Справа № 420/4578/19
30 вересня 2019 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправною бездільності, зобовязання надати інформацію, відшкодування моральної шкоди,
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області в якому позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність Одеського обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів у частині ненадання інформації на запит до публічної інформації;
визнати протиправною бездіяльність Одеського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів у частині неповідомлення у своїй відповіді на мій запит до публічної інформації порядку оскарження відмови у задоволенні запиту на інформацію;
зобов'язати Одеське обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів надати запитувану інформацію, а саме: у передбачений Законом України «Про доступ до публічної інформації» термін надати на мою електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 в сканованому електронному вигляді копії форм 10 ПІ (Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів. Форма № 10-ПІ (річна, поштова)), що надані до Одеського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів роботодавцями Одеської області, які у 2017 році не виконали нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»);
зобов'язати Одеське обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів відшкодувати моральну шкоду у розмірі 169006 (сто шістдесят дев'ять тисяч шість гривень) грн.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним.
ОСОБА_1 направлено запит до Фонду соціального захисту інвалідів, який було переадресовано до Одеського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів в якому позивач просив надати на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 в сканованому електронному вигляді копії форм 10 ПІ (Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів. Форма № 10-ПІ (річна, поштова)), що надані до Одеського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів роботодавцями Одеської області, які у 2017 році не виконали нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»)
У відповідь на запити до публічної інформації позивачем отримано лист від 14.02.2019 № 04-1/20 в якому Одеське обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів відмовило ОСОБА_1 у задоволенні запиту до публічної інформації, а саме: не направило на електронну адресу запитувану інформацію.
У своїй відмові Одеське обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів вказало, що: «наказом Фонду соціального захисту інвалідів від 06.07.2011 №101 затверджено Порядок доступу до публічної інформації, який розроблено відповідно до Законів України «Про доступу до публічної інформації» та «Про інформацію». Фонд соціального захисту інвалідів та його територіальні відділення не є розпорядниками інформації за запитами щодо інформації, яка може бути отримана шляхом узагальнення аналітичної обробки даних або потребує створення в інший спосіб».
Проте, з вказаного листа-відмови не можливо зрозуміти, яку саме обробку інформації необхідно провести з наданими роботодавцями Одеської області формами 10 ПІ про які йшлося у запиті до публічної інформації, які в свою чергу заповнюються та надаються роботодавцями у відповідності до п.п. 2.1. п. 2. Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» затвердженої Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 № 42.
Законом України «Про доступу до публічної інформації» визначено вичерпний перелік випадків у яких розпорядник інформації може відмовити у задоволенні запиту на отримання публічної інформації, відмова «за запитами щодо інформації, яка може бути отримана шляхом узагальнення аналітичної обробки або потребує створення в інший спосіб» Законом не передбачена.
Крім того, наказ Фонду соціального захисту інвалідів від 06.07.2011 року №101 на який посилається відповідач не зареєстрований у Міністерстві юстиції України, відповідно не є нормативно правовим актом, а відтак посилання на його положення є протиправними.
Так, Одеським обласним відділенням фонду соціального захисту інвалідів грубо порушено ст. ст 3, 4, 5, 14, 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», ст. 2,3,5 Закону України «Про інформацію».
Щодо відшкодування моральної шкоди слід зазначити.
Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», - «Судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності».
Дії відповідача змусили ОСОБА_1 залишити роботу в наслідок чого матеріальне становище позивач значно погіршилось.
Завдана позивачу моральна шкода визначена в розмірі 169006,5 грн. Розрахунок розміру компенсації моральної шкоди здійснено відповідно до Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди», викладених в листі Міністерства юстиції України від 13.05.2004 р. N 35-13/797). Коефіцієнти обставин, наслідків і критеріїв, які впливають на розмір моральної шкоди:
Характер моральних страждань: прості переживання - коефіцієнт 1; душевні страждання - коефіцієнт 1,5; психічні страждання, пов'язані з душевним болем - коефіцієнт 3.
Вид психічних страждань: занепокоєння, нервозність - коефіцієнт 1; сором, приниження - коефіцієнт 1,5; страх, відчай - коефіцієнт 3;
Істотність вимушених змін у житті: неістотні - коефіцієнт 1; істотні, які можуть бути відновлені - коефіцієнт 1,5; істотні, які неможливо відновити - коефіцієнт;
Тривалість негативних наслідків: короткочасні - коефіцієнт 1; тривалі - коефіцієнт 1,5; довготривалі - коефіцієнт 2; довічні - коефіцієнт 3.
Розрахунок коефіцієнту заподіяної моральної шкоди
1.Характер моральних страждань: душевні страждання - позивач повинен виправдовуватись перед близькими і доводити що він не невдаха, позивач відчуває себе зайвим, таким що не здатен піклуватись про свою родину, був змушений залишити роботу, відчуває сумніви у здатності кваліфіковано захищати себе в суді, позивача пригнічують негативні зміни у повсякденному спілкуванні з його оточенням, позивач повинен прикладати додаткові зусилля для організації побуту і тому коефіцієнт дорівнює 1.5.
2.Вид психічних страждань: страх, відчай - позивач відчуває страх щодо недостатності здібностей, низький рівень юридичних знань, навичок, брак юридичних компетенцій, через що змушений замість того щоб займатися тим в чому має досвід, зовсім незвичним непритаманним ділом; відчуває відчай від того що життя прожите марно, необхідно було вчитися на юриста, а позивач вчився на інженера, тому коефіцієнт дорівнює 3.
3.Істотність вимушених змін у житті: істотні, які неможливо відновити - запис у трудовій книжці про вимушене залишення роботи через неправомірні, який нагадує про зерна сумніву у моїх здібностях, навичках, компетенціях, якщо й внести зміни до неї все рівно залишиться у ній й буде нагадувати про жахливі події й буде приносити мені душевні страждання, тому визначаю цей коефіцієнт рівним 3.
4.Тривалість негативних наслідків: довготривалий запис у трудовій книжці про вимушене залишення роботи, який нагадує про зерна сумніву у моїх здібностях, навичках, компетенціях буде знаходитись у моїй книжці до того часу доки я буду їй користуватись, тобто тривалий час, крім позивач вже не встигне стати юристом ніколи і це назавжди, тобто довічно, що визначає коефіцієнт рівним 3
Таким чином загальний коефіцієнт дорівнює 1,5 * 3* 3* 3= 40.5
Враховуючи мінімальну заробітну плата, яку отримував позивач 4173 грн. та враховуючи коефіцієнт 40.5(4173*40.5), загальна сума, що підлягає стягненню в якості моральної шкоди дорівнює 169006,5 грн.
Процесуальні дії
Ухвалою суду від 02.08.2019 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно ст.162 КАС України відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалу про відкриття провадження по справі отримано представником відповідача 09.08.2019 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення за трек номером Одеса-12 № 6501227185300 .
22.08.2019 року за вх. №30081/19 представником відповідача Одеського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів В.М. Кольцовим. (директор) надано відзив на адміністративний позов.
Відзив обґрунтовано наступним.
Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів 14.02.2019 року надано відповідь ОСОБА_1 на запит, щодо подання публічної інформації. Наказом Фонду соціального захисту інвалідів «Про забезпечення доступу до публічної інформації у Фонді соціального захисту інвалідів» від 06.07.2011 року № 101 затверджено Порядок доступу до публічної інформації, який розроблено відповідно до Законів України «Про доступ до публічної інформації» та «Про інформацію».
Фонд соціального захисту інвалідів та його територіальні відділення, як було роз'яснено ОСОБА_1 , не є розпорядником інформації за запитами щодо інформації, яка може бути отримана шляхом узагальнення аналітичної обробки даних або потребує створення в інший спосіб.
Інформація яку запитував позивач відноситься саме до цього виду інформації.
Крім того, Дані підприємств, установ і організації, у тому числі підприємства громадських організацій осіб з інвалідністю, які заповнюють форму №10-ПІ (річна) вносяться та зберігаються в Єдиному інформаційному автоматизованому банку даних Фонду соціального захисту інвалідів (ЄІАБД) Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація з обмеженим доступом є службова інформація.
Відповідно до наказу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів № 64 від 25.07.2011 року «Про забезпечення доступу до публічної інформації у Одеському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів» був затверджений Перелік відомостей, що становлять службову інформацію у Одеському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів - відомості, що містяться у Єдиному інформаційному автоматизованому банку даних щодо реєстрації роботодавців та даних про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю. Тобто, відомості Форми № 10-ПІ, які вносяться до бази ЄІАБД ФСЗІ. являються службовою інформацією.
Позивачем заявлена вимога щодо стягнення з Одеського обласного відділення Фонду на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 169006, 00 грн.
Згідно ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Відповідно до ч.1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
У розрахунку коефіцієнту моральної (немайнової) шкоди в п.1. п.3 та п.4 вказані моральні (немайнові) страждання пов'язані зі звільненням ОСОБА_1 з роботи.
Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів зазначає, що позивач не перебував у трудових відносинах з Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів.
Позивачем не доведено, якими саме неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду та якими доказами це підтверджується.
При цьому, Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів запропонувало ОСОБА_1 звернутися до відділення Фонду для можливості отримання безкоштовної юридичної освіти. Навчання осіб з інвалідністю проводиться на підставі укладеного договору та за рахунок Фонду відповідно до Наказу Міністерства праці та соціальної політики України №270 від 06.09.2010 року, зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 20 жовтня 2010 року за № 954/18249 «Про затвердження Інструкції з надання фінансової допомоги на поворотній і безповоротній основі та цільової позики за рахунок сум адміністративно- господарських санкцій та пені, що надходять до державного бюджету за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю» (зі змінами).
Ухвалою суду від 10.09.2019 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача за вх. №31845/19 від 05.09.2019 року про об'єднання справ одне провадження.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 - далі), є інвалідом другої групи, 21.06.2019 року звільнений з посади на ПП «ДДП» за згодою сторін.
11.02.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Глибочицька, 72, м. Київ) із запитом до публічної інформації, в якому просив:
«У межах дії Закону України «Про доступ до публічної інформації» прошу надати на мою електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 в сканованому електронному вигляді копії форм 10 ПІ (Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів. Форма № 10-ПІ (річна, поштова)), що надані до Одеського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів роботодавцями Одеської області, які у 2017 році не виконали нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»)».
Запит від 11.02.2019 року зареєстровано Фондом соціального захисту інвалідів за вх. №20-ПІ.
Листом від 12.02.2018 року №1/5-5602 Фонд соціального захисту інвалідів повідомив ОСОБА_1 про направлення звернення позивача за належністю до Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (другий адресат).
14.02.2019 року листом-відповіддю за №04-1/20 Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів повідомлено ОСОБА_1 наступне:
«Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів уважно розглянуло Ваш запит на публічну інформацію щодо надання копій звітів за формою 10-ПІ «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів» за 2017 рік, якій надійшов на адресу Фонду соціального захисту інвалідів 11.02.2019 року.
Наказом Фонду соціального захисту інвалідів від 06.07.201 року №101 затверджено Порядок доступу до публічної інформації, який розроблено відповідно до Законів України «Про доступ до публічної інформації» та «Про інформацію»
Фонд соціального захисту інвалідів та його територіальні відділення не є розпорядниками інформації за запитами щодо інформації, яка може бути отримана шляхом узагальнення аналітичної обробки даних або потребує створенні в інший спосіб. Інформація, яку Ви запитуєте відноситься саме до цього виду інформації. На підставі вищевикладеного, Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів не має законних підстав для надання Вам копій звітів від роботодавців за 2017 звітний рік, оскільки не є її розпорядником.»
10.07.2019 року листом за №1/9-51/05-02 Фондом соціального захисту інвалідів на адресу ОСОБА_1 направлено відповідь щодо запиту позивача на отримання публічної інформації від 09.07.2019 року стосовно номеру та дати реєстрації в Міністерстві юстиції України наказу Фонду від 06.07.2011 року №101, який затверджує порядок доступу до публічної інформації. Відповідно до листа, підпунктом «д» пункту 5 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №129, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 28.04.2011 за №528/19266 визначено, що на державну реєстрацію не подаються акти, які спрямовані на організацію виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади, що не мають правових норм.
РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА.
Стаття 19 Конституції України.
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд перевіряє дії відповідача на відповідність вимогам ч.2-3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Положеннями статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» закріплено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом
Разом з тим, пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» закріплено, що право на доступ до публічної інформації гарантується, з поміж іншого, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Положеннями частин першої-третьої статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
За змістом частин першої, другої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити у задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Частиною четвертою цієї ж статті встановлено, що у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.
ВИСНОВКИ СУДУ.
У «Науковому висновку щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією», опублікованому на офіційному сайті Верховного Суду, зазначено, що «дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі».
Конституція України (в редакції станом на 30.09.2016 року) містить статтю 124 «…Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.», яка визначає можливість судового захисту за наявності юридичного спору.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ст. 6 Конвенції «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
Юридичний спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб'єктивні права. Правові спори виникають внаслідок порушення суб'єктивних прав у результаті протиправних дій, а також у разі невизнання або оспорювання суб'єктивних прав.
Підставами юридичного спору в даній справі стала як зазначає позивач бездіяльність відповідача щодо не надання відповіді на запит до публічної інформації.
Предметом оскарження в цій справі є бездіяльність Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів протиправність якої, судячи зі встановлених обставин справи, полягає в тому, що відповідач надав відмову з підстави, яка не передбачена законом (як зазначає позивач «за запитами щодо інформації, яка може бути отримана шляхом узагальнення аналітичної обробки або потребує створення в інший спосіб»).
Як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Відтак, з огляду на вказане, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідачу відмовлено у наданні публічної інформації у встановлений строк.
Отже, з боку суб'єкта владних повноважень відсутня протиправна бездіяльність щодо ненадання інформації на запит до публічної інформації від 11.02.2019 року, а тому вказана вимога задоволенню не підлягає.
При цьому, як встановлено судом позивач звернувся до відповідача із запитом на публічну інформацію, який відповідає вищенаведеним нормам законодавства.
Відповідно до пункту 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. А згідно з пунктом 2 цієї статті здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Тобто, стаття 10 Конвенції має на меті гарантувати вільний обіг ідей та відомостей у суспільстві. Вона гарантує не лише право на передання інформації, але також право громадськості отримувати її. Більше того, визнане на національному рівні право на отримання інформації може бути підставою для реалізації права, гарантованого статтею 10 (див. mutatisрішення Європейського суду з прав людини від 17 лютого 2015 року у справі «Guseva v. Bulgaria», заява № 6987/07, § 36, 40; від 03 квітня 2012 року у справі «Gillberg v. Sweden», заява № 41723/06, § 93).
Реалізації вказаних прав не повинні перешкоджати органи держави, крім випадків втручання, передбачених пунктом 2 вказаної статті. Відмова державного органу у наданні інформації на запит є формою втручання у право на свободу одержувати інформацію. Тому таке втручання має розглядатися на предмет дотримання пункту 2 статті 10 Конвенції.
Велика палата Європейського суду з прав людини у рішенні від 8 листопада 2016 року у справі «Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary» (заява № 18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати у кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин (§ 157). Для цього мають бути оцінені такі критерії (§ 158-170):
- мета запитувача. Необхідно встановити, чи справді отримання інформації є необхідним для реалізації запитувачем інформації його функції зі сприяння публічній дискусії з суспільно важливих питань, і чи справді ненадання інформації створить суттєву перешкоду свободі вираження поглядів;
- природа інформації. Інформація, дані або документи, щодо яких вимагається доступ, повинні відповідати вимогам трискладового тесту, тобто збиратися в цілях задоволення саме суспільного інтересу;
- роль запитувача. Розраховувати на захист свого права на доступ можуть, насамперед, журналісти, науковці, громадські активісти, зокрема блогери та популярні користувачі соцмереж, громадські організації, діяльність яких пов'язана з питаннями, що становлять суспільний інтерес, а також автори творів з означених питань.
- готова та доступна інформація. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання та обробки даних.
Необхідність дослідження вказаних обставин висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.05.2018 року у справі № 800/591/17.
Так, судом встановлено, що позивач звернувся 11.02.2019 року до Фонду соціального захисту інвалідів із запитом до публічної інформації, який в подальшому переадресовано належному виконавцю Одеському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів.
14.02.2019 року Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів надано відповідь на запит позивача від 11.02.2019 року.
