Житомирський апеляційний суд
Справа №274/3541/18 Головуючий у 1-й інст. Вдовиченко Т. М.
Категорія 43 Доповідач Трояновська Г. С.
25 вересня 2019 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Трояновської Г.С.
суддів: Павицької Т.М., Миніч Т.І.
з участю секретаря судового засідання Кучерявого О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 274/3541/18 за позовом ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення у квартиру
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 09 липня 2019 року, ухваленого під головуванням судді Вдовиченко Т.М. у м. Бердичеві,
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому просила зобов'язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у користуванні його власністю - квартирами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 шляхом знесення перегородки у приміщенні загального користування ІІІ; вселити малолітнього ОСОБА_2 та її - ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги мотивовано тим, що в період з 07.10.2006 року по 19.01.2017 року вона перебувала у шлюбних відносинах з відповідачем, під час яких в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_2 . Вказує, що фактично ще до реєстрації шлюбу вони з відповідачем вже проживали як чоловік та жінка однією сім'єю. 09.08.2006 року вона та відповідач придбали та оформили на ім'я відповідача однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . 23.04.2010 року під час їхнього спільного проживання вже в зареєстрованому шлюбі вони придбали однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , яку зареєстрували також на ім'я відповідача. Дані квартири знаходяться поруч одна з одною і вони мали намір їх перепланувати та об'єднати в одну квартиру. 20.09.2012 року за їх з відповідачем взаємною згодою обидві квартири були подаровані їхньому малолітньому сину ОСОБА_2 , якого вона представляла як законний представник. В подальшому, коли їхні з відповідачем стосунки погіршилися настільки, що вони вже не могли проживати спільно як подружжя, відповідач створив їй та дитині неможливі умови спільного проживання та фактично вигнав її та дитину з обох квартир. На даний час на житловій площі, яка належить їх з відповідачем малолітньому сину, проживає нова дружина відповідача та його рідня, вони ж з дитиною змушені винаймати житло. Крім того, відповідач без будь-якої згоди з нею, як законним представником власника квартири, самовільно, без будь-яких дозвільних документів, збудував стіну - перегородку у коридорі загального користування та поставив двері, таким чином він відокремив від загального коридору вхід до квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , зробивши для обох квартир спільний коридор з окремим входом.
Зазначає, що вони із сином зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 , однак доступу до житла не мають, кожний раз, коли вона приходить до квартири відповідач не допускає її, або ж не відчиняє двері. Внаслідок протиправних дій відповідача вона вимушена була звертатися до Бердичівського ВП.
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 09 липня 2019 року позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у користуванні його власністю - квартирами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 шляхом знесення перегородки у приміщенні загального користування ІІІ.
Вселено малолітнього ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 у квартиру АДРЕСА_1 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
У поданій апеляційній скарзі, ОСОБА_3 , посилаючись на порушенням судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що будь-яких перешкод для проживання сина ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не чинить. Вказує на те, що позивач сама залишила спірне житло та разом із сином проживає в іншому місці, а тому не вбачає підстав для задоволення цього позову.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що згідно копії свідоцтва про шлюб 07.10.2006 року сторони по справі зареєстрували шлюб в Красносільській сільській раді Чуднівського району Житомирської області, який рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19.01.2017 року було розірвано (а.с. 8, 16).
Від шлюбу сторони мають малолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 11).
Відповідно до договорів дарування від 20 вересня 2012 року ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 12, 13).
Згідно паспортних даних позивачки вона зареєстрована в АДРЕСА_1 (а.с.9).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка, яка діє як в своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , який є власником спірної квартири, позбавлені можливості користуватись вказаним житлом, оскільки відповідач чинить їм перешкоди у цьому, а тому прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком, оскільки суд дійшов його з урахуванням з'ясованих обставин справи та належної правової оцінки наданим доказам, яка ґрунтується на вимогах закону.
Згідно зі ст.55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1. ст.3 ЦПК України).
Статтями 317, 319 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
За положеннями ч.ч.1,2 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст.391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування й розпорядження своїм майном.
Частинами 1, 4 ст. 156 ЖК УРСР та ч. 1 ст. 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя їх діти і батьки. Членами сім'ї може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з власником і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом ст. 47 Конституції України та ст. 9 ЖК УРСР кожному гарантовано право на житло. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («KryvitskaandKryvitskyyv. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Згідно ч. 1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України).
Колегія суддів вважає, що звернення позивачки до правоохоронних органів щодо чинення відповідачем перешкод у користуванні спірною квартирою (а.с. 22), зведення тимчасової перегородки в коридорі загального користування (а.с. 19, 20, 21), а також відсутність у позивачів ключів від вмонтованих у неї дверей саме по собі свідчить про обґрунтованість заявлених вимог.
Вказані обставини відповідачем ОСОБА_3 у встановленому законом порядку не спростовані не були.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення районного суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3 .
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390, 391 ЦПК України, суд
Апеляційну ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 09 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 27.09.2019.
Головуючий Судді