вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" вересня 2019 р. Справа№ 927/174/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Руденко М.А.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі судового засідання : Стаховській А.І.
за участю представників сторін:
від позивача Жданкіна Л.К. довіреність № б/н від 23.04.2019 року;
від відповідача Паламарчук О.М. довіреність № б/н від 02.01.2019 року,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД"
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.06.2019 року (дата підписання повного тексту 14.06.2019 року)
у справі № 927/174/19 (суддя: Оленич Т. Г.)
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД"
до відповідача: Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "КОЛОС"
про стягнення 517461,08 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "КОЛОС" (далі - відповідач ) про стягнення з відповідача 317500,00 грн боргу, 28435,08 грн пені, нарахованої за період з 03.10.2017 року по 03.10.2018 року, 114056,44 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованими за період з 03.10.2017 року по 13.02.2019 року, 44447,71 грн втрат внаслідок інфляційних процесів, нарахованих за період з жовтня 2017 року по січень 2019 року, та 13021,85 грн трьох процентів річних, нарахованих за період з 03.10.2017 року по 13.02.2018 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у встановлені договором поставки №250717 від 25.07.2017 року строки відповідач з позивачем не розрахувався.
Господарський суд Чернігівської області в задоволенні позову відмовив повністю своїм рішенням від 13.06.2019 року (повний текст складено 14.06.2019 року). Крім того, даним рішенням стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" на користь Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "КОЛОС" 27000,00 грн витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Чернігівської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема ст.ст. 850, 851 Цивільного кодексу України, а також ст. 612 Цивільного кодексу України.
Разом з цим, за твердженням скаржника сторони визначили, що позивач ніяк не може виконати комплекс робіт по наладці та запуску самостійно, оскільки замовник (відповідач) повинен у свою чергу виконати умови, які передують для виконання підрядником своїх зобов'язань.
При цьому, скаржник вказав, що він не міг вчасно здійснити усі передбачені договором дії тому, що йому заважав відповідач, який не виконав своїх зобов'язань належним чином та вчасно.
Крім того, скаржник вказав, що судом не витребувалось від відповідача оригіналу акту приймання від 07.12.2017 року, який він отримав від позивача разом з видатковою накладною, що ним же надано до матеріалів справи, або ж доказів повернення такого акту позивачу з мотивованою відмовою його підписувати, натомість зроблено необґрунтований висновок про його відсутність.
Також скаржник зазначив, що до апеляційної скарги були додані копія акту від 15.12.2017 року з доказами направлення його відповідачу та доказами отримання. Позивач не міг надати його суду раніше, адже відповідач не повернув позивачу підписаного акту.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2019 року справу № 927/174/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.
Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.06.2019 року у справі №927/174/19 своєю ухвалою від 22.07.2019 року.
20.08.2019 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
У судовому засіданні 11.09.2019 року скаржник підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати.
11.09.2019 року в судовому засіданні представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" залишити без задоволення, рішення господарського суду без змін.
Крім того, представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема, зазначив, що позивачем були порушені строки монтажу обладнання, обумовлені п. 3.7 договору. Факт того, що роботи з монтажу обладнання тривали понад встановлений строк, позивачем не заперечується та прямо зазначається ним у позовній заяві. Таким чином, враховуючи факт неналежного виконання позивачем робіт з монтажу, та той факт, що в силу неналежного виконання зобов'язань із монтажу обладнання позивач не міг та і не приступив до виконання обов'язків із наладки обладнання та навчання персоналу приймально-здавальний акт про виконання робіт сторонами не підписувався.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.06.2019 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" - без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 25.07.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" (продавець) та Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством "КОЛОС" (покупець) було укладено договір №250717 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач - прийняти обладнання для встановлення зерносушильного комплексу в комплектації згідно специфікації №1, а також його монтаж та пусконаладку.
Як вбачається з специфікації №1 від 25.07.2017 року, підписаної сторонами та скріпленої печатками сторін, предметом поставки є зернова сушарка Дунаєвчанка 7 з теплогенератором під природний газ на 2200кВт - 1компл.
Відповідно до п.1 специфікації №1 від 25.07.2017 року вартість обладнання: 3454500 грн, в тому числі ПДВ 20%: 575750,00 грн; вартість монтажу та наладки обладнання: 373000,00 грн в тому числі ПДВ 20%: 62166,67грн; загальна вартість: 3827500,00 грн в тому числі ПДВ 20%: 637916,67 грн.
Згідно п. 2 договору сторони узгодили умови поставки та встановили, що термін поставки комплекту обладнання, що вказане в специфікації №1: 60 днів з моменту 1-ї оплати, дострокова поставка та поставка частинами допускається (п.2.1.) Базис поставки обладнання: EXM Дунаївці, територія "Дунаєвецького ливарно-механічного заводу", з послугою навантаження (п.2.2.). Навантажувальні роботи виконує продавець, розвантаження обладнання виконує покупець біля площадки монтажу та бере його на зберігання до початку монтажу (п.2.3.). Обладнання поставляється в розібраному вигляді в монтажних елементах (п.2.4.). Документи, що супроводжують обладнання: - товарно-транспортна накладна (п.2.5.). Право власності на обладнання переходить до покупця після підписання сторонами акту прийому-передачі (п.2.6.). У разі порушення покупцем графіка платежів, продавець затримує відвантаження обладнання (п.2.7.).
В розділі 3 договору сторони узгодили умови проектування, монтажу та пусконаладки обладнання та домовились, що після отримання авансової оплати продавець в термін до 7 днів надає покупцю: - технічну документацію на газове обладнання, що буде поставлятися; - необхідну технічну інформацію на обладнання для виготовлення проектної документації (п.3.1.). Покупець замовляє та виготовляє проектну документацію на встановлення зерносушильного комплексу (п.3.2.). До початку монтажних робіт покупець зобов'язаний отримати всі дозволи, необхідні для установки предмета договору, підготувати необхідне, узгоджене сторонами електрообладнання та обладнання, пов'язане в технологічній схемі з зерносушильним комплексом (п.3.3.). Перед початком монтажних робіт покупець зобов'язаний власними силами і за свій рахунок, відповідно до проектно-технічної документації, підготувати майданчик для монтажу зерносушильного комплексу, провести всі необхідні земляні, фундаментальні, будівельні роботи, здійснити підведення електроенергії і забезпечити необхідну кількість палива (п.3.4.). Монтаж предмета договору не може бути початий до моменту надання покупцем акту приймання-здачі робіт з облаштування фундаментів у відповідності з проектом та чинними будівельними нормами (ДБН) (п.3.5.).
За 10 днів до початку монтажних робіт покупець інформує продавця про готовність об'єкта до здійснення цих робіт і відповідність виконання фундаментів майданчика монтажу з проектною документацією. Продавець зобов'язаний приступити до виконання монтажних робіт в узгоджений термін при виконанні умов пункту 3.2.1. (п.3.6.). Сторони погодили, що роботи з монтажу та налагодженні обладнання, навчання персоналу покупця триватимуть 15-20 календарних днів. Безпосередньо монтаж - 12-15 днів, наладка та навчання персоналу покупця - 3-4 дні. Роботи виконуються у світлий час доби. При несприятливих погодних умовах (сильний вітер, дощ та ін.) монтажні роботи припиняються і термін виконання збільшується (п.3.7.).
Покупець власними силами і за свій рахунок у призначений продавцем термін зобов'язується: надати підйомний автокран і монтажну вишку; здійснити підведення вхідного кабелю електропостачання до шаф управління; забезпечити вільний під'їзд до фундаментів і майданчику; на час усіх робіт забезпечити безперебійне електропостачання об'єкту; провести прибирання і всі будівельні роботи, необхідні для правильної роботи обладнання; забезпечити наявність електрозварювального устаткування; підготувати та забезпечити наявність майстрів-сушильників у кількості 1-2 людини, які братимуть участь у налагодженні, будуть проходити навчання і надалі експлуатувати зерносушильний комплекс (п.3.9.).
Покупець сповіщає продавцю про виконання умов, передбачених у п.2.1.-2.3. цього договору, необхідних для початка монтажних робіт (п.3.10.). Будівельні, фундаментні та монтажні роботи виконуються згідно норм, прийнятих в Україні (п.3.11.). На час наладки обладнання і навчання персоналу, покупець надає за свій рахунок зерно в кількості, необхідній для перевірки правильної роботи зерносушильного комплексу, а також необхідну кількість потрібного палива. Під час виконання наладки продавець навчає відповідальний персонал покупця роботі на зерносушильному комплексі (п.3.12.). В цілях безпеки, до навчання персоналу покупцю забороняється запуск, випробування та експлуатація об'єкту (п.3.13.). По закінченню монтажу, налагодження та навчання персоналу, сторони підписують приймально-здавальний акт про виконання робіт (п.3.14.).
