79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"23" вересня 2019 р. Справа №914/1836/18
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого судді Кордюк Г.Т.
суддів Кравчук Н.М.
Мирутенка О.Л.
Секретар судового засідання Андреюк Х.В.
розглянувши апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , вих.№3338 від 31.05.2019 (вх. № 01-05/2205/19 від 14.06.2019)
на рішення Господарського суду Львівської області від 20.05.2019 (повне рішення складено 23.05.2019)
у справі № 914/1836/18 (суддя Бортник О.Ю.)
за позовом: Моторного (транспортного) страхового бюро України, м. Київ
до відповідача: Військової частини НОМЕР_1 , м. Яворів Львівської області
про відшкодування у порядку регресу витрат, пов'язаних із регламентною виплатою,
за участю представників від:
позивача: не з'явився;
відповідача: ОСОБА_1 ;
У жовтні 2019 року Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до Господарського суду Львівської області із позовною заявою про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 понесених витрат: 24 920,95 грн - виплаченого відшкодування, 820,00 грн - витрат за послуги аварійного комісара та 1 762,00 грн судового збору.
Підставою для звернення з позовною заявою до суду слугувало настання страхового випаду внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яку заподіяв мобілізований військовослужбовець Збройних України ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом, який перебував у власності відповідача та вину якого доведено постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22.07.2015, а тому у позивача відповідно до положень статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ст. ст. 1172, 1191 ЦК України, виникло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, оскільки потерпілий звернувся до позивача про відшкодування завданої ОСОБА_2 шкоди, яку позивачем було відшкодовано. Разом з тим, позивачем крім виплаченої суми завданої шкоди, було залучено та оплачено послуги аварійного комісара за які позивач поніс додаткові витрати в сумі 820,00 грн та просить такі витрати стягнути з відповідача.
Відповідач заперечуючи вимоги позивача зазначив, що постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2015 року саме водія ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП України та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу у сумі 340,00 грн, а тому відповідати за позовом повинен винуватець дорожньо-транспортної пригоди громадянин ОСОБА_2 . Крім того, витрати, понесені позивачем на оплату послуг аварійного комісара у розмірі 820 грн., не підлягають стягненню з відповідача, оскільки такі витрати відсутні у переліку витрат, які відшкодовуються позивачу, у разі пошкодження транспортного засобу, що закріплений у статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Разом з тим, позивачем пропущено встановлений статтею 257 ЦК України, трирічний строк позовної давності, а тому є усі правові підстави для відмови у позові відповідно до ст. 267 ЦК України.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.05.2019 у справі № 914/1836/18 позов задоволено повністю, вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 24920,06 грн. виплаченого відшкодування, 820 грн. витрат на оплату послуг аварійного комісара та 1762 грн. судового збору.
Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Військова частина НОМЕР_1 , як власник транспортного засобу, водій якого визнаний винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, є відповідальним за відшкодування позивачу понесених ним витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування відповідно до пункту 38.2.1 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та статті 1191 Цивільного кодексу України.
Не погодившись з вказаним рішенням господарського суду, Військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 20.05.2019 у справі № 914/1836/18 повністю та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що оскільки постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2015 року саме водія ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП України то відповідати за позовом повинен гр. ОСОБА_2 , який безпосередньо керував закріпленим за ним військовим автомобілем та через порушення Правил дорожнього руху України скоїв дорожньо-транспортну пригоду. Разом з тим, апелянт заперечує покладені на нього додаткові витрати в сумі 820,00 грн пов'язаних за надані послуги страхового комісара, оскільки такі послуги не віднесені до переліку ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Позивачем відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надіслано (не подано), з огляду на наведене останній не скористався своїм правом для подачі відзиву на апеляційну скаргу в порядку ч. 1, ст. 263 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом ГПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Автоматизованою системою документообігу суду справу № 914/1836/18 розподілено до розгляду судді - доповідачу Кордюк Г.Т. Введено до складу судової колегії суддів Кравчук Н.М. та Плотніцького Б.Д.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 19.06.2019 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , вих.№3338 від 31.05.2019 (вх. № 01-05/2205/19 від 14.06.2019) на рішення Господарського суду Львівської області від 20.05.2019 у справі № 914/1836/18 залишено без руху.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 22.07.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 , вих.№3338 від 31.05.2019 (вх. № 01-05/2205/19 від 14.06.2019) на рішення Господарського суду Львівської області від 20.05.2019 у справі № 914/1836/18, розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 09.09.2019.
У зв'язку з перебуванням у відпустці судді - члена колегії Плотніцького Б.Д. розпорядженням керівника апарату суду № 827 від 06.09.2019 призначено проведення автоматизованої заміни складу колегії суддів для розгляду апеляційної скарги. Автоматизованим розподілом (витяг з протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 06.09.2019) визначено колегію для розгляду даної справи у складі: головуючого судді Кордюк Г.Т., суддів Кравчук Н.М. та Мирутенка О.Л.
З підстав наведених в ухвалі суду від 09.09.2019 розгляд даної справи було відкладено на 23.09.2019, про що учасники справи були належним чином повідомлені.
В судове засідання прибув представник відповідача, доводи апеляційної скарги підтримав.
Позивач участі уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права зазначає наступне:
Як вбачається з матеріалів справи, 24 червня 2015р. о 18 год. 00 хв. у м. Павлоград Дніпропетровської області, водій ОСОБА_3 , який керував транспортним засобом марки «УАЗ», військовий реєстраційний номер НОМЕР_2 , спричинив дорожньо-транспортну пригоду. У результаті дорожньо-транспортної пригоди (ДТП) було пошкоджено автомобіль марки «ВАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_3 , що належав ОСОБА_4 .
Вказане підтверджується постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22.07.2015р. у справі № 185/7469/15-п, яка набрала законної сили, Довідкою № 66909710 про дорожньо-транспортну пригоду від 26.06.2015 р., заявою ОСОБА_4 від 06.08.2015 р., копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , державний реєстраційний номер НОМЕР_5 , Полісом № АЕ/4139817 від 21.05.2015.
Разом з тим, дані обставини сторонами, зокрема апелянтом не заперечуються.
З позовної заяви вбачається, що на момент вчинення ДТП у винної особи був відсутній страховий поліс, натомість у потерпілої особи такий поліс був, про що останній 06.08.2015 звернувся із відповідною заявою до позивача про виплату страхового відшкодування (а.с. 111).
Відповідно до Висновку № 3043 експертного дослідження автотоварознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ, складеного 27 липня 2015 р. експертом-автотоварознавцем Крутінь В.І. згідно з заявою ТОВ «ЕАК «Довіра» від 13 липня 2015 р., що діяло на підставі доручення позивача № 3/1-05/19147 від 8 липня 2015 р., вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля ВАЗ 21150, державний реєстраційний номер НОМЕР_5 , VIN НОМЕР_6 , в результаті його пошкодження при дорожньо-транспортній пригоді, становила 24920,06 грн, яку позивачем було відшкодовано потерпілій особі, що підтверджується платіжним дорученням № 4807рв від 28 вересня 2015 р.
Крім цього, позивачем 24.09.2015 р. також відшкодовано 820,00 грн ТОВ «ЕАК «Довіра» за послуги аварійного комісара по складанню висновку № 3043, що підтверджується наявною у матеріалах справи належно завіреною копією виписки з банківського рахунка.
Судом встановлено, що транспортний засіб, яким керував водій Манєєв О,В. належить Військовій частині НОМЕР_1 , дані обставини підтверджуються довідкою № 66909710 про дорожню-транспортну пригоду від 26.06.2015.
Разом з тим, даною довідкою підтверджується факт правомірного володіння відповідачем транспортним засобом за наявності у нього встановлених законом правових підстав та належність згаданого транспортного засобу відповідачу.
З урахуванням наведеного позивач вважає, що оскільки на момент вчинення ДТП ОСОБА_5 , який був військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 та не мав чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, то після виплати суми страхового відшкодування позивачу в сумі 24920,06 грн та послуг аварійного комісара в сумі 820,00 грн, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, як власника транспортного засобу про стягнення 25740,95 грн.
Оцінивши матеріали справи та докази, що містяться у ній, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) регулює Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон).
Відповідно до п. 1.5. ст. 1 Закону, наземні транспортні засоби (далі - транспортні засоби) - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Статтею 39 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з врахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до п. 39.2.1 ст. 39 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» основними завданнями МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.
Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» закріплено обов'язковість укладення договору страхування цивільно-правової відповідальності (полісу) юридичними та фізичними особами, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з урахуванням положень п.21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. У разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом.
Згідно зі ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, в тому числі у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі; особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону.
Як уже було зазначено вище, на момент вчинення ДТП у винної особи був відсутній страховий поліс, натомість у потерпілої особи такий поліс був, про що останній звернувся до МТСБУ із заявою про відшкодування спричиненої ДТП шкоди.
Розмір завданих збитків згідно Висновку № 3043 від 27 липня 2015 року складеного експертом-автотоварознавцем Крутінь В.І. згідно з заявою ТОВ «ЕАК «Довіра» від 13 липня 2015 р., що діяло на підставі доручення позивача № 3/1-05/19147 від 8 липня 2015 р., вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля ВАЗ 21150, державний реєстраційний номер НОМЕР_5 , VIN НОМЕР_6 , в результаті його пошкодження при дорожньо-транспортній пригоді становить 24920,06 грн.
В зв'язку з настанням події, передбаченої п. п. а п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Моторне (транспортне) страхове бюро України 28.09.2015 року здійснило виплату страхового відшкодування потерпілому в розмірі 24 920,06 грн, відповідно до Наказу МТСБУ № 4807 від 25.09.2015 року про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих.
Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
За загальними правилом ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.
Згідно з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Аналіз положень ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т. ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).
Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.
Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.
Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України та ч. 2 ст. 1187 ЦК України.
Положення ч. 1 ст. 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
В такому випадку обов'язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.
