27 вересня 2019 року ЛуцькСправа № 140/1992/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Смокович В.І., розглянувши за правилами спрощеного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась із позовом до Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання протиправним і скасування рішення № 48 від 26 грудня 2018 року про відмову у зарахуванні до страхового стажу для призначення їй пенсії за віком та про відмову у призначенні цієї пенсії; зобов'язання зарахувати до страхового стажу періодів роботи із 06 лютого 1989 року по 01 травня 1989 року у Художньо-виробничій майстерні Художнього фонду України на посаді інженера-кошторисника, із 27 жовтня 1989 року по 01 травня 1990 року у Спеціалізованому будівельно-монтажному поїзді «Укрспецстрой» на посаді інженера, із 04 травня 1990 року по 01 липня 1992 року у кооперативі «Прогрес-1» при Рожищенській фабриці «Динамо» на посадах комірника, головного бухгалтера, з 01 жовтня 1992 року по 31 грудня 1989 року у Товаристві з обмеженою відповідальністю ВКФ «Захід ЛТД» на посаді головного бухгалтера та призначити пенсію із часу звернення - 27 вересня 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що при зверненні до пенсійного органу, у зв'язку із викраденням її трудової книжки, свій трудовий стаж вона підтвердила відповідними довідками. Відсутність на печатках юридичних осіб ідентифікаційного номера юридичної особи не може бути підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи до страхового стажу. Окремі періоди роботи не зараховано до страхового стажу без зазначення причин. Позивач зазначила, що відповідач не вчинив жодних дій для підтвердження необхідного стажу позивача, при цьому, такий обов'язок чинним законодавством покладено саме на нього.
У відзиві на позов № 11650/06-31 від 01 серпня 2019 року відповідач його вимог не визнав (арк. спр. 53-55). Вказав, що у зв'язку із ненаданням ОСОБА_1 трудової книжки, страховий стаж було обчислено на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку, довідок, диплому про навчання. За матеріалами пенсійної справи страховий стаж заявниці складав 12 років 10 місяців 04 дні, що було недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зв'язку із відсутністю необхідного 25-річного страхового стажу. Однак, 13 лютого 2019 року у зв'язку із надання позивачем до матеріалів пенсійної справи витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб, спеціалістами Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду до страхового стажу зараховано періоди роботи з 01 лютого 1984 року по 25 лютого 1986 року, з 19 травня 1987 року по 24 квітня 1989 року та період догляду за дитиною з 26 лютого 1986 року по 18 травня 1987 року. З огляду на таке зарахування, страховий стаж заявниці складає 18 років 28 днів.
Водночас, для зарахування до страхового стажу періодів згідно із довідкою №1 від 10 червня 2018 року про роботу в кооперативі «Прогрес-1» із 04 травня 1990 року по 01 липня 1992 року та довідкою № 5 від 27 червня 2018 року про роботу у ТзОВ ВКФ „Захід ЛТД" з 01 жовтня 1992 по 31 грудня 1998 року, на переконання відповідача, немає підстав, оскільки згадані документи завірені печатками установ, які не містять ідентифікаційного коду підприємства.
Керуючись наведеним, відповідач просить у задоволенні позову відмовити.
У відповіді на відзив від 08 серпня 2019 року (арк. спр. 58) ОСОБА_1 повторно просила позовні вимоги задовольнити, посилаючись на аналогічні обставини.
Ухвалою від 15 липня 2019 року (арк. спр. 1) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справ, розгляд якої постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Ухвалою суду від 27 вересня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі у частині позовних вимог.
Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області із заявою від 27 вересня 2018 року про призначення їй пенсії за віком. Для підтвердження страхового стажу до заяви додала довідки № 19-22/01-3/116 від 04 травня 2018 року, № 19-22/01-3/64 від 16 лютого 2006 року, № 01-18/395 від 10 квітня 2018 року, № 3 від 29 березня 2018 року, № 5 від 27 червня 2018 року, копію свідоцтва про народження дитини № НОМЕР_1 , витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00021098921.
При цьому, трудову книжку ОСОБА_1 . втрачено. Як убачається із довідки Луцького міського відділу УМВС України у Волинській області № 11-1560-03 від 08 листопада 2004 року (арк. спр. 9), за фактом викрадення трудової книжки ОСОБА_1 порушено кримінальну справу № 11-1560-03.
Таким чином, у зв'язку із втратою трудової книжки, страховий стаж заявниці можливо підтвердити даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, довідками, дипломами про навчання.
Рішенням № 48 від 26 грудня 2018 року на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного загального страхового стажу.
Так, згідно із наданими документами до страхового стажу ОСОБА_1 не було зараховано догляд за дитиною до трьох років та періоди роботи з 01 лютого 1984 року по 25 лютого 1986 року, із 25 лютого 1986 року по 26 травня 1986 року та із 19 травня 1987 року по 24 квітня 1989 року у зв'язку із розбіжностями у прізвищі, зазначеному у довідках №03-117 від 15 лютого 2009 року, № Р-12 від 04 липня 2008 року та № 7 від 20 грудня 2017 року та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища.
Також у вказаному рішенні зазначено, що є недостатніми надані документи для зарахування до страхового стажу періодів роботи із 04 травня 1990 року по 01 липня 1992 року, із 01 жовтня 1992 року по 31 грудня 1998 року. Водночас, не конкретизовано підстав для такого висновку. Як убачається уже із відзиву на позов, таке незарахування зумовлене тим, що довідки підприємств про підтвердження перебування позивачки у трудових відносинах з останніми не містять ідентифікаційного номера юридичної особи.
Із вказаного рішення також установлено, що на момент його прийняття, за висновками відповідача, страховий стаж позивачки становив 12 років 10 місяців 04 дні (арк. спр. 10).
Однак, у зв'язку із наданням ОСОБА_1 пенсійному органу додаткових документів, 13 лютого 2019 року Луцьким об'єднаним управлінням Пенсійного фонду до страхового стажу заявниці зараховано періоди роботи з 01 лютого 1984 року по 25 лютого 1986 року, із 19 травня 1987 року по 24 квітня 1989 року та період догляду за дитиною з 26 лютого 1986 року по 18 травня 1987 року, що стверджується витягом із Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України від 28 березня 2019 року (арк. спр. 56).
Таким чином, відповідно до інформації, що міститься у спеціалізованій програмі пенсійного органу, станом на день розгляду даної справи, страховий стаж заявниці складає 18 років 0 місяців 28 днів. Вказана обставина визнана відповідачем у відзиві на позов та підтверджена достатніми належними доказами.
Позивач, непогоджуючись із рішенням пенсійного органу, оскаржив його у судовому порядку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Приписами статті 62 Закону України визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до положень статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно із пунктами 1, 3 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (пункт 20 вказаного Порядку).
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Як убачається із витягу із ІКІС ПФУ від 28 березня 2019 року, страховий стаж позивачки становить 18 років 0 місяців 28 днів, визнається та не є спірним. При цьому, вказаний строк охоплює період роботи ОСОБА_1 із 06 лютого 1989 року по 24 квітня 1989 року, який вона просить зарахувати до страхового стажу.
У зв'язку із безпідставністю вказаної позовної вимоги, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у частині зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи із 06 лютого 1989 року по 24 квітня 1989 року.
Щодо решти позовних вимог суд зазначає наступне.
Період трудового стажу із 27 жовтня 1989 року по 01 травня 1990 року (06 місяців 03 дні) у ПСМО «Укрстрой» на посаді інженера відповідач не врахував до страхового стажу позивача. При цьому, підстави такого неврахування не знайшли свого відображення в оскарженому рішенні, не надано відповідних пояснень і у відзиві на позов.
Періоди із 04 травня 1990 року по 01 липня 1992 року у кооперативі «Прогрес-1» при Рожищенській фабриці «Динамо» на посадах комірника, головного бухгалтера, з 01 жовтня 1992 року по 31 грудня 1989 року у Товаристві з обмеженою відповідальністю ВКФ «Захід» на посаді головного бухгалтера відповідачем не враховано для визначення права для призначення пенсії за віком, оскільки довідки на підтвердження трудового стажу засвідчено печаткою підприємства, яка не містить ідентифікаційного коду підприємства.
Із дослідженої судом довідки від 21 листопада 2018 року (арк. спр. 36) судом установлено, що ОСОБА_1 , 1960 року народження, із 27 жовтня 1989 року по 30 грудня 1990 року дійсно працювала інженером ОТиЗ «Укрспецстрой» ПСМО «Укрстрой» в подальшому - АООТ «Укршин» на відновлювальних роботах після землетрусу у м. Кіровакан (сучасний - Ванадзор) Республіки Вірменія. Відповідно до довідки про заробітну плату для нарахування пенсії від 21 листопада 2018 року (арк. спр. 35) ОСОБА_1 із жовтня 1989 року по грудень 1990 року отримувала заробітну плату, із якої було сплачено усі передбачені страхові внески відповідно до чинного законодавства; довідка видана на підставі особових рахунків за 1989 - 1990 роки.
Довідкою від 21 листопада 2018 року (арк. спр. 34) стверджується, що із грудня 1990 року ПСМО «Укрстрой» неодноразово реорганізовувалось, із 10 липня 1996 року перетворене у АООТ «Укршин» (м. Ванадзор, Республіка Вірменія).
Таким чином, АООТ «Укршин» не ліквідоване та не припинило свого існування. Відповідач у встановленому порядку до вказаного підприємства для перевірки даних зазначених у довідках від 21 листопада 2018 року не звертався (доказів перевірки даних, зазначених у довідках відповідачем не надано, причин не зарахування періоду роботи із 17 жовтня 1989 року по 01 травня 1990 року до страхового стужу позивачки не вказано).
Враховуючи викладене, керуючись межами позовних вимог, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно відмовив позивачці у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи із 17 жовтня 1989 року по 01 травня 1990 року на підставі довідок від 21 листопада 2018 року, не перевіривши належним чином дані, зазначені у них.
Відповідно до довідки № 1 від 10 червня 2018 року, протоколу № 6 від 04 травня 1990 року, протоколу № 10 від 20 серпня 1990 року, протоколу № 6 від 21 червня 1992 року, довідки про заробітну плату для обчислення пенсії від 10 червня 2018 року (арк. спр. 37-42) ОСОБА_1 із 04 травня 1990 року по 01 липня 1992 року працювала на посадах комірник, головний бухгалтер у кооперативі «Прогрес-1», отримувала заробітну плату із якої було сплачено страхові внески (довідка про заробітну плату для обчислення пенсії від 10 червня 2018 року видана на підставі відомостей про нарахування заробітної плати за 1990-1992 роки).
Довідкою № 5 від 27 червня 2018 року, наказом № І/в від 29 вересня 1992 року, наказом № 7 від 30 грудня 1998 року, довідкою про заробітну плату для обчислення пенсії від 27 червня 2018 року (виданою на підставі особового рахунку по розрахунку зарплати) стверджується, що ОСОБА_1 із 01 жовтня 1992 року по 31 грудня 1998 року працювала головним бухгалтером ВКФ «Захід ЛТД», отримувала заробітну плату із якої сплачено страхові внески (арк. спр. 43-47).
Ураховуючи викладене, суд уважає, що позивачем ужито всіх можливих заходів для документального підтвердження наявності трудового стажу для призначенні пенсії, а відсутність коду підприємства на печатках підприємства у довідках жодним чином не спростовує факту роботи позивача на підприємствах, достовірності зазначеної у них інформації у спірний період та не може позбавити позивача конституційного права на соціальний захист, оскільки невідповідність печатки установленим законодавством вимогам може ставитись у провину лише підприємству та його посадовим особам.
Суд також ураховує ту обставину, що відповідач не надав суду доказів вжиття заходів для отримання додаткової інформації, уточнюючих довідок, пояснень від підприємств (посадових осіб), на яких працювала позивач, адже відповідач в межах своєї компетенції має право самостійно звертатися до органів державної влади та підприємств з метою перевірки даних про стаж та умови роботи, пропонувати заявнику надати самостійно докази на підтвердження наявності необхідного стажу роботи.
Водночас, необхідно зазначити, що позитивним обов'язком держави в цілому та її державних органів, в тому числі Пенсійного фонду України, є забезпечення можливості збереження на підприємствах первинних документів про роботу працівників від яких залежить виникнення і реалізації майнових прав громадянин при призначені пенсії. Не витребування вичерпної інформації органами пенсійного фонду і невиконання своїх гарантійних функції державою, незалежно від надзвичайності підстав та як наслідок обмеження громадянам в реалізації та підтвердженні прав на пенсійне забезпечення, не повинно нівелювати або обмежувати конституційні права позивача.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Таким чином, відмова відповідача у зарахуванні періодів роботи позивача для призначення пенсії із 27 жовтня 1989 року по 01 травня 1990 року, із 04 травня 1990 року по 01 липня 1992 року, із 01 жовтня 1992 року по 31 грудня 1998 року є неправомірною.
Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим Кодексом адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Суд, із урахуванням того, що вирішення питання про призначення пенсії належить до повноважень органів Пенсійного фонду України, вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушеного права є саме визнання протиправним та скасування рішення № 48 від 26 грудня 2018 року, яким не зараховано до страхового стажу позивачки періодів роботи із 27 жовтня 1989 року по 01 травня 1990 року, із 04 травня 1990 року по 01 липня 1992 року, із 01 жовтня 1992 року по 31 грудня 1998 року та відмовлено у призначенні пенсії за віком, зобов'язання відповідача зарахувати вказані періоди роботи позивачки до страхового стажу та зобов'язання відповідача повторно розглянути питання призначення пенсії ОСОБА_1 , оскільки відмова у призначенні пенсії ґрунтувалась на недостатності необхідного 25-річного трудового стажу у зв'язку із незарахуванням певних періодів роботи позивача до такого стажу, правомірність чого перевірялась судом.
Згідно із частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернулася позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідивши наявні у справі докази, а також проаналізувавши наведені вище законодавчі норми, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить із того, що часткове задоволення позовних вимог зумовлене обрання судом ефективного способу захисту порушених прав, свобод та інтересів позивача протиправними діями/рішення відповідача. Отже, на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області необхідно стягнути судовий збір у сумі 768 грн 40 коп., який сплачений відповідно до квитанції від 25 червня 2019 року (арк. спр. 2).
Керуючись статтями 139, 243, 245, 246, 255, 263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області (43005, Волинська область, місто Луцьк, проспект Р.Грушевського, 1, ідентифікаційний код юридичної особи 40370530) про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати рішення Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області № 48 від 26 грудня 2018 року, яким відмовлено у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи та відмовлено у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Луцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи із 27 жовтня 1989 року по 01 травня 1990 року, із 04 травня 1990 року по 01 липня 1992 року, із 01 жовтня 1992 року по 31 грудня 1998 року та повторно розглянути питання про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 із 27 вересня 2018 року із урахуванням вказаних періодів роботи та періодів роботи, які не є спірними.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 768 грн 40 коп. (сімсот шістдесят вісім грн 40 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя В.І. Смокович
Повне судове рішення складене 27 вересня 2019 року.