Справа № 120/1317/19-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Комар П.А.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
26 вересня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Курка О. П. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 червня 2019 року (ухвалене в м. Вінниці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу,
в квітні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26 червня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення адміністративного позову.
19 серпня 2019 року до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 вересня 2019 року, з урахуванням п.7 ч.1 ст.306, ст.307, п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що остання задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 в 2017 році звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення селянського господарства на території Чернявської сільської ради, Оратівського району, Вінницької області орієнтовною площею 2,0 га, подавши до клопотання ряд необхідних документів.
Листом Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 29.12.2017 року повідомило позивача, що земельна ділянка на яку він бажає отримати дозвіл на розроблення проекту землеустрою вже є сформованою згідно технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель Чернявської сільської ради, Оратівського району, Вінницької області. Формування об'єкта на підставі проекту землеустрою щодо відведення буде суперечити схемі землеустрою, що міститься у технічній документації із землеустрою щодо інвентаризації земель Чернявської сільської ради, Оратівського району. Відповідно до ч. 6 ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності чи користуванні без зміни їх цільового призначення здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. Керуючись ч. 7 ст. 118 ЗК України позивачу було відмовлено у надані дозволу на розробку проекту землеустрою.
Не погодившись з такою відмовою, позивач оскаржив її до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10.07.2018 року у справі №802/1093/18-а визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, викладену в листі №Т-21796/0-11858/6-17 від 29 грудня 2017 року та зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га на території Чернявської сільської ради Оратівського району, Вінницької області (за межами населеного пункту).
23.02.2019 позивачем подано клопотання про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2,00 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Чернявської сільської ради, Оратівського району, Вінницької області, кадастровий номер 0523186900:02:009:0023 (загальна площа земельної ділянки 6,0985 га).
На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10.07.2018 року, Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 та видано Наказ №2-4118/15-19-СГ від 29 березня 2019 року, яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Чернявської сільської ради, Оратівського району, Вінницької області, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення - 01.03).
Разом з тим, наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-4117/15-19-СГ від 29.03.2019 року, при розгляді клопотання позивача від 23.02.2019 року, відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, на території Чернявської сільської ради, Оратівського району, Вінницької області, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (код. цільового призначення - 01.03).
В обґрунтування відмови зазначено, що відповідно до частин 1-4 статті 22, частини 6,7 статті 118, частини 4 статті 122 Земельного кодексу України (зі змінами), Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.02.2015 №14, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2015 за №177/26622, Положення про Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 №308, земельна ділянка, що є зазначеною на графічних матеріалах входить до масиву з кадастровим номером 0523186900:02:009:0023, що є включеним до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності права оренди на які можуть бути реалізовані на земельних торгах, відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 17.01.2018 №4, враховуючи зазначене та згідно частини 3 статті 136 Земельного кодексу України земельні ділянки, які включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.
Вважаючи вказаний наказ протиправним, позивач звернувся до суду для його скасування.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, су першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка, право оренди на яку виставляється на земельні торги та яка знаходиться за адресою: Вінницька область, Оратівський район, (Чернявська сільська рада, за межами населеного пункту) загальною площею 6,0985 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва фактично є сформованою до земельних торгів у порядку, встановленому діючим законодавством України, а тому не може бути відчужена її розпорядником до завершення торгів.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 14 Конституції України та ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель врегульовано Земельним кодексом України (далі - ЗК України).
Згідно з ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Так, частинами 1, 2 пункту "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Пунктом "б" ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно п. "б" ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.
Згідно з частинами 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частиною 1 статті 117 ЗК України передбачено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частин 6, 7 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015 року, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Згідно з пп. 31, 50 п. 4 Положення Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи; погоджує в межах повноважень, передбачених законом, документацію із землеустрою.
Пунктом 7 Положення передбачено, що Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Оскільки спірна земельна ділянка належить до категорії земель сільськогосподарського призначення, саме до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області відноситься розгляд питання про надання дозволу щодо відведення спірної земельної ділянки.
