вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" вересня 2019 р. Справа№ 910/16167/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Разіної Т.І.
Кравчука Г.А.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження
без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"
на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2019 (повний текст рішення складено 31.05.2019)
у справі № 910/16167/18 (суддя Щербаков С.О.)
За позовом Фізичної особи-підприємця Оронова Дмитра Леонідовича
до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"
про стягнення 66830,28 грн, -
У грудні 2018 року Фізична особа-підприємець Оронов Дмитро Леонідович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення 66830,28 грн, з яких: 22492,66 грн - інфляційні втрати, 5793,75 грн та 229,13 доларів США - 3% річних, 18042,12 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань з повернення коштів у розмірі 53605,44 грн та 19905,07 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань з повернення 59140,74 грн.
Позов обґрунтований тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором банківського рахунку від 22.10.2013 року щодо перерахування грошових коштів на рахунок позивача, зазначений у поданих до банку розрахункових документах, в сумі 53605,44 грн та 2120, 50 дол. США. Факт невиконання відповідачем зобов'язань встановлений рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2015 по справі №904/3250/15. Вказане рішення на даний час відповідачем не виконано, в зв'язку з чим позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2019 позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на користь Фізичної особи-підприємця Оронова Дмитра Леонідовича 1559 грн 69 коп. та 61 долар США 47 центів - 3% річних, 4086 грн 31 коп. - інфляційних втрат та 194 грн 87 коп. - судового збору. Провадження у справі №910/16167/18 в частині стягнення 4234,06 грн - 3% річних за період з 25.04.2015 по 11.12.2017 нараховані на суму боргу у розмірі 53605,00 грн, 167,66 доларів США - 3% річних період з 25.04.2015 по 11.12.2017 нараховані на суму боргу у розмірі 2120,50 доларів США та 16606,83 грн. - інфляційний втрат за період травня 2015 року по жовтень 2017 нараховані на суму боргу 53605,00 грн - закрито. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що доказів виконання відповідачем грошового зобов'язання позивача з переказу коштів з рахунку в ПАТ КБ "ПриватБанк" на рахунок в АТ „Сбербанк Росії" згідно платіжних доручень № 1 від 24.04.2015р. на суму 2 120,50 доларів США та № 2 від 24.04.2015р. на суму 53 605 грн. 44 коп., до суду не надано.
Враховуючи наявність рішення господарського суду міста Києва №910/22812/17 від 06.03.2018 року, яке набрало законної сили, місцевий господарський суд дійшов висновку, що провадження у справі №910/16167/18 в частині стягнення 4234, 06 грн. - 3 % річних за період з 25.04.2015 по 11.12.2017 нараховані на суму боргу у розмірі 53 605,00 грн., 167,66 доларів США - 3% річних період з 25.04.2015 по 11.12.2017 нараховані на суму боргу у розмірі 2120,50 доларів США та 16606,83 грн - інфляційних втрат за період з травня 2015 по жовтень 2017 нараховані на суму боргу 53605,00 грн. підлягає закриттю на підставі п.3 ч.1 ст.231 ГПК України.
Господарський суд міста Києва дійшов висновку, що за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання по договору, на підставі ст.625 Цивільного кодексу України з позивача на користь відповідача підлягають стягненню 1559,69 грн. - 3% річних за період з 12.12.2017 по 30.11.2018 нараховані на суму боргу 53605,44 грн., 61,47 долар США - 3% річних за період 12.12.2017 по 30.11.2018 нараховані на суму боргу 2120,50 доларів США та 4086,31 грн. - інфляційні втрати за період з листопада 2017 по вересень 2018 нараховані на суму боргу 53605,44 грн.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що в рішенні господарського суду міста Києва по справі №910/22812/17 встановлено обґрунтованість застосування заявленої відповідачем заяви щодо строків позовної давності відносно вимог позивача про стягнення пені за період з 25.04.2015 року по 11.12.2017 року, а тому місцевий господарський суд встановив в даній справі, що пеня нараховується за період не більше 6 місяців, а прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з повернення грошових коштів відбулося з 25.04.2015 року (пеня повинна нараховуватися за період з 25.04.2015 року по 25.10.2015 року), приймаючи до уваги застосування судом у справі №910/22812/17 спеціальної позовної давності до пені заявленої до стягнення за період з 25.04.2015 року по 11.12.2017 року, відповідно нарахування пені за заявлений позивачем період у даній справі не здійснюється, а тому вимога в цій частині не підлягає задоволенню.
