01 жовтня 2019 року м. Дніпросправа № 160/1172/19
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Кязимової Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз»
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 липня 2019 року (суддя Сліпець Н.Є., повний текст складено 22.07.2019р.) по справі №160/1172/19 за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» до Кам'янської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача, Приватне підприємство «Бомонд», про визнання протиправним та скасування рішень, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Кам'янської міської ради №1105-25/VII від 22.06.2018 року “Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста”;
- визнати протиправним та скасувати рішення Кам'янської міської ради від 29.09.2017 року №816-19/VII, яким затверджено Положення про порядок обчислення та сплати орендної плати за земельні ділянки у межах міста.
В обгрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що є орендарем земельної ділянки у м. Кам'янське відповідно до договору оренди земельної ділянки №10631 від 24.04.2009 року. 29.09.2017 року та 22.06.2018 року відповідачем були прийняті рішення, якими встановлені ставки орендної плати за земельну ділянку. Вказані рішення, як зазначав позивач, прийняті з порушенням порядку та строків прийняття рішень органами місцевого самоврядування щодо встановлення місцевих податків. Також позивач вказував на те, що оскаржувані рішення, в частині введення нових ставок податку, суперечать принципу стабільності податкового законодавства, згідно якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що прийняття відповідачем оскаржуваних рішень відноситься до його повноважень, які визначені Податковим кодексом України. Вказані рішення узгоджуються із положеннями податкового законодавства, у тому числі і із змінами до законодавства, які регламентували порядок прийняття рішень щодо встановлення ставок місцевих податків у 2017-2018 роках. Зазначеними змінами до податкового законодавства, зокрема. було передбачено те, що до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, не застосовуються положення пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК України (принцип стабільності
податкового законодавства), пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України (строки оприлюднення рішень про встановлення місцевих податків та зборів), Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову. Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач посилається на те, що враховуючи положення пп.12.3.4 п.12.3 ст.12, пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК України, ставки, які встановлені відповідачем у рішення від 29.09.2017 року №816-19/VII повинні застосовуватися до позивача лише з початку бюджетного року - з 01.01.2018р., а не з дати набрання чинності вказаним рішенням; ставки, які встановленні у рішення №1105-25/VII від 22.06.2018 повинні застосовуватися до позивача лише з початку бюджетного року - з 01.01.2019р., а не за дати набрання чинності вказаним рішенням. З цього приводу відповідач вказує на те, що оскаржувані рішення порушують вимоги пп.12.3.4 п.12.3 ст.12, пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК України. Скаржник вказує на те, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що зміни, які внесені до податкового законодавства Законами №2245-VІІІ та №1791- VІІІ, дозволяли відповідачу не дотримуватися положень пп.12.3.4 п.12.3 ст.12, пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК України. Так, за позицією позивача, оскільки вказаними Законами не було внесено змін саме до зазначених норм податкового законодавства та їх дію не було зупинено, то виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів, застосуванню у спірних відносинах підлягали саме положення Податкового кодексу України, а не Закони №2245-VІІІ та №1791- VІІІ. Також позивач зазначає те, що у разу наявності суперечностей щодо застосування норм права, слід надавати перевагу такому тлумаченню законодавства, яке буде найсприятливіше для платника податку.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін з огляду на його законність і обґрунтованість. Фактично позиція відповідача полягає у тому, що оскаржувані рішення прийнятті органом місцевого самоврядування у межах своїх повноважень та з урахуванням змін, які відбулися у податковому законодавстві.
У відзиві на апеляційну скаргу третя особа - ПП «Бомонд» не погоджується з рішенням суду першої інстанції, оскільки вважає його таким, що суперечить положенням податкового законодавства та не сприяє захисту прав та законних інтересів платника податків. Фактично позиція третьої особи також полягає у тому, що положення пп.12.3.4 п.12.3 ст.12, пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК України підлягали застосуванню у спірних відносинах, оскільки на час прийняття оскаржуваних рішень їх дія зупинена не була та до них не було внесено будь-яких змін. Також ПП «Бомонд» вказує на те, що відповідачем безпідставно збільшено ставки земельного податку без зазначенні у рішеннях податкового періоду, у зв'язку з чим таке рішення вважається безстроковим, що є порушенням вимог Податкового кодексу України. Крім цього, звертає увагу на те, що норми Податкового кодексу, які регулювали ставки на 2018 рік, мають певну колізію, на які не звернув увагу відповідач, у зв'язку з чим безпідставно визначив ставку земельного податку у розмірі 12% нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що Акціонерне товариство “Оператор газорозподільної системи “Дніпропетровськгаз” є орендарем земельної ділянки загальною площею 0,4518 га, що знаходиться за адресою: м. Кам'янське, вул. Колеусівська, буд. 2А, згідно договору оренди від 24.04.2009 року №10631, укладеного з Кам'янською міською радою.