Стаття 25 Закону України "Про землеустрій" визначає види документації із землеустрою, до яких, крім проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, належать, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Частиною 2 ст. 55 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Також, відповідно до ст. 56 Закону України "Про землеустрій" зазначено, що технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок включає:
а) пояснювальну записку;
б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації;
в) кадастрові плани земельних ділянок, які об'єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку;
г) матеріали польових геодезичних робіт;
ґ) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання при поділі земельної ділянки по межі поділу;
д) перелік обтяжень прав на земельну ділянку, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути;
е) нотаріально посвідчена згода на поділ чи об'єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні);
є) згоду власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об'єднання земельних ділянок користувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв'язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).
З вказаних вище положень законодавства, суд дійшов висновку про те, що на отримання дозволу на розробку технічної документації потрібна згода власника земельної ділянки, а для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою. Враховуючи той факт, що відповідач є розпорядником земельної ділянки, що кореспондується з вимогами п. "в" ч. 1 ст. 80 ЗК України, яку позивач бажає отримати у власність, суд зазначає про те, що згода може бути надана відповідачем у формі відповідного дозволу.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ЗК України надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.
Статтею 79-1 ЗК України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється:
- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;
- шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок;
- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
- шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом;
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Відповідно ч. 6 ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Із аналізу вищенаведених норм видно, що формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків, формування їх шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих ділянок, що в свою чергу здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 вказаної статті передбачено земельні ділянки, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).
Статтею 136 ЗК України визначено порядок добору земельних ділянок державної чи комунальної власності та підготовка лотів для продажу на земельних торгах.
Частинами 1-3 вказаної статті передбачено, що організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами. Забороняється вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення.
У переліку зазначаються місце розташування (адреса) земельної ділянки, її цільове призначення (функціональне використання), площа, кадастровий номер, умови продажу.
Добір земельних ділянок державної чи комунальної власності, у тому числі разом з розташованими на них об'єктами нерухомого майна (будівлями, спорудами) державної чи комунальної власності, які або права на які виставляються на земельні торги, здійснюється з урахуванням затверджених містобудівної документації та документації із землеустрою, а також маркетингових досліджень, інвестиційної привабливості, звернень громадян та юридичних осіб щодо намірів забудови.
Земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.
Відповідно до ч. 4 ст. 136 Земельного кодексу України підготовку лотів до проведення земельних торгів забезпечує організатор земельних торгів. Підготовка лотів до проведення земельних торгів включає: а) виготовлення, погодження та затвердження в установленому законодавством порядку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі зміни цільового призначення земельної ділянки та у разі, якщо межі земельної ділянки не встановлені в натурі (на місцевості); б) державну реєстрацію земельної ділянки; в) державну реєстрацію речового права на земельну ділянку; г) отримання витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки відповідно до Закону України "Про оцінку земель" у разі продажу на земельних торгах права оренди на неї; ґ) проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до Закону України "Про оцінку земель", крім випадків продажу на земельних торгах права оренди на неї; д) встановлення стартової ціни продажу земельної ділянки, яка щодо земель державної та комунальної власності не може бути нижчою за експертну грошову оцінку земельної ділянки; е) встановлення стартового розміру річної орендної плати, який щодо земель державної та комунальної власності не може бути меншим розміру орендної плати, визначеного Податковим кодексом України; є) встановлення стартової ціни продажу прав емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, яка щодо земель державної чи комунальної власності не може бути нижчою за ринкову вартість відповідного права, визначену шляхом проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок; ж) визначення виконавця земельних торгів, дати та місця проведення земельних торгів.
Аналізуючи доводи апелянта стосовно протиправності прийняття оскаржуваного наказу, колегія суддів вказує на слідуюче.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 4 від 17 січня 2018 року, внесено земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності до переліку земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності до переліку земельних ділянок, права оренди на які можуть бути реалізовані на земельних торгах згідно додатку.
