Справа № 420/4544/19
25 вересня 2019 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
за участю секретаря Захарчук О.В.
сторін:
представника позивача Вінюкова В. ОСОБА_1 .
представника відповідача Ананченко І.В.
відповідача ОСОБА_2
представника третьої особи Вінюкова В.М.
розглянувши в режимі відео конференції за правилами загального позовного провадження (у підготовчому засіданні) клопотання представника відповідача (Державної регуляторної служби України) про залишення позову без розгляду за вхід. № 34812/19 від 25.09.2019 р. та клопотання Завідувача сектору Державної регуляторної служби в Одеській області Голота А. І. про залишення позову без розгляду за вхід. № 34759/19 від 25.09.2019 р.,
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом Виконавчого комітету Одеської міської ради до Державної регуляторної служби України, завідувача сектору Державної регуляторної служби в Одеській області Голота Андрія Ігоровича, третя особа: Одеський міський Голова Труханов Г.Л. в якому позивач просить:
визнати протиправними дії завідувача сектору Державної регуляторної служби в Одеській області Голоти Андрія Ігоровича з проведення планової перевірки додержання виконавчим комітетом Одеської міської ради вимог Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” у частині здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності за період з 01.04.2018 р. по 13.03.2019 р.;
визнати протиправним та скасувати подання Державної регуляторної служби України про усунення виконавчим комітетом Одеської міської ради порушень Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2019 року №2143/0/20-19.
25.09.2019 року через канцелярію суду надійшло клопотання представника відповідача (Державної регуляторної служби України) про залишення позову без розгляду за вхід. № 34812/19, яке обґрунтоване наступним.
Ухвалою суду від 06.08.2019 р. у даній справі задоволено клопотання ВК ОМР про поновлення строку звернення до адміністративного суду та визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду.
У зв'язку з цим, слід звернути увагу на таке.
Відповідно до абзацу другого частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Згідно із частиною четвертою статті 123 КАС України, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Так, Позивачем, як доказ поважності пропуску строку звернення до суду з позовом надано постанову Приморського районного суду міста Одеси від 19.06.2019 прийнятою по справі №522/6698/19.
Разом з цим відповідно до вимог статей 72, 73 КАС України Постанова по справі №522/6698/19 не є належним доказом поважності пропуску строку звернення Позивачем до суду, з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що предметом оскарження у даній справі є визнання протиправними дій завідувача Сектору ДРС в Одеській області Голоти А.І. з проведення планової перевірки додержанням ВК Одеської міської ради вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 877) у частині здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності за період з 01.04.2018 по 13.03.2019 (далі - дії з проведення планової перевірки) та скасування Подання ДРС від 05.04.2019 № 2143/0/20-19 «Про усунення Виконавчим комітетом Одеської міської ради порушень вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Подання), прийнятого у порядку, передбаченому Законом № 877 та Порядком проведення перевірок додержання органами державного нагляду (контролю) вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» в частині здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.05.2017 № 361 (далі - Порядок № 361).
Із змісту позову вбачається, що ВК Одеської міської ради обгрунтовує протиправність дій Завідувача Сектору з проведення планової перевірки Позивача та Подання ДРС, зокрема з підстав того, що ВК Одеської міської ради не є органом державного нагляду (контролю) у розумінні Закону № 877, оскільки саме Департамент аналітики та контролю Одеської міської ради та Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради є органами державного нагляду (контролю) згідно із законодавством.
У зв'язку з цим слід зазначити, що на виконання та у строки, визначені пунктом 10 Порядку № 361, ДРС листом від 22.02.2019 № 1098/0/20-19 надіслала ВК Одеської міської ради повідомлення про проведення планової перевірки Позивача (далі - Повідомлення), яке зареєстроване ВК Одеської міської ради за № 02.2.01/35 від 01.03.2019, що підтверджується матеріалами справи.
Таким чином, Позивач дізнався про проведення незаконної на його думку перевірки ВК Одеської міської ради ще 01.03.2019 р.
Водночас, як свідчать матеріали справи, планова перевірка відносно Позивача проводилась у строк з 14.03.2019 по 27.03.219. Отже, в частині оскарження дій Завідувача Сектору з проведення планової перевірки підстави, що на думку Позивача надали право на пред'явлення позовних вимог та були відомі ВК Одеської міської ради, виникли 27.03.2019р. Відтак, строк звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень, тобто ВК Одеської міської ради щодо оскарженні дій Завідувача Сектору з проведення планової перевірки сплив 28.06.2019.
