Справа № 463/6493/18
Провадження № 2/463/591/19
18 вересня 2019 року Личаківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді Леньо С. І.
з участю секретаря Станько Р.О.
позивача ОСОБА_1
представника відповідача Андрес О. В .
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівське АТП-14631», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, Товариство з додатковою відповідальністю «Івано-Франківське обласне підприємство автобусних станцій», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, ОСОБА_4 про визнання дій та бездіяльності незаконними, визнання послуги такою, що надана з недоліками, визнання права споживача порушеним, стягнення матеріальної та моральної шкоди-
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, просить ухвалити рішення, яким:
визнати незаконними дії та бездіяльність ТОВ «Львівське АТП-14631» при наданні послуги з перевезення пасажирів автомобільним транспортом 26.08.2018р. під час здійснення автобусного рейсу № 273 «Яремче-Львів АВ»;
визнати послугу з перевезення пасажирів автомобільним транспортом, наданою ТОВ «Львівське АТП-14631» 26.08.2018р.під час здійснення автобусного рейсу № 273 «Яремче-Львів АВ» такою, що надана з недоліками;
визнати порушеним його право споживача на належну якість продукції та обслуговування при отриманні послуги з перевезення пасажирів автомобільним транспортом 26.08.2018р. під час здійснення автобусного рейсу № 273 «Яремче-Львів АВ»;
стягнути з ТОВ «Львівське АТП-14631» на його користь матеріальну шкоду в розмірі 1 038,59 грн.;
стягнути з ТОВ «Львівське АТП-14631» на його користь моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що у другій половині серпня 2018 року відпочивав в Івано-Франківській області, на завершення якого 26.08.2018р. планував виїхати із смт. Делятин до м. Львова, звідки 27.08.2018р. планував повернутись додому через м. Запоріжжя у м. Енергодар. Водночас, всі позитивні емоції від відпочинку були зруйновані під час переїзду із смт. Делятин до м. Львова. Знаючи, що у смт. Делятин автостанція відсутня, завчасно, а саме 25.08.2018р. поїхав до м. Яремче, де придбав у касі квиток на маршрутний рейс № 273 «Яремче-Львів» з часом відправлення з АС «Яремче 2608.2018р. о 06.45 год. та часом прибуття до АС «Львів АВ» 26.08.2018р. о 12:00 год. із посадочним місцем № 26, де перевізником був відповідач. Разом з ним аналогічний квиток придбала ОСОБА_5 з посадочним місцем № 27 і при цьому, придбаваючи ці квитки вони попередили касира АС «Яремче» про те, що будуть відправлятись 26.08.2018р. із смт. Делятин, яке є першою зупинкою рейсу № 273, на що касир запевнила, що попередить про це водія автобуса і що така обставина є звичною. При наближенні автобуса до смт. Делятин одразу помітив, що такий переповнений пасажирами, а його та ОСОБА_5 посадочні місця зайняті, внаслідок чого затребував у водія забезпечити їх посадочними місцями, пред'явивши відповідні квитки. Таку вимогу водій проігнорував і внаслідок цього близько двох годин їм прийшлось їхати стоячи у проході з багажем у руках та в оточенні дев'ятнадцяти пасажирів, при тому що температура повітря сягала 25-26о, а в самому автобусі відповідно більше. На «АС-2 Івано-Франківськ» пасажири почали виходити з автобусу після чого звільнились сидячі місця. Він та ОСОБА_5 дивовижним чином зуміли зайняти місця № 2 та № 3. Таке сидяче місце розташовувалось одразу за кабіною водія і його коліна впирались в перегородку, що негативно вплинуло на його самочуття, яке також погіршилось через задуху та спеку у автобусі. Прибувши до м. Львова 26.08.2018р. цілий день відчував негативні наслідки поїздки, що супроводжувались поганим самопочуттям та внаслідок цього, вимушений був придбати заспокійливий засіб «Карпотес- Д », а після приїзду до м. Енергодар Запорізької області, змушений був звернутись до терапевта, який після обстеження поставила діагноз - тахікардія та гіпертонічний криз, внаслідок чого був направлений на госпіталізацію до кардіологічного відділення ДЗ «СМСЧ № 1», де перебував з 14.09.2018р. по 21.09.2018р. та витратив на ліки 865,90 грн. Дану суму, а також вартість придбаного у м. Львові медичного препарату «Капторес-Д» в сумі 20 грн. та вартість придбаного квитка в сумі 152,69 грн., що в загальному становить 1038,59 грн. вважає матеріальною шкодою. Оскільки водій автобуса, який є найманим працівником відповідача, не забезпечив його посадочним місцем згідно придбаного квитка, вважає, що останній надав неякісну послугу, чим порушено його права як споживача, що просить встановити в судовому порядку та стягнути з відповідача завдану матеріальну шкоду.
