вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
30.09.2019м. ДніпроСправа № 904/3296/19
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Ільєнко Д.Ю.
та представників:
від позивача: Харитонова Л.В.;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради (м. Дніпро)
до Фізичної особи-підприємця Назаренко Анни Олександрівни (м. Дніпро)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради (м. Дніпро)
про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста № 224-ДКП/12 від 11.05.2012 у загальному розмірі 6 274 грн. 91 коп. та зобов'язання повернути орендоване приміщення
Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Назаренко Анни Олександрівни (далі - відповідач), в якій просить суд:
- стягнути заборгованість за договором оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста № 224-ДКП/12 від 11.05.2012 у розмірі 6 274 грн. 91 коп.;
- зобов'язати повернути балансоутримувачу - Комунальному підприємству "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради (далі - третя особа) комунальне нерухоме майно - нежитлове приміщення, загальною площею 21,66 кв.м., розташоване за адресою: м. Дніпро, вулиця Володимира Вернадського, будинок 35-А, шляхом підписання акту приймання-передачі відповідно до умов договору.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 5 570 грн. 74 коп. - основний борг;
- 704 грн. 17 коп. - пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста № 224-ДКП/12 від 11.05.2012 в частині повного та своєчасного внесення відповідачем орендної плати за період з 01.08.2018 по 30.06.2019 та, відповідно, наявністю боргу у сумі 5 570 грн. 74 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 9.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 16.08.2018 по 30.07.2019 в сумі 704 грн. 17 коп.
Ухвалою суду від 05.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження на 04.09.2019.
Від позивача надійшла заява (вх.суду 40061/19 від 04.09.2019), в якій він просив суд долучити до матеріалів справи докази перебування нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Дніпро, вулиця Володимира Вернадського, будинок 35-А, у комунальній власності територіальної громади м. Дніпра.
У судове засідання 04.09.2019 з'явився представник позивача.
Представники відповідача та третьої особи у вказане судове засідання не з'явилися, причин неявки суду не повідомили; третя особа про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення з ухвалою суду від 05.08.2019 третій особі - 09.08.2019.
Судом було зауважено, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання, оскільки поштове повідомлення про отримання ним ухвали суду від 05.08.2019, як і сам конверт, до суду не повернулося. З метою встановлення належності повідомлення відповідача судом здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також виготовлялась копія реєстру № 60 на відправку рекомендованої пошти з повідомленням від 06.08.2019, які долучені до матеріалів справи. При цьому, з вказаних доказів вбачається, що станом на 04.09.2019 відправлення з ухвалою суду від 05.08.2019 не вручено відповідачу під час доставки 13.08.2019 ("інші причини") та з цього часу перебуває у відділення зв'язку.
Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку про необхідність оголошення перерви у судовому засіданні, з метою надання можливості учасникам справи скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності. Більше того, з метою фактичного та якнайшвидшого повідомлення відповідача про день час та місце розгляду справи суд було вирішено повторно направити відповідачу: ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 05.08.2019; телефонограму з інформацією про дату наступного судового засідання та зміст ухвал суду на номер телефону (056) 377-55-55; направити ухвалу на електронну пошту відповідача - Z3035015560@ukr.net, що міститься у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 01.08.2019.
Так, ухвалою суду від 04.09.2019 у судовому засіданні було оголошено перерву по 30.09.2019.
У судове засідання 30.09.2019 з'явився представник позивача.
Представник відповідача у вказане судове засідання вдруге не з'явився, при цьому, судом було зауважено, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилися ухвали суду від 05.08.2019 та від 04.09.2019, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.
У зв'язку з вказаними обставинами, судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного відправлення, а також виготовлялася копія реєстру на відправку рекомендованої пошти з повідомленням № 70 від 05.09.2019, які долучені до матеріалів справи (а.79-80). Однак, з вказаних доказів вбачається, що ухвала суду від 04.09.2019 не була вручена відповідачу під час доставки 09.09.2019 ("інші причини") та з цього часу перебуває на поштовому відділенні та відповідач не забезпечує його отримання вже протягом трьох тижнів (з 07.09.2019 по 30.09.2019).
З цього приводу суд зазначає наступне.
На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 01.08.2019, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: АДРЕСА_1 , на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.43-44).
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв'язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).
Так, для отримання поштових відправлень особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок", цих Правил (пункт 94 Правил).
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на фізичну особу-підприємця.
Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Більше того, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвал суду з викликом відповідача у судове засідання відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Таким чином, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами.
