Справа № 120/1452/19-а Головуючий у 1-й інстанції: Бошкова Юлія Миколаївна
Суддя-доповідач: Мацький Є.М.
26 вересня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Мацького Є.М.
суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О.
за участю:
секретаря судового засідання: Сербин І.І.,
апелянта: ОСОБА_1
представника апелянта: ОСОБА_2
представника відповідача: Козлачкової Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Галух Любов Григорівни на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 липня 2019 року (рішення прийнято у м. Вінниці, повний текст рішення складено 04.07.2019, час його прийняття не зазначено) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. У травні 2019 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління ДФС України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
2. У обґрунтування заявлених вимог позивач вказала, що спірним податковим повідомленням-рішенням №0028135206 від 22.04.2019 застосовано штраф за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних, зазначених в акті камеральної перевірки №9052/02-32-52-06/1872420880 від 06.03.2019. Однак, за твердженням позивача, такі податкові накладні не надавались отримувачу (покупцеві), а отже порушення граничних строків їхньої реєстрації в силу передбаченого пунктом 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України виключення не може бути підставою для накладення штрафу. Також, як на додаткову підставу протиправності, прийнятого ППР, позивач зазначив, що відповідач не мав підстав для нарахування штрафу в розмірі 50 % від суми вказаної в податкових накладних, адже на час прийняття податкових накладних максимальний розмір штрафу за несвоєчасну реєстрацію податкової накладної становив 40 % від суми відповідної податкової накладної. Крім того, стороною позивача наголошено на тому, що відповідач двічі притягнув ФОП ОСОБА_1 до відповідальності за відсутність реєстрації податкової накладної № 26 від 24.03.2017.
3. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02 липня 2019 року позов задоволено частково.
4. Визнано протиправним та скасовано податкове-повідомлення рішення №0028135206, прийняте Головним управлінням ДФС України у Вінницькій області 22.04.2019, в частині нарахування штрафу на суму 150,34 грн.
5. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
5. Скаржник, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, також, додавши відповідне клопотання, скаржник просив вирішити питання розподілу судових витрат.
6. Апелянт зазначив, що суд замість перевірки правомірності оскаржуваного ППР фактично самостійно змінив підставу нарахування, адже в ньому чітко зазначено, що до позивача за відсутність реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування на суму ПДВ 230586,26 грн. застосовано штраф у розмірі 50 % у сумі 150293,13 грн, що апріорі не може вважатись технічною помилкою.
7. Вказав, що оскаржуваним рішенням суд не надав жодної оцінки доводам позивача про те, що до оскаржуваного ППР не був доданий вказаний у ньому як додаток розрахунок штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за несвоєчасну реєстрацію (відсутність реєстрації) податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних в ЄРПН/ виправлення помилок у податкових накладних. Відповідачем лише під час розгляду справи в суді надано іменований як додаток до оскаржуваного податкового повідомлення рішення Розрахунок штрафу за порушення термінів реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, що не містить номері у дати його складання. Виходячи з того, що даний доказ був поданий після проведення підготовчого судового засідання, відповідач не обґрунтував неможливість його подання у відведений строк, його копія не була надана позивачу суд на виконання вимог ч. 8, 9 ст. 79 КАС України не мав приймати до розгляду даний доказ, але суд не надав йому жодної оцінки.
8. Зазначив, що суд застосував зворотну дію закону в часі, що суперечить ст. 58 Конституції України і не відповідає рішенню Конституційного суду України у справі № 1/99-рп від 09.02.1999 року.
8.1 Так, пункт 120-1.1 статті 120-1 ПК України доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2198-VIII від 09.11.2017, яким з 01.01.2018 введено в дію норму, за якою порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов'язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі: 50 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації на 366 і більше календарних днів.
8.2. Позивач є фізичною, а не юридичною особою, введений з 01.01.2018 штраф за порушення строків реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування на 366 і більше днів позивач міг нести лише у разі відсутності їх реєстрації до 01.01.2019, тоді як матеріали справи підтверджують, що їх реєстрація завершена 01.11.2018.
8.3. У оскаржувану рішенні суд посилається на те, що позивач допустив триваюче правопорушення, однак це не змінює того, що з моменту запровадження відповідальності за порушення строків реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування на 366 і більше днів до моменту їх реєстрації, тобто з 01.01.2018 по 01.11.2018 не пройшло 366 днів, а тому суд застосував нормативний акт, що вводить відповідальність у формі зворотної дії в часі, що суперечить Закону.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
9. Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, РНОКПП НОМЕР_1 , що підтверджується випискою з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Також, позивач є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника ПДВ №52318435 від 11.05.1999.
