У своїх доводах апелянт зазначає, що ним було виконано всі вимоги законодавства в частині процедури звільнення працівника. Позивачу було направлено попередження про можливе наступне вивільнення та запропоновано посаду начальника управління медичної допомоги департаменту.
Крім того апелянт зазначає, що запропонована позивачці пропозиція була здійснена враховуючи рівнозначність цієї посади, ступеню кваліфікації, освіти,а також враховуючи її стан здоров'я, оскільки за станом здоров'я протягом значної частини другого півріччя 2017 року та майже більшої частини 2018 року позивач не могла виконувати свої посадові обов'язки та перебувала на лікарняному, та саме запропонована посада, яка на думку апелянта не могла б погіршити стан здоров'я позивача. Від запропонованої посади позивач відмовилась 05.06.2019 року, не скориставшись правом, передбаченим ст. 49 -2 КЗпП України, а іншої вакансії, яка б могла відповідати вимогам щодо рівня професіоналізму та врахувала б стан здоров'я позивача, на той момент не було.
До того ж апелянт вказує, що визначення та затвердження структури та штатного розпису структурного підрозділу обласної державної адміністрації відповідно до діючого законодавства є повноваженнями голови обласної державної адміністрації, а тому рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог щодо зобов'язання Департаменту охорони здоров'я в Одеській області внести зміни в структуру та штатний розпис та таким чином поновити позивача на посаді заступника директора департаменту - начальника управління медичної діяльності Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації, є незаконним.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що наказом № 1036-К від 18.12.2018 року ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації - начальника управління медичної діяльності Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 87 Закону України "Про державну службу" у зв'язку зі скороченням штату.
Підставою для звільнення стало попередження про наступне можливе вивільнення, заява ОСОБА_1 від 05.06.2018 року, розпорядження голови Одеської обласної державної адміністрації від 23.11.2017 року № 1089/А - 2017 "Про внесення змін до структури Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації", роки (т.1 а.с. 9-10).
Так, 13.04.2018 року позивачем було отримано для ознайомлення "Попередження про можливе наступне вивільнення від 27.02.2018 року", в якому зазначено про зміни в організації праці Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації, скорочення посади заступника директора Департаменту - начальника управління медичної діяльності Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації (т.1 а.с. 11).
Підставою для винесення зазначеного попередження стали Розпорядження голови Одеської ОДА від 13.09.2017 року № 804/А-2017р. та від 23.11.2017 року № 1089/А-2017 "Про внесення змін до структури Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації" (т.1 а.с. 15, 17-20).
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Згідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, врегульовані Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі по тексту - Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частинами 2, 3 статті 5 Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VIII передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом; дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до статті 43 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII підставою для зміни істотних умов державної служби, зокрема, є скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.
Згідно пункту 4 частини 1 статті 83 Закону України №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення.
Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Згідно частини 3 статті 87 Закону України №889-VIII процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
За правилами частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Частина 1 статті 235 КЗпП України передбачає, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» звернуто увагу, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для звільнення ОСОБА_1 стали Розпорядження голови Одеської ОДА від 13.09.2017 року № 804/А-2017р. та від 23.11.2017 року № 1089/А-2017, в яких вказувалось про упорядкування структури Одеської обласної державної адміністрації та внесення зміни до структури Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації.
Проте, колегія суддів зазначає, що ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду справи, Департаментом охорони здоров'я не надано обґрунтування необхідності зміни структури та штатного розпису Департаменту.
Крім того колегія суддів, проаналізувавши зміст Положення про управління медичної діяльності Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації (затверджено 15.05.2017 року) та порівнявши його зі змістом Положення Про управління медичної допомоги Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації (затверджено 01.03.2018 року), дійшла висновку, що за змістом завдань та покладених на них прав, ці управління є абсолютно тотожними.
А відтак, обґрунтування доцільності скорочення посади заступника директора Департаменту - начальника управління медичної діяльності Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації (яку займала позивач) та введення посади начальника управління медичної допомоги Департаменту охорони здоров'я, яке було викладено у листі директора Департаменту В.О.Полясного від 21.11.2017р (т.1 а.с.14), колегія суддів до уваги не приймає.
Крім того в п.10 розпорядження облдержадміністрації від 13.09.2017 року № 804/А-2017 зазначено про збільшення граничної чисельності структурного підрозділу ОДА- Департаменту охорони здоров'я на 2 штатні одиниці.
Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що в оскаржуваному наказі №1069 К від 18.12.2018 р. про звільнення ОСОБА_1 їдеться про її звільнення зі скороченням штату.
До того ж, як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи на момент вирішення питання про звільнення позивача з посади у Департаменті охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації була наявна вакантна посада заступника директора Департаменту - начальник управління координації реформ, яку не було запропоновано ОСОБА_1
Це підтверджується матеріалами справи,а саме розпорядженнями Одеської обласної державної адміністрації від 13.09.2017 року та 23.11.2017 року, згідно яких відбулось упорядкування структури облдержадміністрації та внесення змін до структури Департаменту охорони здоров'я, а також повідомленням на ім'я позивача про можливе вивільнення. З матеріалів справи вбачається, що призначення на цю посаду іншої особи, відбулось лише 07.05.2018 року, тобто вже після звернення ОСОБА_1
Дізнавшись, що посада заступника директора Департаменту - начальника управління координації реформ вже зайнята, 06.07.2018 року ОСОБА_1 звернулась до голови Одеської обласної державної адміністрації із заявою, в якій просила вважати відкликаною заяву про перегляд пропозиції, щодо переведення на посаду начальника управління медичної допомоги Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації.
Колегія суддів цілком погоджується з прийнятими до уваги судом першої інстанції доводами позивача стосовно того, що після подання ОСОБА_1 заяви від 06.07.2018 року про відкликання заяви та розгляд питання узгодження на переведення на посаду Начальника управління медичної допомоги Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації, Департамент охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації повинен був застосувати положення ч.5 ст. 22 Закону України "Про державну службу" та вирішити питання про переведення позивача на посаду Начальника управління медичної допомоги Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації без проведення конкурсу.
Проте, роботодавець не надав суду жодних доказів розгляду вказаної заяви.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що у Департаменті охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації у спірний період не мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, не відбулося ні ліквідації, ні реорганізації, ні перепрофілювання установи,ні скорочення чисельності працівників.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звільнення ОСОБА_1 згідно з п. 1 ч. 2 ст. 87 Закону України "Про державну службу" у зв'язку зі скороченням штату є безпідставним .
Частиною 2 статті 40 КЗпП України також передбачено,що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Колегія суддів зауважує, що власник є таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40 Кодексу Законів про працю України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Доводи апелянта стосовно врахування стану здоров'я позивача під час звільнення за скороченням штату колегія суддів до уваги не приймає, оскільки ОСОБА_1 не було звільнено за станом її здоров'я .
Колегія суддів підсумовуючи вищевикладені норми законодавства ще раз зазначає, що розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (попередження за 2 місяці про наступне вивільнення, врахування переважного права на залишення на роботі, наявність скорочення чисельності або штату працівників, змін в організації виробництва і праці тощо). Ці норми кореспондуються з конституційним правом громадянина на захист від незаконного звільнення (ст. 43 Конституції України).
Проте матеріали справи свідчать, що Департаментом охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації, як роботодавцем, при прийнятті оскаржуваного наказу не виконано вимоги законодавства в частині процедури звільнення працівника, оскільки не запропоновано позивачу рівнозначну посаду у тій же установі, в той час, коли була така можливість.
За наявності порушення трудових гарантій позивача як працівника, задоволення судом першої інстанції позовної вимоги про визнання протиправними та скасування наказу Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації від 18.12.2018 № 1069-К "Про звільнення ОСОБА_1 " на думку колегії суддів є цілком обґрунтованим.
Поряд з цим,колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовної вимоги про зобов'язання Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації внести зміни в структуру та штатний розпис, поновивши посаду Заступника директора департаменту - начальника управління медичної діяльності Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації,з огляду на наступне.
Згідно ст. 5 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" склад місцевих державних адміністрацій формують голови державних адміністрацій.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2012р. № 887 затверджено Типове положення про структурний підрозділ місцевої державної адміністрації, яким визначено, зокрема, що граничну чисельність визначає голова місцевої державної адміністрації у межах відповідних бюджетних призначень.
Штатний розпис та кошторис структурних підрозділів затверджує голова місцевої держадміністрації за пропозиціями керівників структурних підрозділів відповідно до Порядку складання, розгляду,затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2012 року №228.
Отже, визначення та затвердження структури та штатного розпису структурного підрозділу обласної державної адміністрації - законодавець відніс виключно до повноважень голови обласної державної адміністрації.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги з цього приводу та вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації внести зміни в структуру та штатний розпис, поновивши посаду заступника директора департаменту - начальника управління медичної діяльності Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації та відмовити позивачу в цієї частині позову, оскільки вищенаведене не відноситься до компетенції Департаменту охорони здоров'я, крім того суди не повинні втручатися в діяльність державних органів, зокрема Одеської обласної державної адміністрації, щодо здійснення повноважень визначених законодавством.
Колегія суддів зауважує, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Тобто, працівник поновлюється на тій же посаді, з якої відбувалось таке звільнення, а не на іншій роботі.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.09.2018 року у справі № 815/497/16.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту - начальника управління медичної діяльності Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації з дня незаконного звільнення підлягають задоволенню. Позивача слід поновити на роботі з дати, наступної після дати його звільнення, тобто з 19.12.2018р.
Частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Середній заробіток працівника згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Із пункту 5 вказаного Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, суд має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.
Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Верховного Суду у постанові від 24.10.2018 у справі №820/5932/16.
За приписами абзацу третього пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Абзацом першим пункту 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З матеріалів справи вбачається, що розрахунок середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 19.12.2018р по23.05.2019р. у розмірі 47365,95 грн. судом першої інстанції проведено правильно, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду про необхідність стягнення з Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації вказаної суми.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції частково неправильно застосовано норми матеріального права, тому, відповідно до вимог п.4 ч.1ст.317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції частково задовольняє вказану апеляційну скаргу, та скасовує рішення суду в частині зобов'язання Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації внести зміни в структуру та штатний розпис, поновивши посаду заступника директора департаменту - начальника управління медичної діяльності Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації та відмовляє у задоволенні позивних вимог в цій частині.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2019 року залишається без змін.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2019 року в частині зобов'язання Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації внести зміни в структуру та штатний розпис, поновивши посаду заступника директора департаменту - начальника управління медичної діяльності Департаменту охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації - скасувати та відмовити у задоволенні позивних вимог в цій частині.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст судового рішення складено 02.10.2019 року.
Головуючий суддя Танасогло Т.М.
Судді Запорожан Д.В. Осіпов Ю.В.