02 жовтня 2019 року справа №200/5838/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів: Гаврищук Т.Г, Міронової Г.М., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 3 липня 2019 року у справі № 200/5838/19-а (головуючий І інстанції Волгіна Н.П., повний текст рішення складено 15 липня 2019 року у приміщенні суду за адресою: вул. Добровольського, 1, м. Слов'янськ Донецької області) за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства «Новотроїцьке рудоуправління» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-
В квітні 2019 року Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі-позивач, Фонд) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Новотроїцьке рудоуправління» (далі-відповідач, ПАТ «Новотроїцьке рудоуправління») про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання у 2018 року нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у розмірі 914 930,66 грн та пені у розмірі 4 391,68 грн (т.1, а.с. 4-14).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 3 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено (т.2, а.с. 76-79).
Позивач з вказаним рішенням суду не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій послався на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права. Просив скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 3 липня 2019 року та прийняти нове судове рішення, яким задовільнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що відповідно до норм Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», підприємства, установи, організації самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць. Підприємства, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. Зазначає, що вказані вимоги Закону відповідачем не було виконано. На думку апелянта, Державна служба зайнятості та інші органи працевлаштування, покликані лише сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю та допомагати підприємствам виконувати встановлений Законом норматив, але не повинні цей норматив забезпечувати замість роботодавців (т.2, а.с. 84-86).
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що Законом не встановлено обов'язку підприємства займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Вважає, що відповідач вжив передбачених законодавством залежних від нього заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам. Просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Заявили клопотання про розгляд справи без їх участі.
Відповідно до приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Згідно вимог частин 1, 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, заслухав суддю - доповідача, перевірив матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, встановив наступне.
Відповідач - Приватне акціонерне товариство «Новотроїцьке рудоуправління» (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 00191810; місцезнаходження: 85732, Донецька область, Волноваський район, смт. Новотроїцьке, вул. Радянська, буд. 85) зареєстровано як юридична особа 6 серпня 2004 року, запис в ЄДРПУО № 1 239 120 0000 000007, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 3 липня 2019 року (т. 1 а.с. 121-123, т. 2 а.с. 66-67).
Відповідачем на виконання Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання», затвердженого наказом Мінсоцполітики від 31 травня 2013 року № 316 протягом 2018 року подавались до Волноваського районного центру зайнятості звіти за формою 3-ПН, а саме:
- 22 лютого 2018 року (а.с. 52-63,152-174 т. 1); отриманий центром зайнятості 22 лютого 2018 року, в якому зазначено про наявність вакансій для працевлаштування (в тому числі) інвалідів: слюсаря-ремонтника - 5 вакансій, оглядач вагонів - 1 вакансія, (аркуші додатку до звіту №№ 16-17, 20-21, );
20 березня 2018 року (а.с. 64-65, 175-179 т. 1), в якому зазначено про наявність вакансій для працевлаштування саме інвалідів: кур'єр - 1 вакансія (аркуш додатку до звіту № 65);
17 квітня 2018 року (а.с. 66-68 т. 1), в якому зазначено про наявність вакансій для працевлаштування (в тому числі) інвалідів: економіста - 1 вакансія (аркуші додатку до звіту №№ 3-4);
26 квітня 2018 року (а.с. 69-82, 180-206 т. 1), в якому зазначено про наявність вакансій для працевлаштування (в тому числі) інвалідів: слюсара-ремонтника - 8 вакансій; оглядач вагонів - 1 вакансія (аркуші додатку до звіту №№ 14-15, 18-19);
14 червня 2018 року (а.с. 83-99, 207-239 т. 1), в якому зазначено про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів (в тому числі): слюсара-ремонтника - 4 вакансії; оглядач вагонів - 1 вакансія; для працевлаштування саме інвалідів: кур'єр - 4 вакансії (аркуші додатку до звіту № № 14-15, 18-19, 32-33);
20 серпня 2018 року (а.с. 100-116, 240-250 т. 1, 1-22 т. 2), в якому зазначено про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів (в тому числі): слюсара-ремонтника - 4 вакансії; оглядач вагонів - 1 вакансія; для працевлаштування саме інвалідів: кур'єр - 1 вакансія (аркуші додатку до звіту № № 14-15, 18-19, 32-33);
30 листопада 2018 року (отриманий центром зайнятості 3 грудня 2018 року, а.с. 34-51 т. 1, 23-57 т. 2), в якому зазначено про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів (в тому числі): слюсаря-ремонтника - 10 вакансій, оглядач вагонів - 1 вакансія, слюсар з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики - 1 вакансія; для працевлаштування саме інвалідів: кур'єр - 1 вакансія (аркуші додатку до звіту №№ 14-15,18-19, 30-31, 32-33).
