30 вересня 2019 року м. Рівне №460/1617/19
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Нор У.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області
про зобов'язання вчинити дії, -
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області, у якій позивач просить суд зобов'язати відповідача скасувати звіт позивача від 04.01.2017 про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску Форма № Д5 (річна) за 2016 рік як помилково направленого.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним помилково був поданий відповідачу Звіт по нарахуванню доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, оскільки він є інвалідом третьої групи, відтак звільнений від сплати єдиного внеску. Відмова відповідача скасувати поданий звіт зумовила звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою від 30.07.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, визначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи на 20.08.2019.
Відповідач позову не визнав, представник відповідача подала відзив на позовну заяву (а.с.46), в якому зазначила, що 04.01.2017 позивачем самостійно було подано Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2016 рік та визначено суму внеску у розмірі 1628 грн. З огляду на те, що діючим Порядком № 435 не передбачено подання уточнюючих та коригуючих звітів, а також виправлення помилок у поданих звітах, як і не визначено порядку дій контролюючого органу у разі звернення особи щодо зняття/здійснення коригування помилково вказаних у звіті сум, вимоги позивача є безпідставними, а тому просить суд відмовити в позові повністю.
Ухвалою суду від 20.08.2019 судовий розгляд відкладено на 11.09.2019.
Ухвалою від 11.09.2019 суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Згідно з пенсійним посвідченням серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримує пенсію по інвалідності з дитинства третьої групи (а.с.7).
04.01.2017 ОСОБА_1 самостійно сформовано та подано до податкового органу Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2016 рік, у якому визначено суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 1628 грн (а.с.10-11).
Стверджуючи, що вказаний Звіт подано помилково, а податковий орган відмовляється його скасувати, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо позовних вимог суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Тобто, обов'язок суду зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії є наслідком встановлення судом протиправної бездіяльності суб'єкта владних повноважень. За умови відсутності визначеної законодавством необхідності вчинення дій суб'єктом владних повноважень, бездіяльність суб'єкта владних повноважень не є протиправною, оскільки не суперечить законодавству та не створює для особи жодних негативних наслідків.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду у постанові від 05.04.2019 у справі № 809/248/18 (адміністративне провадження № К/9901/53585/18).
В контексті викладеного суд враховує, що згідно з пунктом 4 частин першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування є платниками єдиного внеску.
За змістом пункту 3 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до статті 6, пункту 9-5 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та підпункту 5 пункту 4 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 375, наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435 затверджено Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Згідно з пунктом 3 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, ФО - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему, та члени фермерського господарства звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Звіт зазначеними особами не подається.
У разі самостійного визначення бази нарахування єдиного внеску ФО - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему, члени фермерських господарств, які отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу, формують та подають до органів доходів і зборів Звіт самі за себе відповідно до пунктів 10, 11 розділу IV цього Порядку один раз на рік у терміни, визначені пунктами 2, 5 цього розділу.
Звітним періодом є календарний рік.
Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску подається за формою № Д5 згідно з додатком 5 до цього Порядку із зазначенням типу форми "початкова".
Пунктами 13, 15, 16 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, ФО - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства зобов'язані подавати самі за себе Звіт незалежно від того, чи ведуть вони підприємницьку діяльність, крім ФО - підприємців, зазначених у пункті 3 розділу III цього Порядку.
При прийнятті Звіту, що подається особисто страхувальником або уповноваженою на це особою, відповідальна особа органу доходів і зборів зобов'язана візуально перевірити наявність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктом 6 цього розділу на паперових носіях.
За відсутності зауважень відповідальна особа органу доходів і зборів, яка приймає Звіт від страхувальника, реєструє Звіт датою фактичного отримання органом доходів і зборів та обов'язково засвідчує власним підписом.
На примірнику, що залишається у платника за його бажанням, проставляється штамп "ОТРИМАНО".
Такий Звіт вважається прийнятим. Цей факт засвідчують відповідні відмітки: штамп, дата реєстрації Звіту та реєстраційний номер.
Відповідальним за правильність та достовірність заповнення Звіту є страхувальник.