Зобов'язано розмістити на офіційному веб - сайті ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області оголошення з переліком земельних ділянок з метою відбору виконавця земельних торгів для реалізації права оренди на них.
Зобов'язано укласти договір з виконавцем земельних торгів що забезпечить підготовку лотів для продажу на земельних торгах та надано дозвіл на проведення робіт із землеустрою та нормативної грошової оцінки на земельні ділянки.
Згідно додатку до вищевказаного наказу під порядковим номером 7 зазначено частину бажаної позивачем земельної ділянки на території Черняхівської сільської ради, площею 6,0000 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із кадастровим номером №0523186900:00:02:009.
Згодом, виконавцем земельних торгів було забезпечено виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості) для продажу права оренди на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населеного пункту на території Чернявської сільської ради, Оратівського району, Вінницької області.
Під час виготовлення вищевказаної технічної документації було встановлено, що площа земельної ділянки становить 6,0985 га, а також даній земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер № 0523186900:02:009:0023.
01 серпня 2018 року Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області видано наказ № 2-10236/15-18-СГ, яким затверджено документацію із землеустрою та право держави здійснити продаж права оренди на дану земельну ділянку, шляхом проведення земельних торгів.
Так, зокрема, в зазначеному наказі, відповідно до вимог статей 79-1 та 136 ЗК України, чітко зазначено місце розташування земельної ділянки - Чернявська сільська рада, Оратівський район, Вінницька область; її цільове призначення (функціональне використання земельної ділянки) - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; площа земельної ділянки - 6,0985 га; кадастровий номер земельної ділянки - №0523186900:02:009:0023 та умови продажу - право оренди на 7 років.
Таким чином, земельна ділянка на яку претендує позивач, орієнтовною площею 2,0 га знаходиться в масиві, який включено до переліку земельних ділянок, право оренди яких виставляється на торгах у формі аукціону, та відповідно вказаного наказу вже затверджено документацію і присвоєно всьому масиву (загальною площею 6,0985 га) кадастровий номер №0523186900:02:009:0023 , серед якого і знаходиться спірна земельна ділянка.
Згідно ч. 1 ст. 135 Земельного кодексу України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.
Відповідно до ч. 4 ст. 135 Земельного кодексу України проведення земельних торгів щодо земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них здійснюється за рішенням організатора земельних торгів, у якому зазначаються: а) перелік земельних ділянок або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами; б) стартова ціна лота; в) строк та інші умови користування земельною ділянкою у разі набуття права користування земельною ділянкою на земельних торгах; г) особа, уповноважена організатором земельних торгів на укладення договору купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки, яка або право на яку виставляється на земельні торги.
Відтак, аналіз приписів статті 136 Земельного кодексу України свідчить про те, що в разі віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах, це є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Оскільки на момент розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення та прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області рішення з цього питання, земельна ділянка, щодо якої позивачем було подано клопотання, наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 17.01.2018 №4 року була включена до переліку земельних ділянок, права на які виставляються на земельні торги у формі аукціону, вказане в силу приписів частини третьої статті 136 Земельного кодексу України є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 03.04.2018 року у справі № 815/3059/17.
Крім того, колегія суддів зазначає, що наказ від 17.01.2018 №4 "Про внесення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності до переліку права оренди на які може бути реалізовано на земельних торгах", наказ від 01.08.2018 №2-10236/15-18-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та проведення земельних торгів", наказ від 01.03.2019 №2-2549/15-19-СГ "Про внесення змін до наказу від 01.08.2018 №2-10236/15-18-СГ" є чинними, в судовому порядку не скасовані, у зв'язку з чим, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку щодо відмови в задоволенні адміністративного позову.
Колегія суддів вважає помилковими посилання апелянта на те, що відповідачем всупереч вимогам ст. 242 КАС України не було звернуто уваги на правові висновки Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі № 21-358а13, від 07 червня 2016 року № 820/3507/15, від 11 жовтня 2016 року у справі № 806/3787/13-а, де зазначено, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому відповідачем було безпідставно відмовлено у наданні такого дозволу, з огляду на наступне.