Відповідно до умов договору оренди земельної ділянки, в оренду передається земельна ділянка для розміщення автомобільної газонаповнювальної станції, загальною площею 0,4518 га.
Пунктом 1 рішення Кам'янської міської ради від 23.06.2017 року №725-17/VІІ було затверджено “Положення про порядок обчислення та сплати орендної плати за земельні ділянки у межах міста”, із зазначенням про набрання чинності таким рішенням з 1 липня 2017 року.
29.09.2017 року Кам'янською міською радою прийнято рішення №816-19/VІІ “Про затвердження Положення про порядок обчислення та сплати орендної плати за земельні ділянки у межах міста”, яким вирішено затвердити Положення про порядок обчислення та сплати орендної плати за земельні ділянки у межах міста. Дане рішення набирає чинності з 01.10.2017 року. Вважати таким, що втратив чинність пункт 1 рішення міської ради від 23.06.2017 року №725-17/VIІ “Про затвердження Положення про порядок обчислення та сплати орендної плати за земельні ділянки у межах міста” з 01.10.2017 року (далі - Положення №725-17/VIІ).
Згідно “Положення про порядок обчислення та сплати орендної плати за земельні ділянки у межах міста”, затвердженого рішенням №816-19/VІІ (далі - Положення №816-19/VІІ), підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.
Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Ставки орендної плати за земельні ділянки, які використовуються для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) - 3% від нормативної грошової оцінки.
Ставки орендної плати за земельні ділянки, які не зазначені в пунктах 5.1, 5.3. - 4% від нормативної грошової оцінки.
Ставки орендної плати за земельні ділянки, які використовуються для розміщення об'єктів торгівлі (посередництво в торгівлі) пальним та паливом та за земельні ділянки, які використовуються для розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності - 12% від нормативної грошової оцінки.
Крім того, 22.06.2018 року Кам'янською міською радою прийнято рішення №1105- 25/VII “Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста”, яким вирішено:
1) установити на території міста:
- ставки земельного податку і а розмір орендної плати за землю;
- пільги для фізичних і юридичних осіб, надані відповідно до статей 281, 282, 284 Податкового кодексу України, зі сплати земельного податку згідно з переліком.
2) визначити об'єкт оподаткування, платників податку, податковий період, особливості оподаткування, інші обов'язкові елементи плати за землю згідно із ст. ст. 46 - 49,269 - 271,273, 281 - 289 Податкового кодексу України.
3) установити, що рішення міської ради від 27.07.2017 року №790-18/УП “Про затвердження Положення про порядок обчислення та сплати земельного податку” та рішення міської ради від 29.09.2017 року №816-19/УІІ “Про затвердження Положення про порядок обчислення та сплати орендної плати за земельні ділянки у межах міста” зі змінами або доповненнями, інші нормативно-правові акти міської ради стосовно плати за землю та пільг із земельного податку, які прийнято до набрання чинності цим рішенням, діють у частинах, що не суперечать нормам цього рішення.
4) установити, що це рішення набирає чинності з першого числа місяця, який настає за датою його офіційного оприлюднення.
Згідно “Додатку 1 до рішення міської ради рішення міської ради від 22.06.2018 року № 1105-25/VII:
- за земельні ділянки, що використовуються юридичними і фізичними не оформлено ставка земельного податку становить 3% від їх нормативної особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку грошової оцінки;
- ставки податку на земельні ділянки незалежно від виду цільового призначення земель, які перебувають в користуванні благодійних, громадських організацій, діяльність яких не передбачає одержання прибутку становить 0,01 % від їх нормативної грошової оцінки;
- ставки податку за земельні ділянки незшіежно від виду цільового призначення земель, нормативну грошову оцінку яких проведено, які перебувають у власності або в постійному користуванні суб'єктів господарювання визначених статтею 92 Земельного кодексу України становлять 1% від нормативної грошової оцінки землі;
- ставки податку за земельні ділянки незалежно від виду цільового призначення земель, нормативну грошову оцінку яких проведено, які перебувають у постійному користуванні суб'єктів господарювання, але не підпадають під дію статті 92 Земельного кодексу України, становлять 4% від нормативної грошової оцінки землі;
- ставки орендної плати за земельні ділянки незалежно від виду цільового призначення земель, які використовуються для розміщення об'єктів торгівлі (посередництво в торгівлі) пальним та паливом та за земельні ділянки, які використовуються для розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, становлять 12% від нормативної грошової оцінки землі;
- розмір річної орендної плати може перевищувати граничний розмір орендної плати (12 %), установлений у Податковому кодексі України, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах;
- плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати орендної плати.
