Справа № 500/1923/19
30 вересня 2019 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мандзія О.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування постанов,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати:
постанову від 17.07.2019 року ВП №52466723 про стягнення виконавчого збору;
постанову від 17.07.2019 року ВП №52466723 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження;
постанову від 05.08.2019 року ВП №52467066 про стягнення виконавчого збору;
постанову від 05.08.2019 року ВП №52467066 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконанні у Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області перебували виконавчі провадження ВП №52466723 та ВП №52467066 по примусовому виконанню виконавчих листів №344/1984/15-ц, виданих 18.08.2016 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області. Зазначені виконавчі листи 17.07.2019 року повернуті стягувачу за його заявою, а відтак в даному випадку примусового виконання рішень не відбулось.
За таких підстав, вважає оскаржувані постанови про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, безпідставно прийнятих в межах виконавчих проваджень ВП №52466723 та ВП №52467066, протиправними та такими, що підлягають скасуванню, що, власне, і зумовило звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 23.08.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.
На виконання вимог вказаної ухвали, 19.09.2019 року Тернопільським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області подано до суду відзив на позовну заяву (а.с.38-39). Заперечуючи проти позову, відповідач послався на безпідставність доводів позивача, оскільки законодавцем встановлений чіткий перелік випадків при яких виконавчий збір не стягується. Водночас, імперативна норма ч.3 ст.40 Закону України "Про виконавче провадження" зобов'язує державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав передбачених п.1 ч.1 ст.37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, розпочати стягнення такого.
З огляду на викладене, вважає спірні постанови правомірними, винесеними на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Позивачем, на підставі ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), 27.09.2019 року заявлено клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча Тернопільський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду відповідно до ст.124, 126 КАС України.
Враховуючи положення ч.3 ст.194, ч.1, 9 ст.205 та ч.4 ст.229 КАС України, суд дійшов висновку про наявність підстав розгляду справи у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи та з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, суд при прийняті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.
Судом встановлено, що на виконанні у Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області перебували виконавчі провадження ВП №52466723 та ВП №52467066, відкриті 05.10.2016 року (а.с.13, 18), по примусовому виконанню виконавчих листів №344/1984/15-ц, виданих 18.08.2016 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області, про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" заборгованість за кредитним договором № 066-08/Ф від 05.06.2008 року станом на 10.12.2015 року в розмірі 9 174,14 долари США , що за офіційним курсом НБУ становить 210 041,18 грн., яка складається з загальної заборгованості по кредиту з урахуванням 3% річних , що становить 6 780 доларів США 60 центів (еквівалент 155241,37 грн.), з них: поточна заборгованість по кредиту - 6162,57 долари США (еквівалент 141091,57 грн.), прострочена заборгованість за кредитом 602,83 долари США (еквівалент 13 801, 79 грн.), 3% річних -15,20 доларів США (еквівалент 348,01 грн.), загальної заборгованості по сплаті процентів по кредиту з урахуванням 3% річних, що становить 1655 доларів США 32 центів (еквівалент 37898,55 грн.), з них: прострочена заборгованість за процентами 1547,15 доларів США (еквівалент 35421,91 грн., заборгованість за процентами 62,82 долари США (еквівалент 1438,29 грн.), 3% річних за весь час прострочення сплати процентів 45,35 доларів США (еквівалент 1038,35 грн.); пеня, нарахована у зв'язку з несвоєчасною сплатою процентів в розмірі 0,1% за кожен день просрочки 738 доларів США 21 цента (еквівалент 16901,26 грн.), та про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" витрати по сплаті судового збору в розмірі 3150,62 грн. (а.с.9, 11).
Зазначені виконавчі листи, згідно відмітки державного виконавця, 17.07.2019 року повернуті стягувачу з підстав передбачених п.1 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" (а.с.10, 12).
Також, держаним виконавцем Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області 17.07.2019 року в межах виконавчого провадження ВП №52466723 винесено постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 21004,11 грн. (а.с.24) та про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в сумі 150,00 грн. (а.с.23) та 05.08.2019 року в межах виконавчого провадження ВП №52467066 винесено постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 315,06 грн. (а.с.22) та про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в сумі 100,00 грн. (а.с.25).
Не погоджуючись з такими рішеннями суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Згідно ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість висновків відповідача, і винесених на підставі них спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ ).
У відповідності до ст.1 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч.1 ст.5 Закону №1404-VІІІ).
За приписами ч.5 ст.26 Закону №1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Водночас, п.1 ч.1 ст.37 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Відповідно до ч.3 ст.40 Закону № 1404-VІІІ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Із наведено законодавчої норми слідує, що державний виконавець зобов'язаний винести постанову про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа, якщо виконавчий збір не стягнуто.
Також, ч.4 ст.42 Закону №1404-VІІІ унормовано, що на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження (ч.2 ст.42 Закону № 1404-VІІІ).