В розділі 5 договору сторони узгодили вартість договору та порядок здійснення платежів та встановили, що вартість обладнання згідно специфікації №1 становить 3827500,00 грн, в тому числі ПДВ 20%: 637916,50 грн (що прирівнюється до 146508.30 доларів США по курсу 26,1248 гривень за 1 долар) (п.5.1.). Графік оплат за обладнання: 1-ша оплата 1170000,00грн.; 2-га оплата 1170000,00 грн через 30 днів після 1-ї; 3-тя оплата 1170000,00 грн через 55 днів після 1-ї; 4-та оплата 158750,00 грн через 60 днів після 1-ї перед монтажем; 5-та оплата 158750,00 грн протягом 2-3 днів після наладки обладнання та пробної сушки (п.5.2.). Моментом оплати вважається момент зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця (п.5.5.).
Відповідно до п. 8.3. договору термін дії договору встановлюється з дня підписання договору і діє до 31.12.2017р., а в частині фінансових розрахунків і гарантійних зобов'язань - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Так, договір №250717 від 25.07.2017 року підписаний сторонами та скріплений їх печатками, що свідчить про набрання ним чинності.
Доказів розірвання або визнання недійсним вказаного договору в судовому порядку на час розгляду даної справи матеріали справи не містять, а тому в силу ст.629 Цивільного кодексу України договір №250717 від 25.07.2017 року є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 25.07.2017 року сторонами складено Специфікацію №1 до договору №250717 від 25.07.2017 року, в якій наведений перелік елементів обладнання комплекту зернової сушарки Дунаєвчанка7 з теплогенератом під природний газ на 2200кВт.
Крім того в специфікації визначено вартість обладнання: 3454500,00 грн, в тому числі ПДВ 20%: 575750,00 грн та вартість монтажу і наладки обладнання: 373000,00 грн, в тому числі ПДВ 20%: 62166,67 грн. Загальна вартість становить 3827500,00грн., в тому числі ПДВ 20%: 637916,67грн.
Специфікацію підписано сторонами та скріплено їх печатками.
Здійснюючи правову кваліфікацію спірних відносин та визначаючи норму права, яка підлягає застосуванню при вирішенні спору, суд виходить з такого:
Аналіз змісту та суб'єктного складу договору свідчить, що у зв'язку з його укладенням між сторонами виникли правовідносини поставки, які регулюються нормами §1 глави 30 Господарського кодексу України та §3 глави 54 Цивільного кодексу України.
За змістом ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Відповідно до ст. 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічно-го переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.
Згідно ч.2 ст. 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Так, аналіз змісту укладеного між сторонами договору №250717 від 25.07.2017 року свідчить, що за своєю правовою природою цей договір є змішаним та містить елементи договору поставки та будівельного підряду, оскільки його предметом є як оплатна передача обладнання для зерносушильного комплексу, так і виконання відповідно до проектно-технічної документації монтажу зерносушильного комплексу та пусконалагоджувальних робіт.
Крім того, суд приймає до уваги, що відповідно до ч.6 ст.265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
В силу ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Аналіз договору свідчить, що в ньому відсутні будь-які застереження щодо застосування до правовідносин, які виникли між сторонами у зв'язку з його укладенням, положень про купівлю-продаж, а тому судом при вирішенні даного спору застосовуються також норми чинного законодавства, які регулюють відносини купівлі-продажу.
Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як встановлено судом вище в п.5.2. договору сторони узгодили наступний графік оплати: 1-ша оплата 1 170 000,00 грн.; 2-га оплата 1 170 000,00 грн через 30 днів після 1-ї; 3-тя оплата 1 170 000,00 грн через 55 днів після 1-ї; 4-та оплата 158 750,00 грн через 60 днів після 1-ї перед монтажем; 5-та оплата 158 750,00 грн протягом 2-3 днів після наладки обладнання та пробної сушки.
Відповідно до ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Згідно ч.1 ст. 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, здійснення відповідачем першого платежу не прив'язувалось до будь-яких термінів, строків або подій.
Факт здійснення відповідачем оплати першої черги підтверджується банківськими виписками з рахунку відповідача за 31.07.2017 року - сплачено 500 000,00 грн, та банківською випискою з рахунку відповідача за 04.08.2017 року - сплачено 670 000 грн (наявні в матеріалах справи).
