24.09.2019 Справа № 920/364/19
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., при секретарі судового засідання Пономаренко Т.М., розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу № 920/364/19
за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «М. Лушпи 22», м.Суми
до відповідача Сумської міської ради, м. Суми
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача:
1.Фізичної особи-підприємця Морозова Євгена Вікторовича, м.Суми
2. Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Сумської філії ПАТ «Укртелеком», м.Суми
3.Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Сумитехнобудсервіс», м.Суми
про визнання незаконним та скасування рішення Сумської міської ради, визнання недійсними свідоцтв про право власності та видалення реєстраційного запису
за участю представників:
від позивача - Молібог Ю.М., адвокат, ордер серія ВМ №1000515 від 24.06.2019, свідоцтво №583 від 29.01.2010
від відповідача - не прибув
від третіх осіб - (1) не прибув
(2) не прибув
(3) Литвиненко В.О., ордер серії СМ № 00054 від 21.08.2019
Суть спору: позивач відповідно до вимог позовної заяви, поданої до господарського суду, просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Сумської міської ради № 2289-МР від 24.04.2013 «Про затвердження переліку об'єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади міста Суми» в частині внесення допоміжних нежитлових приміщень: ліфтерська площею 14,7 кв.м, трансформаторна підстанція площею 7,4 кв.м, та фотолабораторія (колясочна) площею 14,6 кв.м по проспекту М.Лушпи 22 в м.Суми, до переліку об'єктів комунальної власності Територіальної громади м.Суми; визнати недійсними свідоцтва про право власності на нерухоме майно: серія та номер СТА 743877, індексний номер: 40779995, видане 17.07.2015 Реєстраційною службою Сумського міського управління юстиції Сумської області; серія та номер СТА 743865, індексний номер: 40564783, видане 14.07.2015 Реєстраційною службою Сумського міського управління юстиції Сумської області; серія та номер САЕ № 280888, видане 28.09.2011 Сумською міською радою; скасувати та видалити реєстраційні записи про право власності №10445885 та № 10394717 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; скасувати рішення про державну реєстрацію від 06.10.2011 та реєстраційний запис № 1251 в книзі 21. Крім того, просить суд стягнути з відповідача судові витрати по справі в розмірі 1921 грн. 00 коп.
Справа № 920/364/19 перебувала у провадженні судді Коваленка О.В.
З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 27.05.2019, позивач просить стягнути з відповідача судовий збір в сумі 1921,00 грн. та 11526,00 грн.
Відповідач подав відзив на позовну заяву № 305/19юр від 05.07.2019, у якому просив суд застосувати до спірних правовідносин позовну давність.
Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ФОП Морозова Є.В. надійшли пояснення від 24.07.2019, відповідно до яких третя особа заперечує проти позовних вимог та просить застосувати позовну давність.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ПАТ «Укртелеком» в особі Сумської філії ПАТ «Укртелеком» подала письмові пояснення №59С000/17-60 від 15.07.2019, в яких зазначає, що на даний час між ПАТ «Укртелеком» в особі Сумської філії та Сумською міською радою діє договір довгострокової оренди від 30.07.1997 №ФМД-019 нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Суми, проспект М. Лушпи, 22, площею 7,4 кв.м. В даному орендованому приміщенні з 1997 року розміщена діюча трансформаторна підстанція ПАТ «Укртелеком». Згідно додаткової угоди №3/349/19 від 23.04.2019 до вищезазначеного договору строк дії цього договору встановлено до 12.02.2022 включно.
Ухвалою суду від 25.07.2019 було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у судове засідання на 21.08.2019.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2019 у зв'язку з тимчасовим відстороненням судді Коваленка В.О. від здійснення правосуддя справу № 920/3654/19 було передано на розгляд судді Котельницькій В.Л.
Згідно з положеннями абз. 2 ч. 14 ст. 32 ГПК України у разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті судом повторно розпочато розгляд справи по суті.