10. 06.03.2019 контролюючим органом проведено камеральну перевірку позивача з питань дотримання строків реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН), за результатами якої складено акт №9052/02-32-52-06/1872420880 від 06.03.2019 (далі - акт перевірки).
11. Судом встановлено, що підстави та порядок проведення такої перевірки позивачем не оскаржуються.
12. У акті перевірки зафіксовано порушення позивачем термінів реєстрації податкових накладних, чим порушено пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.
13. На підставі акту перевірки ГУ ДФС у Вінницькій області винесено податкове повідомлення-рішення від 22.04.2019 №0028135206, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 136843,05 грн, у тому числі:
- за затримку реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних - від 61 і більше календарних днів на суму ПДВ 53874,77 грн застосовано штраф у розмірі 40% у сумі 21549,92 грн;
- за відсутність реєстрації податкових накладних /розрахунків коригування на суму ПДВ 230586,26 застосовано штраф у розмірі 50% у сумі 115293,13 грн.
14. Факт несвоєчасної реєстрації відображених в акті перевірки податкових накладних позивачем в судовому засіданні також не заперечувався. Разом з тим, позивач заперечує щодо застосування до нього відповідних штрафних санкцій, адже вважає, що несвоєчасна реєстрація вказаних податкових накладних не повинна тягнути адміністративної відповідальності згідно п. 120-1.1 ст. 120-1 ПК України.
15. Не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.
ІІІ. ДОВОДИ СТОРІН
16. Скаржник зазначив, що притягуючи позивача до відповідальності за дії, які були вчинені ним до 01.01.2018, суд всупереч приписам ст. 58 Конституції України поширив дії нормативно-правового акту (п.120-1.1 статті 120-1 ПК України в редакції, чинній з 01.01.2018) до правовідносин, які виникли до набуття чинності даними нормами закону, а відтак поширив зворотну дію закону в часі. Відповідальність за несвоєчасну реєстрацію податкових накладених в ЄДПН до 01.01.2018, в чинній на той час редакції - п. 120-1.1 статті 120-1 ПК України, існувала у формі штрафу в розмірі від 10 до 40 % від суми ПДВ, тоді як 50 % від суми ПДВ, вказаної у податкових накладених була введена лише з 01.01.2018.
17. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що податкові накладні зареєстровано позивачем з порушенням термінів, передбачених п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що є підставою для накладення штрафу згідно із пунктом 120-1.1 статті 120-1 ПК України. Вказав, що штрафні санкції, передбачені цією статтею, не застосовуються лише у разі порушення граничного строку реєстрації податкових накладних, що не надаються отримувачу (покупцю), складені на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою. Враховуючи той факт, що накладні виписані позивачем не відповідають таким, які складені по операціям, що звільнені від оподаткування або по операціям, які оподатковуються за нульовою ставкою, Головним управлінням ДФС у Вінницькій області правомірно (на підставі п. 120.1 ст. 120-1 ПК України) застосовані до позивача штрафні санкції.
18. Також відповідач, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1/99-рп ( у001р710-99 ), яким роз'яснено частину першу статті 58 Конституції України ( 254к/96-ВР ) щодо дії нормативно-правового акта в часі, наголосив, що заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення порушення та застосування відповідних санкцій. Таким чином, на переконання сторони відповідача, оцінка правомірності поведінки платників податків здійснюється на підставі норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, що діяло на момент вчинення відповідних дій. Водночас, заходи відповідальності, які підлягають застосуванню за вчинені платниками податків порушення, повинні визначатися згідно з нормативно-правовими актами, чинними на час виникнення відповідних правовідносин, тобто на час застосування відповідальності, зокрема винесення відповідних податкових повідомлень-рішень.
ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
19. Відповідно до пункту 201.1. статті 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
20. За приписами п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна може бути складена за щоденними підсумками операцій (якщо податкова накладна не була складена на ці операції) у разі:
- здійснення постачання товарів/послуг за готівку кінцевому споживачеві (який не є платником податку), розрахунки за які проводяться через касу / реєстратори розрахункових операцій або через банківську установу чи платіжний пристрій (безпосередньо на поточний рахунок постачальника);
- виписки транспортних квитків, готельних рахунків або рахунків, які виставляються платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер постачальника (продавця), крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами;
- надання платнику податку касових чеків, що містять суму поставлених товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального та податкового номерів постачальника).
21. Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою.
22. Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
23. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
24. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у ЄРПН повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені;
- для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем) (ч. 14 ст. 207 ПК України).
25. Пунктом 120-1.1 статті 120-1 ПК України, в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного ППР, встановлено, що Порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов'язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі:
- 10 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації до 15 календарних днів;
- 20 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 16 до 30 календарних днів;
- 30 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 31 до 60 календарних днів;
- 40 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 61 до 365 календарних днів;
- 50 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації на 366 і більше календарних днів.
V. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
26. Як вбачається з матеріалів справи, сторонами не заперечується той факт, що видані позивачем податкові накладні не надавались отримувачам (покупцям). При цьому, під час розгляду справи судом було встановлено, що відповідні податкові накладні складені на постачання товарів/послуг для операцій, що оподатковуються ПДВ.
27. За таких обставин вказані податкові накладні не можуть бути віднесені до податкових накладних, порушення граничних термінів реєстрації яких відповідно до пункту 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України не є підставою для накладення штрафу.
28. Відмовляючи частково в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що до позивача правомірно застосовано штраф за порушення граничного строку, передбаченого статтею 201-1 Податкового кодексу України.
29. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
30. Надаючи правову оцінку твердженням позивача щодо протиправності застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафу в розмірі 50 % з підстав відсутності реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування, судова колегія зазначає наступне.
31. Згідно зі статтею 58 Податкового кодексу України, у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.
32. Податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.
33. Про необхідність наявності таких обов'язкових реквізитів податкового повідомлення-рішення вказано у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 820/2650/16.
34. Судом встановлено, що оскаржуваним податковим повідомлення-рішення позивача притягнуто до відповідальності за відсутність реєстрації податкових накладних у ЄРПН, хоча всі податкові накладні зареєстровані 06 листопада 2018 року. Водночас, в акті перевірки зазначено про порушення строків реєстрації податкових накладних, а не відсутність їх реєстрації.
35. У оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні в якості підстави накладення штрафу зазначено саме відсутність реєстрації податкових накладних/коригування розрахунків.
36. Колегія суддів вважає безпідставними висновки суду першої інстанції, що неправильність зазначення підстави прийняття ППР є технічною помилкою. Суд апеляційної інстанції вважає, що підстава нарахування податкового зобов'язання є обов'язковим реквізитом податкового повідомлення-рішення, а отже помилка у підставі винесення ППР є істотним порушенням та є самостійною підставою для скасування такого ППР.
37. Окрім того, в даному випадку суд першої інстанції фактично сам змінив підстави винесення оскаржуваного ППР, що не відповідає нормам чинного законодавства.
38. При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами позивача про помилкове застосування відповідачем при визначенні розміру штрафу положень ПК України, які були чинні на час прийняття оскаржуваного ППР.
39. Так пункт 120-1.1 статті 120-1 ПК України доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2198-VIII від 09.11.2017, яким з 01.01.2018 введено в дію норму, за якою порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов'язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі: 50 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації на 366 і більше календарних днів.
40. Отже, відповідальність за вказане порушення введена з 01 січня 2018 року, а податкові накладні зареєстровано 06 листопада 2018 року.
41. Таким чином, з часу введення такої відповідальності не пройшло 366 днів.
42. До того ж суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про застосування зворотної дії в часі, що суперечить ст. 58 Конституції України, з огляду на наступне.
43. Так згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
44. Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 1/99-рп від 09 лютого 1999 року положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).
45. Відповідно до абз. 2 п. 2 мотивувальної частини цього рішення Конституційний Суд України дав тлумачення, що у частині першій статті 58 Конституції України дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт під час дії якого вони настали або мали місце.
46. Також, згідно з рішенням Конституційного Суду України № 1-зп від 13.05.1997 вбачається, що стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
47. Як вбачається з матеріалів справи, позивач є фізичною особою, штраф за порушення строків реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування на 366 і більше днів введений лише з 01 січня 2018 року. А відтак, ОСОБА_1 могла бути притягнута до відповідальності лише у разі відсутності реєстрації податкових накладних до 01 січня 2019 року. Однак, як вже зазначалось, реєстрація ППР була здійснена 06 листопада 2018 року.
48. Таким чином, посилання суду першої інстанції на те, що оскільки порушення ОСОБА_1 строків реєстрації податкових накладних мало тривалий характер, то при визначенні позивачу штрафної санкції, яку належить застосувати за допущене порушення, відповідач правомірно користувався нормою ПК України в редакції, чинній на день реєстрації вказаних ППР в ЄРПН, є безпідставними.
