Справа № 520/9795/19
Провадження № 2/520/4016/19
27.09.2019 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Петренка В.С.,
за участю секретаря - Швець А.С.,
за участю сторін:
представник позивача - адвокат Мандич Л.Л., діючий на підставі ордеру;
третя особа - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Одесі цивільну справу за позовом
ОСОБА_2
до ОСОБА_3 ,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_1
про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення,
08.05.2019 року ОСОБА_2 звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_1 , в якій просить суд усунути їй перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_3 з житлового будинку АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого держаним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Сальніковою З.В., зареєстровано в реєстрі за №5-2808 від 09.10.2009 року та витягу КП «ОМБТІ та РОН» про реєстрацію права власності на нерухоме майно №24387808 від 09.11.2009року, вона - ОСОБА_4 є власницею 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_2 .
Співвласницею іншої 1/2 частини будинку, як зазначає позивач, є ОСОБА_1 .
Позивач вказує, що згідно свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_1 від 15.05.2018р., виданого Київським районним у м. Одесі відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, вона змінила своє прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 ».
Також позивач зазначає, що 15.03.2007 року між нею - та громадянином Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_3 був укладений шлюб, який зареєстрований Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського обласного управління юстиції за актовим записом №234.
02.12.2009 року, як вказує позивач, ОСОБА_3 отримав дозвіл на імміграцію в Україну, після чого 14.12.2009 року його місце проживання було зареєстровано за адресою її місця мешкання - по АДРЕСА_3 .
Позивач зазначає, що з довідки №25 від 16.01.2019р. ОСН «Тульський» та листа Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 11.02.2019 р. за №532/01-02-10 вбачається, що документи, на підставі яких проведена реєстрація місця проживання відповідача - ОСОБА_3 відсутні.
Позивач стверджує, що згоду відповідачу на реєстрацію місця його мешкання у письмовій формі власники будинку не давали, угоду про користування будинком не укладали, відповідач мешкав у спірному будинку як член сім'ї, за усним погодженням з його власниками.
Наприкінці 2012 року, як вказує позивач, стосунки між подружжям стали погіршуватися, відповідач постійно погрожував їй фізичною розправою, внаслідок чого шлюб фактично перестав існувати.
Через напружену атмосферу в сім'ї та неможливістю подальшого мешкання, позивач стверджує, що вона та її донька - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покинули будинок та вимушені були зняти квартиру за іншою адресою.
Після розірвання шлюбу, як вказує позивач, відповідач періодично продовжував мешкати за її адресою, посилаючись на те, що у нього є таке право на підставі дозволу на імміграцію.
Однак, позивач зазначає, що мешкаючи в спірному будинку після розірвання шлюбу, вони з відповідачем не були пов'язані спільним побутом і не мали взаємних прав та обов'язків, а користуючись житлом відповідач не сплачував комунальні послуги.
03.08.2017 р. позивач вказує, що вона звернулась до Київського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області із заявою про виселення відповідача - ОСОБА_3 з її будинку, за результатами розгляду якої стало відомо, що він знав про існування заочного рішення про розірвання шлюбу, але не оскаржував його, відтак погодився з його висновками, зокрема, про погрози дружині фізичною розправою, також він зобов'язався виселитись із займаного житла наприкінці листопада 2017 року.
Однак, до теперішнього часу, як стверджує позивач, відповідач продовжує мешкати у будинку, добровільно його звільнити відмовляється, чим чинить їй перешкоди у вільному користуванні своєю власністю.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 звернулася до суду з відповідним позовом.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Петренку В.С.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Петренка В.С. від 11.05.2019року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі за позовною заявоюОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення. Розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.
У підготовчому засіданні 06.06.2019 року було задоволено клопотання представника позивача про виклик та допит свідка.
У підготовчому засіданні 09.07.2019 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні 27.09.2019 року представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити, а також вказав, що не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач - ОСОБА_3 про час та місце підготовчих та судових засідань повідомлений належним чином, у підготовчі та судові засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не надав.
26.09.2019 року відповідач надіслав на електрону адресу суду заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю ознайомитися з матеріалами справи та звернутися до адвоката за юридичною допомогою.
Судом було відмовлено у задоволенні вказаної заяви, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 189 ЦПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
Відповідно до ч. 1 та ч.2 ст. 210 ЦПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
З матеріалів справи вбачається, що провадження у справі було відкрито 11.05.2019року, тобто справа перебуває в провадженні суду вже чотири місяці, у зв'язку з чим, суд позбавлений процесуальної можливості відкладати судові засідання.
