проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"24" вересня 2019 р. Справа № 922/918/19
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В., суддя Плахов О.В.,
за участю секретаря судового засідання Черкас В.М.,
представників сторін:
позивача - Савві Л.Є. на підставі довіреності №16 від 20.08.2019, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1275 від 15.03.2005,
відповідача - Шевцов О.М. на підставі довіреності від 09.11.2018 №49/Ю, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №2442 від 30.10.2018,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О.О. Морозова" (вх.№2407 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 03.07.2019, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Новіковою Н.А., час проголошення рішення - 11:27год., дата складання повного тексту рішення - 11.07.2019, у справі № 922/918/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський ковальсько-механічний завод", м. Лозова, Харківська обл.,
до Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О.О. Морозова", м. Харків,
про стягнення заборгованості за договором поставки № 3833-ХКБМ від 22.01.2018 у розмірі 2 362 450, 25грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Лозівський ковальсько-механічний завод" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О.О. Морозова" про стягнення заборгованості за договором поставки №3833-ХКБМ від 22.01.2018 у розмірі 2 362 450, 25грн, з яких, 2 022 480, 00грн боргу за поставлену згідно додатку №1 до договору продукцію; 254 533, 26грн пені; 21 211, 11грн 3% річних; 64 225, 88грн інфляційних.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу продукцію відповідно до специфікації і видаткових накладних, однак, відповідач у повному обсязі за отриману продукцію не розрахувався, у зв'язку із чим, позивачем також були нараховані пеня, інфляційні та 3% річні, що передбачено умовами договору.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.07.2019 позов задоволено повністю; стягнуто з Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О.О. Морозова" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський ковальсько-механічний завод" заборгованість за договором поставки №3833-ХКБМ від 22.01.2018 у розмірі 2 362 450, 25грн, з яких, 2 022 480, 00грн боргу за поставлену згідно договору продукцію; 254 533, 26грн пені; 21 211, 11грн 3% річних; 64 225, 88грн інфляційних, та витрати зі сплати судового збору у розмірі 35 436, 75грн.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що поставка товару підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами; товар прийнятий відповідачем без будь - яких зауважень, а умовами договору встановлені граничні строки для оплати товару, зі спливом яких відповідач у повному обсязі за отриману продукцію не розрахувався, відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки є обґрунтованими, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами. Перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних, суд дійшов висновку про його обґрунтованість.
Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю; судові витрати просить покласти на позивача.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом в повному обсязі не досліджено зміст укладеного правочину та помилково були ототожнені такі поняття, як орієнтовна ціна та договірна ціна на продукцію, мета та порядок узгодження яких встановлено умовами договору. Вважає, що на момент поставки продукції договірна ціна сторонами не була погоджена, відповідний протокол узгодження договірної ціни був затверджений лише 15.01.2019, отже, до цього часу апелянт не мав можливості здійснити частковий та остаточний розрахунки.
Апелянт також зазначає, що однією із умов оплати (у тому числі, часткової або остаточної) є виставлення постачальником рахунку-фактури, зобов'язання щодо надання якого позивачем виконані не були.
27.08.2019 від позивача надійшли уточнення апеляційної скарги (вх.№8048), до яких апелянтом додані копії платіжних доручень №904 від 23.02.2018, №2321 від 22.05.2018, №5105 від 22.12.2018. Зазначає, що на момент погодження позивачем договірної ціни у розмірі 4 044 960, 00грн, несплачена сума остаточного розрахунку за поставлену продукцію становила 723 864, 00грн, підставою для сплати якої відповідно до пункту 5.1.3. договору, є отриманий від позивача рахунок на оплату. Отже, вважає, що відсутність з вини позивача погодженої договірної ціни поставленої продукції упродовж 66 календарних днів (з 10.10.2018 по 15.01.2019) та рахунку-фактури, що є істотною умовою для проведення остаточного розрахунку, яку погодили сторони в договорі, стало суттєвою перешкодою щодо здійснення остаточного розрахунку в терміни, встановлені договором, та звільняє відповідача від відповідальності за порушення цих зобов'язань, оскільки це було викликано діями самого позивача та не залежало від відповідача.