49. Судова колегія вважає, що притягуючи позивача до відповідальності за дії, які були вчинені ним до 01 січня 2018 року, суд першої інстанції всупереч приписам ст. 58 Конституції України поширив дію нормативно-правового акту до правовідносин, які виникли до набуття чинності вказаними нормами закону, а відтак, поширив зворотну дію закону в часі.
50. Колегія суддів зазначає, що відповідач не позбавлений можливості прийняти нове податкове повідомлення-рішення з правильним визначенням розміру штрафу.
51. Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області від 22 квітня 2019 року № 0028135206 підлягає задоволенню.
VІ. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ.
52. Згідно зі ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
53. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
54. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
55. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
56. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
57. Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
58. Суд повинен перевірити, чи було втручання виправданим та необхідним у демократичному суспільстві, та, зокрема, чи було воно пропорційним, і чи були причини, надані національними органами влади на його виправдання, важливими та достатніми. Таким чином, важливим є визначити, чи належним чином національні органи влади використали свою свободу повноважень, звинувативши заявника у наклепі чи зловживанні посадовим становищем. Рішення у справі «Ляшко проти України» (Lyashko v. Ukraine) від 10 серпня 2006 р., Заява № 21040/02, п. 47.
59. Суд відзначає, що одним із складників справедливого судового розгляду в розумінні п. 1 статті 6 є право на змагальне провадження; кожна сторона, в принципі, має отримати нагоду не лише бути поінформованою про будь-які докази, які потрібні для того, щоб виграти справу, але також має знати про всі докази чи подання, які представлені або зроблені в цілях впливу на думку суду, і коментувати їх (див., mutatis mutandis, рішення у справах «Лобо Мачадо проти Португалії» (Lobo Machado v. Portugal) і «Фермьойлєн проти Бєльгії» (Vermeulen v. Belgium) від 20 лютого 1996 р., Reports of Judgments and Decisions 1996-I, сс. 206-07, п. 31 і п. 23, п. 33, відповідно, та рішення у справі «Нідерост-Губер проти Швейцарії» (Nidero?stHuber v. Switzerland) від 18 лютого 1997 р., Reports 1997-I, с. 108, п. 24).
60. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
61. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
62. З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.
VII. СУДОВІ ВИТРАТИ
63. Щодо судового збору.
64. Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
65. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1368,43 грн та при поданні апеляційної скарги 2052,65 грн.
66. Таким чином, понесені скаржником судові витрати в сумі 3421,08 грн підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області.
67. Щодо витрат на правову допомогу.
68. Разом з апеляційною скаргою представником позивача - адвокатом Піпко А.М. подано заяву про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.
69. Відповідно до приписів ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
70. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
71. Отже, з аналізу наведених правових норм вбачається, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
72. При цьому, варто зазначити, що склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
73. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16.
74. У матеріалах справи наявні договір про надання правової допомоги, укладений 02 травня 2019 року між Адвокатським бюро "Піпко і партнери" та фізичною особою-підприємцем Галух Л.Г.
75. Окрім того, на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу позивачем до суду надані наступні документи:
- розрахунок часу, витраченого на надання правничої допомоги (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для розгляду справи) № 30/07/19/1Р від 30 липня 2019 року;
- Акт № 1 приймання-передачі наданих послуг від 30 липня 2019 року;
- рахунок № 02/05/19/1 від 02 травня 2019 року;
- платіжне доручення №511 від 02 травня 2019 року про сплату 3842,00 грн;
- рахунок № 30/07/19/1 від 30 липня 2019 року;
- платіжне доручення №554 від 30 липня 2019 року про сплату 8452,40 грн.
76. При цьому, відповідач не скористався можливістю згідно ст. 134 КАС України довести неспівмірність заявлених вимог та не подав до суду жодних заяв та доказів на спростування заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
77. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що позивачем підтверджено витрати на професійну правничу допомогу.
78. Таким чином, розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним з наданими послугами адвоката, тому клопотання представника позивача підлягає до задоволення, а витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12294,40 грн. - до стягнення на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 липня 2019 року -скасувати.
Прийняти нову постанову. Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області від 22 квітня 2019 року №0028135206.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3421,08 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління Державної податкової служби у Вінницькій області.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12294,40 грн.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 27 вересня 2019 року.
Головуючий Мацький Є.М.
Судді Залімський І. Г. Сушко О.О.