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що перший платіж здійснений відповідачем в повній сумі 04.08.2017 року, а тому, враховуючи умови п.5.2. та порядок обчислення строків, встановлений у ч. 1 ст.253, ч. 5 ст.254 Цивільного кодексу України, відповідач мав здійснити другий платіж у строк до 04.09.2017 року включно (оскільки останній день строк - 03.09. припадає на вихідний день - неділю), третій платіж - до 28.09.2017 року включно, четвертий платіж - до 03.10.2017 року включно, але перед монтажем, а здійснення п'ятого платежу залежало від наладки обладнання та проведення пробної сушки позивачем.
Так, за твердженням позивача, відповідач фактично здійснив оплату таким чином: І. 31.07.2017 року - 500 000,00 грн; 04.08.2017 року - 670 000,00 грн разом = 1 170 000,00 грн; 04.09.2017 року - 1 170 000,00 грн; ІІІ. 28.09.2017 року - 900 000,00 грн; 02.10.2017 року - 270 000,00 грн разом = 1 170 000,00 грн.
Про факт сплати відповідачем грошових коштів в сумі 1170000,00 грн по другій черзі оплати, та 1170000,00 грн по третій черзі оплати позивач зазначає в позовній заяві, а також вказану обставину підтверджено представником позивача в ході розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки обставина сплати відповідачем платежів, які належало сплатити в межах другої та третьої черг платежів, позивачем добровільно визнається, а тому вказана обставина звільняється від доказування.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідачем належним чином виконано зобов'язання по сплаті грошових коштів першої та другої черги, сплата третього платежу проведена з порушенням строку на 3 дні.
Відповідно до п.2.1. договору обладнання, вказане в специфікації №1, має бути поставлено протягом 60 днів з моменту першої оплати.
Враховуючи порядок обчислення перебігу та закінчення строків, встановлених статтями 253, 254 Цивільного кодексу України, оскільки сума першого платежу повністю сплачена відповідачем 04.08.2017, тому позивач зобов'язаний був поставити весь комплект обладнання зерносушарки до 03.10.2017 включно.
Як вбачається з матеріалів справи та правильного встановлено судом першої інстанції, позивач здійснював поставку обладнання частинами, починаючи з 06.09.2017 року, що підтверджується наданими позивачем копіями товарно-транспортних накладних №44 від 06.09.2017 року, №60 від 05.10.2017 року, №66 від 28.10.2017 року, а також копіями наданих відповідачем експрес-накладних № 59998054685930 від 11.11.2017 року, № 59000301395453 від 07.12.2017 року, № 59000297809253 від 21.11.2017 року, № 59000302150282 від 09.12.2017 року.
Проте, видаткова накладна № КК-0000116, яка свідчить про передачу зернової сушарки Дунаєвчанка-7 загальною вартістю 3454500 грн, підписана сторонами та засвідчена відбитками печаток сторін лише 07.12.2017 року.
Тобто, фактично обладнання було поставлено позивачем лише 07.12.2017 року, а не 03.10.2017 року, як встановлено п. 2.1. договору.
Відтак, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що позивач виконав свої зобов'язання з порушенням встановленого договором строку.
Водночас, колегія суддів приймає до уваги, що поставка частинами мала відбутися саме у встановлений договором строк - до 03.10.2017 року включно, оскільки договором не передбачається можливість поставки обладнання частинами поза межами цього строку.
В зв'язку з цим судом не приймаються до уваги посилання позивача, викладені у відповіді на відзив, на п.2.1. як на підставу можливості поставки обладнання частинами після 03.10.2017.
Відповідно до п.5.1. договору вартість обладнання згідно зі специфікацією №1 становить 3827500 грн, в тому числі ПДВ 20%: 637916,50 грн.
Як вбачається із специфікації №1 від 25.07.2017 року до договору №250717 від 25.07.2017 року, сторонами визначено окремо вартість обладнання - 3 454 500,00 грн., та вартість монтажу і наладки обладнання - 373 000,00 грн, що складає загальну вартість 3 827 500,00 грн.
Загальна сума, сплачена відповідачем у період з 31.07.2017 року по 02.10.2017 року, становить 3510000 грн. Відтак, суд доходить висновку, що відповідачем 02.10.2017 повністю сплачено вартість обладнання. Залишок сплаченої відповідачем суми після оплати обладнання становить 55500,00 грн.
За таких обставин, відповідачем виконано зобов'язання по сплаті вартості обладнання.
Відповідачем не надано суду доказів здійснення платежу четвертої черги в сумі 158750,00 грн, який відповідач мав здійснити до 03.10.2017 року включно. Також не надано суду доказів проведення відповідачем платежу в сумі 158750,00 грн.
