Справа № 420/4557/19
25 вересня 2019 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
за участі секретаря Захарчук О.В.
позивача ОСОБА_1
представника позивача Белан М.В.
представника відповідачів Кисельова О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС України в Одеській області в якому позивач просить:
визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДФС в Одеській області від 25.02.2019 року №4738-51;
зобов'язати Головне управління ДФС в Одеській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 щодо погашення єдиного податку в сумі 28 456,87 грн. За основним платежем та 25,43 грн. - пеня.
Позовні вимоги обґрунтовано наступним.
З 12.08.2004 року ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, яка здійснювала свою підприємницьку діяльність на території Автономної Республіки Крим.
14.03.2017 року ФОП ОСОБА_1 стала на облік в Малиновському районі м. Одеси, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 14.03.2019 року.
З лютого 2019 року ФОП ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою.
06.03.2019 року ФОП ОСОБА_1 отримала від ГУ ДФС в Одеській області податкову вимогу від 25.02.2019 року № 4738-51 про сплату єдиного податку з фізичних осіб на суму 28 456, 87 грн., яка складається з основного платежу в сумі 28 431, 44 грн. та пені в сумі 25, 43 грн. з якою позивач не погоджується, вважає її необґрунтованою та винесеною без врахування всіх фактичних обставин, з огляду на наступне.
Відповідно до пп.3 пункту 12.3 Розділу II Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України», під час тимчасової окупації справляння податків і зборів, єдиного соціального внеску та застосування реєстраторів розрахункових операцій відносно території ВЕЗ «Крим» діють з урахуванням того, що: з 1 червня 2014 року вважається анульованою податкова реєстрація осіб, які станом на 31 травня 2014 року мали місцезнаходження (місце проживання) та перебували на обліку в контролюючих органах на території Автономної Республіки Крим або міста Севастополя.
Згідно приписів п.15.1 ст.15 Розділу II Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України», будь-якій юридичній особі - резиденту України, яка змінює (змінила) своє місцезнаходження з тимчасово окупованої території на іншу територію України: а) списується податковий борг, суми розстрочених (відстрочених) грошових зобов'язань за будь-якими податками (зборами, обов'язковими платежами), що виникли з моменту тимчасової окупації.
До платників податків, які станом на початок тимчасової окупації мали місцезнаходження на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, починаючи з 1 числа місяця, на який припадає початок тимчасової окупації, не застосовуються фінансові санкції, штрафні санкції та пеня за порушення порядку подання, обчислення, правильності заповнення податкових декларацій та повноти сплати сум податків і зборів, допущені під час здійснення господарської діяльності на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя.
Частиною 2 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.
Враховуючи вище зазначені положення, за період з 01.06.2014 по 14.03.2017 роки реєстрація ФОП ОСОБА_1 вважається анульованою, а тому позивач звільнена від нарахування та справляння податків та зборів за цей період.
Оскільки позивач як фізична особа-підприємець станом на початок тимчасової окупації (20.02.2014 року) мала місцезнаходження на території Автономної Республіки Крим, яка і на даний час знаходиться в статусі тимчасово окупованої території, застосування до позивача фінансових санкцій, штрафів та пені прямо заборонено пунктом 15.1 ст.15 Розділу II Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України».
Крім того, позивач в квітні 2019 року звернулась із заявою до ГУ ДФС в Одеській області, в якій обґрунтувала своє право на списання податкового боргу як безнадійного через наявність форс-мажорних обставин на території Автономної Республіки Крим, а саме, тимчасової окупації, проте станом на день звернення до суду із позовом, відповідач жодної відповіді не надав.
Процесуальні дії.
Ухвалою суду від 31.07.2019 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами.
Відповідно ст.162 КАС України відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалу про відкриття провадження по справі отримано представником відповідача Головного управління ДФС в Одеській області 02.08.2019 року, що підтверджується розпискою про отримання нарочно копії судового рішення.
20.08.2019 року за вх. №29870/19 представником Головного управління ДФС в Одеській області К.М. Поярковой (за довіреністю) надано відзив на адміністративний позов.
11.09.2019 р. за вхід. № 32524/19 на адресу суду надійшла відповідь на відзив.
З метою надання належної оцінки суд призначив судове засідання у справі на 18.09.2019 року.
18.09.2019 року розгляд справи № 420/4557/19 відкладено на 25.09.2019 року
Відзив обґрунтовано наступним.
Податкову вимогу №4738-51 від 25.02.2019 року щодо сплати боргу з єдиного податку у сумі 28456,87 грн. відповідач вважає обґрунтованою та винесеною відповідно до вимог чинного податкового законодавства, з огляду на наступне.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебуває на спрощеній системі оподаткування за ставкою 20% до розміру мінімальної заробітної плати (група 2).
Згідно з інформаційними даними ІТС «Податковий блок» позивач перебуває на обліку в Північному управлінні у м. Одеса ГУ ДФС в Одеській області з 14.03.2017 року, у зв'язку із переведенням з ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі, Генічеське управління, Генічеська ДПІ (код ДПІ 109) (ВЕЗ Крим, м. Сімферополь) - перебувала з 12.08.2004 року.
Згідно з ІКП (інтегрованої картки платника) відповідно до Порядку ведення органами ДФС України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Мінфін України № 422 від 07.04.2016 року) ОСОБА_1 за період з 20.08.2013 до 31.12.2016 року виник податковий боргу у сумі 10 147,04 грн.
Для визнання вказаного боргу безнадійним відсутні підстави.
Відповідно до п.п. 101.2.4 п. 101.2 ст. 101 Податкового кодексу України - списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг.
До компетенції контролюючих органів відноситься забезпечення процедури списання безнадійного податковою боргу, зокрема в частині прийняття рішення про списання та відображення зазначеної операції у інформаційних системах контролюючих органів, на підставі сертифіката (висновку), виданого Торгово-промисловою палатою України відповідно до Закону України від «Про торгово-промислові палати в Україні».
У відповідності до п. 296.2 ст. 296 Податкового кодексу України платники єдиного податку першої та другої груп подають до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку у строк, встановлений для річного податкового (звітного) періоду, в якій відображаються обсяг отриманого доходу, щомісячні авансові внески, визначені п. 295.1 ст. 295 Податкового кодексу України.
Платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця. Такі платники єдиного податку можуть здійснити сплату єдиного податку авансовим внеском за весь податковий (звітний) період (квартал, рік), але не більш як до кінця поточного звітного року (абз.1, абз.2 п.295.1 ст.295 Податкового кодексу України).
Оскільки позивач авансові внески не сплачувала, відтак заборгованість по сплаті єдиного податку з січня 2017 року склала 18 309, 83 грн. Відповідно до податкової вимоги №4738-51 від 25.02.2019 року (28456,87-10147,04).
Саном на 19.08.2019 року заборгованість ФОП ОСОБА_1 по єдиному податку з фізичних осіб складає 32 629,87 грн.
11.09.2019 року за вх. №32524/19 позивачем надано відповідь на відзив, в обґрунтування якої зокрема зазначено наступне.
Як зазначено у відзиві, відповідно даних з інтегрованої картки платника податків за період з 20.08.2013 року до 31.12.2016 року виник податковий борг у сумі 10147,04 грн.
Відповідно до положень п.291.4 ст. 291 Податкового кодексу України (суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності) вбачається, що платниками єдиного податку можуть бути лише юридичні особи та фізичні особи-підприємці, однак позивач, в силу анулювання її статусу підприємця до цих категорій не відноситься, а тому підстав для нарахування їй заборгованості по єдиному податку, починаючи з червня 2014 року не було.
Крім того, єдиний податок згідно статті 10 Податкового кодексу України, є місцевим податком, враховуючи те, що місто Сімферопіль, де позивач була зареєстрована як ФОП, є тимчасово окупованої територією, сплата податку до місцевого бюджету є взагалі неможливою.
Посилання відповідача у відзиві на Закон України від 02.09.2014 року «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» є безпідставним, оскільки сфера дії цього Закону поширюється лише на території, де проводиться антитерористична операція, тобто Донецька та Луганська області, тимчасово окупована територія Автономної Республіки Крим не є територією, на якій проводиться АТО або операція об'єднаних сил.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (ФОП ОСОБА_1 ), ІПН НОМЕР_1 , 12.08.2004 року зареєстрована як фізична особа - підприємець за №28820000000000261, державну реєстрацію здійснено Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, здійснює наступні види економічної діяльності за КВЕД: 47.82 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках текстильними виробами, одягом і взуттям (основний); 47.89 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами відповідно даних Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця Серії В00 №300270 та даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Згідно довідки від 25.02.2019 року № 5137-5000041714 ОСОБА_1 взяття на облік, як внутрішньо переміщена особа (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ).
25.02.2019 року Головним управлінням ДФС в Одеській області винесено податкову вимогу №4738-51 (форми Ф), згідно якої станом на 24.02.2019 року сума боргу зі сплати єдиного податку з фізичних осіб ФОП ОСОБА_1 становить 28 456,87 грн., із них: 28 431,44 грн. - основний платіж та 25,43 грн. - пеня.
Податкову вимогу від 25.02.2019 року № 4738-51 отримано ФОП ОСОБА_1 06.03.2019 року відповідно до Корінця податкової вимоги.
Згідно «Відмови в наданні довідки про відсутність заборгованості з платежів контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи» Головним управлінням ДФС в Одеській області підтверджено наявність у ФОП ОСОБА_1 заборгованості за основним місцем обліку станом на 05.03.2019 року.
12.03.2019 року ОСОБА_1 звернулась до Одеської регіональної торгово-промислової палати із заявою про видачу сертифікату про наявність обставин непереборної дії (форм-мажору) на території м. Сімферополь Автономної Республіки Крим з 20.02.2014 року по 14.03.2017 року у зв'язку із тимчасовою окупацією цієї території.
20.03.2019 року листом за №2003-14/136 Одеська регіональна торгово-промислова палата надала відповідь на лист ФОП ОСОБА_1 , яким повідомила, що наявність Сертифікату про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), засвідченого Торгово-промисловою палатою, не є необхідною підставою для звільнення від нарахування податку.
12.04.2019 року позивач звернулась до Головного управління ДФС в Одеській області із заявою про списання податкової заборгованості зі сплати єдиного податку з фізичних осіб та єдиного соціального внеску на суму 28 456,87 грн., що утворилася за період з 20.02.2014 року по 14.03.2017 року, як безнадійну та просила скасувати податкову вимогу Головного управління ДФС в Одеській області від 25.02.2019 року №4738-51.
18.04.2019 року заяву ФОП ОСОБА_1 зареєстровано у Головному управлінні ДФС в Одеській області.
РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА.
Стаття 19 Конституції України.
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд перевіряє дії відповідача на відповідність вимогам ч.2-3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ст. 6 Конвенції «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Як визначено підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Відповідно до п.15.1 ст.15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Згідно з пунктами 16.1.3 та 16.1.4 ст.16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний: подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до п.п.291.2, 291.4 ст.291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності. Суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку: перша група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 150000 гривень; друга група - фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 1000000 гривень.
Згідно з п.п.293.1 ст.293 Податкового кодексу України ставки єдиного податку встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі - мінімальна заробітна плата), та у відсотках до доходу (відсоткові ставки).
Пунктом 295.1 статті 295 Податкового кодексу України встановлено, що платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця. Такі платники єдиного податку можуть здійснити сплату єдиного податку авансовим внеском за весь податковий (звітний) період (квартал, рік), але не більш як до кінця поточного звітного року.
Відповідно до п.300.1 ст.300 Податкового кодексу України платники єдиного податку несуть відповідальність відповідно до цього Кодексу за правильність обчислення, своєчасність та повноту сплати сум єдиного податку, а також за своєчасність подання податкових декларацій.
Згідно з п.122.1 ст.122 Податкового кодексу України несплата (неперерахування) фізичною особою - платником єдиного податку, визначеною підпунктами 1 і 2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, авансових внесків єдиного податку в порядку та у строки, визначені цим Кодексом, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків ставки єдиного податку, обраної платником єдиного податку відповідно до цього Кодексу.
Згідно п.п.14.1.175 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Також, згідно з п.59.1 ст.59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до п.59.5 ст.59 Податкового кодексу України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
ВИСНОВКИ СУДУ.
У «Науковому висновку щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією», опублікованому на офіційному сайті Верховного Суду, зазначено, що «критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття».
Конституція України (в редакції станом на 30.09.2016 року) містить статтю 124 «…Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.», яка визначає можливість судового захисту за наявності юридичного спору.
Юридичний спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб'єктивні права. Правові спори виникають внаслідок порушення суб'єктивних прав у результаті протиправних дій, а також у разі невизнання або оспорювання суб'єктивних прав.
Юридичний спір в даній справі виник у зв'язку із винесенням податковим органом податкової вимоги про сплату боргу у сумі 28 456, 87 грн.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи позивач здійснювала підприємницьку діяльність на території Автономної Республіки Крим з 12.08.2004 року.
Відповідно до п.26 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового Кодексу України на період дії Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» цей Кодекс застосовується з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» № 1636-VII від 12 серпня 2014 року».
Згідно п.п.3 п.12.3 ст.12 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» з 1 червня 2014 року вважається анульованою податкова реєстрація осіб, які станом на 31 травня 2014 року мали місцезнаходження (місце проживання) та перебували на обліку в контролюючих органах на території Автономної Республіки Крим або міста Севастополя.
Така податкова реєстрація може бути відновленою після евакуації особи на іншу територію України згідно із статтею 15 цього Закону порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань оподаткування, або внаслідок завершення строку тимчасової окупації.
Будь-якій юридичній особі - резиденту України, яка змінює (змінила) своє місцезнаходження з тимчасово окупованої території на іншу територію України: а) списується податковий борг, суми розстрочених (відстрочених) грошових зобов'язань за будь-якими податками (зборами, обов'язковими платежами), що виникли з моменту тимчасової окупації (п.15.1. ст.15 Закону).
Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.
Отже, з наведеного вбачається, що податковий борг, який виник з 20 лютого 2014 року у юридичної особи - резидента України, що змінює (змінила) своє місцезнаходження з тимчасово окупованої території на іншу територію України, підлягає списанню.
Відповідно до ст.14.1.175 Податкового Кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Сума грошового зобов'язання визнається узгодженою з моменту подання контролюючому органу декларації у строки, встановлені цим Кодексом (п.54.1 ст.54 Податково кодексу України).
Таким чином, з урахуванням наведеного, та як вбачається з наявної у матеріалах інтегрованої картки платника єдиного податку, яка ведеться в податкових органах згідно з Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 року №422, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 травня 2016 року за №751/28881, за ОСОБА_1 рахується заборгованість по єдиному податку 10 147, 04 станом на 31.12.016 року.
Як встановлено в судовому засіданні, сума 10 147,04 грн. - податковий борг, який виник ще під час перебування позивачки на обліку в контролюючих органах на території Автономної Республіки Крим.
14.03.2017 року ФОП ОСОБА_1 стала на облік у Державній податковій інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області.
А відтак, відповідно до п. 15.1 ст. 15 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» сума податкового боргу ФОП ОСОБА_1 , з моменту тимчасової окупації Автономної Республіки Крим підлягає списанню.
При цьому, суд критично ставиться до посилання відповідача на лист ДФС України від 27.10.2014 року №5694/6/99-99-26-01-15, яким закріплено, що документом-підставою для прийняття керівником (заступником керівника) контролюючого органу рішення про списання безнадійного податкового боргу, що виник внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), є відповідний сертифікат (висновок) Торгово-промислової палати України, що засвідчує настання форс-мажорних обставин у податкових правовідносинах та використовується при списанні безнадійного податкового боргу відповідно до статті 101 Кодексу (відповідно до статті 101 Податкового кодексу України та наказу Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 № 577 «Про затвердження Порядку списання безнадійного податкового боргу платників податків», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.10.2013 за №1844/24376).
При цьому, у відповіді Торгово-промислової палати України від 16.05.2019 року №132/05-5.4 наданої на звернення ФОП ОСОБА_1 від 07.05.2019 року зазначено наступне:
«Відповідно до п.п.3 п.12.3 ст.12 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» від 12.08.2014 року №1636-VII встановлено, що з 1 червня 2014 року вважається анульованою податкова реєстрація осіб, які станом на 31 травня 2014 року мали місцезнаходження (місце проживання) та перебували на обліку в контролюючих органах на території Автономної Республіки Крим або міста Севастополя.
Відповідно до п.п. 3 п. 12.3 ст. 12 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» від 12.08.2014 року №1636-VII зупиняється «застосування до платників податків із місцезнаходженням на території ВЕЗ «Крим» норм статей 59, 60, 87-101, 124, 126, 129 Податкового кодексу України.
Таким чином, це норми прямої дії, які не потребують додаткового підтвердження, а саме: засвідчення форс-мажорних обставин та видачі Сертифіката».
Відтак, посилання відповідача, що до компетенції контролюючих органів відноситься забезпечення процедури списання безнадійного податковою боргу, зокрема в частині прийняття рішення про списання та відображення зазначеної операції в інформаційних системах контролюючих органів, на підставі сертифіката (висновка), виданого Торгово-промисловою палатою України є недоречним.
Суд враховує правову позицію, висловлену у рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 р. у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин (Постанова Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі №816/591/15-а, провадження №К/9901/4844/18).
З урахуванням зазначеного, суд вважає, що включаючи до суми податкового боргу, суму 10 147,04 грн., яка підлягає списанню відповідно до закону, відповідач діяв поза межами дискреційних повноважень.
Податковою вимогою № 4738-51 встановлено наявність боргу зі сплати єдиного внеску позивачкою станом на 25.09.2019 року сумі 28 431,44 грн.
Як вже встановлено судом частина даної суми, а саме 10 147,04 підлягає списанню.
Проте, інша частина суми податкового боргу 18 309, 83 грн. (28 431,44-10 147,04), яка підлягає сплаті ФОП ОСОБА_1 у зв'язку з наступним.
Позивач є суб'єктом господарювання, яка застосовує спрощену систему оподаткування.
ФОП ОСОБА_1 відноситься до другої групи платників єдиного податку.
Відповідно до п.1 ч. 291.4 Податкового кодексу України, друга група - фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 1500000 гривень.
Положеннями п. 293.1 ст. 293 Податкового кодексу України закріплено, що ставки єдиного податку для платників першої групи встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі - прожитковий мінімум), другої групи - у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі - мінімальна заробітна плата), третьої групи - у відсотках до доходу (відсоткові ставки).
Фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними, міськими радами або радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, для фізичних осіб - підприємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць:
для другої групи платників єдиного податку - у межах до 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати (пп.2 п. 293.2 ст. 293 Податкового кодексу України).
У п. 294.1 ст. 294 Податкового кодексу України зазначено, що податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку першої, другої та четвертої груп є календарний рік.
Податковий (звітний) період починається з першого числа першого місяця податкового (звітного) періоду і закінчується останнім календарним днем останнього місяця податкового (звітного) періоду (абз. 1 п. 294.2 ст. 294 Податкового кодексу України).
Платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця. Такі платники єдиного податку можуть здійснити сплату єдиного податку авансовим внеском за весь податковий (звітний) період (квартал, рік), але не більш як до кінця поточного звітного року (абз. 1, абз. 2 п. 295.1 ст. 295 Податкового кодексу України).
Відповідно до пп. 1 п. 292.1 ст. 292 Податкового кодексу України доходом фізичної особи - підприємця - платника єдиного податку є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій), матеріальній або нематеріальній формі, визначений п. 292.3 ст. 292 Податкового кодексу України. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.
Відтак, навіть у разі не отримання доходу фізичною особою - підприємцем, сплата єдиного податку обов'язкова та здійснюється за ставками встановленими Податковим кодексом України.
Нарахування авансових внесків для платників єдиного податку першої і другої груп здійснюється контролюючими органами на підставі заяви такого платника єдиного податку щодо розміру обраної ставки єдиного податку, заяви щодо періоду щорічної відпустки та/або заяви щодо терміну тимчасової втрати працездатності (п. 295.2 ст. 295 Податкового кодексу України).
Згідно з п. 296.1 ст. 293 Податкового кодексу України платники єдиного податку першої - третьої груп ведуть облік у порядку, визначеному пп. 296.1.1 - 296.1.3, а саме: платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи (фізичні особи - підприємці), які не є платниками податку на додану вартість, ведуть Книгу обліку доходів шляхом щоденного, за підсумками робочого дня, відображення отриманих доходів.
Форма книги обліку доходів, порядок її ведення затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Для реєстрації Книги обліку доходів такі платники єдиного податку подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги, у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді.
У відповідності до п. 296.2 ст. 296 платники єдиного податку першої та другої груп подають до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку у строк, встановлений для річного податкового (звітного) періоду, в якій відображаються обсяг отриманого доходу, щомісячні авансові внески, визначені п. 295.1 ст. 295 Податкового кодексу України. Відповідно до Наказу Мінфін України № 578 від 19.06.2015, затверджена форма податкових декларацій для платників єдиного податку.
В судовому засіданні позивач зазначила, що з моменту її реєстрації 14.03.2017 року у Державній податковій інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області підприємницької діяльності вона не здійснювала, але при цьому підприємницька діяльність припинена не була, та не здійснено анулювання реєстрації платника єдиного податку.
Відповідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23 листопада 2018 року, з 1 січня 2019 року встановлено нові розміри мінімальної зарплати та прожиткового мінімуму, що відповідно впливає на фіксовані ставки єдиного податку для фізичних осіб-підприємців.
Розмір мінімальної заробітної плати складає 4173 грн.
Відтак, авансовий внесок (мінімальній), що підлягає сплаті ФОП ОСОБА_1 у 2019 році становить 834,6 грн. (4173 грн * 20%).
Авансовий внесок у 2017 році дорівнював 640 грн. (3200 грн. * 20%), у 2018 році - 744,6 (3723 грн. * 20%).
Окрім того, до позивача застосовані шрафні санкції відповідно до ст. 122 Податкового кодексу України (Порушення правил застосування спрощеної системи оподаткування фізичною особою - підприємцем).
Несплата (неперерахування) фізичною особою - платником єдиного податку, визначеною підпунктами 1 і 2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, авансових внесків єдиного податку в порядку та у строки, визначені цим Кодексом, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків ставки єдиного податку, обраної платником єдиного податку відповідно до цього Кодексу (п. 122.1. ст. 122 Податкового кодексу України).
Згідно інтегрованої картки ФОП ОСОБА_1 . вбачається несплата авансового внеску позивачем починаючи з 20.01.2017 року (до винесення податкової вимоги про сплату боргу 25.02.2019 року).
Отже, частина суми податкового боргу 18 309, 83 грн. підлягає сплаті ФОП ОСОБА_1 .
Щодо вимоги про внесення змін до інтегрованої картки платника податків ФОП ОСОБА_1 суд зазначає.
Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 року №422, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 травня 2016 року за №751/28881 передбачено порядок ведення інтегрованих карток.
Інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами;
ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.
Відповідно до розділу IV Прядку № 422, структурні підрозділи ДФС, які за своїми функціональними обов'язками відповідають за розробку форм Звітних документів, визначають первинні показники Звітних документів, що мають відображатись в ІКП (показники, що впливають на стан розрахунків платника із бюджетами), та описують алгоритми відображення їх значень в ІКП (зокрема визначають умови, дати граничного терміну сплати та облікові показники (операції) для такого відображення), а також алгоритми арифметичного та логічного контролю Звітних документів. У таких алгоритмах описуються, зокрема, додаткові вимоги до автоматизованого приймання та обробки Звітних документів з урахуванням потреб адміністрування податків, зборів та єдиного внеску.
На підставі таких алгоритмів, що затверджені окремим організаційно-розпорядчим актом ДФС, в інформаційній системі органів ДФС здійснюються процедури:
приймання та реєстрації Звітних документів;
проведення арифметичного та логічного контролю Звітних документів;
відображення (рознесення) даних первинних показників Звітних документів в ІКП.
З аналізу положень Порядку №422 вбачається, що обробка інформації, що вноситься до інтегрованої картки платника здійснюється податковим органом в автоматичному режимі, а отже, вказана вимога задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідні, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Метою зазначених положень Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням принципу безперешкодного користування своїм майном, в тому числі, юридичними особами.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».
Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1,4 ст. 90 КАС України).
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись ст. ст. 12, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд,-
Адміністративний позов фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДФС Одеський області від 25.02.2019 року № 4738-51 у сумі 10 147, 04 грн.
Відмовити в задоволенні вимоги щодо визнання протиправною та скасування податкової вимоги Головного управління ДФС Одеський області від 25.02.2019 року № 4738-51 у сумі 18 309, 83 грн.
Відмовити в задоволенні вимоги щодо зобов'язання Головного управління ДФС в Одеській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо погашення єдиного податку в сумі 28456,87 грн., з яких 28431,44 грн. за основним платежем та 25,43 грн. - пеня.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Пунктом 15.5 розділу VII Перехідні положення КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Фізична особа підприємець ОСОБА_1 - адреса: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 , телефон: НОМЕР_2
Головне управління ДФС України в Одеській області - адреса: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ 39398646, телефон: (048) 725-83-58, електронна пошта: od.official@sfs.gov.ua
Головуючий суддя Потоцька Н.В.
.