"30" вересня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/1706/19
Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань Савченко А.В.
За участю представників сторін:
Від позивача: Малаховська Ю.В. за довіреністю №01-36/55 від 26.12.2018р.;
Від відповідача: не з'явився;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до фізичної особи-підприємця Карбовської Софії Михайлівни про стягнення 51 046,38 грн., розірвання договору та виселення, -
Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі по тексту - Департамент) звернувся до господарського суду Одеської області із позовом до фізичної особи-підприємця Карбовської Софії Михайлівни (далі по тексту - Карбовська С.М. ) про стягнення заборгованості у загальному розмірі 51 046,38 грн., яка складається із суми основного боргу у розмірі 45 891,31 грн. та пені у розмірі 5 155,07 грн.; про розірвання договору оренди нежитлового приміщення №111/56 від 05.12.2009р., укладеного між сторонами по справі, та виселення відповідача із нежитлових приміщень підвалу, загальною площею 112,6 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на користь позивача. Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем зобов'язань прийнятих на себе за умовами договору оренди №111/56 від 05.12.2009р. в частині сплати орендних платежів.
Відповідач не скористався наданим законом правом на участь свого представника у судовому процесі. При цьому, суд зазначає, що конверти із поштовими відправленнями, які надсилались судом за адресою місця проживання Карбовської С.М. , а саме: АДРЕСА_2 , згідно з відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань були повернуті суду у зв'язку із неможливістю вручення адресату. Оскільки Карбовською С.М. не було надано суду відзиву на позов, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
Відповідно до свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 від 21.09.2006р. територіальній громаді м. Одеса в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності належать не житлові підвальні приміщення № 601, які розташовані АДРЕСА_1 площа яких складає 112,6 кв. м.
05.12.2009р. між Представником по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (Орендодавець) та Карбовською С.М. (Орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №111/56, відповідно до п. 1.1., 1.2 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 112,6 (сто дванадцять та шість десятих) кв. м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Характеристика об'єкта оренди наводиться у технічному паспорті, виданому КП „ОМЬТІ та РОН" від 11.04.2006р. Договір укладено на строк з 05.12.2009р. по 05.12.2010р.
Відповідно до п. 2.1, 2.2 договору оренди №111/56 від 05.12.2009р. орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року зі змінами та доповненнями, рішень Одеської міської ради та виконкому Одеської міської ради. За орендоване приміщення Орендар зобов'язується сплачувати орендну плату в розмірі 953,96 грн. без урахування податку на додану вартість. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства.
Згідно з п. п. 3.2 - 3.4 договору оренди №111/56 від 05.12.2009р. Орендодавець має право контролювати стан, напрямки та ефективність використання приміщень, переданих в оренду. Орендодавець має право виступати з ініціативою розірвання договору оренди у разі невиконання або неналежного виконання Орендарем обов'язків, передбачення цим договором, у тому числі несплати орендної плати несвоєчасно та не у повному обсязі. Орендодавець зобов'язується передати Орендарю в оренду нежиле приміщення відповідно до п. 1.1 цього договору за актом приймання-передачі, який підписується обома сторонами.
Положеннями п. 4.7 договору оренди №111/56 від 05.12.2009р. передбачено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов'язаний у 15-ти денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати об'єкта оренди.
Згідно з п. 5.2 договору оренди №111/56 від 05.12.2009р. за несвоєчасне внесення орендної плати Орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. Нарахування пені за прострочку виконання обов'язку припиняється через один рік з дня, коли обов'язок повинен був бути виконаний.
Відповідно до п. п. 5.3, 5.5 договору оренди №111/56 від 05.12.2009р. у разі невнесення Орендарем орендної плати на протязі 3-х місяців з дати закінчення терміну платежу Орендодавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення об'єкта оренди. Також орендодавець має право відмовитись від договору оренди, у разі невикористання орендарем приміщення за його профільним призначенням, невиконання поточного та капітального ремонту, в порядку, передбаченому цим договором та законодавством України. У разі відмови Орендодавця від договору оренди договір є розірваним з моменту одержання Орендарем повідомлення Орендодавця про відмову від договору. За невиконання або неналежне виконання Орендарем обов'язків, передбачених п.4.1., п.4.2. абз. „а, г, м, л", п.4.3. п.4.8, п.4.9, п.4.13. цього договору, Орендодавець має право достроково вимагати розірвання договору оренди у порядку, передбаченому чинним законодавством.
Умовами п. 7.6 договору оренди №111/56 від 05.12.2009р. визначено, що договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством та умовами договору оренди. У разі розірвання договору в судовому порядку або відмови від договору оренди в продовж його строку, внаслідок невиконання обов'язків за договором, всі невід'ємні поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від цього майна без нанесення йому збитку, здійснених орендарем при проведенні капітального ремонту та реконструкції за час його оренди за рахунок власних коштів, залишаються у власності орендодавця безкоштовно і компенсації не підлягають.
