Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"10" вересня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/2608/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Суслової В.В.
при секретарі судового засідання Помпі К.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Державного підприємства "Київський бронетанковий завод" (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 34-А)
до Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з двигунобудування" (61001, Харківська область, м. Харків, вул. Морозова, буд. 13)
про стягнення коштів
за участю представників:
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився;
Позивач, Державне підприємство "Київський бронетанковий завод", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з двигунобудування", в якому просить суд стягнути з останнього на свою користь суму основного боргу у розмірі 1225,00 грн., 475,30 грн. інфляційного збільшення боргу, 3% річних в сумі 99,66 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг у вигляді проживання в казармі позивача працівників відповідача згідно листа №882/63 від 03.09.2015.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження задоволено; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін; судове засідання призначено на 10 вересня 2019 року о 12:00.
04.09.2019 від відповідача до канцелярії суду надійшов відзив на позов за вх. № 21046, в якому відповідач заперечує проти позову. У відзиві на позов також відповідачем зазначено, що якщо суд не знайде підстав для відмови в задоволенні позову з наведених, та (або) інших підстав, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог через пропуск строку позовної давності (через сплив позовної давності).
Відзив долучений судом до матеріалів справи.
В призначене судове засідання 10.09.2019 позивач та відповідач своїх представників не направили, про причину неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать поштові повідомлення про вручення ухвали суду про відкриття провадження у справі.
Враховуючи, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалась обов'язковою та бути присутніми в судовому засіданні є правом сторін, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
Як вказує позивач, 03.09.2015 між Державним підприємством "Київський бронетанковий завод" та Державним підприємством "Харківське конструкторське бюро з двигунобудування" досягнуто усну домовленість стосовно надання послуг у вигляді проживання в казармі позивача працівників відповідача, підтвердженням чого є лист № 882/63 від 03.09.2015, яким відповідач гарантував здійснити оплату.
Отже, враховуючи домовленість між сторонами, позивачем були надані послуги відповідачу щодо проживання його працівників в казармі, що підтверджується підписаним сторонами Актом наданих послуг № 398 від 10.09.2015 на загальну суму 1225,00 грн.
Окрім того, позивачем було виписано відповідачу рахунок на оплату № 282 від 10.09.2015.
Проте, відповідач не сплатив позивачу за надані послуги, в зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з претензією №057/3105 від 31.10.2016 з вимогою сплатити заборгованість.
В подальшому, між сторонами було підписано Акт звіряння взаємних розрахунків за період: 1 півріччя 2018р., відповідно до якого станом на 30.06.2018 за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 1225,00 грн.
Враховуючи, що заборгованість за надані позивачем послуги у розмірі 1225,00 грн. погашена відповідачем так і не була, позивач звернувся до суду з відповідним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь суму основного боргу у розмірі 1225,00 грн., 475,30 грн. інфляційного збільшення боргу, 3% річних в сумі 99,66 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положенням статті 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 ГК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Отже, враховуючи те, що договір між сторонами у формі єдиного документу не укладався, цивільні права та обов'язки сторін виникли в порядку ч. 1 ст. 11 ЦК України, ч.1 ст. 181 ГК України з дій юридичних осіб, які в силу загальних правил і змісту цивільного законодавства породжують взаємні права та обов'язки.
Вказана домовленість відповідає вимогам ч. 2 ст. 205 ЦК України, згідно з якими правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Підтвердженням такого волевиявлення є наявність підписаного з боку сторін Акту надання послуг від 10.09.2015..
Згідно з ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України та 525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Позивачем доведено, що ним надано відповідачу послугу у вигляді проживання працівників відповідача у казармі на загальну суму 1225,00 грн., що підтверджується Актом надання послуг № 398 від 10.09.2015.
31.10.2016 позивач звернувся до відповідача з претензією № 057/3105, в якій вимагав сплатити заборгованість за надані послуги, а отже, в силу ст. 530 ЦК України у відповідача виник обов'язок сплатити позивачу заборгованість у розмірі 1225,00 грн. до 07.11.2016 (включно).
Проте, відповідач за надані послуги з позивачем не розрахувався та існуючу заборгованість не погасив.
