26 вересня 2019 рокуЛьвів№ 857/8366/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Багрія В. М.,
суддів Курильця А. Р., Мікули О. І.,
з участю секретаря судового засідання Болюк Н. В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача Нестерчук О. І.,
розглянувши у судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 червня 2019 року (рішення ухвалено у м. Рівному судом у складі головуючого судді Щербакова В. В., повний текст рішення виготовлений 18 червня 2019 року) у справі № 460/968/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними дій та скасування вимоги,
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними дій та скасування вимоги.
Позивач просив визнати протиправними дії відповідача по нарахуванню йому єдиного соціального внеску та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15 лютого 2019 року № Ф-16100-17.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11 червня 2019 року позивачу в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції оскаржив ОСОБА_1 , подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначає, що 17.07.2003 він був зареєстрований як ФОП. З 2006 року припинив займатися підприємницькою діяльністю. З цього приводу позивач звернувся в податкову службу та написав заяву, зразок якої був наданий в податковій, про припинення підприємницької діяльності. Працівником податкової служби позивачу було роз'яснено, що він вже не повинен подавати звіти та платити податки. З того часу ніяких вимог про сплату податків позивачу не приходило і він не подавав декларацій про доходи.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 15.02.2019, на думку апелянта, є незаконною та необґрунтованою, оскільки позивач не здійснював підприємницької діяльності.
З березня 2006 року позивач працевлаштувався на роботу машиністом електровозу локомотивного депо ПАТ «Укрзалізниця». Роботодавцем сплачується за позивача ЄСВ у більшому розмірі ніж мінімальний внесок.
Приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.
Апелянт зазначає, що до переліку цих платників податків не відносяться фізичні особи- підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування.
З вищенаведеного робить висновок, що у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність) не виникає обов'язку сплачувати ЄСВ.
Відповідач не надав суду першої інстанції жодного доказу, на підставі чого зроблено нарахування ЄСВ. Такі підстави були відсутні оскільки позивач не подавав звітність, стосовно позивача не проводилось перевірок, від нього податковим органом не витребовувались жодні документи.
Відповідно до розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 449 від 20.04.2015, органи доходів і зборів надсилають платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску. Так, на думку апелянта, порушення своїх обов'язків органом доходів і зборів, призвело до суттєвого збільшення суми єдиного внеску.
Відповідно до підпункту г пункту 184.1. статті 184 Податкового кодексу України - реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо: особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає органу державної податкової служби декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту.
З наведеного апелянт робить висновок, що контролюючий орган мав самостійно анулювати свідоцтво позивача про зайняття підприємницькою діяльністю в зв'язку з тим, що він не подавав звітність.
Апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовільнити позовні вимоги.
Вислухавши суддю-доповідача, апелянта та його представника, які апеляційну скаргу підтримали, представника відповідача, яка просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 припинив свою підприємницьку діяльність лише 14.03.2019, про що свідчать відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а тому в період з 2006 року по 14.03.2019 позивач перебував в статусі фізичної особи-підприємця і незалежно від отриманого доходу, протягом встановленого законом періоду зобов'язаний був сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції та, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, враховує таке.
У справі встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 17.07.2003.
Головним управлінням ДФС у Рівненській області сформовано та направлено позивачу вимогу № Ф-16100-17 від 15.02.2019 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску в сумі 18276,72 грн.
14.03.2019 до ЄДРЮОФОП та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1
Спірні правовідносини регулюються, зокрема, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464 (далі - Закон № 2464).
Частина перша статті 2 Закону № 2464 встановлює, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частина 2 статті 6 Закону № 2464 передбачає, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.
Відповідно до частин 5,7,8 статті 9 Закону № 2464, сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування; єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку; платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Відповідно до пункту 16 статті 25 Закону № 2464 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Згідно статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців).
Згідно частини 4 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця подається один з таких документів: 1) заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням; 2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв'язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою.
Відповідно до частини 8 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Як видно з витягу з ЄДРЮОФОП та громадських формувань, позивач зареєстрований як ФОП 17.07.2003. 14.03.2019 внесено запис до ЄДРЮОФОП та громадських формувань про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача. Таким чином, в період з 17.07.2003 по 14.03.2019 позивач відповідно до статті 4 Закону № 2464 був платником єдиного внеску.
Згідно частин 1, 2, 4 статті 25 Закону № 2464, рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до частини 4 статті 4 Закону № 2464, особа звільняється від сплати за себе єдиного внеску, якщо вона отримує пенсію за віком або є особою з інвалідністю, або досягла віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримує відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 не підпадає під жодну з категорій осіб, які відповідно до частини 4 статті 4 Закону № 2464 звільнені від сплати єдиного внеску.
Виходячи з аналізу наведених вище норм права та обставин справи, апеляційний суд приходить до висновку про те, що прийнята відповідачем вимога про сплату боргу від 15.02.2019 № Ф-16100-17 є законною та обгрунтованою, а отже відсутні підстави для її скасування.
Щодо твердження апелянта про відсутність в нього обов'язку зі сплати єдиного внеску оскільки фактичної підприємницької діяльності він не вів та прибутку не отримував, то таке є безпідставним.
Згідно абзацу 2 частини 2 статті 7 Закону № 2464 у разі якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Аналіз наведеної норми права дозволяє дійти висновку, що Закон не ставить у залежність обов'язок із сплати єдиного внеску від факту отримання чи неотримання в певному звітному періоді фізичною особою-підприємцем, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування доходу (прибутку).
Щодо посилання апелянта на відсутність в нього обов'язку зі сплати єдиного внеску оскільки він працює машиністом депо ПАТ «Укрзалізниця», що виключає обов'язок сплати ним як фізичною особою-підприємцем єдиного внеску, то такі є безпідставиними.
Частиною 4 статті 4 Закону № 2464 передбачено пільги зі сплати єдиного внеску. Такі пільги зокрема встановлено для осіб, що отримують пенсію за віком, осіб з інвалідністю, осіб що досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Вказаний список є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Отже, Законом не передбачено для ФОП-ів пільг зі сплати єдиного внеску за умови роботи найманим працівником.
Щодо твердження апелянта про те, що пункт 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464 не передбачає фізичну особу-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування платником ЄСВ, слід зазначити що обов'язок зі сплати ЄСВ для ФОП-ів встановлено пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону 2464.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону 2464 єдиний внесок нараховується для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Щодо доводів апелянта про те, що відповідач не надав суду першої інстанції жодного доказу на підставі чого зроблено нарахування ЄСВ позивачу, слід зазначити, що відповідно до розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Доводи апелянта в частині того, що відповідно до підпункту г пункту 184.1. статті 184 Податкового кодексу України - реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає органу державної податкової служби декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту, а тому контролюючий орган мав самостійно анулювати свідоцтво позивача про зайняття підприємницькою діяльністю в зв'язку з тим, що він не подавав звітність, слід зазначити наступне.
Згідно статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці.
Відповідно до частини 8 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Таким чином, анулювання свідоцтва позивача про зайняття підприємницькою діяльністю не є підставою для припинення нарахування йому боргу зі сплати ЄСВ.
Щодо твердження апелянта про те, що податковим органом не виконано обов'язок закріплений в Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, щодо надсилання платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску податкової вимоги, слід зазначити, що підпункти 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції стосуються виключно роботодавців та підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, військових частин та органів, які виплачують грошове забезпечення, допомогу з тимчасової непрацездатності, допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства. Оскільки позивач не належить до вищевказаних категорій платників ЄСВ, податковий орган не був зобов'язаний надсилати йому податкову вимогу протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла заборгованість.
Посилання апелянта на те, що він втратив статус фізичної особи-підприємця з 2006 року і в зв'язку з цим не може бути платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, є безпідставним, оскільки відповідно до частини першої статті 47 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» ( в редакції, чинній в 2006 році) для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа повинні подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи: нотаріально посвідчену заяву про припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем; документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття фізичною особою - підприємцем рішення щодо припинення підприємницької діяльності.
З матеріалів справи видно, що позивач зазначеного порядку не дотримав, до державного реєстратора за реєстрацією припинення підприємницької діяльності не звернувся та передбачених законом документів не подав.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з врахуванням усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Доводи апелянта, в силу наведеного, висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 червня 2019 року у справі № 460/968/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає за винятком випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. М. Багрій
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула
Повний текст постанови виготовлений 27.09.2019.