Відповідно до п. 7.8 договору оренди №111/56 від 05.12.2009р. у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, що були передбачені договором.
Згідно з п. 7.11 договору оренди №111/56 від 05.12.2009р. дія договору оренди припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; продажу об'єкта оренди за участю Орендаря; загибелі об'єкта оренди; достроково за згодою сторін або за рішенням господарського суду; банкрутства або ліквідації Орендаря; в інших випадках, передбачених чинним законодавством.
Шляхом підписання додаткової угоди від 25.06.2007р., додаткової угоди від 05.12.2009р., додаткової угоди №1 від 02.12.2011р., додаткової угоди №2 від 08.06.2015р., додаткової угоди №3 від 19.10.2016р. до договору оренди №111/56 від 05.12.2009р. сторонами по справі було внесено зміни до договору в частині розміру орендної плати, площі орендованого приміщення, строку дії договору тощо.
Так, додатковою угодою від №1 від 02.12.2011р. до договору оренди №111/56 від 05.12.2009р. сторонами було визначено, що Орендодавцем за даним договором є Департамент комунальної власності Одеської міської ради відповідно до рішення Одеської міської ради від 28.02.2011р. №VI „Про затвердження положень про виконавчі органи Одеської міської ради".
Додатковою угодою №3 від 19.10.2016р. до договору оренди №111/56 від 05.12.2009р. п. 1.2 розділу 1 та абзац 1 п. 2.2 розділу 2 договору сторонами було викладено у новій редакції. Так, сторонами було визначено, що договір дії з 19.10.2016р. по 19.09.2019р.; за орендоване приміщення Орендар зобов'язується сплачувати орендну плату у розмірі 2199,64 грн., яка є базовою ставкою орендної плати за місяць.
22.11.2018р. Департамент звернувся до відповідача із листом №01-13/5530, відповідно до якого позивач, посилаючись на неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором оренди №111/56 від 05.12.2009р., просив сплатити заборгованість з орендної плати у розмірі 25 885,91 грн. та пеню у розмірі 3575,10 грн. Крім того, позивач запропонував відповідачеві прибути до Департаменту для підписання додаткової угоди про розірвання договору оренди.
02.04.2019р. комісією Департаменту за результатами обстеження приміщення, яке розташоване за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 12/1, та перебуває у користуванні відповідача, було складено акт, з якого вбачається, що приміщення протягом значного періоду не використовується та завалене сміттям. До акту обстеження приміщення від 02.04.2019р. комісією було додано матеріали фотофіксації.
Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами до Карбовської С.М. позивачем було зауважено, що відповідач, у порушення прийнятих на себе за умовами договору оренди №111/56 від 05.12.2009р. зобов'язань не вносить орендні платежі за користування нежитловим приміщенням протягом періоду з 01.01.2018р. по 28.02.2019р., що є підставою для розірвання договору оренди на підставі ст.. 651 ЦК України та ст. 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" виселення відповідача із займаного приміщення та стягнення заборгованості за договором.
Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить з наступного.
В силу положень ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до статті 761 цього Кодексу право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Положеннями ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" від 10 квітня 1992 року за N 2269-XII (з наступними змінами і доповненнями) передбачено, що цей закон регулює: організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності. Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Відповідно до ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Проте, в порушення наведених норм закону та умов договору оренди №111/56 від 05.12.2009р. Карбовською С.М. протягом періоду з 01.01.2018р. по 28.02.2019р. не було внесено орендної плати за користування орендованим приміщенням, в результаті чого, станом на момент вирішення даного спору у відповідача наявна заборгованість з орендної плати в сумі 45 891,31 грн.
З викладених обставин, позовні вимоги Департаменту про стягнення із Карбовської С.М. заборгованості із орендної плати в сумі 45 891,31 грн. підлягають задоволенню як законні та обґрунтовані.
З посиланням на умови п. 5.2 договору оренди №111/56 від 05.12.2009р., Департаментом було нараховано Карбовській С.М. до сплати пеню за порушення строків внесення орендних платежів у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, розраховану протягом періоду з 16.05.2018р. по 30.04.2019р., що складає 5 155,07 грн..
Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання. Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань. Частиною ст. ст. 547, 548 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (з наступними змінами і доповненнями) огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, заявленої до стягнення, господарський суд зазначає про його правильність, у зв'язку з чим, позовні вимоги Департаменту в частині стягнення із Карбовської С.М. пені у розмірі 5 155,07 грн. підлягають задоволенню.