Відповідно до п. 38.2.1 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
Як вірно зазначено судом першої інстанції з чим погоджується судова колегія, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач та ОСОБА_2 належать до числа осіб, зазначених у пункті 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», які особисто керували належними їм транспортними засобами. Такі докази особами, які беруть участь у справі, суду не подані.
Наявними у матеріалах справи доказами, які перелічено вище, спростовується факт керування ОСОБА_2 на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди належним йому транспортним засобом. Транспортний засіб належав відповідачу.
Відповідно до п.1.6 ст.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Як вбачається із довідки № 6609710 про дорожньо-транспортну пригоду від 26.06.2015 на момент ДТП ОСОБА_2 був військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 та керував закріпленим за ним транспортним засобом.
Зі змісту пп. 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», окремі категорії громадян не зобов'язані обов'язково страхувати цивільно-правову відповідальність на території України стосовно власного транспортного засобу, що належить йому на праві власності чи праві користування.
Однак, колегія суддів зазначає про те, що ОСОБА_2 керував не власним транспортним засобом, а таким, що належить відповідачу, і факт закріплення за військовослужбовцем військової техніки у зв'язку з виконанням останнім обов'язків військової служби, не змінює власника відповідного транспортного засобу.
Отже, з урахуванням викладених вище положень Цивільного кодексу України, Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», саме відповідач є особою, що відповідальна за шкоду, заподіяну власнику автомобіля «ВАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_3 , що належав ОСОБА_4 , а до МТСБУ, як особи, що виплатила страхове відшкодування, перейшло право зворотної вимоги (регресу), яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.
З урахуванням наведеного, судом першої інстанції підставно встановлено, що на момент ДТП ОСОБА_2 був військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 та керував транспортним засобом під час виконання обов'язків військової служби. Власником транспортного засобу «УАЗ», військовий реєстраційний номер НОМЕР_2 є Військова частина НОМЕР_1 . На час ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована не була. Факт виплати позивачем страхового відшкодування за заподіяну власнику «ВАЗ», шкоду в сумі 24 920,06 грн підтверджується платіжним дорученням № 4807рв від 28.09.2015.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає позовні вимоги в частині стягнення 24 920,06 грн обґрунтованими, правомірними та такими, що підставно стягнені судом першої інстанції з відповідача в порядку регресу.
Щодо стягнення з відповідача 820,00 грн судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до п. 40.3. ст. 40 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ має право залучати аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти у порядку, встановленому Уповноваженим органом, для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків у випадках, визначених у ст. 41 цього Закону.
З матеріалів справи вбачається, що з метою визначення розміру збитків, Моторним (транспортним) страховим бюро України було замовлено та оплачено послуги аварійного комісара в сумі 820,00 грн.
Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Однак, вимоги щодо стягнення оплачених послуг аварійного комісара у сумі 820,00 грн, які є складовою загальної суми, заявленої до стягнення, є безпідставними, оскільки при суброгації до страховика переходить лише частина вимоги страхувальника до заподіювача шкоди, яка дорівнює розміру страхового відшкодування. У порядку суброгації страховик не має права вимагати відшкодування вартості оплачених послуг аварійних комісарів у зв'язку з тим, що такі витрати страховика не є страховим відшкодуванням. Ці витрати належать до звичайної господарської діяльності страховика і не підлягають стягненню з особи, відповідальної за спричинену шкоду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 820,00 грн шкоди в порядку регресу слід відмовити.
Щодо заявленого у відзиві на позовну заяву клопотання про пропущений позивачем строк позовної давності, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.6 ст. 261 ЦК України за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).
Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (ч.1 ст. 254 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав основне зобов'язання відшкодувавши потерпілій особі 24920,06 грн. згідно платіжного доручення № 4807рв від 28.09.2015. Отже перебіг позовної давності розпочався 29.09.2015 та закінчився 29.09.2018.
Позовну заяву позивачем направлено до суду 27.09.2018, що підтверджується наявним в матеріалах справи фіскальним чеком ПАТ «Укрпошта» (а.с. 142).
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, апеляційну скаргу задоволити частково. Рішення Господарського суду Львівської області від 20.05.2019 у справі № 914/1836/18 в частині стягнення 820,00 грн витрат за послуги аварійного комісара скасувати. В цій частині прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на сторони пропорційно задоволеним вимогам, в порядку ст.ст.129, 282 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 275, 277, 280, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, -
Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу задоволити частково.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 20.05.2019 у справі № 914/1836/18 в частині стягнення з Військової частини НОМЕР_7 ,00 грн. витрат за послуги аварійного комісара та 56,13 грн. судового збору скасувати.
3. В цій частині прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
4. Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (02002, м. Київ, Русанівський бульвар, 8, код ЄДРПОУ 21647131) на користь Військової частини № НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) 84,20 грн. витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку.
5. Місцевому господарському суду видати відповідні накази.
6. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.
7. Порядок і строк оскарження встановлені ст. ст. 288- 289 ГПК України.
Головуючий суддя Кордюк Г.Т.
Суддя Кравчук Н.М.
Суддя Мирутенко О.Л.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 30.09.2019.