При наданні відповіді на запит ОСОБА_1 відповідач посилався на Порядок доступу до публічної інформації в Фонді затверджений наказом Фонду соціального захисту інвалідів «Про забезпечення доступу до публічної інформації у Фонді соціального захисту інвалідів від 06.07.2011 року №101 (Порядок №101 - далі).
Відповідно до пунктів 1.3., 1.4. Порядку №101, Фонд на виконання вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» надає інформацію, розпорядником якої він є і яка не потребує додаткової обробки.
Фонд не є розпорядником інформації за запитами щодо:
інформації інших органів влади України, органів державної влади інших держав, міжнародних організацій;
інформації, яка може бути отримана шляхом узагальнення, аналітичної обробки даних або потребує створення в інший спосіб.
Пунктом 4.2. Порядку №101 закріплено, що підготовка відповіді на запит на інформацію не повинна перевищувати 5 робочих днів з дня реєстрації запиту відділом кадрового та документального забезпечення.
Підготовка відповіді на запит на інформацію самостійними структурними підрозділами, які є відповідальними за розробку та зберігання документів, що запитуються, та надання її відділу організаційної роботи по соціальному захисту інвалідів для узагальнення не повинна перевищувати 4 робочих днів з дня реєстрації запиту відділом кадрового та документального забезпечення.
Як вбачається з листа-відповіді Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відповідь на запит надана у встановлений строк (14.02.2019 року).
Щодо запитуваної позивачем інформації.
ОСОБА_1 просив надати на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 в сканованому електронному вигляді копії форм 10 ПІ (Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів. Форма № 10-ПІ (річна, поштова)), що надані до Одеського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів роботодавцями Одеської області, які у 2017 році не виконали нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»).
Листом від 14.02.2019 року позивача повідомлено, що Фонд соціального захисту інвалідів та його територіальні відділення не є розпорядниками інформації за запитами щодо інформації, яка може бути отримана шляхом узагальнення аналітичної обробки даних або потребує створенні в інший спосіб.
Запитувана інформація відноситься саме до цього виду інформації, відтак Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів не має законних підстав для надання копій звітів від роботодавців за 2017 звітний рік, оскільки не є її розпорядником.
Тобто, із наданої відповіді Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів вбачається, що відповідач не є розпорядником інформації, яку запитує позивач, оскільки така інформації, яка може бути отримана шляхом узагальнення, аналітичної обробки даних або потребує створення в інший спосіб.
Але, при цьому, пунктом 4.1 Порядку №101 передбачено, якщо відповідь на запит на інформацію потребує узагальнення, самостійні структурні підрозділи, які є відповідальними за розробку та зберігання документів, що запитуються, надають відділу організаційної роботи по соціальному захисту інвалідів письмову відповідь за підписом керівника самостійного підрозділу та її електронну версію. Відділ організаційної роботи по соціальному захисту інвалідів готує узагальнену письмову відповідь на бланку Фонду за підписом директора Фонду, реєструє її у відділі кадрового та документального забезпечення та надсилає її відскановану версію на електронну адресу запитувача.
Отже, сам Порядок №101 спростовує твердження відповідача щодо неможливості надати інформацію.
Крім того, у відповіді відзиві на адміністративний позов, відповідач зазначає, що запитувана інформація є службовою відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» до службової інформації належить інформація, що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішення.
В якості додаткового доказу відношення запитуваної інформації до категорії службової, відповідач надає копію наказу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів від 25.04.2011 року №64-а Про затвердження Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у Одеському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів. Відповідно до пункту 1 Переліку до наказу №64-а, відомості, що містяться у Єдиному інформаційному автоматизованому банку даних щодо реєстрації роботодавців та даних про зайнятість і працевлаштування інвалідів - є відомостями, що становлять службову інформацію.
Слід зазначити, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити у задоволенні запиту, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
Частиною 1 статті 6 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Проте, при наданні відповіді на запит позивача від 11.02.2019 року позивач не зазначає вказану підставу, як підставу відмови, таким чином посилання не неї у відзиві, судом не приймається.
Статтею 13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов'язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).
У пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» ЄСПЛ зазначив, що порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення від 10 липня 2003 року у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, пункт 45 та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002 II).
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції, крім іншого визначає те, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Відтак, суд вважає, що належним засобом захисту буде саме зобов'язання відповідача надати на адресу позивача в сканованому електронному вигляді копії форм 10 ПІ (Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів. Форма № 10-ПІ (річна, поштова)), що надані до Одеського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів роботодавцями Одеської області, які у 2017 році не виконали нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»).
Щодо неповідомлення відповіді на запит порядку оскарження відмови у задоволенні запиту на інформацію.
Частиною 4 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», встановлено, що у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.
Оскільки при наданні відповіді на запит позивача від 11.02.2019 року Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів діяло відповідно до Порядку №101, який розроблено відповідно до Законів України «Про доступ до публічної інформації» та «Про інформацію».
Тобто, положення Порядку №101 не повинні суперечити вищезазначеним законам.
Так, Закону України «Про доступ до публічної інформації» чітко визначено, що у разі відмови в задоволенні запиту, відповідальним суб'єктом повинен бути зазначений порядок оскарження такої відмови.
В листі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів порядок оскарження відмови у наданні відповіді на запит не прописаний.
Щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 169006 грн.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Моральна шкода - втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода полягає:
у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір моральної шкоди визначається судом незалежно від майнової шкоди.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно з п. 4 якого позивач повинен зазначити у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.
В обґрунтування заявлених вимог про стягнення моральної шкоди позивач зазначає.
У процесі підготовки позовних заяв ОСОБА_1 відчував сумніви в своїх силах адже не є юристом, а найняти висококваліфікованого юриста не дозволяє матеріальне становище позивача, крім того я опікуюсь малолітньою дитиною.
З вище зазначених підстав позивача, суд зазначає, що доказів того , що на утриманні ОСОБА_1 знаходиться малолітня дитина суду не надано, відтак вказана підстава судом не приймається.
Щодо матеріального становища позивача, що не дозволяє йому звернутися за кваліфікованою юридичною допомогою.
Позивач є інвалідом другої групи.
Законом України «Про безоплатну правову допомогу», визначено зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про безоплатну правову допомогу». безоплатна правова допомога - правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел.
Статтею 13 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» визначено, що безоплатна вторинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя.
Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг: 1) захист;
2) здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами;
3) складення документів процесуального характеру.
Положення п. 1 ч.1 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» визначають суб'єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу, серед іншого це особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо їхній середньомісячний дохід не перевищує двох розмірів прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до закону для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, а також особи з інвалідністю, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі, що не перевищує двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб - на всі види правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону.
Відтак, зазначена підстава також не приймається судом, оскільки позивач не позбавлений права на звернення за безоплатною правовою допомогою, яким він не скористався.
Враховуючи всі аргументи позивача щодо стягнення на його користь моральної шкоди, суд зазначає, що позивачем не доведено належне обґрунтування причин і наслідків такої шкоди.
Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Дослідивши додаткові письмові докази та з'ясувавши доводи сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись ст. ст. 12,139, 242, 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправною бездільності, зобовязання надати інформацію, відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Одеського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів щодо ненадання інформації на запит ОСОБА_1 до публічної інформації від 11.02.2019 року.
Зобов'язати Одеське обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів надати запитувану інформацію, а саме у передбачений Законом України «Про доступ до публічної інформації» термін надати на мою електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 в сканованому електронному вигляді копії форм 10 ПІ (Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів. Форма № 10-ПІ (річна, поштова)), що надані до Одеського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів роботодавцями Одеської області, які у 2017 році не виконали нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»).
В задоволенні позовної вимоги про зобов'язання Одеського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 169006 (сто шістдесят дев'ять тисяч шість гривень) грн. - відмовити.
В задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Одеського обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів у частині ненадання інформації на запит до публічної інформації - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України
Пунктом 15.5 розділу VII "Перехідні положення" КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
ОСОБА_1 - адреса: АДРЕСА_1 , телефон: (НОМЕР_2
Одеське обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів, код ЄДРПОУ, адреса: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, телефон: (048) 722-52-42, e-mail: odessa_fszi@ukr.net.
Головуючий суддя Потоцька Н.В.
.