Крім того, через дії та бездіяльність відповідача, наслідком яких стало допущення недоліків в наданій послузі та порушення його права як споживача на належну якість продукції, його відпочинок, душевний стан та стан здоров'я зазнали негативних наслідків, через що відчував і досі відчуває моральні, душевні та фізичні страждання і вимушений був пройти курс лікування. Співрозмірним та адекватним розміром моральної шкоди, якої зазнав внаслідок незаконних дій та бездіяльності вважає грошову компенсацію у розмірі 100 000 грн., яку просить стягнути в примусовому порядку.
Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 12.11.2018р. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. Визначено сторонам строк для подання відзиву, відповіді на відзив та письмових заперечень.
Відповідач надав відзив на позову заяву, долучивши докази його направлення іншим учасникам справи. З позовними вимогами не погоджується та вважає, що положення ЦК України не передбачають такого способу захисту як визнання дій та бездіяльності юридичної особи незаконними, а також визнання послуги такою, що надана з недоліками. Крім того, позивач після придбання квитка у на зазначену в ньому дату до місця відправлення не прибув. При цьому, касир АС «Яремче» ОСОБА_7 не телефонувала до водія та не повідомляла останнього про те, що у смт. Делятин посадку мають здійснити два пасажира. Також, перед відправленням касир АС «Яремче» ОСОБА_7 не надала водію квитково-касову відомість за 26.08.2018р., а оскільки сама каса перед відправленням була зачинена, останній здійснив посадку інших пасажирів на вільні місця, дообілетивши їх. Відтак, права позивача як споживача не порушені, що додатково підтверджено результатами перевірки, яка проведена ГУ Держпродспоживслужби у Львівській області на підставі звернення позивача. Тому, в задоволенні позову просить відмовити.
Відповіді на відзив позивач не надав.
Представник третьої особи ТДВ «Івано-Франківське обласне підприємство автобусних станцій» скерував до суду письмові пояснення щодо позову, відповідно до яких вважає, що водій не мав правових підстав не надати позивачу його посадочного місця. Водночас, про кількість пасажирів, які придбали квиток касир повідомила водія.
Відповідач надав відповідь на такі письмові пояснення, зазначаючи, що в такий спосіб третя особа намагається перекласти на відповідача відповідальність за неналежне виконання умов договору між автостанцією і перевізником, оскільки в момент відправлення каса автостанції була зачинена і касир не передавала водієві квитково-касової відомості про кількість пасажирів, які придбали квиток та крім цього, не повідомляла про ці обставини в усному порядку.
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 06.02.2019р. до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, залучено ОСОБА_4 , який є водієм автобуса. Визначено третій особі строк для надання письмових пояснень щодо позову.
Третя особа ОСОБА_4 скерував письмові пояснення, які за змістом відповідають мотивам відзиву. Підтвердив, що про кількість пасажирів, які придбали квиток касир автостанції його не повідомляла та не передавала йому квиткову - касову відомість. Що стосується мотивів позову, зазначив, що позивач зайняв посадочне місце по спливу близько 25 хв. як сів у автобус, а не по спливу двох годин. Просить в задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова 03.06.2019р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Крім того, за клопотанням позивача розгляд даної справи проведено в режимі відеоконференції з Енергодарським міським судом Запорізької області.
Узагальнена позиція сторін та третіх осіб під час розгляду справи.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, дав пояснення, аналогічні вищенаведеним та просить позов задовольнити.
Повноважний представник відповідача в судовому засіданні проти обґрунтованості позову заперечив з підстав, викладених у відзиві. Просить в задоволені позову відмовити.
Треті особи в останнє судове засідання не з'явились, хоча про дату, місце та час розгляду справи повідомлялись належним чином. Представник ТДВ «Івано-Франківське обласне підприємство автобусних станцій» подав до суду письмову заяву про розгляд справи у його відсутності, у якій також зазначає про обґрунтованість позовних вимог, які просить задовольнити в повному обсязі. Третя особа ОСОБА_4 причин неявки не повідомив. За погодженням з учасниками процесу суд вважає можливим розглянути справу у їх відсутності на підставі зібраних доказів, обсяг яких є достатнім для ухвалення законного та обґрунтованого рішення.
Позиція суду.
