Іменем України
19 вересня 2019 року м. Кропивницький
справа № 404/8786/18
провадження № 22-ц/4809/1059/19
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді (суддя-доповідач) Дуковського О.Л.
суддів Письменного О.А., Чельник О.І.
з участю секретаря Демешко Л.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 квітня 2019 року, у складі головуючого судді Мохонько В.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої кримінальним правопорушенням, -
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої кримінальним правопорушенням.
Позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 15 172,50 грн. шкоди завданої кримінальним правопорушенням, з яких 5172, 50 грн. - на відшкодування матеріальної шкоди та 10 000, 00 грн. - в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В обгрунтування позовних вимог позивач вказував, що 06 жовтня 2018 року близько 16 години 40 хвилин ОСОБА_1 , перебуваючи біля 2-го під'їзду будинку АДРЕСА_6 став очевидцем того, як ОСОБА_3 почав чіплятися до малолітньої ОСОБА_4 , в результаті чого ОСОБА_3 позивачем було зроблено усне зауваження стосовно припинення неправомірних дій, але у відповідь на зазначене зауваження, останній завдав позивачу легких тілесних ушкоджень.
Згідно висновку судово-медичної експертизи № 643 від 01.11.2018 року, у ОСОБА_1 було виявлено тілесне ушкодження у вигляді багатоуламкового перелому носа. Вказане тілесне ушкодження утворилося від локального травматичного контакту тупим об'єктом, що могло утворитися 06.10.2018 року.
07.10.2018 року за заявою позивача були внесені відомості про вищевказані обставини до Єдиного реєстру досудового розслідування, у зв'язку із чим розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, в якому ОСОБА_1 присвоєно статус потерпілого.
В ході розслідування вказаного кримінального провадження було встановлено, що згідно акту судово-психіатричної експертизи № 436 від 23.11.2018 року ОСОБА_3 в момент скоєння правопорушення страждав, і на даний час страждає хронічним психічним захворюванням у формі параноїдної шизофреніїї безперервного типу перебігу, параноїчного синдрому, що істотно впливало на його здатність в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Старшим слідчим Кропивницького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, за погодженням із прокурором Кіровоградської місцевої прокуратури, направлено до суду клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру стосовно ОСОБА_3
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку із вчиненням ним в стані неосудності суспільно небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, було застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляду госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом, згідно ухвали суду.
В результаті отриманих тілесних ушкоджень 06.10.2018 року позивача було госпіталізовано до Кіровоградської обласної лікарні, де було проведено попереднє обстеження. За висновком спеціаліста було встановлено діагноз: забій малих тканин носа, призначено певне лікування та рекомендовано спостерігатися у ЛОР - лікаря.
В результаті додаткового обстеження було встановлено діагноз: черепно-мозкова травма, струс головного мозку з астепо-вегетативним синдром, закритий перелом пазух носа. Відтак, в період з 18.10.2018 року по 02.11.2018 року позивач перебував на амбулаторному лікуванні у лікаря невропатолога Комунального закладу «Поліклінічне об'єднання м. Кіровограда» Поліклінічне відділення № 5»
Позивач вказує, що за період лікування було витрачено ним 5172, 50 грн.
Крім матеріальної шкоди, позивачу було заподіяно також моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з перенесеним фізичним болем та пережитим емоційним стресом, який супроводжувався почуттям безпомічності та страху за своє здоров'я. ОСОБА_1 тривалий час перебував у гнітючому стані, що позначилося на його душевному спокої.
Моральну шкоду позивач оцінив в 10 000,00 грн.
Зазначає, що ОСОБА_3 проживає разом з батьком ОСОБА_2 , який під час вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру перебував у статусі законного представника.
Посилається на те, що до ОСОБА_3 раніше застосовувалися заходи медичною характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним режимом нагляду в примусовому порядку за вчинення суспільно небезпечною діяння передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та ОСОБА_3 перебуває на обліку в Кіровоградській обласній психіатричній лікарні та страждає тяжким психічним розладом: параноїдна шизофренія, безперервний тип перебігу, а в подальшому, рішеннями суду від 29.09.2016 року, від 28.04.2017 року та від 20.11.2017 року продовжено надання ОСОБА_3 амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.
Таким чином, вважає, що ОСОБА_2 було відомо про психічний розлад сина, проте відповідач не вжив заходів щодо запобігання шкоді, яку було завдано позивачу ОСОБА_3 .
Оскільки, ОСОБА_3 в момент вчинення правопорушення відносно позивача не усвідомлював значення своїх дій у зв'язку з його психічним розладом вважає, що відповідач повинен відшкодовувати завдану йому матеріальну та моральну шкоду, оскільки є законним представником свого сина і знав про його психічний розлад та не вжив заходів щодо запобігання такої шкоди.
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 квітня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Посилається на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи внаслідок чого було ухвалено незаконне рішення. Також, позивач не погоджується із висновком про недоведеність ним позовних вимог та не надання належних доказів у справі.
