30 серпня 2019 року Справа № 160/7024/19
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кучма К.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У липні 2019 року позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить: визнати протиправними дії Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області щодо припинення їй пенсійних виплат у період з 01.10.2017 року по 30.09.2018 року; зобов'язати відповідача виплатити їй заборгованість з виплати пенсії за період з 01.10.2017 року по 30.09.2018 року у розмірі 19170,36 грн.; та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй з 01.10.2017 року по 30.09.2018 року компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вона є внутрішньо переміщеною особою. 01.10.2017 р. відповідачем було зупинено виплату пенсії. У зв'язку з чим, 23.08.2018 р. вона звернулася на Урядову гарячу лінію, з питання взяття на облік та виплати пенсії. Своїм листом від 31.08.2018 р. № Р13817-18/УКУ «Про розгляд звернень» відповідач повідомив, що ним нараховано борг на її користь, у зв'язку з поновленням виплати пенсії у сумі 19 170,36 грн., за період з 01.10.2017 р. по 30.09.2018 р. Також, відповідач зазначив, що зазначений борг, який обліковується в Пенсійному фонді України буде виплачено за умови прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку. Позивач вважає дії відповідача щодо припинення виплати їй пенсії протиправними, а тому вона звернулася до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Ухвалою суду від 31.07.2019 року було відкрито провадження по даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На виконання вимог ухвали суду 22.08.2019 року відповідачем було подано відзив на позов, в якому зазначено, що позивач змінила місце фактичного проживання та виїхала до м.Дніпро, де була взята на облік - як внутрішньо переміщена особа. На підставі електронної пенсійної справи, що надійшла 29.08.2018 року, листа (протоколу) від 11.05.2018 р. за № 54 з Управління соціального захисту населення Новокодацької районної у місті Дніпрі ради та макету пенсійної справи, позивачу поновлено виплату пенсії з 01.10.2017 року. Відповідач зазначає, що нарахований борг у розмірі 19 170,36 грн. за період з 01.10.2017 року по 30.09.2018 року, обліковується в Пенсійному фонді України, та буде виплачуватися на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Зважаючи на викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Керуючись приписами ст.263 КАС України, суд ухвалив розглянути адміністративну справу без повідомлення учасників справи, у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, дослідивши письмові докази, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 16.09.2007 року, що підтверджується її пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 .
Судом також встановлено, що позивач змінила місце фактичного проживання та виїхала до м.Дніпро, Красногвардійського району, де була взята на облік як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою від 02.04.2018 року № 0000505358.
В жовтні 2017 року відповідач припинив виплату пенсії позивачу. 23.08.2019 року позивач звернулася на Урядову гарячу лінію, з питання взяття на облік та виплати їй пенсії.
Своїм листом від 31.08.2018 р. № Р13817-18/УКУ, відповідач зазначив, що на підставі електронної пенсійної справи, що надійшла 29.08.2018 року, листа (протоколу) від 11.05.2018 р. за № 54 з Управління соціального захисту населення Новокодацької районної у місті Дніпрі ради та макету пенсійної справи, позивачу поновлено виплату пенсії з 01.10.2017 року. Пенсія нарахована на основну відомість жовтня місяця 2018 року. Дата виплати - 16 число. Нарахований борг, у зв'язку з поновленням виплати пенсії, у сумі 19 170,36 грн., за період з 01.10.2017 року по 30.09.2018 року, який обліковується в Пенсійному фонді України, буде виплачено за умови прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку.
Правомірність та обґрунтованість дій відповідача, щодо припинення виплати позивачу пенсійних виплат, є предметом спору, який передано на розгляд суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно із ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (у редакції протоколів №11 та №14 (04 листопада 1950 року)) визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон №1058-IV.
Частиною 3 ст.4 Закону №1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Питання виплати пенсій врегульовані ст.47 Закону №1058-IV, за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до ч.1 ст.49 Закону №1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
У справі відсутні письмові докази на підтвердження наявності підстав щодо припинення позивачу виплати пенсії.
Суд звертає увагу на пріоритетність застосування вимоги ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а тому доводи відповідача щодо необхідності застосування норм Постанов Кабінету Міністрів є безпідставними.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.2 Закону України від 11.12.2003 року №1382-ІV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Строк дії довідки про взяття особи на облік як внутрішньо переміщеної особи необмежений, нарахування і виплата пенсії особі, яка вимушено залежить від певних обставин, не може бути залежними від дії цієї довідки, оскільки право на пенсію гарантовано Конституцією України та є єдиним засобом до існування пенсіонера.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верхового Суду від 18.10.2018 року по справі №426/8347/17.
Згідно із ст.1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 р. №1706-VІІ (далі - Закон №1706-VІІ), внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до ст.2 Закону №1706-VІІ, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно із ч.ч.2, 3 ст.7 Закону №1706-VІІ, Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (з наступними змінами та доповненнями) передбачено, що припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року за №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року за №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" визначено, що з наступними змінами та доповненнями, комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворені районними, районними у мм.Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад, приймають рішення про відновлення або про відмову у відновленні соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, довідки яких недійсні на дату набрання чинності цією постановою, відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого цією постановою, за умови отримання внутрішньо переміщеною особою нової довідки відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року за №509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб".
Згідно з п.15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року за №365, з наступними змінами та доповненнями, орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, суд не погоджується з діями відповідача щодо невиплати нарахованих пенсійних виплат позивачу за період з 01.10.2017 року по 30.09.2018 року включно.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за №1058-IV, з наступними змінами та доповненнями.
Відповідно до ч.1 ст.7 даного Закону, загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами, зокрема законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом, та обов'язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов'язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом.
Пунктом 9 ч.1 ст.16 цього ж Закону передбачено, що застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом.
З аналізу вищенаведених норм суд доходить висновку, що порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому, відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Тому, суд вважає, що відмовляючи позивачу у виплаті нарахованої пенсії, за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії.
При цьому, право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Відповідно до п.п.3, 8 ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що дії відповідача щодо не виплати пенсії позивачу за періоди з 01.10.2017 року по 30.09.2018 року є протиправними, оскільки не відповідають зазначеним критеріям правомірності.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, з метою захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача виплатити позивачу заборгованість по пенсії з 01.10.2017 року по 30.09.2018 року у сумі 19 170,36 грн.
Разом з тим, питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 (далі - Порядок № 159).
Згідно із ст.1, 2 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Із наведеного видно, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно з п.2 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону №2050-ІІІ та Порядком компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії), тому суд вважає за можливе зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини пенсії, у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з 01.10.2017 року по 30.09.2018 року, в порядку, передбаченому Порядком №159.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 22.11.2018 року у справі №522/1404/17.
Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.242 КАС України, судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, суд вважає за можливе задовольнити даний позов повністю, з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно із ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду, тому судовий збір у сумі 768,40 грн. підлягає поверненню позивачу.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 205, 241-246, 250, 263, КАС України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення пенсійних виплат ОСОБА_1 у період з 01.10.2017 року по 30.09.2018 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії за період з 01.10.2017 року по 30.09.2018 року у розмірі 19 170,36 грн.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , з 01.10.2017 року по 30.09.2018 року, компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 768,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційної-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Суддя К.С. Кучма