Судова колегія розцінила надані апелянтом уточнення апеляційної скарги як доповнення до апеляційної скарги, оскільки чинним процесуальним господарським законодавством не передбачено подання апелянтом уточнення апеляційної скарги.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О.О. Морозова" на рішення Господарського суду Харківської області від 03.07.2019 у справі №922/918/19; встановлено позивачу строк до 19.09.2019 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання відзиву апелянту; встановлено учасникам справи строк до 19.09.2019 для подання заяв і клопотань; призначено справу до розгляду на 24.09.2019 о 15:00год.
Судом апеляційної інстанції також зазначено, що відповідно до статті 266 Господарського процесуального кодексу України, особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.
Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, зокрема рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення суду.
Як вбачається із матеріалів справи і апеляційної скарги, повний текст рішення складено 11.07.2019, відтак, строк подання апеляційної скарги сплив 31.07.2019, тобто, апелянт звернувся до апеляційного господарського суду з доповненням до апеляційної скарги з пропуском строку подання апеляційної скарги на рішення суду.
В силу статті 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, статтею 119 цього Кодексу передбачено можливість поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом, за заявою учасника справи.
Однак, апелянт до суду апеляційної інстанції з такою заявою не звернувся.
За таких обставин, судова колегія не враховує подані апелянтом доповнення до апеляційної скарги із доданими до них копій платіжних доручень і розглядає апеляційну скаргу у межах доводів і вимог апеляційної скарги відповідно до положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України.
Поряд з цим, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу, що докази щодо оплати відповідачем 50% від орієнтовної вартості продукції у розмірі 2 022 480, 00грн на підставі платіжного доручення №904 від 23.02.2018 були додані позивачем до позовної заяви, позивач не заперечує, що отримав ці кошти від апелянта. Здійснення апелянтом оплат у розмірі 1 000 000, 00грн на підставі платіжного доручення №2321 від 22.05.2018 і у розмірі 298 616, 00грн на підставі платіжного доручення №5105 від 22.12.2018 також вбачається із наданої позивачем до позовної заяви копії виписки з рахунка позивача, однак, ці оплати не стосуються спірних правовідносин, оскільки здійснені як аванс на виконання додаткової угоди №1 до договору на підставі виставлених позивачем рахунків.
У суді першої інстанції відповідач на здійснення цих платежів у спірних правовідносинах не посилався і не спростовував розмір боргу за поставлену згідно договору продукцію в сумі 2 022 480, 00грн, позиція відповідача зводилась виключно щодо строку оплати за отриману продукції.
11.09.2019 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№8630), зазначає, що обґрунтування відповідачем нездійснення часткового та остаточного платежів відсутністю договірної ціни за отриману продукцію є безпідставними, оскільки ціна погоджена сторонами додатком №1 до договору (у редакції протоколу розбіжностей), яка співпадає з орієнтовною ціною, погодженою додатком №2 до договору (у редакції протоколу розбіжностей) та розмір якої підтверджено результатами перевірки розрахунково-калькуляційних матеріалів самим відповідачем та 85 військовим представництвом МО України. Вважає, що у відповідача відсутні підстави стверджувати, що без рахунків позивача він не міг визначитися з ціною за отриману ним продукції, оскільки орієнтовна ціна була погоджена додатком №1 до договору, на підставі якого відповідачем було здійснено перший (авансовий) платіж, а ціна поставленої продукції також зазначена у видаткових накладних.
Відтак, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.
У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 24.09.2019 представник апелянта оголосив доводи апеляційної скарги, просить її задовольнити.
Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечує, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду від 03.07.2019 - без змін.
Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги, учасники справи висловили свої доводи і вимоги щодо апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, і у відзиві на апеляційну скаргу заперечення щодо неї, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Як встановлено місцевим господарським судом, 22.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лозівський ковальсько-механічний завод" (постачальник) та Державним підприємством "Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О.О. Морозова" (покупець) був укладений договір поставки №3833-ХКБМ, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався виготовити, поставити і передати у власність покупця в кількості 6 (шість) комплектів мостів (далі - продукція), за договірними цінами згідно з протоколом узгодження договірної ціни на продукцію, в номенклатурі, кількості і в строки, зазначені в специфікації поставки продукції (додаток №1), що є невід'ємною частиною цього договору, а покупець - прийняти продукцію і здійснити оплату на умовах, визначеним цим договором.
Відповідно до пункту 1.3. договору, продукція, що поставляється за цим договором використовується у виробництві продукції оборонного призначення, визначеної відповідно до Закону України "Про державне оборонне замовлення" в інтересах Міністерства оборони України.
Згідно з пунктом 2.1. договору, якість продукції, що поставляється за цим договором, має відповідати вимогам конструкторської документації на продукцію. Комплектність продукції повинна відповідати: вимогам конструкторської документації покупця.
Пунктом 3.1. договору (в редакції протоколу розбіжностей до договору) сторони погодили, що поставка продукції здійснюється постачальником на умовах DDP згідно Міжнародним правилам тлумачення торгівельних термінів "Інкотермс" (в редакції 2000 року) на склад покупця, що розташований за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126 в термін до 120 календарних днів після отримання постачальником авансового платежу згідно з пунктом 5.1.1. та передачі постачальнику облікового комплекту конструкторської документації (КД) або підтвердження придатності раніш переданого згідно з пунктом 3.5. договору.
У відповідності до пункту 4.2. договору, оплата за поставлену продукцію здійснюється за договірною ціною продукції, затвердженою покупцем з урахуванням висновку представництва замовника №85.
Згідно з пунктом 4.3. договору, постачальник надає покупцю і ПЗ №85 розрахунково-калькуляційні матеріали (РКМ), сформовані на підставі фактичних витрат у термін не більше 30 календарних днів після поставки продукції відповідно до пункту 3.1., крім того, в ці ж терміни постачальник надає покупцю протокол узгодження договірної ціни на продукцію.
Відповідно до пункту 4.5. договору (у редакції протоколу розбіжностей), сторони узгодили, що загальна орієнтовна вартість продукції, що поставляється за цим договором, згідно з протоколом узгодження орієнтовної ціни становить 4 044 960, 00грн.
Згідно з пунктом 5.1. договору, покупець здійснює оплату продукції, що поставляється за цим договором, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника в наступному порядку:
5.1.1. Авансовий платіж в розмірі 50% від загальної вартості продукції, що поставляється за цим договором, згідно з пунктом 4.5. проводиться протягом 15 календарних днів з дати укладання цього договору та отримання рахунку від постачальника.
5.1.2. Частковий розрахунок у розмірі 30 % від загальної вартості поставленої продукції, проводиться протягом 15 календарних днів з дати поставки продукції, прийняття її ВТК покупця та отримання рахунку від постачальника.
5.1.3. Остаточний розрахунок проводиться покупцем на підставі отриманого рахунку від постачальника виходячи з суми виплаченого авансу, часткового розрахунку і узгодженої договірної ціни на продукцію, поставлену за договором, не пізніше 60-ти календарних днів з дати відвантаження продукції (в редакції протоколу розбіжностей до договору).
У відповідності до пункту 12.1. додаткової угоди №2 до договору від 17.12.2018, договір набирає чинності з дати підписання обома сторонами та діє до 31.12.2019.
Відповідно до специфікації поставки продукції (додаток №1) (в редакції протоколу розбіжностей до договору) вартість продукції, що погоджена до поставки, становить 4 044 960, 00грн.
З виписки по особовому рахунку вбачається, що 23.02.2018 відповідач на виконання пункту 5.1.1. договору перерахував на рахунок позивача 2 022 480, 00грн, що становить 50 % від загальної вартості продукції.
На виконання пункту 3.1. договору позивач поставив відповідачу виготовлену продукцію на загальну суму 4 044 960, 00грн:
- 15.05.2018 за видатковою накладною № ЗТ-С023, всього на 1 529 976, 00грн;
- 18.05.2018 за видатковою накладною № ЗТ-С030, всього на 1 140 924, 00грн;
- 11.07.2018 за видатковою накладною № ЗТ-С043, всього на 959 268, 00грн;
- 08.08.2018 за видатковою накладною № ЗТ-С046, всього на 207 396, 00грн;
- 10.10.2018 за видатковою накладною № ЗТ-С072, всього на 207 396, 00грн.
Видаткові накладні відповідають вимогам чинного законодавства, підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень, скріплені печатками останніх та мають необхідні дані для оплати вартості поставленої продукції.
Поставка товару підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
Таким чином, у відповідача виник обов'язок сплатити позивачеві:
- до 25.10.2018 - 30% від вартості поставленої продукції, що становить 1 213 488, 00грн;
- до 10.12.2018 - остаточний розрахунок за поставлену продукцію, що становить 808 992, 00грн.
Водночас, позивач вказує, що відповідачем в порушення пунктів 5.1.2. та 5.1.3. договору не здійснено частковий розрахунок в розмірі 30 % від вартості поставленої продукції, що становить 1 213 488, 00грн та остаточний розрахунок за поставлену продукцію, що становить 808 992, 00грн.