Також судом встановлено, що між сторонами було підписано Акт звіряння взаємних розрахунків за період: 1 півріччя 2018р., відповідно до якого станом на 30.06.2018 за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 1225,00 грн.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 викладено наступну позицію:
"Касаційний господарський суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу."
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, доказів сплати заборгованості не надав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1225,00 грн. підлягають задоволенню.
Стосовно вимог позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 475,30 грн. та 3% річних у розмірі 99,66 грн., суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо розрахунку за надані послуги у розмірі 1225,00, позивачем нараховано 3% річних у розмірі 99,66 грн. за період з 08.11.2016 по 25.07.2019 та інфляційні втрати у розмірі 475,30 грн. за вказаний період.
Перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 475,30 грн. та трьох процентів річних у розмірі 99,66 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Разом з цим, під час розгляду справи відповідачем заявлено клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.
При цьому відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Крім того, інститут позовної давності передбачає обставини, які є підставами для зупинення та переривання строку давності, вичерпний перелік яких встановлено ст. ст. 263, 264 Цивільного кодексу України.
За приписами ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності.
Разом з цим, судом встановлено, що договір між сторонами у формі єдиного документу не укладався та строки виконання зобов'язання сторонами визначено не було.
Як було вище зазначено, відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
31.10.2016 позивач звернувся до відповідача з претензією № 057/3105, в якій вимагав сплатити заборгованість за надані послуги, а отже, в силу ст. 530 ЦК України у відповідача виник обов'язок сплатити позивачу заборгованість у розмірі 1225,00 грн. до 07.11.2016 (включно). Враховуючи несплату відповідачем заборгованості у встановлений строк, починаючи з 08.11.2016 почався перебіг строку позовної давності та у позивача виникло право на захист своїх інтересів.
Враховуючи те, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, у позивача є право до 09.11.2019 пред'явити вимогу щодо стягнення заборгованості за надані послуги.
Позивач звернувся до суду з позовом 15.08.2019, тобто у межах строку позовної давності.
Окрім того, суд звертає увагу, що в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 викладено наступний висновок: "Касаційний господарський суд не бере до уваги посилання скаржника на те, що до позовної вимоги про стягнення суми основного боргу за договором-1 сплинув строк позовної давності, оскільки, як правильно встановили суди попередніх інстанцій, перебіг строку позовної давності до зазначеної вимоги, як і до вимоги про стягнення основного боргу за договором-2, переривався на підставі частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України у зв'язку з підписанням відповідачем актів звірки взаємних розрахунків за договорами станом на 20.10.2015, тобто переривався у зв'язку з вчиненням відповідачем (боржником) дій, що свідчать про визнання ним свого боргу, та згідно із частиною 3 зазначеної норми перебіг строку позовної давності після переривання почався заново."
А отже, враховуючи позицію Верховного Суду, можна дійти висновку, що у зв'язку з підписанням відповідачем Акту звірки взаємних розрахунків станом на 30.06.2018, строк позовної давності переривався у зв'язку з вчиненням відповідачем дій, що свідчать про визнання ним боргу та згідно із частиною 3 статті 264 перебіг строку позовної давності після переривання почався заново.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання відповідача про застосування строків позовної давності до заявлених позивачем позовних вимог.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з двигунобудування" (61001, Харківська область, м. Харків, вул. Морозова, буд. 13, код ЄДРПОУ 14313582) на користь Державного підприємства "Київський бронетанковий завод" (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 34-А, код ЄДРПОУ 14302667) 1225,00 грн. основного боргу, 475,30 грн. інфляційних втрат, 99,66 грн. 3% річних, 1921,00 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд Харківської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:Державне підприємство "Київський бронетанковий завод" (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 34-А, код ЄДРПОУ 14302667);
Відповідач: Державне підприємство "Харківське конструкторське бюро з двигунобудування" (61001, Харківська область, м. Харків, вул. Морозова, буд. 13, код ЄДРПОУ 14313582).
Повне рішення складено "10" вересня 2019 р.
Суддя В.В. Суслова
справа № 922/2608/19