вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" вересня 2019 р. Справа№ 910/15378/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Суліма В.В.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі: Реуцька Т.О.
представники сторін не з'явились
розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "СЛАВІЯ"
на рішення господарського суду міста Києва від 29.03.2019 р.
у справі № 910/15378/18 (суддя - Мельник В.І.)
за позовом приватного підприємства "СЛАВІЯ"
до публічного акціонерного товариства "Київенерго"
про стягнення 21 092,70 грн., -
У листопаді 2018 року позивач - приватне підприємство "СЛАВІЯ" звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення 21 092,70 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 29.03.2019 р. відмовлено в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що договір є дійсним, оскільки в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача про відмову від пролонгації договору, як це передбачено умовами договору, а саме п. 8.4 договору.
Не погодившись з вказаним рішенням, приватне підприємство "СЛАВІЯ" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 29.03.2019 р. у справі № 910/15378/18 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що у зв'язку з тим, що розрахунки за теплову енергію здійснювались шляхом сплати авансових платежів, а також припиненням подачі теплової енергії у зв'язку з закінченням опалювального сезону та припиненням права власності позивача на об'єкт нерухомості, позивач надмірно сплатив відповідачу грошові кошти в сумі 21 092,70 грн. На час звернення з позовом, відповідач обумовлений договором товар не передав та не повернув суму попередньої оплати після отримання вимоги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2019 року було прийнято до провадження апеляційну скаргу приватного підприємства "СЛАВІЯ" та призначено справу до розгляду.
24.06.2019, 16.07.2019 року через відділ документального забезпечення від представника позивача надійшли клопотання про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника позивача.
17.09.2019 року представники сторін у судове засідання не з'явились, про причини неявки представник відповідача суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином. (а.с.139-142).
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Пунктом 2 ч.3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін обов'язковою не визнавалась, судова колегія вважає можливим клопотання позивача задовольнити, розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними у справі доказами.
Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 16.04.2008 між позивачем, як абонентом, та відповідачем, енергопостачальною організацією, укладено договір №1540751.(а.с.9)
За умовами пункту 1.1 предметом договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді до адміністративного будинку за адресою: м. Київ, вул. Зеленогірська, 8а.
Пунктом 2.3.2 договору визначено, що абонент зобов'язується виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в Додатку №4 до договору. (а.с.13)
У відповідності до п.2 додатку №4 до договору, абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує "енергопостачальній організації" вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна.
Пунктом 1.2 додатку №7 до договору визначено, що енергопостачальна компанія припиняє абоненту подачу теплової енергії в зв'язку із закінченням опалювального сезону.
Термін дії договору сторонами погоджено в розділі 8 договору, за яким договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2008. Договір припиняє свою дію в випадках: закінчення строку, на який він був укладений; взаємної згоди сторін про його припинення; прийняття рішення Арбітражним судом; передбачених п. 6.4.1 договору; ліквідації сторін. Припинення дії договору не звільняє абонента від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.
В позовній заяві скаржник зазначає, що адміністративний будинок, до якого відповідачем здійснювалося постачання теплової енергії, був відчужений ТОВ "Ріелтекс" за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу адміністративного будинку від 13.02.2017. (а.с.15)
Як вбачається з інформації, наявної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, адміністративна будівля належить ТОВ "РІЕЛТЕКС" (а.с.16).
01.08.2017 між відповідачем та ТОВ "РІЕЛТЕКС" укладено договір №1540752 на постачання теплової енергії у гарячій воді (а.с.17).
30.06.2017 року між позивачем та відповідачем було підписано акт звіряння розрахунків за теплову енергію, відповідно до якого кредитове сальдо розрахунків та теплову енергію за договором №1540751 складає 21092,70 грн.(а.с.24).
Постановою господарського суду Київської області від 05.12.2017 року у справі № 911/1075/17 ПП «Славія» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
23.07.2018 позивач на адресу відповідача направив претензію №02-11/07-81 відповідно до якої просив повернути грошові кошти в розмірі 21092,70 грн.(а.с.25).
Звертаючись з даним позовом позивач зазначав на те, що у зв'язку з тим, що розрахунки за теплову енергію між сторонами договору здійснювались шляхом сплати авансових платежів, а також припиненням подачі теплової енергії у зв'язку з закінченням опалювального сезону та припиненням права власності позивача на об'єкт нерухомості, він надмірно сплатив відповідачу грошові кошти в сумі 21 092,70 грн. На час звернення з позовом, відповідач обумовлений договором товар не передав та не повернув суму попередньої оплати після отримання вимоги.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що договір є дійсним, оскільки в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача про відмову від пролонгації договору, як це передбачено умовами договору, а саме п. 8.4 договору.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.
Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.
Статтею 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як вже зазначалось, між позивачем та відповідачем було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді від 16.04.2008 року №140751.
Пунктом 8.4 вищевказаного договору сторонами було погоджено, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.
Частиною 1 ст. 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, в розумінні ст.ст. 76,77 ГПК України, які б свідчили про звернення однієї із сторін із письмовою заявою про відмову від пролонгації договору, як визначено п.8.4 договору, також відсутні докази наявності настання обставин, з якими умови п. 8.2 договору пов'язують припинення договору. Таким чином, відсутні підстави вважати, що договір є припиненим або розірваним.
Таким чином, зважаючи на зазначене, колегія суддів прийшла до висновку про те, що зміна власника нежитлового приміщення, розташованого за адресою м. Києв, вул. Зеленогірська 8а не призвела до розірвання пролонгованого договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 16.04.2008 року за відсутності, відповідно до вимог 8.4. договору, заяви про його припинення позивачем.
Окрім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ненадання позивачем первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували сплату на рахунок відповідача коштів в розмірі 21 092,70 грн. (сплачених як передплата за теплову енергію) унеможливлює задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів.
Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи відсутні докази припинення дії договору, докази сплати коштів в сумі 21 092, 70 грн. на рахунок відповідача, а тому вимоги щодо стягнення коштів, сплачених в якості передоплати за теплову енергію у гарячій воді є безпідставними.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Відповідно до ст. ст. 73,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 29.03.2019 року у справі № 910/15378/18, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-
Апеляційну скаргу приватного підприємства "СЛАВІЯ" на рішення господарського суду міста Києва від 29.03.2019 р. у справі № 910/15378/18 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 29.03.2019 р. у справі № 910/15378/18 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на позивача (апелянта).
Матеріали справи № 910/15378/18 повернути до місцевого господарського суду .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287,288 ГПК України
Повний текст постанови складено 01.10.2019 р.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді В.В. Сулім
Є.Ю. Пономаренко