Відповідач вважає, що для проведення часткового розрахунку у розмірі 30% від загальної вартості поставленої продукції потрібен рахунок на оплату, який він від позивача не отримував. Вказує, що остаточний розрахунок проводиться на підставі протоколу узгодження договірної ціни, який в порушення пункту 4.3. договору наданий позивачем із запізненням на 66 календарних днів, а також на підставі рахунку на оплату, який від позивача не надходив.
15.01.2019 між сторонами підписаний протокол узгодження договірної ціни по договору, однак, оплата і після підписання вказаного протоколу відповідачем здійснена не була.
Вказані обставини стали підставою звернення позивача до суду з даним позовом.
Апеляційним господарським судом встановлено, що відповідно до пункту 4.1. договору, орієнтовна ціна на продукцію, яка поставляється за даним договором, визначається протоколом погодження орієнтовної ціни і є базовою для визначення вартості продукції на момент оформлення договору і досягнення в подальшому домовленостей за договірною ціною.
Дослідивши умови договору, суд апеляційної інстанції доходить висновку, до сторонами передбачено наступний алгоритм дій поставки продукції і здійснення оплати за нею:
- погодження орієнтовної ціни договору, що є базовою для визначення вартості продукції і досягнення домовленостей за договірною ціною;
- здійснення відповідачем авансового платежу у розмірі 50% від загальної орієнтовної вартості продукції;
- поставка продукції (по перших трьох пунктах спір між сторонами відсутній);
- частковий розрахунок за поставлену продукції у розмірі 30% від загальної вартості поставленої продукції протягом 15 календарних днів з дати поставки продукції, прийняття її ВТК покупця та отримання рахунку від постачальника;
- надання постачальником розрахунково-калькуляційних матеріалів, сформованих на підставі фактичних витрат у термін не більше 30 календарних днів після поставки продукції і протоколу узгодження договірної ціни;
- здійснення остаточного розрахунку на підставі отриманого рахунку від постачальника, виходячи з суми виплаченого авансу, часткового розрахунку і узгодженої договірної ціни на продукцію, але не пізніше 60-ти календарних днів з дати відвантаження продукції.
Зазначене спростовує доводи апелянта, що часткова оплата у розмірі 30% також мала бути здійснена на підставі протоколу договірної ціни, оскільки умовами договору встановлено, що оплата мала бути здійснена у розмірі від загальної вартості поставленої продукції.
Загальна вартість продукції відображена у видаткових накладних, на кожній з яких міститься підпис уповноваженої особи апелянта, підпис скріплено печаткою.
Відтак, апелянт був обізнаний щодо загальної вартості поставленої продукції і мав оплатити 30% від загальної вартості протягом 15 календарних днів з дати поставки продукції.
Із матеріалів справи вбачається, що протягом 30 календарних днів після поставки продукції постачальником не було надано розрахунково-калькуляційних матеріалів, сформованих на підставі фактичних витрат, і протокол узгодження договірної ціни.
Поряд з цим, як вбачається із матеріалів справи, орієнтовна ціна договору - 4 044 960, 00грн не змінювалась; така ж ціна зазначена у специфікації до договору і на таку ж суму було постановлено продукції згідно видаткових накладних.
Відтак, відповідач отримавши продукцію і будучи обізнаним щодо її загальної вартості, з урахуванням умов пункту 5.1.3 договору, яким передбачено, що остаточний розрахунок має бути здійснений не пізніше 60 календарних днів після поставки продукції (тобто, до 10.12.2018), мав здійснити частковий розрахунок у розмірі 30% від загальної вартості поставленої продукції, і остаточний - у строк до 10.12.2018, чого відповідачем здійснено не було з посиланням на відсутність рахунка і протоколу договірної ціни.
Однак, на запитання головуючого судді у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 24.09.2019, чому повний розрахунок не було здійснено після затвердження 15.01.2019 сторонами у справі протоколу договірної оцінки, представник апелянта надав пояснення, що відповідач вважає, що оплата мала бути здійснена у строк не пізніше 60 календарних днів після поставки продукції.
У цьому суд апеляційної інстанції вбачає неоднозначність у правовій позиції відповідача щодо умов договору стосовно строків оплати за отриману продукцію, які розцінюються судом як ухилення від виконання зобов'язань за договором.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори.