Отже, обов'язку фізичної особи-підприємця подати за себе Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску кореспондує обов'язок контролюючого органу прийняти та зареєструвати такий Звіт відповідно до встановленого порядку.
При цьому зазначений Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не встановлює права та не визначає порядку дій особи, якою подано Звіт, щодо його скасування, про що позивається позивач, як і не передбачає процедури та послідовності дій органу доходів і зборів щодо скасування або анулювання відповідного Звіту платника.
З огляду на відсутність встановленої законодавцем процедури та нормативно визначеного порядку дій суб'єкта владних повноважень відповідна бездіяльність органу державної влади не може визнаватися протиправною.
Крім того, суд звертає увагу позивача, що обов'язковою ознакою дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин як то, зокрема, але не виключно, встановлюють відповідальність суб'єкта господарювання.
За змістом статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
За правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом пункту 9 частини п'ятої статті 160 КАС України у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, прав, свобод або інтересів позивача.
Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов'язковою умовою визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушенння його прав та інтересів цими рішеннями, діями чи бездіяльністю су'єкта владних повноважень.
Оцінюючи правомірність дій/бездіяльності та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, та перевіряє, чи прийняті або вчинені такі: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
При цьому, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
В постанові Верховного Суду України від 24.02.2015 по справі № 21-34а15 зазначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною.
У рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Правова позиція щодо обов'язкової умови надання правового захисту судом, як то наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, висловлена Верховним Судом України у постановах від 15.12.2015 у справі № 21-5361а15 та від 01.12.2015 у справі № 21-3222а15 та підтримана Верховним Судом у постановах від 12.06.2018 у справі № 826/4406/16 і від 01.07.2019 у справі №460/1019/16-а.
Відсутність у заявника прав чи обов'язків у зв'язку із вчиненням оскаржуваних дій/бездіяльності не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
Вищевказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.10.2015 № 2138а15.
Проте, у позові позивачем не наведено обґрунтованих мотивів та не надано відповідних доказів, якими саме діями чи бездіяльністю відповідача порушено і які саме права або інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин.
Ухвалою про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 30.07.2019 суд витребовував у позивача докази на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів у межах даного спору.
Вимоги суду позивач не виконав та не подав жодних доказів.
Натомість обґрунтування позову у справі зводиться до того, що позивачем помилкового був поданий звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2016 рік.
Як зазначалось судом, пунктом 15 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, встановлено обов'язок відповідальної особи органу доходів і зборів, яка приймає Звіт від страхувальника, зареєструвати поданий Звіт, натомість порядку скасування поданого та зареєстрованого Звіту законодавчо не передбачено.
При цьому, вказаний Звіт поданий позивачем самостійно та добровільно. Доказів протилежно позивачем до позовної заяви не додано, а судом не здобуто.
Разом з тим, сам факт подання та реєстрації відповідачем Звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування позивача не спричиняє сам по собі жодних правових наслідків для позивача.
Це свідчить про те, що дії, пов'язані з прийняттям та реєстрацією Звіту органом доходів і зборів в силу приписів Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є обов'язковими, тоді як самі по собі вони не спричиняють будь-яких наслідків для позивача, внаслідок чого відсутні порушені права позивача, які підлягають захисту.
Тому суд вважає необхідним роз'яснити, що лише у випадку прийняття відповідачем на підставі поданого Звіту позивача певного рішення зобов'язального характеру для позивача, останній не позбавлений права оскаржити його в судовому порядку обравши належний спосіб захисту порушеного відповідачем у такий спосіб права позивача, як такого, що породжує певні правові наслідки для позивача як суб'єкта відповідних правовідносин і має обов'язковий характер для нього.
Отже, відсутність порушеного права позивача, як зазначалось, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
В силу положень статті 139 КАС України підстави для вирішення питання розподілу судових витрат у суду відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) в позові до Головного управління ДФС у Рівненській області (33023, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Відінська, буд. 12, ЄДРПОУ 39394217) про зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 30 вересня 2019 року.
Суддя Нор У.М.