Всього відповідачем не сплачено 317500 грн, яку позивач й просить стягнути з відповідача.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт оплати відповідачем вартості обладнання, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що заявлена до стягнення сума є сумою, яку відповідач мав сплатити за монтаж та наладку обладнання.
Відповідно до ст. 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.
Згідно з ч.4 ст. 879 Цивільного кодексу України оплата робіт проводиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.
Як було встановлено вище, четвертий платіж відповідач мав сплатити перед монтажем через 60 днів після першого платежу, тобто не пізніше 03.10.2017 року, а строк сплати п'ятого платежу пов'язаний із закінченням позивачем наладки обладнання та пробної сушки.
Тобто, сторонами встановлений інший порядок проведення розрахунків, при цьому сплата відповідачем останньої суми залежить від виконання позивачем робіт з наладки обладнання та проведення пробної сушки.
При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що відповідач не одноразово вимагав від відповідача надати йому документи (технічні паспорта, сертифікати якості, інструкції з експлуатації, тощо) на поставлене обладнання, вимоги виконані не були.
З огляду на викладене, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що позивач ніяк не може виконати комплекс робіт по наладці та запуску самостійно, оскільки замовник (відповідач) повинен у свою чергу виконати умови, які передують для виконання підрядником своїх зобов'язань.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, заявляючи позовні вимоги про стягнення з відповідача 317500,00 грн, що фактично є сумою, яку відповідач мав сплатити за монтаж та наладку обладнання, позивач має довести факт виконання ним таких робіт та прийняття цих робіт відповідачем.
За змістом ст. 882 Цивільного кодексу України замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття. Замовник організовує та здійснює прийняття робіт за свій рахунок, якщо інше не встановлено договором. У прийнятті робіт мають брати участь представники органів державної влади та органів місцевого самоврядування у випадках, встановлених законом або іншими нормативно-правовими актами. Замовник, який попередньо прийняв окремі етапи робіт, несе ризик їх знищення або пошкодження не з вини підрядника, у тому числі й у випадках, коли договором будівельного підряду передбачено виконання робіт на ризик підрядника. Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
Отже, допустимим доказом виконання підрядних робіт є акт приймання-передачі робіт, який підписується обома сторонами.
Позивач, стверджуючи про виконання ним передбачених договором робіт, посилається у позовній заяві на акт здачі-прийняття робіт №КК-0000023 від 15.12.2017 року.
Проте, під час звернення до суду першої інстанції з відповідним позовом, не було подано оригіналу чи належним чином засвідченої копії цього акту, а також не було надано суду доказів надсилання такого акту відповідачу.
Разом з цим, колегія суддів прийме до уваги, що скаржник в апеляційній скарзі клопотав про залучення до матеріалів справи копії акту №КК-0000023 від 15.12.2017 року з доказами направлення його відповідачу та доказами отримання.
Вирішуючи питання про прийняття судом апеляційної інстанції доказів, які не були подані до суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, за частиною 2 вказаної статті позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4, 5 вказаної статті).
Отже, за змістом вказаних норм всі докази, які підтверджують заявлені вимоги (у тому числі клопотання про огляд доказів за їх місцезнаходженням), мають бути подані позивачем одночасно з позовною заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.
Відповідно до приписів ч.ч. 1-3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Системний аналіз ст.ст. 80, 269 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача).
Колегія суддів встановила, що позивачем не надано належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Таким чином, в даному випадку суд апеляційної інстанції констатує про відсутність правових підстав для прийняття доказів, які не були надані до суду першої інстанції, тому додані до апеляційної скарги документи долучаються до матеріалів справи, але не будуть братись судом до уваги під час розгляду справи по суті.
З огляду на наведене, колегія суддів клопотання позивача про прийняття судом апеляційної інстанції доказів, які не були подані до суду першої інстанції, залишає без розгляду.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Посилання позивача на те, що акт складений, ним підписаний і надісланий відповідачу, а відповідач відмовився під підписання акту та не повернув його судом до уваги не приймається, оскільки за змістом ст. 882 Цивільного кодексу України прийняття роботи та складання відповідного акту має здійснюватися за одночасною участю як замовника, так й підрядника, а у разі відмови однієї із сторін від підписання акта, в акті зазначається відповідна інформація й акт має бути підписаний іншою стороною.
