01 жовтня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/4753/18
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бойка С.С., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарата Верховної ради України про стягнення середнього заробітку за час невиплати грошової допомоги,
29 грудня 2018 року ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Апарата Верховної ради України (надалі також - відповідач) про стягнення середнього заробітку за час несвоєчасної виплати грошової допомоги у зв'язку із виходом (як державного службовця) на пенсію за період з 01.10.2009 по 28.12.2018 в сумі 1078148,16 грн /з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог/ (а.с.90-91).
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що відповідачем несвоєчасно виплачено після його звільнення з посади помічника народного депутата грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" в редакції, чинній на час звільнення. Позивачем вказано, що відмовляючи у виплаті грошової допомоги у розмірі десяти місячних посадових окладів Апарат Верховної Ради України протиправно посилався на норми Закону України "Про статус народного депутата України" та Положення про помічника-консультанта народного депутата України, оскільки при вирішенні питання про наявність права на отримання допомоги потрібно керуватись законодавством, яке було актуальним на день його звільнення, тобто Законом України "Про державну службу". Внаслідок несвоєчасної виплати коштів, що підлягали виплаті ОСОБА_1 при звільненні відповідач має сплатити середній заробіток на підставі 117 КЗпП.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14 січня 2019 року відкрито провадження у даній справі (суддя Єресько Л.О. ).
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року зупинено провадження у справі №440/4753/18 за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної ради України про стягнення середнього заробітку за час невиплати грошової допомоги до набрання законної сили рішенням у справі 1640/3403/18 за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року поновлено провадження у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року справу №440/4753/18 прийнято до свого провадження суддею Бойко С.С.
19 червня 2019 року до суду надійшов відзив Апарату Верховної Ради України, у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що він не є і не був роботодавцем ОСОБА_1 , позаяк останній перебував у трудових відносинах з народними депутатом ОСОБА_3 , тому підстави для стягнення середнього заробітку, передбачені статтею 117 КЗпП, відсутні. Виплату вихідної допомоги було здійснено позивачу платіжним дорученням № 5704 від 28.05.2019 у повному обсязі. Крім того відповідач посилається на порушення строку звернення до суду (а.с.162-167).
01 липня 2019 року до суду надійшла відповідь на відзив (а.с.188-189), в якій позивач надає спростування доводам відповідача. Наголошує, що згідно Постанови Верховної ради України від 13.10.1995 помічники - консультанти народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України. Також позивач вказував на наявність обов'язку саме у Апарату Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних посадових окладів, внаслідок чого наявна вина відповідача у несвоєчасній виплаті.
Позивач подав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, проти розгляду справи у письмовому провадженні не заперечував (а.с.196).
Відповідач надав до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника Апарата Верховної ради України /Романюка Т.В./ у відпустці (а.с.199-200).
Згідно з частиною 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1 частини 3 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або повідомлення причин неявки.
Частиною 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Також на підставі частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
На підставі приписів статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд відмовив у задоволенні клопотання та вирішив провести розгляд справи в порядку письмового провадження без здійснення фіксування судового засідання технічними засобами.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що згідно з розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 3454 від 10.07.2009 "Про зарахування ОСОБА_1 на посаду помічника-консультанта народного депутата України" позивач був зарахований з 01 липня 2009 року на посаду помічника-консультанта народного депутата ОСОБА_3 на час його депутатських повноважень.
Відповідно до розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України №4823 від 01.10.2009 "Про звільнення ОСОБА_1 ", позивача звільнено 30 вересня 2009 року з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 у зв'язку з достроковим виходом на пенсію у зв'язку зі встановленням ІІ групи інвалідності, яка перешкоджає виконанню роботи за договором.
У зазначеному розпорядженні вказано, що стаж державної служби ОСОБА_1 станом на 30 вересня 2009 року складав 26 років 00 місяців 13 днів.
З огляду на те, що під час звільнення позивача з посади помічника-консультанта народного депутата України, йому відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (в редакції, чинній на час звільнення) не було виплачено грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів, позивач звернувся до суду з позовом.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08.11.2018 по справі № 1640/3403/18, залишеним в силі постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2019, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю, визнано протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо невиплати з 30 вересня 2009 року ОСОБА_1 грошової допомоги при виході на пенсію державного службовця в розмірі 10 місячних посадових окладів, зобов'язано Апарат Верховної Ради України нарахувати й виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу при виході на пенсію державного службовця в розмірі 10 місячних посадових окладів у сумі 19 010,00 грн.