Неприбуття у судові засідання належним чином повідомленого відповідача розцінюється судом як зловживання процесуальними правами із наміром затягування розгляду справи.
Частиною 1 статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
При цьому суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Згідно з нормами статті 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
Ратифікуючи зазначену Конвенцію, Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.
У своєму рішенні у справі «Пономарьов проти України» суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.
Приймаючи до уваги неприбуття у судові засідання належним чином повідомленого відповідача, з урахуванням положень 210 ЦПК України, суд позбавлений процесуальної можливості знову відкладати судове засідання, а тому у задоволенні заяви відповідача було відмовлено.
Крім того, суд зазначає, що відповідач 15.06.2019 року отримав копію ухвали про відкриття провадження у справі разом з позовною заявою та додатками до неї, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке наявне у матеріалах справи (а.с. 43).
При цьому, суд також звертається до практики Європейського суду з прав людини, зокрема mutatis mutandis до висновку ЄСПЛ у рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (п. 41) стосовно того, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Тобто, на думку суду, у відповідача було достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи та звернення за юридичною допомогою, з урахування того, що про розгляд вказаної справи йому було відомо ще у червні 2019 року.
У судовому засіданні 27.09.2019 року третя особа - ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, не заперечувала проти їх задоволення.
Відповідно до ст.ст. 280, 281 ЦПК України за згодою представника позивача, Київським районним судом м. Одеси постановлена ухвала про заочний розгляд справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, третьої особи та показання свідка, вважає, що заявлені вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом у судовому засіданні, позивачу - ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Сальніковою З.В. 09.10.2009 року, зареєстровано в реєстрі за №5-2808, на праві приватної спільної часткової власності належить Ѕ частина житлового будинку з надвірними спорудами під АДРЕСА_3 Тульській, який складається в цілому з житлового кам'яного будинку під літерою «А», житловою площею 40,4 кв.м. та надвірних споруд, розташованих на земельній ділянці площею 517 кв.м., яка знаходиться у фактичному користуванні (а.с. 6).
Зазначене свідоцтво було зареєстроване в КП «ОМБТІ та РОН» 09.11.2009 року номер запису: 17776 в книзі: 188-116 (а.с. 7).
Інша Ѕ частина вказаного будинку належить ОСОБА_1 , яка є третьою особою у справі та матір'ю позивача - ОСОБА_2 .
15.03.2007 року ОСОБА_9 шлюб з громадянином Сирійської Арабської Республіки відповідачем - ОСОБА_10 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с. 9).
02.12.2009 року за №30/275760 Одеським міським управлінням ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_11 було надано дозвіл на імміграцію в Україну (а.с. 8).
14.12.2009 року відповідач - ОСОБА_12 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 21).
Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 03.04.2014 року, яке набрало законної сили 15.04.2019 року, шлюб між ОСОБА_13 та ОСОБА_10 було розірвано (а.с. 10).
З висновку інспектора ЮПСП Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області капітана поліції Волошина С.М. про результати розгляду звернення ОСОБА_14 від 03.08.2017 року вбачається, що 03.08.2017 року до Київського відділу поліції у м. Одеса ГУНП в Одеській області надійшло звернення ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканка АДРЕСА_3 , яка просить допомогти в виселенні з її житлової площі колишнього чоловіка - ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який сам не бажає виписатися, а також не сплачує комунальні послуги.
В ході проведення перевірки по даному факту стало відомо, що з 15.03.2007 року по 03.04.2014 року, гр-ка ОСОБА_13 знаходилася в зареєстрованому шлюбі з гр-ом Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_16 Та прописала його за своїм місцем проживання: АДРЕСА_3 . Після розірвання шлюбу, колишній чоловік продовжував проживати за вказаною адресою, не бажаючи ні виписуватися, ні змінити місце мешкання, при цьому, як стверджує гр-ка ОСОБА_13 , він не сплачує комунальні послуги.
Зі свідчень гр-на ОСОБА_16 стало відомо, що про розлучення з гр-кою ОСОБА_13 , йому стало відомо лише через півроку після розлучення, але не зважаючи на це, він продовжував сплачувати комунальні послуги, і перестав їх сплачувати лише три місяця по тому, поки колишня дружина не стала орендувати собі житло. З приводу претензій колишньої дружини з приводу виписки з житла він зобов'язується виїхати наприкінці листопада місяця поточного року.
ОСОБА_13 рекомендовано вирішувати всі спірні питання з колишнім чоловіком ОСОБА_16 , які стосуються його прописки на її житловій площі, а також його проживання, звернувшись до суду з цивільним позовом (а.с. 13).
15 травня 2018 року « ОСОБА_17 змінила прізвище на « ОСОБА_6 », що підтверджується копією свідоцтва про зміну імені (а.с.25).
Згідно відповіді Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 11.02.2019 року №532/01-02-10, у Департаменті відсутні документи, на підставі яких проведена реєстрація місця проживання громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_3 (а.с. 22-23).
З довідки (виписки з домової книги про склад сім'ї та прописку) за №25 вбачається, що у житловому будинку АДРЕСА_3 зареєстровані та проживають: ОСОБА_2 - співвласник, ОСОБА_7 - донька, ОСОБА_12 - колишній чоловік. Документів на реєстрацію ОСОБА_15 немає (а.с. 21).
У судовому засіданні 27.09.2019 року судом в якості свідка було допитано ОСОБА_7 , яка є донькою ОСОБА_2 та ОСОБА_15 , яка повідомила суду, що її батько - ОСОБА_12 проживає у будинку АДРЕСА_3 , приблизно вісім років вона у спірному будинку не проживає через батька, який бив її та мати, постійно влаштовував сварки та скандали.
Свідок також пояснила, що деякий час її мати - ОСОБА_2 у зв'язку з поганими стосунками із батьком вимушена була орендувати житло, однак у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем повернулась до свого житлового будинку АДРЕСА_3 .
Однак, свідок зазначила, що її мати та батько проживають в окремих кімнатах, спільного побуту не ведуть, не розмовляють, мати намагається його уникати, за комунальні послуги батько не сплачує.
Таким чином, судовим розглядом встановлено, що відповідач - ОСОБА_12 є колишнім чоловіком ОСОБА_2 , яка є власником Ѕ частини житлового будинку з надвірними спорудами під АДРЕСА_3 Тульській, ОСОБА_2 , який до теперішнього часу зареєстрований та проживає у вказаному житловому будинку, що свідчить про те, що відповідач своїми неправомірними діями чинить їй перешкоди у вільному користуванні жилим приміщенням.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
Частиною 4 ст. 156 ЖК України, передбачено, що до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 64 ЖК України, до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Тобто, в зв'язку з тим, що відповідач перестав бути членом сім'ї власника будинку, то він має право проживати в даному будинку на законних підставах лише за згодою власника будинку та укладеним між ними письмовим договором найму жилого приміщення.
Ст. 158 ЖК України передбачено, що наймач користується жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення.
Договір найму жилого приміщення укладається між власником будинку (квартири) і наймачем у письмовій формі з наступною реєстрацією у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або в органі управління, що ним утворюється. Договір повинен містити вказівку на предмет договору, строк, на який він укладається, визначити права і обов'язки наймодавця і наймача та інші умови найму.
Права власника квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Передбачаючи право власника квартири на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири) (на відміну від договору найму (оренди) житла - ст. ст. 810, 814 ЦК України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша стаття 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
У відповідності до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Стаття 321 ЦК України зазначає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст. 383 ЦК України, власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.
Відповідач проживав та на даний час проживає у спірному будинку в якості члена сім'ї (колишній чоловік позивача) і набув право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.
Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Судовим розглядом встановлено, що позивач - ОСОБА_2 є власником Ѕ частини житлового будинку з надвірними спорудами під АДРЕСА_3 .
Крім того, судом встановлено, що позивач не має можливості розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд, оскільки відповідач без правових підстав займає житлове приміщення частини будинку та чинить перешкоди власнику будинку у його праві користування та розпорядженні майном, між позивачем та відповідачем договір найму жилого приміщення не укладався, будь-якої домовленості щодо проживання відповідача у спірному будинку між ними не досягнуто.
Відповідач спільним побутом із позивачем не пов'язаний, тому його право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.Аналогічну правову позицію містить постанова Верховного Суду України від 15.05.2017 року у справі №734/387/15-ц, постанова Верховного Суду від 27.02.2019року у справі № 357/7940/16-ц.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необхідність усунення ОСОБА_2 перешкод у користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_3 з житлового будинку АДРЕСА_3 .
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 768,40 грн.
Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення - задовольнити.
УсунутиОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ) перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ) з житлового будинку АДРЕСА_3 .
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено 02.10.2019 року.
Суддя Петренко В. С.