Вказані рішення органу місцевого самоврядування оскаржені позивачем у судовому порядку з підстав недотримання відповідачем, під час їх прийняття, вимог пп.12.3.4 п.12.3 ст.12, пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК України, Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
За наслідками перегляду справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову з огляду на таке.
Відповідно до статей 10, 12 Податкового кодексу України до місцевих податків належить податок на майно. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Згідно із пунктом 12.5 статі 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
У відповідності із підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Згідно із підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 ст. 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Податковим кодексом України, в редакції до 01.01.2017 року, визначено:
- 274.1 ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки;
- 274.2 ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб'єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності);
- 288.5 розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: 288.5.1. не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки; 288.5.2. не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки. 288.5.3 може перевищувати граничний розмір орендної плати, встановлений у підпункті 288.5.2, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах;
- 289.2 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік;
- у разі якщо індекс споживчих цін не перевищує 100 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 100.
Пунктами 25, 28, підпунктом 3 пункту 33 Розділу І Закону України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році” від 20.12.2016 року №1791-VIII (далі - Закон №1791-VIII) до Податкового кодексу України були внесені зміни, які стосувались справляння плати за землю у формі земельного податку та впливали на визначення розміру орендної плати.
Зокрема, Законом №1791-VIII внесено до Податкового кодексу України такі зміни:
- пункт 274.1 статті 274 викладено в такій редакції: “ 274.1. Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки”;
- пункт 288.5 статті 288 доповнено підпунктом 288.5.4 такого змісту: “ 288.5.4. для пасовищ у населених пунктах, яким надано статус гірських, не може перевищувати розміру земельного податку”;
- у розділі XX “Перехідні положення”: 3) підрозділ 6 доповнено пунктом 8 такого змісту: “ 8. Установити, що індекс споживчих цін за 2016 рік, що використовується для визначення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, застосовується із значенням: для сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей, пасовищ та перелогів) - 100 відсотків; для земель несільськогосподарського призначення - 106 відсотків”.
Пунктами 3 та 4 Розділу ІІ Закону №1791-VIII “Прикінцеві та перехідні положення” визначено наступне:
- установити, що з 1 січня 2017 року до прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік відповідно до цього Закону, встановлені таким органом місцевого самоврядування ставки єдиного податку для платників першої групи, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збору за місця для паркування транспортних засобів застосовуються з коефіцієнтом 0,5;
- установити, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”.
Пунктами 120, 121 розділу І Закону України “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні” від 21.12.2016 року №1797-VIII (далі - Закон №1797-VIII) внесено зміни до Податкового кодексу України, які стосувались справляння плати за землю у формі земельного податку.
Зокрема, Законом №1797-VIII внесено такі зміни до Податкового кодексу України: у статті 288: 1) у пункті 288.1:
- в абзаці третьому слово “податкової” замінити словом “фінансової”;
- доповнити абзацом четвертим такого змісту: “Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України”;
2) у пункті 288.5:
- підпункт 288.5.1 викласти в такій редакції: “ 288.5.1. не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території”;
Абзац четвертий пункту 289.2 статті 289 викласти в такій редакції: “У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115”.
Пунктом 3 Розділу ІІ Закону №1797-VIII “Прикінцеві та перехідні положення” визначено наступне:
- установити, що у 2017 році в частині плати за землю вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” не поширюються на рішення органів місцевого самоврядування, які прийняті на виконання цього Закону.
Закон №1791-VIII та Закон №1797-VIII в частині наведених змін набрали чинності з 1 січня 2017 року.
З 01.01.2017 року норми Податкового кодексу України є наступними:
- 274.1 ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки; (пункт 274.1 статті 274 в редакції Закону № 1791-VIII);
- 274.2 ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб'єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності);
- 288.1 підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки б переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.
Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики. (пункт 288.1 статті 288 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1797-VIII від 21.12.2016).
Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
- 288.5 розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:
- 288.5.1 не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території;
- 288.5.2 не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
- 288.5.3 може перевищувати граничний розмір орендної плати, встановлений у підпункті 288.5.2 у разі визначення орендаря на конкурентних засадах.
- 288.5.4 для пасовищ у населених пунктах, яким надано статус гірських, не може перевищувати розміру земельного податку.
- 288.5.5 для баз олімпійської, паралімпійської та дефлімпійської підготовки, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, не може перевищувати 0,1 відсотка нормативної грошової оцінки.
