30 вересня 2019 року м. Рівне №460/2558/18
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д.П. за участю секретаря судового засідання Минько Н.З. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник ОСОБА_1 ,
відповідача: представник Нестерчук Олена Ігорівна ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_3
доГоловного управління ДФС у Рівненській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 , позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.06.2018 № 0107864-5202-1705 на суму 9921,60 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що винесене у зазначеній частині податкове повідомлення-рішення не базуються на нормах чинного законодавства України та фактичних матеріалах справи, складене відповідачем з перевищенням повноважень, наданих йому статтями 19-1, 20 ПК України, та не у спосіб, закріплений Податковим кодексом України. Прийняте податкове повідомлення-рішення фіскального органу вважає безпідставним, оскільки застосування фіскальним органом ставки податку на нерухоме майно, яка затверджена Висоцькою сільською радою Дубровицького району у 2017 році, є протиправним. На думку позивача, у 2017 році повинна застосовуватися ставка податку на нерухоме майно, яка встановлена органом місцевого самоврядування у попередньому році, оскільки відповідно до норм податкового законодавства рішення про встановлення місцевих податків та зборів оприлюднюється до 15 липня року, що передує бюджетному періоду. Таким чином, ставка податку на нерухомість фіскальним органом має застосовуватися у розмірі визначеному органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, а не 1,5 %, як було нараховано відповідачем. Тому, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 09.10.2018 прийнято позову заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 460/2558/18 та ухвалено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Відповідач, у строк встановлений судом, подав відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого заперечує проти задоволення позовних вимог з підстав їх безпідставності та необґрунтованості. Стверджує, що пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" від 20.12.2016 №1791 встановлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". З огляду на наведене відповідач просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою суду від 05.11.2018 провадження у справі № 460/2558/18 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.06.2018 №0107864-5202-1705, зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 460/2706/18.
Ухвалою суду від 10.09.2019 провадження у даній справі поновлено та призначено розгляд справи по суті на 30.09.2019.
У судовому засіданні представник позивача надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві. Просив суд позов задовольнити повністю.
У судовому засіданні представник відповідача надав пояснення аналогічні викладеним у відзиві на позов. Просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
У судовому засіданні 30.09.2019 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши вступні слова представників сторін, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими доказами, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю, з огляду на наступне.
Так, судом встановлено, що відповідно до копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності станом на 16.04.2015 ОСОБА_3 належить на праві власності, будівля, зал для публічних виступів, що розміщене за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 206,7 кв.м. (а. с. 9-10).
Головне управління ДФС у Рівненській області на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями, далі - ПК України), прийняло податкове повідомлення-рішення від 12.06.2018 № 0107864-5202-1705, згідно з яким визначило позивачу грошове зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" на загальну суму 9921,60 грн. за 2017 рік (а.с. 6).
Судом встановлено, що державна реєстрація за ОСОБА_3 права власності на вказаний об'єкт нерухомого майна було проведено належним чином, про що свідчить зазначена вище копія Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування, з приводу чого суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 6.3 ст. 6 Податкового кодексу України визначено, що сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.
Згідно з п. 7.3 ст. 7 Податкового кодексу України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII, яким була викладена в новій редакції стаття 266 Податкового кодексу України - "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки".
Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст.266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктами 266.3.1, 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Підпунктом 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України визначено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Згідно з абзацом 2 підпункту ґ) пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України).
Приписами пп. 266.6.1 п. 266.6 ст.266 Податкового кодексу України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Податку на нерухоме майно, відмінене від земельної ділянки, немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу). Поміж тим, відповідно до п. 9.4 ст. 9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.
У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп. 10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України.
Так, відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з Податковим кодексом України є місцевим податком.
Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.
Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а, власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.
Так, згідно з пп. 12.1.2 п. 12.1 ст. 12 Податкового кодексу України Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення) до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Водночас, відповідно до п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) віднесено Податковим кодексом України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 143 Конституції України.
Отже, Верховна Рада України не може безпосередньо своїм рішенням встановити такі податки як місцеві на відповідних територіях.
Відповідно до п. 10.3 ст. 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Згідно п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп.12.3.1 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп.12.3.2 п. 12.3 ст. 12 ПК України).
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів або про внесення змін до них надсилається в електронному вигляді у десятиденний строк з дня прийняття до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів, але не пізніше 1 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін до них (пп. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).
При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.
Відповідно до пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Отже, 2017 - це плановий період, а 2018 рік - вже бюджетний період.
При цьому, пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України серед принципів, на яких ґрунтується податкове законодавство України, закріплений принцип стабільності, який передбачає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Таким чином, будь-які зміни до елементів податків та зборів не можуть запроваджуватися раніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.
З аналізу викладеного випливає, що для застосування рішення про встановлення місцевих податків у 2017 році, таке рішення мало бути прийнято та оприлюднене до 15 липня 2016 року.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Висоцької сільської ради Дубровицького району Рівненської області № 107 від 27.01.2017, ставку податку на будівлі (приміщення) для публічних виступів (казино, ігрові будинки) на території сільської ради встановлено в розмірі 1,5 % мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01. 2017 року, за 1 кв. м. площі об'єкта (а.с. 7-8).
Так, позивач вважає, що за підсумком аналізу наявного рішення сільської ради в 2017 році йому необхідно сплатити податок в розмірі, що визначений згідно рішення органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів, яке було оприлюднено до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, тобто згідно рішення, що діяло у 2015 році.
Разом з тим, Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" від 20.12.2016 №1791-VIII (далі - Закон України від 20.12.2016 №1791-VIII), де в п. 4. Розділу II Прикінцевих та перехідних положень зазначено: "Установити, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності"".
Отже, у 2017 році пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України не застосовується до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів. Тобто для органів місцевого самоврядування відсутні законодавчі обмеження щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Окрім того, пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.
Отже, Податковим кодексом України встановлений обов'язок громадянина сплатити податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 рік незалежно від наявності рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.
Таким чином, твердження позивача щодо не своєчасного оприлюднення наступним рішенням ради нової фіксованої ставки, з врахуванням дати оприлюднення нової мінімальної заробітної плати, яка б відповідала офіційно встановленій мінімальній заробітній платі саме на 01.01.2017, а також самого рішення сільської ради № 107 від 27.01. 2017 року, яке застосоване відповідачем, є безпідставним та відхиляється судом.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 по справі №803/1307/17 (К/9901/927/17), в якій зроблено висновки щодо застосування норм права до аналогічних правовідносин у 2016 році.
Таким чином, при вирішенні спірних правовідносин, з врахуванням позиції Верховного Суду, суд дійшов висновку, що контролюючим органом правомірно розраховано податкове зобов'язання, відповідно до рішення Висоцької сільської ради Дубровицького району Рівненської області № 107 від 27.01.2017, яким ставку податку на будівлі (приміщення) для публічних виступів (казино, ігрові будинки) на території сільської ради встановлено в розмірі 1,5 % мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня звітного року, за 1 кв. м. бази оподаткування.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а позивач не довів правомірності обставин, на яких ґрунтуються його вимоги.
При зазначених обставинах, вимоги позивача не правомірні, не обґрунтовані і не підлягають до задоволення.
Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки факт наявності у позивача порушеного права не знайшов свого підтвердження у ході розгляду справи, то у задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.
Підстави для застосування статті 139 КАС України - у суду відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) до Головного управління ДФС у Рівненській області (код ЄДРПОУ 39394217, вул. Відінська, 12, м. Рівне, 33023) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0107864-5202-1705 від 12.06.2018 - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 01 жовтня 2019 року.
Суддя Зозуля Д.П.