Справа № 520/21427/18
Провадження № 2/520/590/19
21.08.2019 року
Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,
за участю : секретаря судового засідання Нефедової Г.В.,
представника позивача - Лапчинської О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна, -
28.12.2018 року до Київського районного суду м.Одеси з позовом про витребування майна звернулась Одеська міська рада, в якому просить витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м.Одеси в особі Одеської міської ради квартиру АДРЕСА_1 .- АДРЕСА_2 загальною площею 24,00 кв.м (реєстраційний номер нерухомого майна 2313654511101) та відшкодувати судові витрати, мотивуючи позовні вимоги тим, що квартира АДРЕСА_3 належить до комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.
Однак, внаслідок незаконної реєстрації права власності зазначене приміщення займають сторонні особи.
Згідно з актом обстеження нежитлового приміщення першого поверху № 521, загальною площею 24,0 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , складеного старшим інспектором відділу КУ «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради» 15.05.2018 року, дану квартиру, а фактично нежиле приміщення, площею 24,0 кв.м займає ОСОБА_1 , який відповідно до договору купівлі продажу є власником вищевказаного приміщення.
Право власності на спірне нежиле приміщення набуто ОСОБА_2 шляхом визнання права власності на реконструйовану квартиру на підставі рішення суду, яке було скасовано, а позов в подальшому залишено без розгляду, суперечить діючому законодавству України та порушує права територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради як власника такого майна.
Оскільки ОСОБА_2 не набув у встановленому законом порядку права власності на спірну квартиру (нежиле приміщення) то не мав правових підстав її відчужувати, а наступний правочин не спричинив виникнення у ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно. Квартира АДРЕСА_1 а фактично нежитлове приміщення) по АДРЕСА_2 вибула з комунальної власності незаконним шляхом та поза волею її власника-Одеської міської ради.
Дійсне зумовило звернення Одеської міської ради до суду за захистом порушеного права.
В судовому засіданні представник позивача Одеської міської ради позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просить позов задовольнити та не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином,причини неявки суду не відомі.
Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі.
Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі.
Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином причини неявки суду невідомі.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З урахуванням вказаного, суд приходить до висновку про наявність підстав у розумінні ч. 1 ст. 280 ЦПК України для ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 року № 266-ХХІ затверджені Перелік державного майна, що передано у власність Одеської обласної ради (додаток 1) та Перелік державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування (додаток 2).
Згідно з п. 1 розділу «Житлово-комунальне господарство» додатку 2 до вказаного рішення у комунальну власність адміністративно-територіальної одиниці м. Одеси передано весь житловий та нежитловий фонд місцевих Рад народних депутатів, до категорії якого, віднесено, зокрема, й спірне майно.
Відповідно до акту приймання-передачі державного майна в комунальну власність міста Одеси по галузі житлово-комунальне господарство від 18.02.1992 року, складеного на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року № 311 та рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 року № 266-ХХІ, обласне управління житлово-комунального господарства передало, а управління житлово- комунального господарства м. Одеси прийняло державне майно. Відповідно до зведеної відомості житлового та нежитлового фонду місцевих рад було передано 15,5 тис, житлових будівель.
Згідно ч. 2 ст. 32, ч.ч. 1, 2 ст. 35 Закону України «Про власність» (у редакції від 07.02.1991 року, яка діяла на момент виникнення права комунальної власності на спірну квартиру) суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Об'єктами права комунальної власності є, у тому числі, державний житловий фонд. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності.
Відповідно до вимог ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з приписами статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Відповідно до ч. 1 ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, серед іншого, рухоме і нерухоме майно, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.
За ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Згідно з п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.
Отже судом встановлено, що квартира АДРЕСА_3 належить до комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.
Однак, внаслідок незаконної реєстрації права власності зазначене приміщення займають сторонні особи.
Згідно з актом обстеження нежитлового приміщення першого поверху № 521, загальною площею 24,0 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , складеного старшим інспектором відділу КУ «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради» 15.05.2018 року, дану квартиру, а фактично нежиле приміщення, площею 24,0 кв.м займає ОСОБА_1 , який відповідно до договору купівлі продажу є власником вищевказаного приміщення.
Первісно незаконне вибуття квартири із власності громади відбулось у 2007 році. Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18.06.2007 року у справі № 2-4456/07 за позовом ОСОБА_2 до Одеської міської ради, третя особа КП «ОМБТІ та РОН» про визнання права власності позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено та визнано за останнім право власності на реконструйовану квартиру АДРЕСА_3 .
Відповідно до штампу суду зазначене рішення Київського районного суду м. Одеси набрало законної сили 29.06.2007 року.
Згідно з листом Київського районного суду м. Одеси від 24.09.2008 року заяву представника Одеської міської ради про перегляд заочного рішення суду у справі № 2-4456/07 задоволено, рішення Київського районного суду м. Одеси від 18.06.2007 року скасовано, цивільну справу за вищевказаним позовом перереєстровано за № 2-5963/08 та передано на новий судовий розгляд.
10.01.2008 року нежитлове приміщення 1-го поверху № 521, загальною площею 24,0 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано за територіальною громадою АДРЕСА_2 в особі Одеської міської ради. Відповідно до свідоцтва про право власності на нежиле приміщення першого поверху від 24.12.2007 року № 521 вбачається, що власником зазначеного приміщення є територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради. Свідоцтво видане на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 01.11.2007 року № 1197, а також відповідно до зазначеного свідоцтва та технічного паспорту на нежиле приміщення зазначене приміщення складається з нежилого приміщення першого поверху, загальною площею 24, 0 кв.м.
В подальшому, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 05.12.2008 року у справі № 2-5963/08 позов ОСОБА_2 до Одеської міської ради, третя особа КП «ОМБТІ та РОН», про визнання права власності залишено без розгляду.
Таким чином, скасовано рішення суду, яким за ОСОБА_2 було визнано право власності на реконструйовану квартиру АДРЕСА_3 .
Відповідно до листа КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 14.08.2018 року № 6946-12/170 станом на 31.12.2012 року право власності на нежитлове приміщення 1-го поверху № 521, загальною площею 24,0 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , - АДРЕСА_4 за територіальною громадою АДРЕСА_2 в особі Одеської міської ради.
Однак, користуючись тим, що незаконне рішення Київського районного суду м. Одеси від 18.06.2007 року було чинним певний проміжок часу, незаконний власник з метою збереження приміщення, отриманого незаконним шляхом, здійснив його відчуження на користь третіх осіб.
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 01.11.2007 року власником спірного об'єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_5 , яке складається з 23,72 кв.м, був ОСОБА_2 , за яким право власності на даний об'єкт зареєстровано на підставі рішення суду (справа № 2-4456/07).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 21.11.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сорокою Л.З. та зареєстрованого в реєстрі за № 2182, ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 купив квартиру АДРЕСА_3 , площею 23,72 кв.м.
Надалі, відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 26.02.2008 року власником квартири за вищевказаною адресою на підставі договору купівлі продажу від 19.02.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Очеретяною І.А. за № 688, став ОСОБА_4 .
В подальшому власником квартири за вищевказаною адресою став ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , якому зазначене нерухоме майно належить на підставі договору купівлі-продажу від 10.09.2014 року, серія та номер 4-1298, посвідченого державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори.
Отже, наведені обставини свідчать про відсутність у ОСОБА_2 належних правових підстав на проведення дій, пов'язаних з відчуженням вищевказаної квартири.
Підставою проведення державної реєстрації права власності квартири АДРЕСА_3 за гр. ОСОБА_2 стало рішення Київського районного суду м. Одеси, яке в подальшому було скасовано, а дану позовну заяву ОСОБА_2 було залишено без розгляду.
Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 16.04.2014 року розглянув справу № 6-146 цс 13, предметом якої був спір про витребування власником свого майна від добросовісного набувача й зробив правовий висновок, відповідно до якого за змістом ст. 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Отже, з наведеного вбачається, що відсутні будь-які документи, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 набув у власність спірну квартиру (нежитлове приміщення) з підстав, передбачених діючим законодавством України.
Таким чином, виходячи з наведеного, вказані обставини та факти свідчать про те, що квартира АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 вибула з комунальної власності незаконним шляхом та поза волею її власника.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі.
Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Частиною 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з п. 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності ті інших речових прав» застосовуючи положення ст. 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.
Відповідно до положень статті 391 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суд приймає до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.
Відповідно до правил ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 76-81 ЦПК України. Згідно з ч. ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-140цс14 за положеннями статей 330, 387, 388 ЦК України, власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду України від 18.01.2017 року у справі № 6-2776цс/16, постановою від 21,12.2016 року у справі № 6-2233цс16.
При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним.
Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно є підставою для здійснення державної реєстрації права власності та інших речових прав (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
З урахуванням вищенаведеного, вбачається, що право власності на спірне нежиле приміщення набуто ОСОБА_2 шляхом визнання права власності на реконструйовану квартиру на підставі рішення суду, яке було скасовано, а позов в подальшому залишено без розгляду, що суперечить діючому законодавству України та порушує права територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради як власника такого майна.
Оскільки ОСОБА_2 не набув у встановленому законом порядку права власності на спірну квартиру (нежиле приміщення) та не мав правових підстав її відчужувати, а тому і наступний правочин не спричинив виникнення у ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно.
Таким чином, у цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, суд надавши оцінку всім доказам, представленими суду позивачем по справі, дослідивши документи, а також враховуючи те, що відповідач в судове засідання не з'явився, відзиву на позов не надав, суд прийшов до висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Статтею 141 ЦПК України встановлено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Як вбачається з наданого платіжного доручення від 22.01.2018 року (а.с.1) позивач за подання даного позову до суду, сплатив судовий збір в розмірі 1762,00 гривень, що підлягає відшкодуванню.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,280-284, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Одеської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_6 ), ОСОБА_3 ( останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_7 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_7 ) про витребування майна задовольнити.
Витребувати від ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_7 ) на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради ( код ЄДРПОУ 26597691, місце реєстрації: 65004, м. Одеса, вул. Думська, 1) квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 24,0 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомості: 231365451101).
Стягнути з ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_7 ) на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради ( код ЄДРПОУ 26597691, місце реєстрації: 65004, м. Одеса, вул. Думська, 1 ) судові витрати у розмірі сплаченого судового збору 1 762, 00 грн.
Повне судове рішення буде складено протягом десяти днів з дня оголошення вступної та резолютивної частини.
Відповідачам, які не з'явились в судове засідання, направляється копія заочного рішення протягом двох днів з дня його укладення в повному обсязі.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Суддя Луняченко В. О.
Повне рішення суду складено 02.09.2019 року