Вважає, що відшкодовувати завдану йому шкоду ОСОБА_3 повинен його батько ОСОБА_2 оскільки він проживає із сином, який не усвідомлює значення своїх дій під час завдання шкоди позивачу, а під час застосування примусових заходів медичного характеру відповідач перебував у статусі законного представника.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача - ОСОБА_6 , яка підтримала доводи апеляційної скарги і просила її задовольнити, пояснення відповідача, який просив відмовити у задоволенні скарги, дослідивши письмові докази у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, про задоволення скарги позивача з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції послався на безпідставність посилання позивача на ч.2 ст. 1186 ЦК України та на відсутність доказів про те, що відповідач не вживав заходів щодо запобігання шкоди, яка завдана його сином ОСОБА_3 , а також на відсутність доказів, що саме особа, яка завдала шкоди позивачу проживає разом з відповідачем.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтувантися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно ч. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам виходячи із наступного.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відносно ОСОБА_3 були застосувані примусові заходи медичного характеру, у зв'язку із вчиненням ним в стані неосудності суспільно небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України. Застосовано примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом (ухвала Кіровського районного суду м. Кіровограда від 04.12.2018 року, яка набрала законної сили ( а.с. 40-41).
Згідно висновку судово-психіатричної експертизи №436 від 23.11.2018 року, ОСОБА_3 в момент вчинення правопорушення страждав і в даний час страждає хронічним психічним захворюванням у формі: параноїдна шизофренія безперервний тип перебігу, параноїдний синдром (згідно з МКХ-10, Р-20.0), що істотно впливало на його здатність в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
У відношенні до інкримінованого суспільно небезпечного діяння ОСОБА_3 слід вважати неосудним та підпадає під дію ч.2 ст.19 КК України та потребує застосування примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з наданням йому психіатричної допомоги з посиленим наглядом.
Встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою АДРЕСА_5 .
Ухвала Кіровського районного суду м. Кіровограда від 04.12.2018 року, якою встановлені вищевказані обставини набрала законної сили.
Згідно ч.6 ст.82 ЦПК України підставами звільнення від доказування є вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
З матеріалів справи вбачається , що згідно консультативного висновку спеціаліста Кіровоградської обласної лікарні від 06.10.2018 року було проведено попереднє обстеження ОСОБА_1 та встановлено йому діагноз забій малих тканин носа, призначено лікування та рекомендовано спостерігатися у ЛОР -лікаря. В результаті додаткового обстеження позивачу було встановлено діагноз черепно-мозкової травми, струс головного мозку з астено-вегетативним синдромом, закритий перелом пазух носа, а тому ОСОБА_1 в період з 18.10.2018 року по 02.11.2018 року перебував на амбулаторному лікуванні в Комунальному закладі «Поліклінічне об'єднання м. Кіровограда» Поліклінічне відділення № 5», що підтверджується копією медичної картки амбулаторного хворого № 5054218 та довідкою медичного закладу від 02.11.2018 року (а.с. 5,6-8,9).
За період лікування позивачем було витрачено 5172,50 грн. на медикаменти та витрати пов'язані з лікуванням, що підтверджується фіскальними чеками (а.с.10-13,14).
Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 є потерпілим, внаслідок дій ОСОБА_3 та зазнав значних ушкоджень свого здоров'я внаслідок неправомірних дій. Даний факт є доведеним, а тому йому необхідно відшкодовувати матеріальну шкоду, яку він поніс у зв'язку проходженням лікування.
Колегія суддів, крім матеріальної шкоди вважає за необхідно стягнути на користь позивача моральну шкоду, оскільки ОСОБА_1 завдану значних душевних страждань у зв'язку із ушкодженням його здоров'я та у зв'язку із лікуванням і створенням значних незручностей у житті та побуті.
Відповідно до статті 23 ЦК України сторона має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, в тому числі, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Розмір компенсації моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань позивача, характеру немайнових втрат, їх тривалості, можливості відновлення, тощо. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно роз'яснень, викладених в пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Частиною 1 статті 81 ЦПК України врегульовано, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обов'язок надання доказів покладається на сторони.
Докази повинні бути не тільки належними, допустимими, достовірними, але й достатніми. Про що суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, є обов'язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої він ухвалений, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до ст.14 Закону України «Про психіатричну допомогу», особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.
Статтею 17 Закону визначено, що перебування особи в закладі з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку може здійснюватися лише протягом часу наявності підстав, за якими було проведено госпіталізацію.
Примусова психіатрична допомога надавалась ОСОБА_3 неодноразово та застосовувалися щодо нього примусові заходи медичного характеру.
Відповідно до ч.2 статті 1186 Цивільного кодексу України, якщо шкоди було завдано особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у зв'язку з психічним розладом або недоумством, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоді.
Колегія суддів, встановила, що позивачу заподіяно шкоди здоров'ю, діями ОСОБА_3 , внаслідок чого він зазнав як фізичних так і моральних страждань і підлягають відшкодуванню матеріальна та моральна шкоди.
Матеріальну та моральну шкоду необхідно стягнути із батька ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , який проживає разом із ОСОБА_3 і знав про психічний розлад свого сина, а тому мав вжити заходів щодо запобігання шкоді.
Факт проживання відповідача разом із своїм сином підтверджується ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 04.12.2018 року, яка набрала законної сили.
Суд апеляційної інстанції згідно діючих вимог цивільно-процесуального законодавства перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та позовних вимог, що були предметом розгляду в суді першої інстанції.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із задоволенням позовних вимог у повному обсязі.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України необхідно стягнути із відповідача судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 квітня 2019 року - скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої кримінальним правопорушенням - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( паспорт НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 15 172,50 грн. шкоди завданої кримінальним правопорушенням, з яких 5172.50 грн. - на відшкодування матеріальної шкоди та 10 000, 00 грн. - в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_2 (паспорт НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 704,80 грн. та 1057,20 грн. в дохід Держави судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
27.09.2019 року - складено постанову.
Головуючий суддя О.Л. Дуковський
Судді О.А. Письменний
О.І. Чельник