27 вересня 2019 р. Справа № 120/2381/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в м. Вінниці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску, зобов'язання вчинити дії,
24.07.2019 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області, в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо взяття 21.08.2018 позивача на облік платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як самозайняту особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, та зобов'язати відповідача зняти позивача з такого обліку;
- визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску № Ф-10582-17 від 21.05.2019 в сумі 3105,11 грн.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач з 28.05.2013 перебуває на податковому обліку як фізична особа-підприємець 3 групи, вид діяльності: КВЕД 69.10 "Діяльність у сфері права", та є платником єдиного соціального внеску. Всі податки та збори позивач сплачує своєчасно та у визначеному законом розмірі. Однак відповідач самовільно взяв позивача на облік як особу, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та починаючи з 21.08.2019 почав нараховувати йому єдиний соціальний внесок ще й за ознакою незалежної професійної діяльності. Як наслідок, у позивача утворилася заборгованість (недоїмка) зі сплати цього внеску, у зв'язку з чим відповідач оформив спірну вимогу. Не погодившись із вимогою відповідача про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску, позивач подав скаргу до ДФС України про її скасування. Рішенням № 30268/6/99-99-11-05-02-25 від 03.07.2019 скаргу позивача залишено без задоволення. Позивач вказує на те, що податкове законодавство не передбачає можливість взяття фізичної особи на облік як такої, яка здійснює незалежну професійну діяльність, якщо особа вже є фізичною особою-підприємцем. Отже, законодавець виключає можливість подвійного взяття на облік одного й того ж платника. Відтак позивач вважає протиправними рішення та дії відповідача, а тому за захистом своїх прав та законних інтересів звертається до суду.
Ухвалою суду від 29.07.2019 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
20.08.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Як зазначає відповідач, згідно з реєстраційними даними АІС "Податковий блок" позивач зареєстрований фізичною особою-підприємцем та з 21.08.2018 має ознаку незалежної професійної діяльності. Відповідач вказує на те, що згідно з вимогами ч. 4 п. 6.7 розділу ІV Порядку обліку платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588, якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючому органі як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Відтак, окрім нарахування єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю, позивачу також нараховано єдиний внесок за ознакою незалежної професійної діяльності. Станом на 30.04.2019 по інтегрованій картці за позивачем рахувалася недоїмка в сумі 3105,11 грн, що виникла внаслідок несплати поточних нарахувань. У зв'язку з цим сформовано та надіслано на адресу позивача вимогу за № Ф-10582-17 від 21.05.2019. Свої дії відповідач вважає правомірними, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою суду від 03.09.2019 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Крім того, ухвалою суду від 03.09.2019 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд доходить висновку, що позов належить задовольнити з огляду на таке.
Встановлено, що 28.05.2013 позивач зареєстрований виконавчим комітетом Вінницької міської ради як фізична особа-підприємець та 29.05.2013 взятий на податковий облік за № 02281388621.
Позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку третьої групи зі ставкою 5%, що підтверджується витягом з реєстру платників єдиного податку від 28.05.2013 № 2174000000004744 (КВЕД: 69.10 "Діяльність у сфері права").
21.05.2019 відповідач оформив вимогу за № Ф-10582 про сплату позивачем боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску в сумі 3105,11 грн. (станом на 30.04.2019).
Не погодившись з такою вимогою, позивач 31.05.2019 подав скаргу до Державної фіскальної служби України. Рішенням Державної фіскальної служби України № 30268/6/99-99-11-05-02-25 від 03.07.2019 скаргу позивача залишено без задоволення, а вимогу відповідача від 21.05.209 № Ф-10582-17 - без змін.
Позивач вважає, що внаслідок неправомірних дій відповідача має місце подвійне нарахування єдиного внеску, а тому звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходить з таких мотивів.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України, незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою-підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Відповідно до п. 65.1 ст. 65 14 ПК України взяття на облік фізичних осіб-підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".
Водночас згідно з п. 65.2 ст. 65 ПК України облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.
Контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа (пп. 65.4.4 п. 65.4 ст. 65 ПК України).
Таким чином, податкове законодавство виключає можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.
Крім того, факт наявності в особи статусу фізичної особи-підприємця сам по собі виключає можливість її взяття на облік в податкових органах як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність.
Відповідно до пунктів 178.1, 178.2 статті 178 ПК України особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що діяльність адвоката підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 ПК України, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.
Щодо питання обліку та сплати єдиного внеску, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
В силу вимог пунктів 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Отже, законодавець розмежовує фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. При цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом № 2464-VI не передбачений.
Згідно з ч. 3 ст. 5 Закону № 2464-VI взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 116.
Суд зауважує, що оскільки позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець згідно з Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", до нього не можуть застосовуватись положення ч. 3 ст. 5 Закону № 2464-VI. Зазначені висновки суду підтверджуються також положеннями п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI, відповідно до яких єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пп. 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 , перебуваючи на податковому обліку як підприємець-фізична особа на спрощеній системі оподаткування, повинен перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, вести єдиний податковий облік та сплату податків саме як фізична особа-підприємець 3 групи єдиного податку із зареєстрованим видом діяльності.
Крім того, суд зауважує, що відповідно до приписів ст. 4, п. 56.21 ст. 56 ПК України одним з принципів податкового законодавства України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.
Такий підхід національного законодавства також узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини (справа "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції", рішення від 23 липня 2002 року, п. 110). Зокрема Суд зазначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 КАС України при вирішенні суд справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06)).
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення (рішення від 23.11.2000 у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004).
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що дії контролюючого органу щодо нарахування позивачу єдиного соціального внеску за ознакою незалежної професійної діяльності є протиправними, порушують його майнові права та інтереси і зумовлюють ситуацію, при якій платник податків двічі сплачує один і той самий збір, що є незаконним.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 2464-VI облік осіб, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (ч. 2 ст. 5 Закону № 2464-VI).
Так, у відповідності до ст. 5 Закону № 2464-VI та інших нормативно-правових актів розроблено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 03.12.2014 за № 1553/26330 (далі - Порядок № 1162).
Цим Порядком визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у територіальних органах Державної фіскальної служби України, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску (пункт 2 розділу І Порядку № 1162).
Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах, зокрема, 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI (пункт 3 розділу І Порядку № 1162).
Дані про взяття на облік платників єдиного внеску в порядку інформаційної взаємодії передаються державному реєстратору в день взяття їх на облік за місцезнаходженням чи місцем проживання із зазначенням: дати взяття на облік, найменування та коду за ЄДРПОУ контролюючого органу, в якому такого платника взято на облік, реєстраційного номера платника єдиного внеску (пункт 3 розділу ІІ Порядку № 1162).
Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб-підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам-підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (далі - Закон № 755-IV) (пункт 4 розділу ІІ Порядку № 1162).
Судом встановлено, що у зв'язку з реєстрацією фізичною особою-підприємцем, 29.05.2013 позивач взятий на облік як платник єдиного внеску, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Розділом ІІІ Порядку № 1162 встановлено порядок взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755-IV.
Зокрема, відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку № 1162 взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755-IV, здійснюється контролюючим органом за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку.
Платники єдиного внеску, зазначені в пункті 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (пункт 2 розділу ІІІ Порядку № 1162).
Згідно з пунктом 3 розділу ІІІ Порядку № 1162 платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755-IV, контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою № 2-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку.
Аналіз зазначених вище положень Порядку № 1162 свідчить про те, що взяття контролюючим органом на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється виключно за заявою такої особи за формою № 1-ЄСВ. Взяття на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, контролюючим органом за власною ініціативою шляхом встановлення "ознаки незалежної професійної діяльності" Порядок № 1162 не передбачає.
Водночас судом встановлено, що позивач не подавав до податкового органу заяви про взяття його на облік як самозайнятої особи, оскільки на той час він перебував на податковому обліку як фізична особа-підприємець.
За цих обставин суд доходить висновку, що відповідач неправомірно та всупереч визначеному законодавством порядку з власної ініціативи 21.08.2018 взяв позивача на облік як самозайняту особу, яка провадить незалежну професійну діяльність.
Відтак позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо взяття 21.08.2018 позивача на облік платником єдиного внеску - самозайнятої особи, яка проводить незалежну професійну діяльність, на переконання суду, є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Оцінюючи позовні вимоги про зобов'язання відповідача зняти позивача з такого обліку, суд враховує, що відповідповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У багатьох рішеннях Європейський суд дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі "Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини").
В пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).
Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:
- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 6 вересня 2005 року у справі "Гурепка проти України", п. 59);
- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі "Кудла проти Польщі", п. 158; рішення від 16 серпня 2013 року у справі "Гарнага проти України", п. 29).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.
Відтак, оскільки відповідач за відсутності законних підстав взяв позивача на облік як самозайняту особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, суд доходить висновку, про необхідність врахування положень статті 13 Конвенції з метою захисту прав позивача, гарантованих статтею 6 Конвенції та статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції.
При цьому суд враховує, що інакше судовий захист не буде вважатися повним та ефективним, а позивачу далі протиправно нараховуватиметься єдиний внесок як самозайнятій особі, яка провадить незалежну професійну діяльність.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши доводи сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що у спірний правовідносинах Головне управління ДФС у Вінницькій області діяло не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України, тобто неправомірно. Відтак позов належить задовольнити повністю.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, у зв'язку з повним задоволенням позову, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 1536,80 грн належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним дії Головного управління ДФС у Вінницькій області щодо взяття 21.08.2018 ОСОБА_1 на облік як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - самозайняту особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, та зобов'язати Головне управління ДФС у Вінницькій області зняти ОСОБА_1 з обліку як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - самозайняту особу, яка провадить незалежну професійну діяльність.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області від 21 травня 2019 року № Ф-10582-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхуванняна в сумі 3105,11 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1536,80 грн (одна тисяча п'ятсот тридцять шість гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39402165, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );
2) відповідач: Головне управління ДФС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39402165, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100).
Повне судове рішення складено 27.09.2019.
Суддя Сало Павло Ігорович