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Провадження у даній справі відкрито 05.08.2019, отже строк на розгляд даної справи закінчується 04.10.2019 та нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості його продовження з будь-яких поважних причин.
Отже, враховуючи, що строк вирішення даного спору закінчується 04.10.2019, суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи на іншу дату та належним чином повідомити учасників справи про дату наступного судового засідання (враховуючи встановлений процесуальним законом строк на виготовлення повного тексту ухвали суду, строк на її направлення сторонам, а також строк на поштовий перебіг, визначений Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, оскільки відповідно до частини 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З огляду на те, що розгляд даної справи відкладався, у зв'язку з нез'явленням представника відповідача у судове засідання та неподанням ним відзиву на позов, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представника відповідача у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Представник позивача у судовому засіданні 30.09.2019 виклав зміст позовних вимог, навів доводи в їх обґрунтування; зауважив, що ним повідомлені суду всі обставини справи, що йому відомі, та надані всі докази, необхідні для прийняття законного, обґрунтованого рішення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У судовому засіданні 30.09.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 11.05.2012 між Департаментом корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради, правонаступником якого (відповідно до пункту 1.1. Положення про департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради) є Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради (далі - орендодавець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Назаренко Анною Олександрівною (далі - орендар, відповідач) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста № 224-ДКП/12 (далі - договір, а.с.16-23), відповідно до пункту 1.1. якого, з метою ефективного використання комунального майна орендодавець на підставі рішення міської ради від 21.03.2007 № 41/11 із змінами та доповненнями передає, а орендар приймає в строкове платне користування комунальне нерухоме майно - нежитлове приміщення (надалі - об'єкт оренди) загальною площею 21,66 кв.м., розміщене за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Дзержинського, 35а вартість якого, згідно з незалежною оцінкою становить 77 800 грн. 00 коп. без ПДВ, що перебуває на балансі Комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради, для використання під розміщення суб'єкту господарювання, що здійснює побутове обслуговування населення (під перукарню). Використання об'єкту оренди не за цільовим призначенням забороняється.
У пунктах 10.1., 10.2. та 10.3. договору сторони визначили, що договір діє з 11.05.2012 до 26.03.2015 включно. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право, за інших рівних умов, на переукладання договору оренди на новий термін. Умови договору оренди на новий строк встановлюється за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо умов договору переважне право відповідача на переукладання договору припиняється. У разі відсутності протягом одного місяця заяви від орендаря про переукладання договору оренди на новий термін після отримання листа від орендодавця про закінчення терміну дії договору, договір оренди вважається припиненим з наслідками, передбаченими пунктом 5.5. договору.
Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.
Як вказує позивач, відповідачем були порушені зобов'язання за договором оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста №224-ДКП/12 від 11.05.2012 в частині повного та своєчасного внесення відповідачем орендної плати за період з 01.08.2018 по 30.06.2019, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у сумі 5 570 грн. 74 коп. У судовому засіданні представником позивача було пояснено, що після закінчення терміну дії договору оренди від 11.05.2012 об'єкт оренди не був повернутий позивачу та відповідач продовжував їм користуватися, але з серпня 2018 року припинив сплату орендної плати, у зв'язку з чим станом на 30.06.2019 у нього утворилась заборгованість в сумі 5 570 грн. 74 коп. Вказане і причиною спору.
Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору № 224-ДКП/12 від 11.05.2012, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі статтями 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтями 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в статті 759 Цивільного кодексу України та статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пунктів 2.2., 2.3. договору орендар вступає у строкове платне користування об'єктом оренди з дати підписання сторонами договору та акта приймання-передачі об'єкта оренди. Передача об'єкта оренди в оренду здійснюється за вартістю згідно з незалежною оцінкою, проведеною станом на 24.04.2012 на підставі акта приймання-передачі об'єкта оренди, підписаного балансоутримувачем, орендодавцем та орендарем.
На виконання вказаних умов договору 11.05.2012 орендодавцем передано, а орендарем прийнято об'єкт оренди - нерухоме майно - нежитлове приміщення, загальною площею 21,66 кв.м., розміщене за адресою: м. Дніпропетровськ, вулиця Дзержинського, 35а, вартість якого, згідно з незалежною оцінкою становить 77 800 грн. 00 коп. без ПДВ, що перебуває на балансі Комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради, в комплекті та у стані, що відповідають істотним умовам договору оренди від 11.05.2012 № 224-ДКП/12, що підтверджується актом приймання-передачі від 11.05.2012 (а.с.24).
Враховуючи положення укладеного договору та приймаючи до уваги підписання сторонами акту від 11.05.2012, суд дійшов висновку про належне виконання орендодавцем обов'язку щодо надання відповідачу в оренду відповідного нежитлового приміщення.
Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
За змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вплачувати орендну плату. Аналогічні положення містяться в пункті 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Відповідно до частини 1, частини 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що орендна плата з урахуванням її індексації є істотною умовою договору оренди.
Частинами 1 та 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" також передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
За приписами пунктів 3.1., 3.2. договору розрахунок орендної плати здійснюється за Методикою розрахунку і порядку використання плати за оренду комунального нерухомого майна, затвердженою міською радою. Розмір орендної плати відповідно до розрахунку орендної плати, що є невід'ємною частиною договору, становить 324 грн. 18 коп. без ПДВ /базова за квітень місяць 2012 року/. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється згідно з чинним законодавством та в повному обсязі спрямовується орендарем на рахунок балансоутримувача. Орендна плата за перший місяць оренди коригується на індекс інфляції, починаючи з травня місяця 2012 року. У платіжному дорученні обов'язково зазначити номер договору оренди, дату укладення та назву орендаря.
Згідно з умовами пункту 3.3. договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендну плату, яку спрямовує:
- 50% від загальної суми орендної плати до загального фонду міського бюджету м.Дніпропетровська на розрахункові рахунку, які відкриті управлінням Державного казначейства за місцем реєстрації орендаря, як платника податків та зборів, в районних податкових інспекціях м. Дніпропетровська, відповідно з кодом бюджетної класифікації 22080401 - у розмірі 162 грн. 09 коп.;
- 50% від загальної суми орендної плати у розмірі 162 грн. 09 коп., на рахунок балансоутримувача об'єкта оренди.
Відповідно до підпункту 2.1. пункту 2 рішення Дніпропетровської міської ради від 13.04.2016 № 29/6 "Про внесення змін до рішень міської ради в частині надходження плати за оренду нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста до міського бюджету" було внесено зміни до затвердженої рішенням міської ради від 29.02.2012 № 8/21 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду комунального нерухомого майна. Зокрема, змінено пропорційний розподіл орендної плати між отримувачами, а саме: якщо балансоутримувачем майна є підприємство, яке належить до комунальної власності територіальної громади міста, - 70% до загального фонду міського бюджету, 30% - балансоутримувачу, незалежно від наслідків господарської діяльності (а.с.35-36).
Згідно з частиною 1 статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Отже, зазначеним рішенням міської ради було змінено рівний пропорційний розподіл орендної плати між балансоутримувачем й орендодавцем, встановлений пунктом 3.3. договору.
При цьому, згідно з пунктом 3.5. договору орендна плата сплачується орендарем щомісяця у термін не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звітним, і не залежить від наслідків господарської діяльності орендаря. Орендна плата сплачується орендарем за весь час фактичного використання об'єкта оренди до дати підписання акта приймання-передачі об'єкта оренди, включно.
Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць (пункт 3.4. договору).
У відповідності до вказаних умов договору, позивачем здійснено розрахунок орендної плати за період користування об'єктом оренди з 01.07.2018 по 30.06.2019, за результатами якого визначено суму орендної плати, яку відповідач зобов'язаний сплатити на користь міського бюджету, у розмірі 5 570 грн. 74 коп. (а.с.27-28).
Судом враховано, що відповідно до статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.
Повернення наймачем предмета договору найма оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Доказів повернення об'єкту оренди за договором оренди від 11.05.2012 до матеріалів справи не долучено. Представником позивача у судовому засіданні 30.09.2019 вказано, що такого повернення не відбулось, відповідний акт за спірним договором сторонами не складався.
При цьому, у пункті 5.2. договору орендар зобов'язався, зокрема, своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату за весь час фактичного використання об'єкта оренди до дати підписання акта приймання-передачі об'єкта оренди, включно.
Враховуючи зміст пункту 2.7. договору, обов'язок щодо складання акта приймання-передачі при поверненні об'єкта з оренди покладається на орендаря.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного.
В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При цьому, враховуючи порядок сплати орендної плати, визначений у пункті 3.5. договору, строк внесення орендної плати за період з 01.08.2018 по 30.06.2019 в сумі 5 570 грн. 74 коп. є таким, що настав.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Матеріалами справи підтверджується, що всупереч умовам договору оренди, а також порушуючи норми діючого законодавства, відповідач свої зобов'язання у повному обсязі не виконав, орендну плату за період з серпня 2018 року по червень 2019 року у встановлений договором строк не сплатив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед міським бюджетом у розмірі 5 570 грн. 74 коп.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказів на підтвердження погашення заборгованості з орендної плати за період з 01.08.2018 по 30.06.2019 в сумі 5 570 грн. 14 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги виконання позивачем своїх обов'язків щодо надання відповідачу в оренду спірного майна, неповернення його відповідачем, а також відсутність з боку відповідача платежів по орендній платі за період з серпня 2018 року по червень 2019 року, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста № 224-ДКП/12 від 11.05.2012, положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 5 570 грн. 74 коп. визнаються судом обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.
При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, у пункті 9.2. договору визначено, що за несвоєчасну сплату суми орендної плати орендар зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від несплаченої суми орендної плати за кожен день прострочення платежу за весь період існуючої заборгованості у співвідношенні, визначеному у пункті 3.2. договору.
Отже, за прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 9.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 16.08.2018 по 30.07.2019 в сумі 704 грн. 17 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди прострочення, арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок пені, долучений позивачем до позовної заяви (а.с.31), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 704 грн. 17 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З приводу вимог позивача про зобов'язання відповідача повернути балансоутримувачу об'єкт оренди, шляхом підписання акту приймання-передачі, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
В даному випадку суд враховує правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 904/7825/17, від 12.06.2018 у справі № 910/15387/17 щодо застосування правових норм в аналогічних правовідносинах, в яких вказано слідуюче.
Згідно з частиною 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Отже, зі змісту вказаної норми можна зробити висновок, що відповідна вимога про припинення дії договору має надійти не пізніше одного місяця до закінчення строку дії договору, проте закон не забороняє орендодавцю вчинити таку дію і у більш ранній строк.
Норма зазначеної статті має диспозитивний характер, оскільки не вказує на те, що відповідна вимога про припинення договору оренди має називатися виключно заявою. Така заява може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у даному випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов'язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та факт її отримання іншою стороною.
Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.
Позивач посилається на те, що ним було направлено відповідачу лист № 8/4-60 від 26.01.2015 "Про припинення дії договору", в якому він повідомляв відповідача про припинення дії спірного договору 26.03.2015 та необхідність надання пакету документів, у випадку бажання відповідача укласти договір на новий термін (а.с.26).
Однак, доказів направлення вказаного листа відповідачу матеріали справи не містять. Більше того, у судовому засіданні 30.09.2019 представником позивача було вказано про відсутність у позивача таких доказів.
Таким чином, позивач не довів належними доказами факт надіслання та отримання відповідачем листа за № 8/4-60 від 26.01.2015 "Про припинення дії договору".
Отже, суд приходить до висновку, що позивач у встановленому законодавством порядку та строки не вчинив дій, які свідчать про його відмову від пролонгації договору оренди, тому цей договір є пролонгованим.
Враховуючи вказане, виходячи з приписів частини 1 статті 763, статті 764 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та враховуючи, що відповідач продовжував користуватися орендованим нерухомим майном після закінчення строку дії договору оренди, і відсутність заяви однієї із сторін про припинення договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну його дії, суд дійшов висновку, що договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста № 224-ДКП/12 від 11.05.2012 вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором
Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про зобов'язання повернути балансоутримувачу, - Комунальному підприємству "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради, комунальне нерухоме майно - нежитлове приміщення, загальною площею 21,66 кв.м., розташоване за адресою: м. Дніпро, вулиця Володимира Вернадського, будинок 35-А, шляхом підписання акту приймання-передачі відповідно до умов договору, оскільки договір оренди № 224-ДКП/12 від 11.05.2012 не є припиненим.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 1 921 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради до Фізичної особи-підприємця Назаренко Анни Олександрівни про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста № 224-ДКП/12 від 11.05.2012 у загальному розмірі 6 274 грн. 91 коп. та зобов'язання повернути орендоване приміщення - задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Назаренко Анни Олександрівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 75; ідентифікаційний код 37454258) 5 570 грн. 74 коп. заборгованості з орендної плати, 704 грн. 17 коп. - пені та 1 921 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні позовних вимог про зобов'язання повернути балансоутримувачу комунальне нерухоме майно - нежитлове приміщення, загальною площею 21,66 кв.м., розташоване за адресою: м. Дніпро , вулиця Володимира Вернадського, будинок 35-А, шляхом підписання акту приймання-передачі - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 30.09.2019.
Суддя Ю.В. Фещенко