На виконання зазначеного рішення суду Апаратом Верховної Ради України здійснено нарахування (розрахунковий лист за травень 2019 року, а.с.177) та виплату грошової допомоги при виході на пенсію у сумі 19010 грн з утриманням ПДФО та військового збору (платіжне доручення № 5704 від 28.05.2019 з відміткою «оплачено» 29.05.2019, а.с.176).
У зв'язку із несвоєчасною виплатою вихідної допомоги позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час несвоєчасної виплати на підставі статті 117 Кодексу законів про працю за період з 01.10.2009 по 28.12.2018 в сумі 1078148,16 грн.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 1 Закону України "Про державну службу" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
За приписами частини 13 статті 37 Закону України "Про державну службу", державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.
Грошова допомога є одноразовою і входить до матеріального та соціально-побутового забезпечення державних службовців і є складовою частиною трудового договору (контракту), (розділ VII зазначеного Закону).
Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 листопада 2013 року №11-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини 13 статті 37 Закону №3723-XII в системному зв'язку з положеннями пункту 2 частини першої, частини другої статті 40 КЗпП України, статті 21 Закону України №3721-XII "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" від 16 грудня 1993 року, цю норму слід розуміти так, що у разі дострокового виходу на пенсію державного службовця з посади в органах державної влади, відповідно до чинного законодавства, державний службовець за наявності стажу державної служби не менше 10 років і страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", має право на отримання грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, яке не пов'язане з досягненням пенсійного віку, визначеного в частині першій статті 37 Закону №3723-XII.
Відповідно до статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України", народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
Цією ж статтею названого Закону та пунктом 5 статті 1.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року №379/95, встановлено, що на чотирьох помічників-консультантів народного депутата України поширюється дія Закону України "Про державну службу", їм присвоюється не вище ніж сьомий ранг державного службовця четвертої категорії, вони прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України або до виконавчих апаратів органів місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 2 статті 4.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно:
1) визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах;
2) здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату;
3) надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
Заробітна плата помічникам-консультантам, які перебувають на державній службі, встановлюється з урахуванням вимог статті 33 Закону України "Про державну службу".
При цьому, частиною 13 статті 37 Закону України "Про державну службу" передбачено, що державним службовцям у разі виходу на пенсію за наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.
За приписами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України встановлено відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні.
Так, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відсутність заперечень працівника щодо виплати належних від підприємства сум в день звільнення не звільняє роботодавця від відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, якщо у подальшому між сторонами виник спір щодо належності розрахунку.
Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 06.06.2018 по справі № 212/2629/16-ц.
Як вже зазначалося судом, виплату грошової допомоги при виході на пенсію у сумі 19010 грн ОСОБА_1 здійснено платіжним дорученням № 5704 від 28.05.2019, виконаним 29.05.2019, тобто днем фактичного розрахунку є 29.05.2019.
Враховуючи вищенаведене, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягає стягненню з Апарату Верховної Ради на користь ОСОБА_1 за період з 01.10.2009 по 28.12.2018 в розмірі 1078148,16 грн (2318 робочих днів х 465,12 грн (середньоденний заробіток за 2 останні місяці роботи).
При цьому суд враховує, що рішенням суду від 08.11.2018 по справі № 1640/3403/18, яке набрало законної сили, встановлено, що обов'язок виплати ОСОБА_1 грошової допомоги при виході на пенсію покладено саме на Апарат Верховної Ради України, що спростовує посилання відповідача на те, що він не є роботодавцем позивача.
Хоча помічники-консультанти народного депутата України і не є працівниками Апарату Верховної Ради України, але вони прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України (пункт 5 статті 1.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року №379/95).
Суд відхиляє посилання відповідача на порушення строку звернення до суду, оскільки суд при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі встановив, що позивачем не пропущено строк звернення до суду /ухвала від 14 січня 2019 року/.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.
За приписами частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на звільнення позивача від сплати судового збору підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Апарату Верховної Ради України (вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008, код ЄДРПОУ 38019348) про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошової допомоги задовольнити повністю.
Стягнути з Апарата Верховної Ради України (код ЄДРПОУ 38019348) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) середній заробіток за час несвоєчасної виплати грошової допомоги у зв'язку з виходом на пенсію за період з 01.10.2009 по 28.12.2018 у розмірі 1078148,16 грн (один мільйон сімдесят вісім тисяч сто сорок вісім гривень шістнадцять копійок), з утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення судового рішення.
Суддя С.С.Бойко