Рішення від 30.09.2019 по справі 910/9918/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.09.2019Справа № 910/9918/19

За позовом Споживчого товариства "УТФ" (м. Київ)

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (м. Київ)

Про стягнення 107.727,14 грн

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Споживче товариство "УТФ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" про стягнення 107.727,14 грн. 3% річних та інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на несвоєчасне виконання відповідачем умов Договору поставки кукурудзи та пшениці № 291/2017/КАМЮ від 30.08.17. в частині оплати поставленого позивачем відповідачу товару.

Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн. та 3.000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.19. відкрито провадження у справі № 910/9918/19, постановлено її розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), встановлено учасникам судового процесу строки на подання відзиву, заперечень на відзив, додаткових письмових пояснень, клопотань, заяв.

Відповідачем 21.08.19. подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві.

27.08.19. позивачем подано відповідь на відзив відповідача.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

30.08.17. між позивачем (далі - Постачальник) та відповідачем (далі - Покупець) укладено договір поставки кукурудзи та пшениці № 291/2017/КАМ/О (далі - Договір), відповідно до п. 3.1. якого Постачальник бере на себе зобов'язання здійснити поставку Товару, який не обтяжений правами третіх осіб, передати його у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити поставлений Постачальником товар належної якості та в обумовлені сторонами строки.

Згідно з п. 3.2. договору, предметом даного Договору є поставка кукурудзи та пшениці, що вирощується на полях (далі - Товар), кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю якого та вартість визначена специфікаціями до даного договору та товарно-супровідними документами а кожну окрему партію товару.

Пунктом 4.3. Договору встановлено, що строк поставки Товару складає 2 (два) робочих дні з моменту замовлення Покупця.

Вартість Товару визначається у рахунку-фактурі, який виставляється Постачальником на кожну окрему партію Товару (п. 7.1. Договору).

Згідно п. 7.2. Договору, розрахунок за Товар здійснюється на умовах 100% після оплати вартості замовленого Товару на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 7 (семи) календарних днів за умови настання наступних умов:

з дати поставки Товару Покупцю;

за умови отримання оригіналів документів, зазначених в п. 4.4. даного Договору;

за умови реєстрації податкової накладної у єдиному реєстрі податкових накладних.

В свою чергу п. 4.4. Договору встановлює, що у момент поставки на кожну партію товару Постачальник надає Покупцю наступні документи:

сертифікат якості;

товарно-транспортна накладна (ТТН);

видаткову накладну;

оригінал рахунку-фактури;

інші супровідні документи згідно діючого законодавства.

На виконання умов укладеного Договору Постачальник здійснив поставку узгодженого Товару Покупцю у період з 10.12.17. по 30.01.18. за наявними в матеріалах справи накладними № 10, 11, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 27, 28, 29, 31, 33, 34 (грудень 2017 року), 1-10, 13, 14, 16,-19, 22, 24-27 (січень 2018 року).

Однак, як зазначає позивач, в порушення умов укладеного Договору, відповідачем за вищевказаними накладними було здійснено розрахунок за Товар поза межами 7 (семи) календарних днів, як те передбачено п. 7.2. Договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

У зв'язку з тим, що відповідач порушив умови Договору, несвоєчасно розрахувавшись за отриманий Товар згідно вказаних накладних, то вказане зумовило нарахування позивачем 3% річних, інфляційних втрат та звернення з даним позовом до суду.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначає про те, що позивачем не були надані оригінали документів, зазначені в п. 4.4. Договору. Також відповідач вказує, що податкові накладні було зареєстровано Продавцем пізніше, отже: період для розрахунку має бети іншим; вимоги про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних задоволенню не підлягають. також відповідач заперечує проти стягнення упущеної вигоди.

Суд звертає увагу відповідача на те, що вимоги про стягнення пені та упущеної вигоди позивачем не заявлялись, та звертає увагу позивача (щодо його доводів у відповіді на відзив, що вимоги про стягнення упущеної вигоди ним не заявлялись в межах даного позову.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Укладений між сторонами договір за своєю природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України. Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських, згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України і у відповідності до приписів ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб. (ч. 2, 3 ст. 712 ЦК).