Як зазначалось судом вище, статтею 135 Земельного кодексу передбачено, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.
Оскільки, земельна ділянка, на яку претендує позивач, орієнтовною площею 2,0 га знаходиться в масиві, який включено до переліку земельних ділянок, право оренди яких виставляється на торгах у формі аукціону, та відповідно вказаного наказу вже затверджено документацію і присвоєно всьому масиву (загальною площею 6,0985 га) кадастровий номер № 0523186900:02:009:0023, серед якого і знаходиться спірна земельна ділянка, виключає можливість відчуження цієї земельної ділянки її розпорядником, а в даному випадку відповідачем, до завершення торгів, а відтак надання дозволу на виготовлення технічної документації з метою передачі безоплатно у власність, не сприятиме реалізації права позивача на її отримання в подальшому.
Аналізуючи доводи апелянта, що суд може зобов'язати відповідача надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо поділу та обєднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності, орієнтовною площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Чернявської сільської ради, Оратівського району, Вінницької області, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства та це не є дискреційними повноваженнями, колегія суддів вказує на наступне.
Дійсно, суд має право зобов'язати відповідача видати вищевказаний дозвіл, проте зазначене можливо лише в разі настання визначених законодавством умов для його отримання. Оскільки в даному випадку відсутні законні підстави для надання дозволу на виготовлення технічної документації, тому і відсутні підстави для задоволення вказаної вимоги позивача.
Крім того, колегія суддів вважає помилковим посилання апелянта на практику Верховного Суду у справі № 815/1666/17, оскільки предметом спору у вказаній справі була земельна ділянка, яка не відповідала визначенню ст. 79 Земельного кодексу України, тобто не була сформована і якій не було присвоєно кадастровий номер, на відміну від даної адміністративної справи.
Разом з тим, суд критично оцінює позицію позивача, що відповідачем при розгляді клопотання про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок та винесенні наказу від 29.03.2019 №2-4117/15-19-СГ не враховано судове рішення по справі №802/1093/18-а від 10.07.2018, яке набуло законної сили, оскільки даним рішенням зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а не клопотання про надання дозволу на розробку технічної документації.
Щодо посилань позивача, що відмова, тобто наказ від 29.03.2019 №2-4117/15-19-СГ суперечить постанові Верховного Суду від 04.02.2019 у справі №823/1121/16, суд акцентує увагу, що у даній постанові Верховний Суд дійшов висновку визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки згідно з листом, а не шляхом прийняття наказу.
Відтак, висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04.02.2019 у справі №823/1121/16 до спірних правовідносин не застосовуються.
Крім того, колегія суддів вважає правильними доводи суду першої інстанції, що дана відмова не позбавляє права позивача можливості набуття права на іншу земельну ділянку державної форми власності сільськогосподарського призначення у порядку визначеному статтями 116, 118 Земельного кодексу України.
Колегія суддів зауважує, що в своїй апеляційній скарзі позивач стверджує, що ч.7 118 Земельного кодексу містить виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Однак, здійснивши аналіз вищезазначеної статті, колегія суддів зауважує, що вказані положення стосуються виключно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, тоді як предметом даної адміністративної справи є визнання протиправним наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо відмови у наданні дозволу на розробку технічної документації, що свідчить про помилковість застосування позивачем тільки вказаної норми до спірних правовідносин.
Водночас, у апеляційній скарзі апелянт звертає увагу на практику Верховного Суду та Європейського Суду, при цьому жодним чином не надає оцінку та аргументацію нормам ст. ст. 79, 134, 136 Земельного кодексу України, які регламентують питання заборони відчуження, передання в заставу та надання у користування земельних ділянок до завершення торгів.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи наведені апелянтом аргументи, суд апеляційної інстанції вважає, що вказані доводи, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у апеляційній скарзі не зазначено.
Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Судова колегія зазначає, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції в повній мірі надав оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, у зв'язку із чим, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 червня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Курко О. П. Біла Л.М.