Згідно зі статтею 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
За приписами статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Положеннями статті 626 Цивільного кодексу України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для викання сторонами; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 вказаного Кодексу передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У статті 526 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Пунктом 1 частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено судом першої інстанції і не спростовується апелянтом, позивач здійснив поставку продукції відповідачу на суму 4 044 960, 00грн, про що свідчать наявні у матеріалах справи видаткові накладні, підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень, скріплені печатками останніх та мають необхідні дані для оплати вартості поставленої продукції.
Відповідач отримуючи продукцію і підписуючи видаткові накладні об'єктивно був обізнаний щодо вартості поставлено продукції, яка повністю співпадає з узгодженою сторонами орієнтовною ціною (додаток №2 до договору) і яка була зазначена сторонами у специфікації до договору (додаток №1 до договору).
Відповідач здійснював попередню оплату у розмірі 50% від орієнтовної ціни договору на підставі рахунку, про що свідчить призначення платежу, відтак, був достеменно обізнаний щодо реквізитів, на які необхідно здійснити часткову оплату у розмірі 30% від загальної вартості поставленої продукції до 26.10.2018 і остаточний розрахунок до 10.12.2018.
І матеріали справи не містять доказів об'єктивної неможливості виконати відповідачу свої зобов'язання за договором у встановлені строки, а доводи апелянта, що умовами договору не передбачено, що оплата за договором здійснюється за орієнтовною ціною або за ціною, визначеною в специфікації є вибірковим і довільним тлумаченням норм договору на свою користь.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фіксують факт здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин, та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунку за отриманий товар, а рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти та ненадання рахунку - не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема у справі №910/9472/17 від 23.01.2018, у справі №923/712/17 від 22.05.2018, у справі №910/49/17 від 07.02.2018.
Отже, у відповідача виник обов'язок по оплаті 30 % від загальної вартості поставленої продукції протягом 15 календарних днів з дати поставки, а саме до 25.10.2018; здійснення остаточного розрахунку за договором чітко визначено сторонами у договорі - не пізніше 60 календарних днів з дня поставки, тобто, до 10.12.2018.
А доводи апелянта, що у даному випадку рахунок-фактура є не лише документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а й документом, який містить суму, належну до сплати та погоджену сторонами, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки відповідач отримавши продукцію і будучи обізнаним щодо її загальної вартості, з урахуванням умов пунктів 5.1.2 і 5.1.3 договору, і відповідно, за відсутності відомостей щодо іншої вартості поставленої продукції, мав здійснити до 25.10.2018 частковий розрахунок і до 10.12.2018 - остаточний.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки є обґрунтованою, підтверджується матеріалами справи та підлягає задоволенню повністю.
Доводи апелянта в цій частині колегія суддів апеляційного господарського суду розцінює як вибіркове та вільне тлумачення норм договору на свою користь, про що також свідчить неоднозначність правової позиції апелянта щодо строку оплати за отриману продукції, спрямовану на ухилення від виконання обов'язку за договором.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України.
Так, за частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України).
Відтак, враховуючи положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Пунктом 9.3. договору також передбачено, що у разі, якщо покупець прострочить оплату за поставлену продукцію в терміни, зазначені в цьому договорі, покупець за кожен день прострочення платежу, зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня.
Перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних, суд першої інстанції дійшов висновку про його обґрунтованість.
Як вбачається із наданого позивачем розрахунку, нарахування 3% річних, інфляційних та пені на суму 1 231 488, 00грн (30% від загальної вартості поставленої продукції) здійснено позивачем з 26.10.2018 (з наступного дня від граничної дати, коли мала бути здійснена відповідачем часткова оплата) по 21.03.2019, а на суму 808 99, 00грн - з 11.12.2018 (з наступного дня від граничної дати, коли мав бути здійснений повний розрахунок) по 21.03.2019, що відповідає умовами договору.
Судова колегія, дослідивши наданий позивачем розрахунок погоджується з висновком місцевого господарського суду про його обґрунтованість.
Апелянт контррозрахунку 3% річних, інфляційних та пені суду не надав, і в апеляційній скарзі не посилається на невірність здійсненого розрахунку.
З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 03.07.2019 у справі №922/918/19 слід залишити без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 256, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О.О. Морозова" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 03.07.2019 у справі №922/918/19 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття; порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 02.10.2019.
Головуючий суддя Л.М. Здоровко
Суддя В.В. Лакіза
Суддя О.В. Плахов