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 7.2. Договору сторони погодили, що розрахунок за Товар здійснюється протягом 7 (семи) календарних днів за умови настання наступних умов: з дати поставки Товару Покупцю; за умови отримання оригіналів документів, зазначених в п. 4.4. даного Договору; за умови реєстрації податкової накладної у єдиному реєстрі податкових накладних.

Тобто, між сторонами було погоджено оплату Товару не пізніше 7 (семи) календарних днів з дати поставки Товару Покупцю, а не з дати реєстрації податкової накладної, оскільки згідно пункту 7.2 Договору реєстрація податкової накладної є умовою для здійснення оплати.

При цьому відповідачем не заперечується, що податкові накладні були зареєстровані позивачем про всім спірним поставкам.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" не подано доказів надання позивачем документів по спірним поставкам вибірково, не у момент поставки та не в повному об'ємі.

Так, відповідно до ст. 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

В той же час, матеріали справи не містять доказів відмови відповідача від приймання товару, складення актів розбіжностей стосовно відмови від приймання товару. Також у матеріалах справи відсутнє листування з боку відповідача стосовно виправлення будь-яких невідповідностей у супровідних документах, відсутності супровідних документів на товар, тощо.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК).

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При здійсненні перерахунку 3% річних та інфляційних втрат згідно з п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені та викладене в пункті 1.12 вказаної постанови - у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань

Отже судом взято до уваги, що позивач при здійсненні розрахунків враховував день фактичної сплати заборгованості, зазначав інші суми поставок, ніж були за певною накладною, невірно зазначав місяць в окремих періодах нарахування (січень замість лютого).

Додатково судом також враховано наступне.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.19. у справі № 910/5625/18, від 13.02.19. у справі № 924/312/18, а також постановою Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.19. у справі № 905/600/18.

Отже, за перерахунком суду розмір інфляційних втрат становить 39.591,62 грн., розмір 3% річних становить 8.984,44 грн, внаслідок чого вказані суми підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Наявності підстав для стягнення з відповідача решти заявленої до стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат позивач належними та допустимими доказами не довів.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної оплати отриманого Товару, неправильне визначення позивачем періодів нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних, порядку нарахування інфляційних втрат, суд дійшов висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3000,00 грн, суд відзначає таке.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.ч. 3, 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 13.03.19. між позивачем, як клієнтом, та адвокатом Діденком Ігорем Геннадійовичем, як адвокатом, укладено договір про надання правничої (правової) допомоги адвокатом № 13/03/19 (надалі - Договір № 13/03/19), предметом якого є надання адвокатом усіма законними методами способами правничої (правової) допомоги клієнту у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав клієнта та його законних інтересів.

В п. 4.2. договору визначено, що розмір гонорару адвоката, умови та порядок його сплати погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється додатковою угодою до цього договору.

До матеріалів справи долучено копії: договору про надання правничої (правової) допомоги адвокатом № 13/03/19 від 13.03.19., свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КВ № 6154 від 09.08.2018, та ордер.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем не надано детального опису робіт (наданих послуг) за договором № 13/03/19 від 13.03.19, акту надання послуг, як і не надано додаткової угоди, якою погоджено розміру гонорару адвоката саме в сумі 3000,00 грн.

Враховуючи відсутність зазначених вище доказів, суд відмовляє у стягненні з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (02094, м. Київ, вул. Пожарського, б. 3; ідентифікаційний код 30160757) на користь Споживчого товариства "УТФ" (04205, м. Київ, проспект Оболонський, б. 30, офіс 287; ідентифікаційний код 30839403) 39.591 (тридцять дев'ять тисяч п'ятсот дев'яносто одну) грн 62 коп. інфляційних втрат, 8.984 (вісім тисяч дев'ятсот вісімдесят чотири) грн 44 коп. 3% річних, 866 (вісімсот шістдесят шість) грн 21 коп. судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Суддя Т.М. Ващенко

Попередній документ
84625773
Наступний документ
84625775
Інформація про рішення:
№ рішення: 84625774
№ справи: 910/9918/19
Дата рішення: 30.09.2019
Дата публікації: 02.10.2019
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Господарське
Суд: Господарський суд міста Києва
Категорія справи: Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; Інші розрахунки за продукцію