- 289.2 Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік.
У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.
289.3. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.
Крім цього, 07.12.2017 року прийнято Закон України “Про внесення змін до податкового законодавства та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році” №2245-УІІІ (далі - Закон №2245), який набрав чинності з 01.01.2018 року.
Вказаним Законом, зокрема, внесено зміни до ст..288 ПК України, а саме підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 викласти в такій редакції: "288.5.1. не може бути меншою за розмір земельного податку:
для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки;
для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області".
Пунктом 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2245 установлено, що у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”.
Проаналізувавши зазначені положення податкового законодавства, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішення Кам'янської міської ради від 29.09.2017р. №816-19/VІІ та №1105-25/VII від 22.06.2018 року прийняті відповідачем в межах наданих повноважень, на підставі та у спосіб, що визначені законом.
Не погоджуючись з такими висновками суду першої інстанції, відповідач вказує на те, що оскільки Законами №2245-VІІІ, №1791- VІІІ, №1797-VIII не було внесено змін саме до положень пп.12.3.4 п.12.3 ст.12, пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК України та їх дію не було зупинено, то виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів, застосуванню у спірних відносинах підлягали саме положення Податкового кодексу України, а не Закони №2245-VІІІ, №1791- VІІІ, №1797-VIII.
З такими аргументами відповідача суд апеляційної інстанції не погоджується з огляду на таке.
Відповідно до п.1.1 п.1 ПК України податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Отже спірні відносини, які розглядаються у межах цієї справи та які стосуються справляння місцевих податків (податку на майно), врегульовані Податковим кодексом України.
Згідно із п.2.1 ст.2 ПК України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.
Законами №2245-VІІІ, №1791- VІІІ, №1797-VIII вносилися зміни саме до Податкового кодексу України, зокрема, в частині справляння податку на майно.
Отже суд першої інстанції, вирішуючи спірні відносини між сторонами, правомірно керувався положеннями Податкового кодексу України, з урахуванням змін, які внесено Законами №2245-VІІІ, №1791- VІІІ, №1797-VIII. При цьому, судом першої інстанції правильно враховано те, що вносячи зміни до Податкового кодексу України, законодавцем було визначено, що у 2017-2018 роках до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”.
З цих підстав суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність аргументів позивача щодо невідповідності оскаржуваних рішень вимогам підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”.
При цьому суд першої інстанції правильно виходив з того, що Законами №2245-VІІІ, №1791- VІІІ, №1797-VIII не встановлювався відмінний від Податкового кодексу України порядок справляння податку на майно, а лише змінено положення податкового законодавства, в частині визначеного порядку справляння цього податку у певний проміжок часу.
Щодо аргументів третьої особи про наявність колізії між нормами Податкового кодексу України, які визначали розмір орендної плати у 2018 року.
З цього приводу третя особа вказує на те, що Законом №2245-VІІІ внесено зміни до пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України та викладено та викладено цей пункт у наступній редакції:
«не може бути меншою за розмір земельного податку:
для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки;
для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області".
В той же час, як зазначає третя особа, законодавцем не було внесено змін до пп.288.5.2 п.288.5 ст.288 ПК України, яким передбачено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
З цих підстав третя особа вказує на те, що у пп.288.5.1 та пп.288.5.2 ПК України визначені різні максимальні розміри орендної плати, а саме у пп.288.5.1 - не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки (для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено), а у пп.288.5.2 - не більше 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
З такими аргументами третьої особи неможливо погодитися з огляду на таке.
Так, у абз.2, 3 пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України, яким визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, а річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку, визначено максимальний розмір земельного в залежності від виду використання земельних ділянок. Тобто, зазначені абзаци вказаної норми права визначають максимальний розмір земельного податку, менше якого не може бути розмір орендної плати, а не максимальний розмір орендної плати, як про те зазначала третя особа. При цьому, такий розмір земельного податку узгоджується з положеннями п.274.1 ст.274 ПК України.
У свою чергу, пп.288.5.2 п.288.5 ст.288 ПК України встановлює те, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
Отже пп.288.5.2 п.288.5 ст.288 ПК України визначає максимальний розмір орендної плати.
Таким чином аргументи третьої особи про наявність колізії у зазначених нормах права є безпідставними.
Отже, проаналізувавши суть спірних правовідносин між сторонами, дослідивши підстави заявленого позову та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстав для його скасування не існує.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 липня 2019 року по справі №160/1172/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України.
Вступну та резолютивну частину проголошено 01.10.2019р.
Повне судове рішення складено 02.10.2019р.
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк