25 вересня 2019 рокуЛьвів№ 857/8540/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Шинкар Т.І., Гуляка В.В.,
за участі секретаря судового засідання Федак С.Р.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року (головуючого судді Сороки Ю.Ю.) ухвалене у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в м. Луцьк у справі №140/1533/19 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії ,-
ОСОБА_1 11.05.2019 звернувся в суд з позовом до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду III групи з 30.11.2018, внаслідок поранення пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, викладеного у протоколі засідання від 05.04.2019 №41 Комісії Міністерства оборони України та зобов'язати Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, як інваліду III групи внаслідок поранення пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби по захисту Батьківщини, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, а саме 30.11.2018 з урахуванням вже проведених виплат, пов'язаних із встановленням 25% втрати працездатності, факту подання позивачем, усіх документів передбачених законодавством, відповідно до Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що первинно втрату працездатності 25% позивач отримав 21.07.2015, а групу інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, призначено 30.11.2018, тобто більше ніж через два роки. Звертає увагу, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не було враховано, що відповідно до частини 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється. Вважає, що підстави для виплати ОСОБА_1 грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності відсутні. Окрім того, судом першої інстанції допущено втручання в дискреційні повноваження Міністерства оборони України.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає розгляду справи.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, хоча належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не перешкоджає судовому розгляду. Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. В порядку статті 230 КАС України секретарем судового засідання забезпечено ведення протоколу судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 10.10.2014 за №647 ОСОБА_1 в період з 15.04.2014 по 21.07.2014 брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, (аркуш справи 8) має посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 30.04.2015 (аркуш справи 15).
Відповідно до довідки про обставини травм (поранення, контузії, каліцтва), військової частини П/П В 3720№643 від 07.10.2014 позивач отримав поранення, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.
Внаслідок огляду МСЕК Волинського обласного бюро медико-соціальної експертизи позивачу встановлено 25 % втрати професійної працездатності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби ,що підтверджується довідкою МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серія ВЛН № 0000230 від 21.07.2015.
30.11.2018 при первинному огляді позивачу встановлено III групу інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою до акт огляду МСЕК серії №12 ААА № 768545 від 21.01.2019.
У зв'язку із встановленням позивачу III групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, він звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявою про призначення і виплату йому одноразової грошової допомоги, до якої долучив підтверджуючі документи.
Листом від 11.02.2019 №ВСЗ/211 вказаний пакет документів Волинським обласним військовим комісаріатом направлено у Департамент фінансів Міністерства оборони України для прийняття відповідного рішення.
Згідно із пунктом 33 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладеного протоколом №41 від 05.04.2019, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, покликаючись на те, що згідно з абз.2 пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється. Позивачу групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності. Позивачу виплачена допомога у зв'язку з встановленням 25% втрати працездатності.
Позивач не погоджується із рішенням про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги внаслідок встановлення ІІІ групи інвалідності, що стало підставою для його звернення із даним позовом до суду.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частини 1 статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пункт 4 частини 2 статті 16 Закону №2011-ХІІ передбачає, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до частини 1 статті 16-2 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункт 2 статті 16 цього Закону).
Згідно з частини 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Отже, підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин.
Так, призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано «Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975 (далі - Порядок №975).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Згідно пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Частиною 2 пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Як встановлено судом першої інстанції із матеріалів справи, 21.07.2015 відбувся огляд позивача медико-соціальною експертною комісією, за результатами якого встановлено 25 % втрати працездатності.
30.11.2018 за результатами первинного огляду позивачу встановлено III групу інвалідності, захворювання, пов'язане із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою МСЕК серії №12 ААА № 768545 від 21.01.2019.
Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявою про призначення і виплату йому одноразової грошової допомоги, до якої долучив підтверджуючі документи.
Листом від 11.02.2019 №ВСЗ/211 вказаний пакет документів Волинським обласним військовим комісаріатом направлено у Департамент фінансів Міністерства оборони України для прийняття відповідного рішення.
Однак, відповідач рішенням, оформленим протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 05.04.2019 №41, посилаючись на пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ відмовив у призначенні такої допомоги у зв'язку з тим, що ІІІ групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення 25 % ступеня втрати працездатності.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що вказана підстава відмови є необґрунтованою, з огляду на наступне.
Положення частини 4 статті 16-3 Закону №2011-XII та пункту 8 Порядку №975 передбачають право військовослужбовців на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або відсотку втрати працездатності.
Вказані положення застосовуються при вирішенні питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (меншого відсотка втрати працездатності) та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи (більшого відсотка втрати працездатності).
Таким чином, як Закон №2011-XII, так і Порядок №975 обмежують виплату одноразової грошової допомоги особі лише у разі встановлення вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності, які є окремими правовими підставами для отримання одноразової грошової допомоги. При встановленні інвалідності після встановлення відсотку втрати працездатності чи навпаки ознака повторності відсутня.
Як це вірно встановлено судом першої інстанції з довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААА №768545, ОСОБА_1 при первинному огляді з 30.11.2018 встановлено ІІІ групу інвалідності, причина інвалідності - поранення, ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини. (аркуш справи 12). Встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності також підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 30.04.2015. (аркуш справи 15). Отже, з 30.11.2018 у ОСОБА_1 , як військовослужбовця, якому встановлена ІІІ група інвалідності, виникло право на отримання одноразової грошової допомоги.
Згідно з пунктом «б» частини першої статті 16-2 Закону №2011-ХІІ, яка кореспондується з пунктом 6 Порядку №975, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Відповідач у призначенні одноразової грошової допомоги відмовив у зв'язку із встановленням з 30.11.2018 позивачу ІІІ групи інвалідності понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності з посиланням на абзац другий пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та пункт 8 Порядку №975.
Так, відповідно до пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється». Ця норма набрала чинності 01 січня 2017 року. Абзацом такого самого змісту постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 №335 доповнено пункт 8 Порядку №975, який також застосовується з 01.01.2017.
Проте, Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
В силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким доповнено пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ абзацом другим (щодо права на виплату одноразової грошової допомоги після спливу дворічного терміну після первинного встановлення інвалідності), яка набрала чинності 01 січня 2017 року, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо не можливості їх застосування до спірні правовідносини та можливість застосування даної норми стосовно позивача лише у разі повторного встановлення інвалідності для позивача, починаючи з 30.11.2018.
Суд апеляційної інстанції вважає, також, вірними висновки суду першої інстанції, що за даних обставин позивач, у зв'язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності, має право на отримання одноразової грошової допомоги, яка має виплачуватися йому з урахуванням виплаченої суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням раніше 25% втрати працездатності.
Пунктом 11 Порядку №975 передбачено перелік документів, які подаються зацікавленими у виплаті одноразової грошової допомоги особами у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, який є вичерпним.
Як це встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, ОСОБА_1 до заяви про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності додав всі документи, визначені пунктом 11 Порядку №975. Про невідповідність документів чи їх некомплектність у рішенні від 05.04.2019, оформленому протоколом №41 засідання Комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, не зазначено.
Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» та частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський Суд розкриває зміст принципу верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу, зокрема, однією з таких вимог є вимога про якість закону.
Так, вирішуючи справу «Гроппера радіо АГ» та інші проти Швейцарії» (заява №10890/84) Європейський суд з прав людини у пункті 68 свого рішення від 28 березня 1990 року зазначив, що рівень передбачуваності значною мірою залежить від змісту заходу, сфери, яку він має охоплювати, а також кількості та статусу тих, до кого він застосовується”.
У справі «Круслен проти Франції» рішення від 24 квітня 1990 року Європейський Суд зазначив, що «словосполучення «згідно із законом» передбачає певну якість такого закону, вимагаючи, щоб він був доступний для особи і вона могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права”.
Щодо дискреційних повноважень, то суду апеляційної інстанції зауважує, що в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).
Отже, при реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.
Водночас, Європейський суд з прав людини у свої практиці зазначив, що ефективний спосіб захисту повинен бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд суб'єкта владних повноважень дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (Рішення у справі «Гурепка проти України» від 06.09.2005) і такий спосіб захисту повинен існувати незалежно від форми його вираження у правовій системі тієї чи іншої країни (Рішення у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» від 15.11.1996).
Ефективний спосіб захисту повинен запобігати виникненню або продовженню порушенню чи надати належне відшкодування порушенню, що мало місце (Рішення у справі «Кудла проти Польщі» від 26.10.2000).
Відповідно до параграфів 46, 47 рішення Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Корецький та інші проти України» вислів «передбачений законом» у другому пункті статті 11 Конвенції не тільки вимагає, щоб дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, але також містила вимогу щодо якості закону. Закон має бути доступний для конкретної особи і сформульований з достатньою чіткістю для того, щоб вона могла, якщо це необхідно, за допомогою кваліфікованих радників передбачити в розумних межах, виходячи з обставин справи, ті наслідки, які може спричинити означена дія. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права, одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією. Відповідно закон має достатньо чітко визначати межі такої дискреції та порядок її реалізації. Ступінь необхідної чіткості національного законодавства яке безумовно не може передбачити всі можливі випадки значною мірою залежить від того, яке саме питання розглядається, від сфери, яку це законодавство регулює, та від числа та статусу осіб, яких воно стосується.
Наведені відповідачем доводи не підтверджують наявність передбачених пунктом 8 Порядку №975 підстав для відмови ОСОБА_1 у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги, а тому, з огляду фактичні обставини справи, реалізуючи встановлене частиною 1 статті 2 КАС України завдання адміністративного судочинства, з метою забезпечення ефективного способу захисту та поновлення порушеного права позивача, суд першої інстанції, не підміняючи орган владних повноважень та не втручаючись у його дискреційні повноваження щодо здійснення активних дій стосовно виплати одноразової допомоги, з метою повного захисту прав та інтересів позивача правомірно зобов'язав Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати позивачу спірної одноразової допомоги.
Покликання на втручання в дискреційні повноваження Міністерства оборони України в частині зобов'язань останнього щодо вирішення питання про призначення та виплату одноразової грошової допомоги позивачу, на переконання суду апеляційної інстанції, з врахуванням повноважень відповідача та практики Європейського суду з прав людини, не заслуговують на увагу.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідачем не доведено правомірності рішення, оформленого протоколом засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 05.04.2019 №41 в частині, що стосується позивача (пункт 33 рішення).
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням III групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, і таке право виникло із первинним встановленням інвалідності - 30.11.2018.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року у справі №140/1533/19 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Т.І. Шинкар
В.В. Гуляк
Повний текст постанови складено 27.09.2019