Не погодившись із прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2019 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції помилково застосував норму матеріального права, стягнувши з відповідача 3% річних у валюті - долар США, оскільки грошове зобов'язання має бути виконане у національній валюті України - гривні.
На думку відповідача, у даному випадку не підлягає застосуванню ст.625 Цивільного кодексу України, а повинні застосовуватись положення Закону України «Про виконавче провадження», які регулюють порядок та строки виконання судового рішення та відповідну відповідальність за невиконання судового рішення.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2019 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Кравчук Г.А., Разіна Т.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2019 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків, а саме не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали апелянту усунути недоліки, подати докази сплати судового збору в сумі 2253 грн.
19.07.2019 від Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків з доказами сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2019 у справі №910/16167/18, визначено здійснювати розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2019 у справі № 910/16167/18 у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
Статтями 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2015 року у справі №904/3250/15 за позовом Фізичної особи-підприємця Оронова Дмитра Леонідовича до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про зобов'язання вчинити певні дії позовні вимоги задоволено.
Зобов'язано Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" виконати умови договору банківського рахунку від 22.10.2013р. шляхом перерахування на користь Фізичної особи-підприємця Оронова Дмитра Леонідовича згідно платіжних доручень №1 від 24.04.2015р. грошових коштів на суму 2120,50 доларів США та №2 від 24.04.2015р. грошових коштів на суму 53 605 грн. 44 коп. на поточний рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ «Сбербанк Росії» м. Київ МФО 320627. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на користь Фізичної особи-підприємця Оронова Дмитра Леонідовича 39 663 грн. 00 коп., 1 314 грн. 35 коп. витрат по сплаті судового збору.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.08.2015 року рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2015 року у справі №904/3250/15 скасовано в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на користь підприємця Оронова Дмитра Леонідовича 39 663,00 грн. та 96,35 грн. витрат по сплаті судового збору, в зв'язку з чим абзац третій резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції: "Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на користь підприємця Оронова Дмитра Леонідовича 1 218,00 грн. витрат по сплаті судового збору." В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2015 року по справі №904/3250/15 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 11.11.2015 року постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.08.2015 року скасовано, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2015 року у справі №904/3250/15 залишено без змін.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів звертає увагу, що на момент звернення з даним позовом, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2015 року у справі №904/3250/15 не виконано.
При цьому, велика Палата Верховного Суду у справі №916/190/18 від 04.06.2019 року зазначила, що наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання відповідних сум в порядку ч.2 ст.625 ЦК України, тому передбачені ст.625 ЦК України інфляційні втрати та 3% річних підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до п.п. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ч.1, ч.4, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до п.1, ч. 2, ст. 45 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» саме Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
Неодноразове ухвалення судових рішень, які суперечать одне одному, може створити ситуацію юридичної невизначеності, що спричинить зменшення довіри до судової системи, тоді як ця довіра є важливим елементом держави, що керується принципом верховенства права (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Вінчіч та інші проти Сербії», заява № 44698/06).Право на справедливий суд, визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), також пов'язане з вимогами єдиного застосування закону. Розбіжності в тлумаченні правових норм можуть сприйматися як невід'ємна риса судової системи, що складається з певної мережі судів. Тобто різні суди можуть дійти неоднакових, але водночас раціональних та обґрунтованих висновків стосовно подібного юридичного питання, з подібними фактичними обставинами. Однак за певних обставин суперечливі рішення національних судів, особливо найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції. У цьому контексті треба проаналізувати: чи глибинні та довготривалі розбіжності в судовій практиці національних судів, чи національне право пропонує засоби для подолання таких розбіжностей, чи ці засоби застосовуються, і якщо застосовуються, то якими є наслідки (рішення ЄСПЛ у справі «Томіч та інші проти Чорногорії», заява № 18650/09, у справі «Шахін і Шахін проти Туреччини», заява № 13279/05).
Отже, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів відхиляє доводи скаржника, що в даному випадку суд повинен керуватися спеціальним законодавством, а саме Законом України «Про виконавче провадження», з огляду на те, що скаржником не надано доказів виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2015 року у справі №904/3250/15, а тому позивач вправі на отримання інфляційних втрат та 3% річних.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що зважаючи на відсутність у зазначених правових нормах такої підстави припинення зобов'язання як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2019 у справі №910/11249/17, у постановах Верховного Суду України від 12.09.2011 у справі № 3-73гс11, від 24.10.2011 у справі № 3-89гс11, від 14.11.2011 у справі № 3-116гс11, від 23.01.2012 у справі № 3-142гс11.