Згідно п.1 ч.1 ст.42 Закону № 1404-VІІІ кошти виконавчого провадження складаються з, в тому числі, виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця.
За визначенням наведеним у ч.1 ст.27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Відповідно до ч.2 ст.27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом ( норма в редакції на час відкриття виконавчого провадження).
Разом з тим ч. 2 ст. 27 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018 викладена в іншій редакції у якій вказано, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Тобто виконавчі дії, здійснення яких розпочато у редакції вищевказаної ч. 2. ст. 27 Закону № 1404-VIII вказували на справедливі очікування позивача про можливі наслідки стягнення виконавчого збору державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута.
Зміна законодавства призвела до погіршення прав та обов'язків позивача підчас здійснення виконавчого провадження і не може ставитись в провину боржника.
Згідно п.22 розд.ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
Тобто, відповідно до наведеної законодавчої норми у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу, державний виконавець вказує підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону та результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про залишок нестягненої суми.
Отже, доводи відповідача про те, що виконавчий збір стягується незалежно від того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом державним виконавцем, суд визнає помилковими.
Як вже зазначалось, державним виконавцем 17.07.2019 року в межах виконавчого провадження ВП №52466723 винесено постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 21004,11 грн. та про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в сумі 150,00 грн. та 05.08.2019 року в межах виконавчого провадження ВП №52467066 винесено постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 315,06 грн. та про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в сумі 100,00 грн.
Водночас, згідно відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження, постанова про повернення виконавчого документа стягувану ВП №52467066 прийнята 17.07.2019 року, що також підтверджується відміткою державного виконавця на виконавчому листі, копія якого міститься у матеріалах виконавчого провадження.
З огляду на обов'язок державного виконавця винести постанову про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа, постанова про стягнення виконавчого збору від 05.08.2019 року ВП №52467066 прийнята без дотримання вимог ч.3 ст.40 Закону №1404-VIII.
Також, як вбачається з копій виконавчих листів, що містяться у матеріалах виконавчого провадження ВП №52466723 та ВП №52467066, враховуючи відсутність відповідних відміток, державним виконавцем не було стягнуто з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчих документах сум.
Отже, у спірних відносинах повернення виконавчих документів у виконавчих провадженнях ВП №52466723 та ВП №52467066, з підстав передбачених п.1 ч.1 ст.37 Закону № 1404-VIII, мало місце за заявою стягувача, без фактичного проведення стягнення та вчинення держаним виконавцем дії, спрямованих на примусове виконання.
Враховуючи встановлені судом обставини справи та системний аналіз вищенаведених законодавчих норм, суд приходить до висновку, що стягнення виконавчого збору відповідно до ч.3 ст.40 Закону № 1404-VIII оскаржуваними постановою від 17.07.2019 року ВП №52466723 та постановою від 05.08.2019 року ВП №52467066, без реального стягнення суми боргу з боржника, створює умови для стягнення з позивача суми виконавчого збору без реального виконання рішення суду, а відтак такі прийнято не на підставі, не у спосіб визначеному законами України, необґрунтовано, без урахування усіх обставин для прийняття рішення, не пропорційно, що свідчить про невідповідність критеріям, встановленим ч.2 ст.2 КАС України та обумовлює необхідність їх скасування.
Що стосується постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 17.07.2019 року ВП №52466723 в сумі 150,00 грн. та постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 05.08.2019 року ВП №52467066 в сумі 100,00 грн., то необхідне вказати, що вказане питання нерозривно пов'язано з наслідками відкриття виконавчого провадження.
Однак, не зважаючи на визначений у ч.2 ст.77 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, Тернопільським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області не представлено суду жодних доказів про понесення таких витрат державним виконавцем під час організації виконавчих дій в межах виконавчих проваджень ВП №52466723 та ВП №52467066, а відтак стягнення з боржника витрат виконавчого провадження спірними постановами від 17.07.2019 року ВП №52466723 та від 05.08.2019 року ВП №52467066 є необґрунтованим, а позовні вимоги про їх скасування підлягають задоволенню також.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваних рішень у повному обсязі.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч.1 ст.139 КАС України).
Оскільки позов підлягає до задоволення, то до відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена сума судового збору в розмірі 768.40 грн. згідно квитанції №12 від 19.08.2019 року.
Керуючись ст.139, 241-246, 250 КАС України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області від 17.07.2019 року ВП №52466723 про стягнення виконавчого збору.
Визнати протиправною та скасувати постанову Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області від 17.07.2019 року ВП №52466723 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.
Визнати протиправною та скасувати постанову Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області від 05.08.2019 року ВП №52467066 про стягнення виконавчого збору
Визнати протиправною та скасувати постанову Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області від 05.08.2019 року ВП №52467066 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.
Стягнути з Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 (сорок) копійок, сплачений на підставі квитанції №12 від 19.08.2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 30 вересня 2019 року.
Головуючий суддя Мандзій О.П.
копія вірна
Суддя Мандзій О.П.