"30" вересня 2019 р.
Справа №150/352/19
Провадження по справі №2/150/178/19
18 вересня 2019 року с. Мазурівка
Чернівецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Суперсона С.П.
за участі секретаря Дудки А.Ю.
відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,
ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя посилаючись на те, що ними в шлюбі було придбано транспортний засіб «PAUGOT 301», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2013 року випуску та «FORD TRANSIT», державний номерний знак НОМЕР_2 , 1999 року випуску. Вказані транспортні засоби відповідач відчужив без згоди позивача, половину коштів за відчуження спільного майна відповідач позивачеві не сплатив, а тому остання просила суд стягнути з ОСОБА_1 , на її користь 152 905,00 грн. компенсації вартості спільної сумісної власності подружжя: транспортного засобу «PAUGOT 301», 2013 року випуску та «FORD TRANSIT», 1999 року випуску, а також стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати.
Позивач та її представник в судове засідання не з'явилися. Представником позивача - адвокатом Гримайло К.Л. подано до суду клопотання про розгляд справи у відсутність позивача та представника позивача, при цьому, адвокат позовні вимоги ОСОБА_2 підтримує в повному обсязі та просить суд їх задоволити.
Відповідач в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог, надавши до суду письмовий відзив на позовну заяву та заяву про застосування строку позовної давності, із яких слідує, що питання поділу транспортних засобів, що є предметом спору у даній справі було врегульоване між сторонами в позасудовому порядку та не піднімалось позивачем з вересня 2015 року, коли ухвалою Черніевцького районного суду Вінницької області було повернено позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про поділ майна подружжя, до якого, в тому числі відносилися транспортні засоби. Також, на пропозицію відповідача від 22.06.2018 з приводу добровільного поділу майна позивач жодним чином не відреагувала. Таким чином, ОСОБА_2 визнала факт відсутності спору по майну, в тому числі й по транспортних засобах. Як вбачається з матеріалів, що надані позивачем, заочним рішенням Чернівецького районного суду Вінницької області від 15.09.2015 по цивільній справі №150/629/15-ц шлюб між сторонами було розірвано, рішення набрало законної сили 18.01.2016. Вказане свідчить про те, що про порушення права власності позивачу мало бути відомо щонайменше 18.01.2016, а тому до даних позовних вимог позивача має бути застосований визначений ст.. 267 ЦК України трирічний строк позовної давності.
Суд, заслухавши доводи відповідача, дослідивши надані сторонами докази на підтвердження своїх вимоги та заперечень на вимоги, дослідивши матеріали даної цивільної справи, а також цивільної справи №150/632/15-ц, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, що витребовувалась судом за клопотанням відповідача для огляду в судовому засіданні, дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1. ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Так, 19.08.1981 Борівською сільською радою народних депутатів було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про що складено актовий запис №26.
В судовому засіданні встановлено та сторонами не заперечувалось, що в період перебування у шлюбних відносинах останніми було придбано транспортний засіб «PAUGOT 301», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2013 року випуску та «FORD TRANSIT», державний номерний знак НОМЕР_2 , 1999 року випуску.
Транспортний засіб « PAUGOT 301», 2013 року випуску, чорного кольору, 04.08.2015 перереєстровано на іншу особу Могилів-Подільським ВРЕВ Вінницької області, транспортний засіб «FORD TRANSIT», 1999 року випуску, білого кольору зареєстровано за іншою особою 20.08.2015 Вінницьким ВРЕВ УДАІ УМВС України у Вінницькій області, що слідує з відповіді територіального сервісного центру РСЦ МВС у Вінницькій області №31/2/0543-5-П від 31.05.2019. Позивачеві не вдалося встановити вартість зазначених автомобілів згідно договорів купівлі-продажу, а тому надано суду копію листа Вінницької торгово-промислової палати від 05.07.2019 №68, згідно якого, станом на 05.07.2019 середня ринкова вартість транспортного засобу «PAUGOT 301», 2013 року випуску становить 214 710,00 грн., в свою чергу середня ринкова вартість транспортного засобу «FORD TRANSIT», 1999 року випуску становить 91 100,00 грн.
Відповідно до рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 15.09.2015 шлюб між сторонами було розірвано. Вказане рішення суду набрало законної сили 28.09.2015.
Окрім того, із матеріалів оглянутої в судовому засіданні цивільної справи №150/632/15-ц встановлено, що позивачем ОСОБА_2 13.08.2015 подавався до суду позов про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, та як встановлено з її змісту, позивачем ставилося питання про поділ, в тому числі й транспортних засобів, що є предметом спору у даній справі.
Ухвалою Чернівецького районного суду Вінницької області від 14.08.2015 відмовлено у відкритті провадження в справі про розірвання шлюбу, з огляду на те, що в провадженні суду вже перебувала справа про розірвання шлюбу між сторонами, при цьому, позовна заява в частині вимоги про поділ майна була залишена без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви.
В подальшому, у зв'язку із не усуненням позивачем ОСОБА_2 недоліків позовної заяви, ухвалою суду від 28.09.2015 визнано неподаною та повернено позовну заяву про поділ майна.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ч. 2 ст. 72 Сімейного кодексу України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
При цьому відповідно до частини першої статті 261ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Як вбачається із досліджених в судовому засіданні матеріалів справи № 150/632/15-2 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є суб'єктом спільної сумісної власності подружжя, ОСОБА_2 18.08.2015 було подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення заборони на відчуження транспортних засобів «PAUGOT 301», 2013 року випуску та «FORD TRANSIT», 1999 року випуску, так як слідує із посилань останньої, їй стало відомо про те, що відповідач має намір їх відчужити.
Ухвалою суду від 18.08.2015 було вжито заходи забезпечення позову та накладено заборону на відчуження транспортних засобів, що є предметом даного спору. Окрім того, в подальшому ухвалою суду від 28.08.2015 позовну заяву ОСОБА_2 про поділ майна подружжя було визнано неподаною та повернено позивачеві.
З огляду на зазначені вище встановлені судом факти, про порушення права власності позивачу було відомо ще у 2015 році, коли остання подала позовну заяву про поділ майна та в подальшому заяву про забезпечення позову.
Отже, враховуючи те, що у 2015 році позивач ОСОБА_2 вже зверталася до суду із аналогічним позовом, що свідчить про обізнаність позивача про наявність спірного майна та про порушення її права, суд констатує, що строки позовної давності на момент звернення до суду у липні 2019 року вже минули.
Зважаючи на викладене, суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 152 905,00 грн. компенсації вартості спільної сумісної власності подружжя задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 253-255, 261, 267 ЦК України, ст.ст. 259, 263, 265 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - відмовити.
Рішення може бути оскаржено на протязі тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Повний текст судового рішення виготовлено у відповідності до ст. 259 ЦПК України.
СУДДЯ С.П. СУПЕРСОН