На виконання вимог Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, відповідачем 27 лютого 2019 року до Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту було подано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік, у якому зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 1097 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 37; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (осіб) - 44; фонд оплати праці штатних працівників (тис. грн) - 143382,7; середньорічна заробітна плата штатного працівника (грн) - 130704,00; сума адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів 0 грн (т. 1 а.с. 19 ).
Як вбачається зі змісту листа, направленого відповідачем на адресу позивача (вих. № 650/1.7.2 від 12 квітня 2019 року) у відповідь на лист Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вих. № 04-06/336 від 1 квітня 2019 року), товариство повідомило позивача про незгоду із тим, що ним не виконані вимоги чинного законодавства щодо працевлаштування інвалідів, зокрема, у листі зазначено, що Приватне акціонерне товариство «Новотроїцьке рудоуправління» протягом 2018 року проводило роботу з працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме: виділяло міста для осіб з інвалідністю, надавало інформацію, необхідну для працевлаштування осіб з інвалідністю у центр зайнятості, приймало участь у заходах, які проводив центр зайнятості для працевлаштування інвалідів («Ярмарки вакансій»), переводило за можливості своїх робітників, яким була встановлена інвалідність, на робочі місця з потрібними умовами праці, подавало звітність про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. Тобто, здійснювало всі можливі заходи стосовно працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому не повинно сплачувати адміністративно-господарські санкції та пеню (т.1, а.с. 117).
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «(далі - Закон № 875-ХІІ) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Згідно з частиною 3 статті 18 Закону 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною 1 статті 19 Закону № 875-ХІІ передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Згідно ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України (далі-ГК України), господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Статтею 238 ГК України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Отже, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
Згідно з частинами 1, 3 статті 18-1 Закону України № 875-ХІІ інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Апеляційний суд зазначає, що відповідачем протягом 2018 року подавались звіти за формою № 3-ПН 7 разів: 22 лютого, 20 березня, 17 квітня, 26 квітня, 14 червня, 20 серпня, 3 грудня, де зазначалось про наявність вільних вакансій, на які можуть бути працевлаштовані особи з інвалідністю (а.с. 34-116, 152-250 т. 1, а.с. 1-57 т. 2).
Судами встановлено, що на виконання вимог Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, відповідачем 27 лютого 2019 року до Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту було подано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік, у якому зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 1097 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 37; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (осіб) - 44; фонд оплати праці штатних працівників (тис. грн) - 143382,7; середньорічна заробітна плата штатного працівника (грн) - 130704,00; сума адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів 0 грн (т. 1 а.с. 19 ).
Окрім того, зі змісту довідки за вих. № 1004/1.7.2, вбачається, що підприємство у 2018 році працевлаштувало три особи з інвалідністю , а саме - ОСОБА_1 - кур'єром вапнякового кар'єру, дата прийому 15 березня 2018 року, ОСОБА_2 - менеджером із зв'язків з громадкістю, дата прийому 1 серпня 2018 року, ОСОБА_3 - ваговиком залізничного цеху, дата прийому 26 листопада 2018 року. Додатково в довідці зазначено, що пошук та працевлаштування вказаних осіб з інвалідністю відбувалося власними силами підприємства без участі Державної служби занятості (а.с. 70 т. 2).
Вищезазначене свідчить, що відповідачем вживалися залежні від нього заходи щодо працевлаштування інвалідів на вакантні посади у підприємстві. Фактів відмови у працевлаштуванні інвалідів при розгляді справи судом не встановлено.
Твердження апелянта про невжиття відповідачем протягом 2018 року всіх обов'язкових заходів для роботодавців при виконанні нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, апеляційний суд при вирішенні адміністративної справи не враховує, оскільки відповідальність, визначена статтею 20 Закону № 875-ХІІ, настає для роботодавців за не створення у необхідній кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не за невжиття заходів по пошуку інвалідів для працевлаштування.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що доказів на підтвердження того, що підприємство неправомірно або безпідставно відмовило у прийнятті на роботу інвалідам, які були направлені центром зайнятості або безпосередньо звернулись до відповідача, позивачем до суду не надано.
Отже, якщо роботодавець вживав необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, то застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій у зв'язку з меншою, ніж установлено нормативом, середньообліковою чисельністю працюючих інвалідів, є безпідставним.
Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 820/2124/16, щодо застосування положень статей 18-20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», відповідно до якої, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, оскільки у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватися.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, підприємством створені робочі місця для працевлаштування інвалідів та виконані вимоги статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
За таких обставин, суд дійшов до висновку, що доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, оскільки вони суперечать чинному законодавству та не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 3 липня 2019 року у справі № 200/5838/19-а за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства «Новотроїцьке рудоуправління» про стягнення адміністративно-господарських санкцій - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 3 липня 2019 року у справі № 200/5838/19-а - залишити без змін.
Повний текст постанови складений та підписаний 2 жовтня 2019 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення окрім випадків визначених статтєю 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач: І.В. Геращенко
Судді: Т.Г. Гаврищук
Г.М. Міронова