21.08.2019 до суду від представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ТОВ «Керуюча компанія «Сумитехнобудсервіс» надійшли пояснення стосовно предмета спору, третя особа просить суд відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача у вступному слові позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання 24.09.2019 не прибув.
Судом оголошено стислий зміст заперечень відповідача.
Судом зазначено про неприбуття у судове засідання представників третіх осіб - ФОП Морозова Є.В. та ПАТ «Укртелеком» в особі СФ ПАТ «Укртелеком» та оголошено стислий зміст наданих ними пояснень стосовно суті спору.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ТОВ «Керуюча компанія «Сумитехнобудсервіс» підтримав заперечення проти позову, викладені у поданих до суду письмових поясненнях.
Присутніми представниками були надані пояснення з приводу обставин, на які вони посилались у поданих до суду заявах по суті справи.
У ході судового засідання судом були встановлені обставини справи, досліджено докази, надані сторонами на підтвердження своїх позицій по суті спору, а також вчинено інші необхідні дії, встановлені Главою 6 «Розгляд справи по суті» Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши присутніх представників, оцінивши наявні у справі докази, суд встановив:
Відповідно до Статуту позивача об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «М.Лушпи 22» створено власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку № 22, що розташований за місцезнаходженням: Сумська область, м. Суми, проспект Михайла Лушпи, відповідно до Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» (пункт 1 Статуту).
22.09.2016 вищевказаний багатоквартирний житловий будинок був переданий з управління КП «Сумижитло» Сумської міської ради позивачу згідно Акту приймання-передачі об'єкта з управління в управління.
Як зазначає позивач, 06.03.2017 він звернувся до Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради для реєстрації вказаного Акту приймання-передачі будинку 22 по проспекту Лушпи в м. Сумах та його долучення до інвентаризаційної справи вищевказаного будинку.
Однак при передачі житлового будинку до Акту приймання-передачі не було включено де яких допоміжних нежитлових приміщень. Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна, копії яких додано до матеріалів справи, територіальній громаді міста Суми в вказаному будинку належить три нежитлові приміщення, а саме :
1) нежитлове приміщення, площею 14,7 кв.м, право власності на яке зареєстровано згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія та номер СТА 743877, індексний номер: 40779995, виданий 17.07.2015 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень;
2) нежитлове приміщення, трансформаторна підстанція, площею 7,4 кв.м, право власності на яке зареєстровано згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія та номер СТА 743865, індексний номер: 40564783, виданий 14.07.2015 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень;
3) нежитлове приміщення, фотолабораторія площею 14,6 кв.м, право власності на яке зареєстровано згідно свідоцтва про право власності, САЕ №280888, виданого 28.09.2011.
Позивач наголошує, що з матеріалів інвентарної справи будинку вбачається, що приміщення площею 14,7 кв.м у 5-му під'їзді, 7,4 кв.м у 3-му під'їзді та 14,6 кв.м у 6-му під'їзді за адресою: м. Суми, пр. М.Лушпи, буд. 22 є допоміжними, зокрема в приміщенні 7,4 кв.м розташоване технічне обладнання будинку (трансформаторна підстанція), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, також воно використовується для обслуговування будинку; приміщення 14,7 кв.м є ліфтерною, а приміщення 14,6 кв.м - колясочною, які мають слугували для потреб співвласників будинку. На копіях документів з інвентарної справи будинку, а саме в експлікації внутрішніх площ житлового будинку, дані приміщення позначені римськими літерами XXI - ліфтерна, XX - туалет, XXV - коридор, XXVI - колясочна.