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з приписами частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Як вже було зазначено вище, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2015 року у справі № 904/3250/15 зобов'язано Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" виконати умови договору банківського рахунку від 22.10.2013р. шляхом перерахування на користь Фізичної особи-підприємця Оронова Дмитра Леонідовича згідно платіжних доручень №1 від 24.04.2015р. грошових коштів на суму 2 120, 50 доларів США та №2 від 24.04.2015р. грошових коштів на суму 53 605 грн. 44 коп. на поточний рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ «Сбербанк Росії» м. Київ МФО 320627.
Судом у справі №904/3250/15 встановлено, що 22.10.2013 року позивачем (клієнт) підписано заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, відповідно до умов якої клієнт приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг", Тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті www.pb.ua, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування від 22.10.2013 року.
Відповідно до умов договору позивачу було відкрито поточний рахунок (у гривні) та поточний рахунок (у доларах США) в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших), що визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг".
10.04.2015 року та 24.04.2015 року позивач направив на адресу Чернігівського РУ ПАТ КБ „Приватбанк" платіжні доручення №1 на суму 2 120, 50 доларів США та №2 на суму 53 605,44 грн. про перерахування вищезазначених сум з рахунків на поточний рахунок відкритий в АТ «Сбербанк Росії» м. Київ МФО 320627.
Також, у справі №904/3250/15 встановлено дотримання позивачем визначених законом правил переказу коштів та ініціювання в належний спосіб переказу коштів з рахунку в ПАТ КБ "ПриватБанк" на рахунок в АТ „Сбербанк Росії" згідно платіжних доручень №1 від 24.04.2015 року на суму 2 120, 50 доларів США та №2 від 24.04.2015 року на суму 53 605,44 грн., а також про те, що відповідачем не наведено підстав, передбачених законодавством або договором, для невиконання платіжних доручень позивача про перерахування грошових коштів, які належать йому на праві власності на рахунок позивача, відкритий в АТ „Сбербанк Росії".
Як вірно зазначено місцевим господарським судом та вище встановлено, доказів виконання відповідачем грошового зобов'язання позивача з переказу коштів з рахунку в ПАТ КБ "ПриватБанк" на рахунок в АТ „Сбербанк Росії" згідно платіжних доручень №1 від 24.04.2015 року на суму 2 120, 50 доларів США та №2 від 24.04.2015 року на суму 53 605, 44 грн. до суду не надано.
Колегія суддів відхиляє аргументи відповідача, що суд першої інстанції помилково застосував норму матеріального права, стягнувши з відповідача 3% річних у валюті - долар США, оскільки грошове зобов'язання має бути виконане у національній валюті України - гривні.
Відповідно до ст.533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання грошових коштів в іноземній валюті позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути таку ж суму грошових коштів, тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, не суперечить чинному законодавству.
Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Колегія суддів зазначає, що під час розгляду справи №910/22812/17, Господарським судом було встановлено, що між ПАТ КБ "Приватбанк" (Банк) та ФОП Ороновим Д.Л. (Клієнт) 22.10.2013 року підписано заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті www.pb.ua, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування від 22.10.2013 року. На виконання умов договору ПАТ КБ "Приватбанк" відкрито ФОП Орнонов Д.Л. поточний рахунок (в гривні) та поточний рахунок (в доларах США) в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, Інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших), що визначено і врегульовано Умовами та Правилами надання банківських послуг.
Тобто, позивачу у даній справі було відкрито два рахунки, один в гривні, а другий в доларах США. При цьому, позивач в даному випадку окремо розраховує 3% річних на гривню та долари США, враховуючи те, що в нього було два рахунки.
Отже, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому належним виконанням грошових зобов'язань передбачено лише у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Тобто при обрахунку 3% річних за основу береться розмір простроченої суми, яка визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. Дана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що 25.02.2019 року відповідач подав до місцевого суду клопотання про закриття провадження у справі, в якому просив суд закрити провадження у справі в частині стягнення з Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на користь позивача інфляційних втрат, 3% річних та пені за період з 24.04.2015 року по 30.11.2018 року та відмовити в задоволені позовних вимог в частині стягнення пені за період з 24.04.2015 року по 30.11.2018 року, оскільки такі вимоги є похідними від вимог, що були задоволенні рішенням суду у справі № 910/22812/17. (а.с. 73-74).