Разом з цим, колегія суду не приймає як належне твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що суд першої інстанції безпідставно не витребував у відповідача оригінал акту приймання від 15.12.2017 року, оскільки, відповідно до норм права, саме на позивача покладено обов'язок щодо збору та подання відповідних доказів до суду. При цьому, позивачем не надано належних доказів про звернення до відповідача з вимогою про надіслання відповідного акту.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за відсутності акту здачі-приймання робіт, підписаного хоча б однією із сторін договору, в цьому випадку - позивачем, факт належного відповідно до умов договору виконання позивачем монтажних та пусконалагоджувальних робіт не підтверджується.
Наявні у матеріалах справи доповідні записки керівників бригади спеціалістів по запуску зерносушильного комплексу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судом першої інстанції правомірно не прийняті до уваги, оскільки не відповідають вимогам ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.
Так, у заяві свідка ОСОБА_1 , який працює комерційним керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД", справжність підпису якого засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Габрієль Л.Є, та яка зареєстрована в реєстрі за №439, зазначається про надання відповідачу на підписання "відповідних актів виконаних робіт, від підписання яких відповідач відмовився", проте вказана заява не містить конкретної інформації про дату та номер таких актів.
Водночас, як правильно встановлено судом першої інстанції, в претензії від 14.08.2018 року №46, яка надсилалась позивачем на адресу відповідача, зазначається про наявність заборгованості лише в розмірі 158750,00 грн за поставлене обладнання, а також сплати нарахованої пені в сумі 168410 грн, й заявлена вказана претензія. Разом з цим, зі змісту цієї претензії вбачається, що на момент її складання пусконалагоджувальні роботи та пробне сушіння не виконані.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неприйняття до уваги твердження відповідача про розірвання договору на підставі ч. 3 ст. 849 Цивільного кодексу України, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.3 ст. 849 Цивільного кодексу України якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.
Отже, із змісту вказаної норми вбачається, що у замовника право відмовитися від договору підряду виникає після невиконання підрядником вимоги замовника про усунення у встановлений строк недоліків роботи.
Відповідач не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, належних та допустимих доказів надсилання та отримання позивачем вимоги про усунення у встановлений строк недоліків виконаних робіт. Лист відповідача від 30.08.2018 року, оформлений як відповідь на претензію позивача, не розцінюється як вимога про усунення недоліків у встановлений строк, оскільки в даному листі міститься вимога лише про направлення у триденний строк представника для складання та підписання акту про недоліки, допущені позивачем під час монтажу зернової сушарки.
Тобто, відсутні правові підстави для встановлення факту відмови відповідача від договору.
В силу ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк, або, за згодою замовника, - достроково.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт виконання ним робіт з монтажу та наладки обладнання в повному обсязі.
Водночас, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що він не міг вчасно здійснити усі передбачені договором дії тому, що йому заважав відповідач, який не виконав своїх зобов'язань належним чином та вчасно, оскільки дані твердження спростовуються висновками суду першої інстанції та відповідно не підтверджені належними та допустимими доказами.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 317500,00 грн заборгованості по оплаті робіт з монтажу та наладки обладнання.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій, як похідних від вимог за основним зобов'язанням в задоволенні якого було відмовлено.
Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджується факт порушення відповідачем прав позивача, тому заява відповідача про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені, правомірно залишена судом першої інстанції без розгляду.
Щодо стягнення з позивача на користь відповідача 27000,00 грн витрат на правничу допомогу, колегія суддів відзначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у відзиві на позов був наведений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести в зв'язку з розглядом справи, а саме: витрат на правову допомогу у розмірі 27000,00 грн.
Відповідно до п. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у чправі сторона зробила про це відповідну заяву.
В якості доказу надання юридичних послуг та понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 27000,00 грн до матеріалів справи долучено, зокрема, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії №4668/10 від 27.10.2011 року, договір про надання правової допомоги від 02.01.2019 року, додаток №2 від 05.03.2018 року до договору про надання правової допомоги від 02.01.2019 року із зазначенням виду вартості послуг, а також платіжне доручення №176 від 13.03.2019 року про сплату 27000,00 грн в якості оплати за надання правової допомоги по справі №927/174/19.
Суд враховує правові висновки, що викладені в постанові Верховного Суду від 03.05.2018 року у справі №372/1010/16-ц, де зазначено наступне.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
У зв'язку з відмовою в позові, відсутністю заперечень позивача проти суми витрат на правову допомогу, понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов правомірно висновку щодо відшкодування відповідачу за рахунок позивача витрат на правничу допомогу в повному обсязі.
Скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.
При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України по. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.06.2019 року у справі №927/174/19 залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №927/174/19 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді М.А. Руденко
Є.Ю. Пономаренко
Дата складення повного тексту 27.09.2019 року.