Подання ДРС прийнято 05.04.2019 р. Відтак, строк для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень, тобто ВК Одеської міської ради сплив 06.07.2019, про що, зокрема зазначено в Ухвалі.
При цьому, позов ВК Одеської міської ради подано до Одеського окружного адміністративного суду 30.07.2019.
Також слід зазначити, що із описової частини Постанови по справі № 522/6698/19 вбачається, що: «...До Приморського районного суду м. Одеси надійшли матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за скоєння правопорушення, передбаченого сіп. 188-45 КУпАП.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення № 003-2019/К від 27.03.2019 року при проведенні планової перевірки додержання виконавчим комітетом Одеської міської ради вимог Закону України « Про основні засади державного нагляду ( контролю) у сфері господарської діяльності» в частині здійснення державного нагляду ( контролю) у сфері господарської діяльності.
...Особа, що притягається до відповідальності, надала до суду клопотання про закриття справи у зв'язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 188-45 КУпАП...».
З огляду на вказане, слід зауважити, що обставини, встановлені у справі №522/6698/19 стосується безпосередньо ОСОБА_3 .
Крім цього, протокол про адміністративне правопорушення від 27.03.2019 № 003-2019/К складений щодо ОСОБА_3 , який листом ДРС від 05.04.2019 № 2144 0 20-19 надісланий Одеській міській раді ОСОБА_3 та отриманий останнім 12.04.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
У відповідь на вказаний лист Одеський міський голова ОСОБА_3 , за результатом розгляду протоколу про адміністративне правопорушення від 27.03.2019 № 003-2019/К листом від 26.04.2019 № 02. 2 01/80 висловив свою незгоду про вчинення адміністративного правопорушення за ознаками складу правопорушення, передбаченого статтею 188-45 КУпАП та в обґрунтування вказав, зокрема, що: «вимоги, що стосуються надання інформації про здійснення заходів нагляду (контролю) виконавчими органами Одеської міської ради, мали бути адресовані не виконавчому комітету Одеської міської ради, а відповідним виконавчим органам Одеської міської ради, що само собою виключає обов'язок виконавчого комітету, в тому числі і Одеського міського голови як його керівника, виконувати вимоги, які не стосується діяльності цього виконавчого органу.
Відповідні роз'яснення неодноразово у робочому порядку надавалися завідувачу Сектору Державної регуляторної служби в Одеській області ОСОБА_4 А ОСОБА_5 .
З огляду на вказане Позивачу, ще до прийняття Приморським районним судом міста Одеси Постанови у справі № 522/6698/19 та набрання нею законної сили було відомо про обставини та факти, які на його думку свідчать про порушення його прав (інтересів), а саме: про обставини проведення планової перевірки ВК Одеської міської ради, про дії, які вчинялися Завідувачем Сектору, під час її проведення, про складення протоколу про адміністративне правопорушення від 27.03.2019 № 003-2019/К (від ознайомлення з яким ОСОБА_3 відмовився), про видання ДРС Подання.
Отже, Позивач був обізнаний про виникнення підстав звернення до суду з даним позовом та мав неодноразову можливість оскаржити дії Завідувача Сектору з проведення перевірки ВК Одеської міської ради, після її проведення, тобто з 28.03.2019, а також Подання, після його видання ДРС, тобто з 06.04.2019.
Позиція ДРС збігається з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 01.10.2018 по справі № 569/17904/17.
При цьому належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження існування обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення Позивача та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, для звернення до суду, за вказаних обставин, ВК Одеською міською радою разом з позовом не надано, а також не надано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, в якій вказані поважні підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду із цим позовом.
Отже, висновок Одеського окружного суду, що Постановою по справі № 522/6698/19 встановлені обставини, які можуть вплинути на вирішення спору, є передчасним.
Водночас, преюдиційність обставин, встановлених у справі №522/6698 19. має досліджуватися під час розгляду даної справи по суті, а також під час встановлення судом факту порушення прав Позивача з боку ДРС та Завідувача Сектору, а тому встановлені у справі № 522/6698/19 фактичні обставини не є достатніми для обґрунтованого висновку щодо поважності пропуску строку звернення позивачем до суду.
Слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 12.09.2019 у справі № 826/3318/17 (адміністративне провадження № ВС/9901/17685/19) відхилив доводи позивача про те, що норма права про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку із пропущенням строку звернення до суду може бути застосована лише за умови встановлення судом факту порушення прав позивача з боку суб'єкта владних повноважень, оскільки встановлення наявності або відсутності факту порушеного права здійснюється під час розгляду справи судом по суті лише у випадку своєчасного звернення до суду або у випадку пропуску строку з поважних причин.
Крім цього, Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі № 323/1767/17 вже висловлював правову позицію про те, що у разі, якщо преюдиційні факти, встановлені в іншій справі для правильного вирішення даної справи не мають вирішального значення, то вони можуть бути відхилені судом, зокрема, й у зв'язку з тим, що встановлені у даній справі фактичні обставини є достатніми для обґрунтованого висновку щодо суті позовних вимог.
За практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Матеріалами справи підтверджується, що з позовом ВК Одеської міської ради звернувся лише 30.07.2019, тобто з пропуском Позивачем встановленого абзацом другим частини другої статті 122 КАС України строку звернення до суду.
За наведених підстав, зважаючи на відсутність у матеріалах даної справи належних, допустимих і достатніх доказів поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду з вимогою про визнання протиправними дій Завідувача Сектору з проведення планової перевірки ВК Одеської міської ради та скасування Подання, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для поновлення вказаного строку є передчасним.
Згідно із частиною третьою статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Також 25.09.2019 року через канцелярію суду надійшло клопотання Завідувача сектору Державної регуляторної служби в Одеській області Голота А. І. про залишення позову без розгляду за вхід. № 34759/19, яке обґрунтоване наступним.
Висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним виходячи з наступного.
На виконання пункту 10 Порядку проведення перевірок додержання органами державного нагляду (контролю) вимог Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” в частині здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 травня 2017 року № 361, ДРС надіслало ВК ОМР повідомлення про проведення планової перевірки не пізніше ніж за 10 днів до її початку - лист ДРС від 22 лютого 2019 року № 1098/0/20-19 (зареєстрований ВК ОМР за № 02.2.01/35 від 01 березня 2019 року).
Отже виконавчому комітету Одеської міської ради про проведення планової Перевірки стало відомо з 01 березня 2019 року.
Перевірка відносно Позивача проводилась у строк з 14 березня 2019 року по 27 березня 2019 року. Отже в частині оскарження дій Завідувача Сектору під час проведення Перевірки підстави, що на думкуПозивача надали право на пред'явлення позовних вимог та були відомі виконавчому комітету Одеської міської ради, виникли 27 березня 2019 року.
Відтак, строк звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень сплив 28 червня 2019 року.
Як свідчать матеріали справи, подання ДРС про усунення виконавчим комітетом Одеської міської ради порушень Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» прийнято 05 квітня 2019 року. Відтак, строк для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень сплив 06 липня 2019 року. Про це, зокрема, зазначено в Ухвалі.
Отже, Позивачу було відомо про обставини Перевірки та отримано Подання ДРС про усунення виконавчим комітетом Одеської міської ради порушень Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», а отже у виконавчого комітету Одеської міської ради не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Натомість, виконавчий комітет Одеської міської ради стверджує, що існування підстав для звернення до суду із цим позовом виконавчий комітет Одеської міської ради дізнався після прийняття Приморським районним судом м. Одеси постанови від 19.06.2019 року у справі №522/6698/19 та набрання нею законної сили, у якій встановлені обставини щодо порушень з боку Комісії під час проведення перевірки, що обумовило звернення виконавчого комітету міської ради за захистом своїх прав та інтересів до суду із цим позовом.
Отже, КАС України передбачено для суб'єктів владних повноважень право на звернення до адміністративного суду з дня виникнення підстав на пред'явлення визначених законом вимог, для інших осіб - з дня дізнання або обов'язку дізнатися про порушення прав, свобод чи інтересів, тобто приписами КАС України не передбачено для суб'єктів владних повноважень підстав обчислення строків з моменту після прийняття Приморським районним судом м. Одеси постанови від 19.06.2019 року у справі №522/6698/19, тобто з моменту дізнання про порушення ймовірних прав.
Відповідно до частини четвертої статті 123 КАС України, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Більше того, поняття «особа повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Розглянувши клопотання за вхід. № 34812/19 та за вхід. № 34759/19 про залишення позовної заяви без розгляду, суд дійшов наступних висновків.
Згідно абзацу другого частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч.4 ст.123 КАС України).
Як передбачено п. 8 ч. 1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.6 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» від 04.11.1950 (ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Як зазначено у ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Приписами ч. 1 ст. 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
У п.1 Рішення Конституційного Суду України (справа №9-зп від 25.12.1997) зазначено: «Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод».
Згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).
Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск строку, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Суд надаючи правову оцінку спірним правовідносинам виходить з наступного.
Ухвалою суду від 06.08.2019 року задоволено клопотання Виконавчого комітету Одеської міської ради про поновлення строку звернення до адміністративного суду. Визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду.
Ухвалою суду від 06.08.2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального провадження.
Предметом розгляду справи у спірних правовідносинах є:
- протиправні дії завідувача сектору Державної регуляторної служби в Одеській області Голоти Андрія Ігоровича з проведення планової перевірки додержання виконавчим комітетом Одеської міської ради вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» у частині здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності за період з 01.04.2018 р. по 13.03.2019 р.;
- визнання протиправним та скасування подання Державної регуляторної служби України про усунення виконавчим комітетом Одеської міської ради порушень Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2019 року №2143/0/20-19.
По перше: відповідачі вказують, що позивачу було відомо про обставини перевірки та отримано Подання ДРС про усунення виконавчим комітетом Одеської міської ради порушень Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», а отже у виконавчого комітету Одеської міської ради не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Натомість, виконавчий комітет Одеської міської ради стверджує, що існування підстав для звернення до суду із цим позовом виконавчий комітет Одеської міської ради дізнався після прийняття Приморським районним судом м. Одеси постанови від 19.06.2019 року у справі №522/6698/19 та набрання нею законної сили.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що правова визначеність є універсальним правовим інститутом, дія якого поширюється на такі важливі сфери правовідносин між державою та особою, як реалізація і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, встановлення юридичної відповідальності, підстав та порядку притягнення до такої відповідальності, неприпустимість дій і бездіяльності органів влади, спрямованих на необґрунтоване обмеження прав і свобод людини.
Зміст принципу правової визначеності розкрито у ряді рішень Конституційного Суду України. Наприклад, у Рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями.
Слід зазначити, що правова визначеність та принцип верховенства права є взаємопов'язаними, оскільки правова визначеність спрямована на чіткість та передбачуваність правового статусу особи, дій органів державної влади, їх посадових та службових осіб, недопущення безпідставного порушення чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.
При цьому ЄСПЛ у справах «Салов проти України», п. 93, «Сутяжник» проти Росії», п. 38) підкреслює, що відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи. Зокрема, під правовим пуризмом у практиці ЄСПЛ розуміється невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
ЄСПЛ не заперечуючи наявності дискреційних повноважень у національних судів щодо вирішення питання про поновлення строку на звернення до суду, ЄСПЛ підкреслює, що останні повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження строків втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності подовжених строків (справа «Безруков проти Росії», п. 34).
Зі змісту положень КАС України вбачається, що у ньому не визначено граничні межі, у яких адміністративні суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення до суду.
Не містить КАС України й конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку.
З цього приводу у ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої відступлення від принципу правової визначеності через відновлення строку звернення до суду виправдано лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справа «Салов проти України»), зокрема, з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи (справа «Сутяжник проти Росії», п. 38).
При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи «Бочан проти України», «Смірнова проти України», «Федіна проти України», «Матіка проти Румунії» та інші).
В свою чергу на час відкриття провадження по справі мало місце фактичне порушення строку звернення до суду з боку позивача, у зв'язку з чим разом із позовом було подано клопотання про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду.
Суд, в свою чергу, розглянув клопотання позивача про що винесено ухвалу від 06.08.2019 року, якою визнав поважною причину строку звернення до суду і відкрив провадження за правилами загального провадження.
Приписами «Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів», визначено, що Правила судової процедури мають слугувати ухваленню правосудного рішення у справі та забезпечувати рівні гарантії учасникам процесу щодо судового захисту їхніх прав.
Судочинство як найдієвіший інститут забезпечення верховенства права має ґрунтуватись, зокрема, на таких загальних принципах: законність, що вимагає від суду здійснювати судочинство, керуючись Конституцією та законами, з урахуванням їх цілей та надаючи при цьому найсправедливіше тлумачення для кожного випадку; рівність учасників процесу, яка означає рівні можливості у судовому процесі, що відповідає процесуальному статусу учасника процесу; диспозитивність, відповідно до якої сторони можуть вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору та інші.
Частиною другої статті 44 КАС України встановлено, що учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Пунктом 3 ч. 3 ст. 44 КАС України визначено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Згідно з ч. 6 ст. 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Таким чином, позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду із зазначеним позовом та виконано встановлений обов'язок, а саме подано клопотання про поновлення строку звернення до суду із обґрунтуванням поважності причин.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними.
Суд зазначає, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Необхідно вказати, що поновлення процесуальних строків на оскарження рішень є дискреційними повноваженнями суду, а під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний або судовий орган, приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
З урахуванням вказаного слід зазначити, що у суду є "свобода розсуду" або дискреційні повноваження суду на поновлення процесуальних строків, адже за таких обставин лише суд вирішує яка причина є поважною і які докази можна приймати до уваги.
Визначаючись щодо заявленого клопотання, суд також врахував практику Європейського суду з прав людини, який в рішенні по справі "Мельник проти України" від 28.03.2006р. вказав про те, що регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту. Європейський суд підкреслює, що оскільки питання стосується принципу юридичної визначеності, це піднімає не лише проблему трактування правових норм у звичайному сенсі, а також і проблему недоцільного формулювання процесуальних вимог, яке може перешкоджати розгляду позову щодо суті, тим самим спричиняючи порушення права на ефективний судовий захист.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини зазначив, що: "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
По друге: суд критично ставиться до доводів представника відповідача що позивачем, як доказ поважності пропуску строку звернення до суду з позовом надано постанову Приморського районного суду міста Одеси від 19.06.2019 прийнятою по справі №522/6698/19.
Позивач в свою чергу, обґрунтовував поважність причин пропуску строку тим, що про існування підстав для звернення до суду ВК ОМР дізнався після прийняття Приморським районним судом м. Одеси постанови від 19.06.2019 у якій встановленні обставини щодо порушень з боку Комісії під час проведення перевірки, що і стало підставою для звернення до суду у спірних правовідносинах.
При цьому, суд наголошує, що в ухвалі від 06.08.2019 р. він не давав оцінки обставинам, які встановлені у постанові Приморського районного суду м. Одеси по справі №522/6698/19, а лише констатував про наявність обставин, які можуть вплинути на вирішення спору по суті, за наслідками вирішення питання про наявність поважної причини пропуску строку звернення до суду.
Щодо доводів про преюдиційність обставин, встановлених у справі № 522/6698 19, та висновку, що суд має досліджуватися ці обставини під час розгляду даної справи по суті, що на думку представника відповідача є не достатніми для обґрунтованого висновку щодо поважності пропуску строку звернення позивачем до суду.
Преюдиційність (лат. praejudicialis - те, що стосується попереднього судового рішення) - прийняття без доказування та перевірки фактів, які були встановленні процедурно іншим судом в іншій справі. Обов'язок суду, який розглядає справу, визнати такими, що не потребують доказування, обставини, встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили.
Преюдиціальність дає привілей стороні у справі повторно не доказувати такі факти для обґрунтування своїх позовних вимог, а іншій стороні не дає права спростовувати ці факти іншими засобами доказування.
Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин (ВГСУ від 22 лютого 2017 року, справа № 927/788/16, ЄДРСРУ № 64949472).
По третє: щодо доводів відповідача, що КАС України не передбачено для суб'єктів владних повноважень підстав обчислення строків з моменту після прийняття Приморським районним судом м. Одеси постанови від 19.06.2019 року у справі №522/6698/19, тобто з моменту дізнання про порушення ймовірних прав.
За загальним правилом строк звернення до суду обчислюється, з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
День, коли особа дізналась про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Щодо не передбаченості у КАС України для суб'єктів владних повноважень підстав обчислення строків з моменту після прийняття Приморським районним судом м. Одеси постанови від 19.06.2019 року у справі №522/6698/19, тобто з моменту дізнання про порушення ймовірних прав.
Суд зазначає, що встановивши наявність відповідних правових підстав для звернення до суду, прямо визначених у Конституції або законах України, суд відкриває провадження в адміністративній справі за позовом суб'єкта владних повноважень і вирішує її по суті.
З урахуванням викладено, суд приходить до висновку про відсутність підстав для залишення адміністративного позову без розгляду.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Крім того, не вирішення питання про можливість застосування строків звернення до суду може свідчити про порушення права на справедливий суд, закріпленого у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Говорячи про принцип рівності сторін, Суд указує, що кожній стороні мають бути надані рівні можливості щодо представлення справи у такому вигляді, якій не ставить її у невигідне становище стосовно свого противника (рішення у справі "Бацаніна проти Росії" від 26.05.2009 р. № 3932/02, § 22).
Керуючись ст.ст. 5-7, 122, ч. 4 ст. 123, 240, 256, 295, 297 КАС України, суд,
В задоволенні клопотання представника відповідача (Державної регуляторної служби України) про залишення позову без розгляду за вхід. № 34812/19 від 25.09.2019 р. та клопотання відповідача (Завідувача сектору Державної регуляторної служби в Одеській області Голота А. І.) про залишення позову без розгляду за вхід. № 34759/19 від 25.09.2019 р. - відмовити.
Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки визначені статтею 295, 297 КАС України.
Пунктом 15.5 розділу VII “Перехідні положення” КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Головуючий суддя Потоцька Н.В.