Місцевим господарським судом було встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 року у справі №910/22812/17 було стягнуто з Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на користь позивача 4 234,06 грн. і 167,66 доларів США - 3% річних за період з 25.04.2015 року по 11.12.2017 року, які нараховані на суму 53 605,00 грн. та 2120,50 доларів США відповідно, та 16 603,83 грн. втрат від інфляції за період з травня 2015 року по жовтень 2017 року нараховані на суму боргу 53 605, 00 грн.
Наявність такого, що набрало законної сили рішення суду у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є підставою для закриття провадження у справі.
Як вбачаться з позовної заяви, позивач у даній справі просить повторно стягнути суми, які були стягнуті на його користь під час розгляду справи №910/22812/17.
З наведеного вбачається, що суд першої інстанції на підставі п.3 ч.1 ст.231 ГПК України дійшов вірного висновку про закриття провадження у справі №910/16167/18 в частині стягнення 4 234,06 грн. - 3% річних за період з 25.04.2015 року по 11.12.2017 року, які нараховані на суму боргу у розмірі 53 605,00 грн., 167,66 доларів США - 3 % річних період з 25.04.2015 року по 11.12.2017 року, які нараховані на суму боргу у розмірі 2120,50 доларів США, та 16 606,83 грн. - інфляційних втрат за період з травня 2015 року по жовтень 2017 року, які нараховані на суму боргу 53605,00 грн.
За таких обставин, здійснивши власний розрахунок, колегія суддів погоджується із висновками місцевого господарського суду, що у зв'язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання по договору, на підставі ст.625 Цивільного кодексу України з позивача на користь відповідача підлягають стягненню 1 559,69 грн. - 3% річних за період з 12.12.2017 року по 30.11.2018 року, які нараховані на суму боргу 53 605, 44 грн., 61,47 доларів США - 3% річних за період 12.12.2017 року по 30.11.2018 року, які нараховані на суму боргу 2120,50 доларів США, та 4 086,31 грн. - інфляційні втрати за період з листопада 2017 року по вересень 2018 року, які нараховані на суму боргу 53 605, 44 грн.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню за період з 30.11.2017 року по 30.11.2018 року у сумі 18 042, 12 грн. за несвоєчасне виконання зобов'язань з повернення коштів у розмірі 53 605, 44 грн. та пеню за період з 30.11.2017 року по 30.11.2018 року у сумі 19 905,07 грн. за несвоєчасне виконання зобов'язань з повернення 59 140,74 грн.
Згідно з ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
Як вірно зазначено місцевим господарським судом, у справі №910/22812/17 встановлено, що подані позивачем як клієнтом до відповідача (банку) платіжні доручення №1 від 24.04.2015 року на суму 2120,50 доларів США та №2 від 24.04.2015 року на суму 53 605,44 грн. не були виконані, що свідчить про відлік прострочення виконання зобов'язання з наступної дати після відповідного порушення. У зв'язку з наведеним суд у справі №910/22812/17 дійшов висновку, що початок строку перебігу спеціальної позовної давності виник у позивача з - 25.04.2015 року та, відповідно, закінчився - 25.10.2016 року, тобто після спливу 6 (шість) місяців та 1 (один) року.
Отже, суд у справі №910/22812/17 дійшов висновку про обґрунтованість застосування заявленої відповідачем заяви щодо строків позовної давності відносно вимог позивача про стягнення пені за період з 25.04.2015 року по 11.12.2017 року, у зв'язку з чим відмовив у задоволені вимоги про стягнення пені.
За вказаних обставин, враховуючи, що пеня нараховується за період не більше 6 місяців, а прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з повернення грошових коштів відбулося з 25.04.2015 року (пеня повинна нараховуватися за період з 25.04.2015 року по 25.10.2015 року), приймаючи до уваги застосування судом у справі №910/22812/17 спеціальної позовної давності до пені заявленої до стягнення за період з 25.04.2015 року по 11.12.2017 року, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що відповідно нарахування пені за заявлений позивачем період у даній справі не здійснюється, а тому вимога в цій частині не підлягає задоволенню.
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно та всебічно досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2019 року у справі №910/16167/18 відповідає фактичним обставинам справи, ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак передбачених законом підстав для зміни та скасування оскаржуваного рішення немає.
Враховуючи вимоги ст.129 ГПК України, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта.
Керуючись ст.253-254, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд -
1.Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2019 року у справі №910/16167/18 залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2019 року у справі №910/16167/18 залишити без змін.
3.Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/16167/18.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст.287-289 ГПК України.
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді Т.І. Разіна
Г.А. Кравчук