У зв'язку з виявленими фактами позивач звернувся до міського голови міста Суми із Зверненням-вимогою від 11.05.2017 про направлення на розгляд чергової сесії Сумської міської ради проекту рішення про відмову територіальної громади м.Суми від права власності на нежитлові приміщення площею 14,7 кв.м у 5-му під'їзді, 7,4 кв.м у 3-му під'їзді та 14,6 кв.м у 6-му під'їзді за адресою: м. Суми, пр.М.Лушпи, буд.22; скасування свідоцтв про право власності на ці приміщення; передачу вищезазначених нежитлових приміщень ОСББ «М. Лушпи 22». Також у даному зверненні позивач взяв на себе зобов'язання не змінювати цільове призначення вказаних нежитлових приміщень.
Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради у відповідь на звернення позивача надав останньому лист № 06.01-18/2998 від 19.06.2017, у якому повідомив, що така відмова територіальної громади від права власності не передбачена чинним законодавством України.
Позивач вважає таку відмову порушенням його права власності на вищезазначені нежитлові приміщення, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом для захисту порушеного права.
Суд, з'ясувавши позиції учасників справи щодо суті позову, зазначає наступне.
У відповідності з п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Визначення поняття допоміжні приміщення надано у ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирного будинку»: це - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об'єктом нерухомого майна.
Крім того, згідно з Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76, допоміжні приміщення житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.
Отже, допоміжне приміщення має слугувати для: 1) забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку; 2) забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.
Відповідно до частини 2 статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Частиною 4 ст. 4 Житлового кодексу УРСР визначено, що до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирного будинку» передбачено, що власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава.
Таким чином, в залежності від об'єктивних чинників нежитлові приміщення можуть належати до допоміжних приміщень будинку та бути призначені для обслуговування будинку (розміщення в них технічного обладнання тощо), а можуть і не належати та не бути призначені для цих цілей. Відтак власники квартир у багатоквартирному будинку відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирного будинку» є співвласниками лише тих нежитлових приміщень, які відносяться до допоміжних приміщень будинку, тобто призначені для забезпечення експлуатації та обслуговування такого будинку. Інші нежитлові приміщення, які не призначені для забезпечення експлуатації та обслуговування будинку, не є спільною власністю власників квартир.
Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин та до житлового фонду не входять, слід враховувати як місце їхнього розташування, так і загальну характеристику сукупності властивостей таких приміщень, зокрема спосіб і порядок їх використання.
Як вбачається з матеріалів даної справи, 24.04.2013 рішенням Сумської міської ради № 2289-МР «Про затвердження переліку об'єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади міста Суми» було визнано таким що втратило чинність рішення Сумської міської ради № 581-МР від 22.06.2011 «Про затвердження переліку об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Суми», та затверджено перелік об'єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Суми згідно з додатком. До цього додатку увійшли всі три спірні нежитлові приміщення: ліфтерська площею 14,7 кв.м, трансформаторна підстанція площею 7,4 кв.м та фотолабораторія (колясочна) площею 14,6 кв.м, розташовані у багатоквартирному будинку по проспекту М.Лушпи 22 в м. Суми. На підставі даного рішення було оформлено право власності на вказані приміщення за територіальною громадою м. Суми.
Факт передачі цих приміщень у власність територіальної громади м. Суми, позивач вважає порушенням прав всіх співвласників будинку на користування приміщеннями як допоміжними.
Щодо нежитлового приміщення трансформаторної підстанції площею 7,4 кв. м судом встановлено, що на даний час дане приміщення перебуває в оренді ПАТ «Укртелеком» в особі Сумської філії ПАТ «Укртелеком» згідно договору оренди від 30.07.2019 № ФМД-019. У даному приміщенні з 1997 року розміщена діюча трансформаторна підстанція ПАТ «Укртелеком» та використовується для забезпечення телекомунікаційним зв'язком не тільки мешканців спірного багатоквартирного будинку, а й декількох прилеглих будинків.
Таким чином, дана трансформаторна підстанція не є конструктивним елементом чи технічним обладнанням безпосередньо будинку по проспекту М.Лушпи, 22.
Щодо нежитлового приміщення фотолабораторії (колясочної) площею 14,6 кв.м судом встановлено, що дане приміщення перебуває в оренді протягом тривалого терміну (починаючи з 1998 року) та не використовувалось як колясочна. При цьому, третьою особою ФОП Морозовим Є.В., який є орендатором вказаного нежитлового приміщення, надані пояснення, що мешканці багатоквартирного будинку були обізнані з фактом оренди та жодних претензій до орендаря чи вимог про облаштування у цьому приміщенні колясочної не пред'являли.
Крім того, з додатку № 1 до рішення Сумської міської ради від 24.04.2013 №2289-МР вбачається, що до Переліку об'єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади міста Суми включено нежитлове приміщення площею 14,6 кв.м, розташоване у будинку № 22 по проспекту М.Лушпи у м. Сумах та найменування об'єкту зазначено - фотолабораторія.
Щодо нежитлового приміщення ліфтерської площею 14,7 кв. м, суд зазначає, що до вищевказаного Переліку воно включене як ліфтерська та об'єкт нерухомого майна комунальної власності територіальної громади міста Суми.
Разом з тим, судом встановлено, що з моменту введення спірного будинку в експлуатацію у 1983 році у ліфтерській будь-яке технічне обладнання для обслуговування ліфтів чи іншого побутового обслуговування мешканців будинку було відсутнє. Ліфтерська з моменту введення будинку в експлуатацію є приміщенням виключно для забезпечення розміщення працівників ліфтової служби, які обслуговують не тільки ліфти у будинку по проспекту М.Лушпи, 22, а й ліфти усього мікрорайону.
Дане нежитлове приміщення згідно умов договору оренди нерухомого комунального майна № ДЄРП-0062 від 23.01.2017 перебуває в строковому користуванні ТОВ «Керуюча компанія «Сумитехнобудсервіс».
Відтак вищезазначені нежитлові приміщення за висновком суду не можуть мати статус допоміжних приміщень та, відповідно, належати до об'єктів права спільної сумісної власності мешканців багатоквартирного будинку № 22 по проспекту М.Лушпи у м. Сумах.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 15.03.2011 №3135-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 № 475/97-ВР, зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї, визначено: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».
Пунктом 38 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) Cуд повторює, що стаття 1 Першого протоколу, по суті, гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як «окремі», тобто не пов'язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою (пункт 106 рішення Європейського суду з прав людини від 08.07.1986, серія A, № 102 «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства» (Lithgow and Others v. the United Kingdom).
У рішенні Європейського суд з прав людини від 02.11.2004 у справі «Трегубенко проти України» (Заява № 61333/00), Суд повторює, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Також, Суд визначає, що «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.
Відповідно до статей 73, 74 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищенаведене, встановивши на підставі наявних у справі доказів, що спірні нежитлові приміщення не були призначені для забезпечення експлуатації багатоквартирного будинку, що перебуває в управлінні позивача, та побутового обслуговування лише його мешканців, а призначені для задоволення соціальних потреб значного більшого кола жителів міста, суд, дотримуючись принципу «справедливого балансу» між загальним суспільним інтересом та інтересом обмеженого числа осіб, задекларованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколами до неї, зокрема Протоколом № 1, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки його задоволення призвело б до невиправданого вилучення власності територіальної громади жителів міста на користь обмеженої кількості мешканців багатоквартирного будинку.
Щодо клопотання відповідача про застосування позовної давності суд зазначає наступне.
Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Приписами статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч.2 ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Приписами частини третьої вказаної статті передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Відповідно до абз. 1, 2 п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 (зі змінами та доповненнями) за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Згідно приписів ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до ч.4 названої статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Водночас враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову у позові з підстав недоведеності факту порушення прав позивача, у суду відсутні правові підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, відтак суд відхиляє клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, викладене у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати суд залишає за позивачем.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 185, 231-233, 236, 237, 238, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В позові - відмовити.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повне судове рішення складено 02.10.2019.
Суддя В.Л. Котельницька