02 вересня 2019 року Справа № 160/7110/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколайчук С.В., розглянувши в порядку письмового провадження позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
26 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:
- визнати протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , у зарахуванні періоду роботи з 04.01.1993 по 10.09.1996 на посаді теслі в приватній фірмі «Ренко»;
- зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , періоди роботи з 04.01.1993 по 10.09.1996 на посаді теслі в приватній фірмі «Ренко» до загального страхового стажу;
- призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , пенсію за віком з 19 лютого 2019 року - з дня звернення до відповідача з відповідною заявою.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що останній звернувся до пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за віком, проте, за результатами розгляду звернення позивача повідомлено, що при розрахунку загального стажу не зараховано періоди роботи на приватній фірмі «Ренко», оскільки на печатці підприємства відсутній код ЄДРПОУ. Позивач не погодився з таким висновком пенсійного фонду України, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві. Такі висновки відповідача не можуть бути підставою для виключення періоду роботи з 04.01.1993 по 10.09.1996 з трудового стажу ОСОБА_1 , з чим позивач не погодився та звернувся з даним позовом до суду, позовні вимоги просив задоволити в повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 липня 2019 року відкрито провадження у справі № 160/7110/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа є справою незначної складності та згідно з ст. ст. 257, 263 КАС України розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Частиною другою статті 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно з приписами ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалося.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 липня 2019 року від відповідача було витребувано належним чином завірену копію пенсійної справи та запропоновано у разі невизнання позову протягом 15 днів з моменту отримання ухвали суду надати відзив на позовну заяву.
14 серпня 2019 року на виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 липня 2019 року на адресу суду надійшла належним чином завірена копія пенсійної справи ОСОБА_1 та відзив на позовну заяву.
В наданому до суду відзиві відповідачем зазначено, що з 01.04.1996 року підприємства всіх форм повинні в своїй діяльності використовувати ідентифікаційні коди з Єдиного державного реєстру підприємства та організацій України. При зверненні із заявою від 19.02.2019 року позивач не надав будь-які додаткові документи на підтвердження роботи на підприємстві приватна фірма «Ренко» з 04.01.1993 по 10.09.1996.
У задоволенні позову просив відмовити в повному обсязі.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 19.02.2019 звернувся до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком.
19.03.2019 № 045650003021 листом повідомлено позивача, що згідно наданих документів загальний страховий стаж позивача складає 22 роки 2 місяці та 2 дні, у зв'язку з чим у призначені пенсії відмовлено.
14.05.2019 року позивач повторно звернувся до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, за результатами розгляду якого 27.05.2019 року № 3707/х-09 позивачу надано відповідь, що період роботи з 04.01.1993 по 10.09.1996 на підприємстві приватна фірма «Ренко» не зараховано до стажу позивача, оскільки запис про звільнення завірено печаткою підприємства, на якій відсутній код ЄДРПОУ.
Позивач не погодився з діями відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком, що і стало предметом даного позову.
Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі, з таких міркувань.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відповідно до 18 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь-якими обставинами, включаючи наявність інших доходів.
Право на пенсію за віком мають, зокрема, чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років (ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
Згідно з ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року (далі - Порядок № 637) передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5).
Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Судом встановлено, що у трудовій книжці (БТ-І 1463612) містяться записи на підтвердження оскаржуваного періоду роботи позивача, а саме:
- 05.01.1993 року прийнято на приватне фірму «Ренко» теслею, запис у графі 25;
- 10.09.1996 року звільнено за власним бажанням, запис у графі 26.
Як вбачається з копії трудової книжки (БТ-І 1463612), записи № 25 та № 26 зроблені чітко, закріплені печаткою приватною фірмою «Ренко» та не містять виправлень.
Стосовно посилань відповідача про відсутність код ЄДРПОУ на печатці приватної фірми «Ренко» суд зазначає наступне.
Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, на момент вчинення запису у трудову книжку позивача 01.01.1993р., регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 р. №162, зі змінами.
В подальшому, вказана Інструкція не застосовується у зв'язку із прийняттям нової Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року за № 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі - Інструкція), яка діє на час вирішення справи по суті.
Згідно з вимогами положень цієї Інструкції, які співпадають вимогам попередньої Інструкції, вбачається наступне:
- п.2.3. Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
- п.2.4. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць - двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р.. у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
- п.2.5. З кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці (типова відомча форма N П-2, затверджена наказом Мінстату України від 27 жовтня 1995 р. N 277), в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша).
- 2.6. У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
- п.2.8. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом. держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
- п.2.9. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та ін. мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.
Таким чином, відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберіганні і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.
Крім того, згідно з частиною 1 статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.
Суд також зазначає, що відсутність коду ЄДРПОУ на печатці приватної фірми «Ренко» є відповідальністю керівництва підприємства, а не працівника, а відповідачем не зазначено достатніх підстав та доказів невизнання періоду роботи позивача на приватній фірмі «Ренко», що свідчить про упередженість відповідача під час вирішення питання наявності у позивача достатнього страхового стажу для призначення пенсії за віком.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Аналізуючи оскаржуване рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо .При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Отже, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Таким чином, за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних(надуманих) підстав.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що відповідач, відмовляючи позивачу в нарахуванні та виплаті пенсії, діяв не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому дії відповідача щодо відмови ОСОБА_1 періоду роботи на приватній фірмі «Ренко» на посаді теслі є протиправними.
Стосовно позовної вимоги позивача в частині зобов'язання головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , періоди роботи з 04.01.1993р. по 10.09.1996р. на посаді теслі в приватній фірмі «Ренко» до загального страхового стажу, суд зазначає, що ця позовна вимога підлягає частковому задоволенню, оскільки згідно з записами трудової книжки період роботи позивача на приватній фірмі «Ренко» на посаді тесла становить з 05.01.1993р. по 10.09.1996 р., а не з 04.01.1993р., як просить позивач.
При розгляді позовної вимоги позивача про призначення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , пенсії за віком з 19.02.2019 року - з дня звернення до відповідача з відповідною заявою суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.
Тому, виключно до компетенції Пенсійного фонду відноситься призначення пенсії, позаяк суд не може своїм рішенням втручатись в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень стосовно прийняття ним рішень.
З огляду на вищезазначене, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, та з урахуванням положень ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з врахуванням позиції суду, викладеної у рішенні.
Відтак, суд зробив висновок, що даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 768, 40 грн., що документально підтверджується квитанцією № 0.0.1420946795.1.
Враховуючи задоволення основної позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), суд вважає за можливе присудити всі здійснені позивачем документально підтверджених судових витрат з головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, а саме, судового збору у розмірі 768,40 грн.
Керуючись ст.ст. 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задоволити частково.
Визнати протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , у зарахуванні періоду роботи з 05.01.1993р. по 10.09.1996р. на посаді теслі в приватній фірмі «Ренко».
Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , періоди роботи з 05.01.1993р. по 10.09.1996р. на посаді теслі в приватній фірмі «Ренко» до загального страхового стажу.
Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , про призначення пенсії за віком з врахуванням позиції суду у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 768,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук