01 жовтня 2019 року м. Дніпросправа № 340/1724/19
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач),
суддів: Шальєвої В.А., Юрко І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 липня 2019 року (суддя 1-ї інстанції Притула К.М.) у справі №340/1724/19 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (військова частина польова пошта НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач у липні 2019р звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (в/ч - польова пошта НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28 серпня 2018 року; зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28 серпня 2018 року.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 липня 2019 року позов повернуто позивачеві з підстав пропуску строку звернення до суду та відсутністю поважних підстав пропуску такого.
Позивач не погодившись з таким рішенням суду подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу, справу направити до суду для продовження розгляду. Апеляційна скарга обґрунтована неврахуванням судом першої інстанції поданих доводів щодо поважності пропуску строку звернення до суду.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга має бути задоволена з наступних підстав.
Залишаючи без розгляду позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що про порушення своїх прав позивач дізнався в день звільнення 28.08.2018р., а з позовною заявою звернувся до суду лише 16.07.2019 р., тобто з порушенням строку звернення до суду, встановленим ч. 5 ст. 122 КАС України. При цьому суд першої інстанції зазначив про не наведення позивачем об'єктивних підстав, які б унеможливили звернення його до суду в межах встановленого КАС України строку.
Суд визнає такий висновок необґрунтованим, з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 28.08.2018 року № 76 -рс позивача було звільнено у запас за підпунктом “к” (які відслужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до ч. 7 ст. 26 вказаного закону, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до абз. 3 п. 242 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до ст. 1 КЗпП України, вказаний Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Статтею 2-1 КЗпП України визначено, що Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору
Відповідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про оплату праці», додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. (частина третя статті 2 цього Закону).
Враховуючи вказані норми, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Статтею 233 КЗпП України визначено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Так, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (ч.1 ст.233).
Разом із цим частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що грошова компенсація за невикористані дні відпустки є частиною заробітної плати, а тому звернення до суду з вимогами про зобов'язання її виплатити не обмежується будь-яким строком.
Певна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.05.2018р. у справі №808/858/16.
Відповідно до частини 2 статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частина 2 статті 122 КАС України є загальною нормою, яка визначає строк звернення до суду і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Частина 5 статті 122 КАС України є спеціальною нормою у розв'язанні спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби порівняно з нормою, яка міститься в частині другій статті 122 КАС України та встановлює шестимісячний строк звернення до суду.
Водночас частина 5 статті 122 КАС України є загальною нормою у розв'язанні спорів стосовно зазначених правовідносин у разі, якщо іншими законами встановлено інший строк звернення до суду в спорах щодо таких правовідносин.
У зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Відповідно до ч. 6 ст. 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду є помилковими.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції при постановленні ухвали неповне з'ясовані обставини, що мають значення для справи, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, що є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 312, 311, 315, 320, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 липня 2019 року у справі №340/1724/19 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (військова частина польова пошта НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - скасувати.
Направити справу № №340/1724/19 до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 01 жовтня 2019 р. та касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 01 жовтня 2019 року.
Головуючий - суддя Н.І. Малиш
суддя В.А. Шальєва
суддя І.В. Юрко