Заслухавши пояснення учасників процесу та показання свідка, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 264 ЦПК України суд приходить до висновку, що в задоволенні позову належить відмовити виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що 25.08.2018р. позивачем придбано квиток (а.с.11), на рейс № 273 «Яремче-Львів» з часом відправлення з АС «Яремче» 26.08.2018р. о 06:45 год. та часом прибуття до АС «Львів АВ» 26.08.2018р. о 12:00 год. із посадочним місцем № 26, де перевізником є відповідач.
Посадку на зазначений рейс позивач здійснив на наступній зупинці, передбаченій розкладом руху, а саме у смт. Делятин. Після посадки у автобус посадочне місце № 26 було зайняте, внаслідок чого позивач не був забезпечений посадочним місцем № 26. Водієм автобуса, що 26.08.2018р. здійснював рейс № 273 «Яремче-Львів» є третя особа ОСОБА_4 Роботодавцем останнього є відповідач.
Вказані обставини підтверджується відеозаписом обставин події, який долучено позивачем до позовної заяви і який досліджено в ході судового розгляду, та крім цього, такі обставини сторонами не оспорюються та у відповідності до вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.
При цьому, допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , яка разом з позивачем здійснила посаду на рейс № 273 та була очевидцем всіх подій підтвердила обставини, викладені в позовній заяві.
Відповідно до статті 910 ЦК України, пункту 40 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою КМУ № 176 від 18.02.1997р. у редакції постанови КМУ від 26.09.2007р. № 1184 (далі Правила), за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення.
Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідного квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).
Частиною другою статті 42 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що договір перевезення пасажира автобусом на маршруті загального користування укладається між автомобільним перевізником та пасажиром. Цей договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду, а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, - з моменту посадки в автобус.
Відповідно до частин першої, третьої статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Право пасажира відмовитись від договору перевезення в односторонньому порядку передбачено у статті 911 ЦК України.
Зокрема, згідно п. 6 ч. 1 цієї статті пасажир має право відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати назад повну або часткову вартість квитка - залежно від строку здавання квитка згідно з правилами, встановленими транспортними кодексами (статутами)
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Пасажир має право в тому числі одержати місце у транспортному засобі згідно з придбаним квитком (пункт 1 частини першої статті 911 ЦК України).
У разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами) - стаття 920 ЦК України.
Відповідно до статей 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно пункту 135 Правил, особа, яка придбала квиток, має право на повернення його в касу до відправлення автобуса і виплату суми, що дорівнює повній вартості квитка, у разі ненадання пасажиру місця, зазначеного у квитку (у разі відмови пасажира від іншого запропонованого місця).
Частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Водночас, пунктом 4 частини третьої цієї статті передбачено, у разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право на свій вибір вимагати відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи.
Тобто, вказаною нормою передбачено відповідальність виконавця за прострочення виконання договору або надання послуг неналежної якості.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.
Під час розгляду цивільної справи № 583/3453/16-ц (постанова від 02.09.2019р.), Верховний Суд вказав, що згідно зі статтями 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законом.
Положеннями чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, не визначено жодних умов для відшкодування моральної шкоди пасажирам, завданої неналежним виконанням надавачем послуг обов'язків по укладеним договорам перевезення.
Відповідно до п. 115 Правил, продаж квитків здійснюється власником автостанції, автомобільним перевізником, водієм чи іншим суб'єктом господарювання, уповноваженим на це автомобільним перевізником чи власником автостанції.
За змістом ст. 36 Закону України «Про автомобільний транспорт», продаж квитків належить до обов'язкових послуг, що повинні надаватися автостанціями як пасажирам, так і автомобільному перевізнику.
У зв'язку з наведеним, слід погодитись з доводами представника відповідача про правомірність продажу водієм квитків.
Згідно п. 134 Правил, у визначених в цьому пункті випадках каси автостанції вправі здійснити переоформлення квитків до моменту видачі водієм квитково-касової відомості.
Разом з тим, у справі яка розглядається позивач здійснив посадку на зазначений рейс не на зупинці згідно придбаного квитка, а на наступній зупинці, передбаченій розкладом руху у смт. Делятин, при тому що в розумінні положень Закону України «Про автомобільний транспорт» та положень Правил, до обов'язків касира віднесено лише надання водієві квитково-касової відомості до моменту відправлення, а не повідомлення останнього про намір пасажира діяти в інший спосіб, ніж передбачено договором.
Як вбачається зі змісту цієї відомості (а.с.61, 101) така роздрукована лише 26.08.2018р. о 07:27:35 год., тоді як час відправлення рейсу № 273 за розкладом - 06:45 год., тобто по спливу більше 40 хв. з моменту відправлення автобуса.
Оскільки в мотивах позову відсутнє будь-яке посилання про затримку вказаного рейсу, доказів про що також не здобуто в ході розгляду справи, а у додаткових поясненнях від 23.08.2019р. представник третьої особи ТДВ «Івано-Франківське обласне підприємство автобусних станцій»визнав факт відсутності у водія квитково-касової відомості, слід вважати встановленим, що касиром цієї автостанції не було виконано вимог п. 134 Правил щодо надання водієві квитково-касової відомості, внаслідок чого останній правомірно дообілетив інших пасажирів у відповідності до вільних місць у автобусі і відповідно, дії останнього по відношенню до позивача не можуть розцінюватись як відмова від надання послуг перевезення.
Відповідно до частини 1 та 2 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Оскільки в справі яка розглядається перевізник в односторонньому порядку не відмовлявся від надання послуги перевезення та не допустив прострочення виконання умов договору, а якість цієї послуги не є результатом протиправних дій чи бездіяльність відповідача, з врахуваннями згаданих вище висновків Верховного Суду позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди належить залишити без задоволення.
Аналогічно, без задоволення слід залишити й інші позовні вимоги.
Зокрема, за змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частин першої - третьої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
За змістом статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення в справі Афанасьєв проти України, 05.04.2005 ).
Таким чином особа має право пред'явити до суду таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства та встановлені судом обставини справи свідчать про те, що обраний позивачем спосіб захисту в частині вимог про визнання незаконними дій та бездіяльності, визнання послуги такою, що надана з недоліками та визнання порушеним права споживача не відповідає змісту порушеного права та не буде ефективним інструментом для його відновлення.
Тому, суд в задоволенні позову відмовляє в повному обсязі та у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України проводить розподіл судових витрат.
Зокрема, за змістом п. 2 ч. 1 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові інші судові витрати пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом ч. ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. ч. 4-6 цієї статті, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Під час розгляду цивільної справи № 753/15687/15-ц (постанова від 14.11.2018р.) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Крім того, у рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому з огляду на положення ч. ч. 3 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Враховуючи положення статті 28 Правил адвокатської етики (затверджені Звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09 червня 2017 року) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.
За своєю юридичною природою, договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, зміст якого розкривається главою 63 ЦК України і за загальним правилом, перед його укладенням сторони користуються свободою розсуду щодо визначення його умов, однак з врахуванням, серед іншого, вимог розумності та справедливості (ст. ст. 6, 627 ЦК України).
Згідно матеріалів справи, професійна правнича допомога надана відповідачу на підставі договору про надання правничої допомоги від 26.11.2018р.
Згідно попереднього розрахунку (а.с.56), орієнтовний розрахунок судових витрат становить 3100 грн. та складається з вартості написання відзиву - 1500 грн. та вартості участі адвоката в одному судовому засіданні 1600 грн. за чотири засідання.
Загалом же, за час розгляду справи відповідач сплатив на рахунок адвоката вартість надання послуг з правової допомоги в розмірі 3500 грн., що підтверджується відповідними квитанціями від 01.07.2019р. та розрахунком, які подані до закінчення судових дебатів.
З огляду на відсутність зі сторони позивача будь-яких доводів про неспівмірність таких витрат, враховуючи принцип свободи договору, вимоги розумності і справедливості, а також критерій реальності адвокатських послуг, суд погоджується з обґрунтованістю поданого відповідачем розрахунку витрат на професійну правничу допомогу та ухвалює рішення про стягнення з позивача таких витрат в повному обсязі.
При цьому, враховує правовий висновок, висловлений Верховним Судом під час розгляду цивільної справи № 761/14876/17 (постанова від 19.08.2019р.) за змістом якого положення ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачають звільнення споживачів лише від сплати судового збору і не передбачають звільнення останніх від відшкодування витрати на професійну правничу допомогу.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 10,12,81,82,141,223,263-265,268 ЦПК України, ст. ст. 3, 11, 15, 16, 22, 23, 509, 526, 610, 611, 614, 626, 651, 910, 911, 920 ЦК України, суд, -
В позові ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівське АТП-14631» (м. Львів, вул. Пластова, 10), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, Товариство з додатковою відповідальністю «Івано-Франківське обласне підприємство автобусних станцій» (м. Івано-Франківськ, вул. Залізнична, 30), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій та бездіяльності незаконними, визнання послуги такою, що надана з недоліками, визнання права споживача порушеним, стягнення матеріальної та моральної шкоди - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівське АТП-14631» 3 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 354,355 ЦПК України, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 30.09.2019 року.
Суддя: Леньо С. І.