У відповідності до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
В силу положень ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
В той же час, згідно з положеннями ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Як вбачається із змісту ч. 2 ст. 651 ЦК України, чинним законодавством України під істотним розуміється таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладені договору.
Як зазначено у постанові судових палат у цивільних та у господарських справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 р. у справі N 6-75цс13, оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Господарський суд зауважує, що у спірних правовідносинах відповідач належним чином не виконує прийняті на себе за договором оренди №111/56 від 05.12.2009р. зобов'язання зі сплати орендних платежів протягом періоду з 01.01.2018р. по 28.02.2019р. За переконанням суду, така протиправна поведінка відповідача значною мірою позбавляє Департамент того, на що позивач розраховував при укладенні договору, що має наслідком ненадходження до місцевого бюджету грошових коштів, у зв'язку з чим, суд визнає допущене відповідачем порушення власних зобов'язань у спірних правовідносинах істотним та таким, що дозволяє суду зробити висновок про правомірність розірвання договору оренди №111/56 від 05.12.2009р. з передбачених ч. 2 ст. 651 ЦК України та ч. 3 ст. 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" підстав.
При вирішенні питання щодо наявності підстав для розірвання договору оренди №111/56 від 05.12.2009р., який, як зазначалось вище по тексту рішення, сторонам був укладений на строк до 19.09.2019р., господарським судом прийнято до уваги відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження звернення Департаменту до відповідача із повідомленням у порядку п.7.8 договору про припинення договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, що дозволяє суду дійти висновку, що даний договір є діючим для сторін, а, отже, може бути розірваний у судовому порядку.
Позиція господарського суду щодо необхідності врахуванням обставин, які підтверджують або спростовують факт звернення орендодавця до орендаря із повідомленням про припинення дії договору після закінчення строку дії такого договору під час вирішення питання про розірвання договору відповідає висновкам, наведеним у постанові Верховного Суду від 27.08.2019р. по справі № 914/2264/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.
Положеннями п. 4.7 договору оренди №111/56 від 05.12.2009р. передбачено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов'язаний у 15-тиденний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати об'єкта оренди.
Наведені по тексту рішення обставини, з урахуванням положень ст. 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" та п. 4.7 договору оренди №111/56 від 05.12.2009р. свідчать про те, що задоволення позовної вимоги про виселення відповідача із нежитлових приміщень підвалу, загальною площею 112,6 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Департаменту спрямоване на остаточне відновлення прав позивача, у зв'язку з чим, позовні вимоги Департаменту у зазначеній частині підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, факт існування заборгованості Карбовської С.М. перед Департаментом комунальної власності Одеської міської ради у загальному розмірі 51 046,38 грн., необхідність розірвання договору оренди №111/56 від 05.12.2009р. та виселення відповідача із нежитлового приміщення підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, витікає з умов укладеної між сторонами по справі угоди та положень чинного законодавства.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності задоволення заявлених Департаментом комунальної власності Одеської міської ради позовних вимог шляхом присудження до стягнення із фізичної особи-підприємця Карбовської Софії Михайлівни заборгованості з орендної плати у розмірі 45 891,31 грн. та пені у розмірі 5 155,07 грн., розірвання договору оренди нежитлового приміщення №111/56 від 05.12.2009р., укладеного між сторонами по справі, та виселення відповідача із нежитлових приміщень підвалу, загальною площею 112,6 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на користь позивача відповідно до ст. ст. ст. 15, 16, 509, 530, 549, 610 - 612, 617, 629, 759, 762, Цивільного кодексу України, ст.ст. 179, 193, 230, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР, ст. ст. 1, 2, 19, 26, 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна".
Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Розірвати договір оренди нежитлового приміщення №111/56 від 05.12.2009р., укладений між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради /65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, ідентифікаційний код 26302595/ та фізичною особою-підприємцем Карбовською Софією Михайлівною / АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 /.
3. Виселити фізичну особу-підприємця Карбовську Софію Михайлівну / АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 / із нежитлових приміщень підвалу, загальною площею 112,6 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради /65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, ідентифікаційний код 26302595/.
4. Стягнути з фізичної особи-підприємцям Карбовської Софії Михайлівни / АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 / на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради /65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, ідентифікаційний код 26302595/ заборгованість з орендної плати у розмірі 45 891,31 грн. /сорок п'ять тисяч вісімсот дев'яносто одна грн. 31 коп./, пеню у розмірі 5 155,07 грн. /п'ять тисяч сто п'ятдесят п'ять грн. 07 коп./, судовий збір у розмірі 5 763,00 грн. /п'ять тисяч сімсот шістдесят три грн. 00 коп./.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 02.10.2019р.
Суддя С.П. Желєзна