Справа № 742/1556/19 Суддя (судді) першої інстанції: Олійник В.П.
26 вересня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.,
за участю секретаря Григорук В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування технічними засобами, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Поліцейського роти №3 БПП в м. Бориспіль УПП у Київській області ДПП Демянішина Сергія Володимировича на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 16 серпня 2019 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Поліцейського роти №3 БПП в м. Бориспіль УПП у Київській області ДПП Демянішина Сергія Володимировича про визнання протиправною та скасування постанови,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до поліцейського роти №3 БПП в м.Бориспіль УПП у Київській області Демянішина С.В. про визнання протиправною та скасування постанови від 25 квітня 2019 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді 425 грн. штрафу.
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 16 серпня 2019 позов задоволено.
Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії НК № 011041 від 25.04.2019 щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволені позову відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно із ч. 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 25.04.2019 поліцейським роти Демянішиним С.В. складено постанову серії НК № 011041 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 .
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 25.04.2019 року близько 14 години 50 хвилин позивач керував автомобілем Mitsubishi Lancer 1.6 д.н.з. НОМЕР_1 по а/д М -03 Київ -Харків, 77 км., рухався поза населени пунктом без увімкненого ближнього світла фар та в ході перевірки документів не пред'явив поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних ТЗ, чим порушив п.п. 9.8., 2.1.ґ Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 та скоїв адміністративне правопорушення, за яке частиною першою статті 126 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність, про що відповідачем складено постанову серії НК № 011041. Не погоджуючись з вищезазначеними діями та рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Позивач, з вищезазначеною постановою не згодний та наголошує, що вказаного у ній порушення правил дорожнього руху не вчиняв, оскільки світло фар було ввімкненим та вимога про надання полісуне передбачена п. 21.2 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, виходив з того, що матеріали справи не містять доказів того, що в діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Нормами ст. 222 КУпАП встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення правил дорожнього руху (ч.1 ст.126). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст.126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до пп. «ґ» п.2.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
Підпунктом 1 п.2.4 Правил дорожнього руху встановлено, що на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Згідно з ч. 2 ст.16 Закону України «Про дорожній рух», водій зобов'язаний, зокрема, мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
З наведених норм чинного законодавства вбачається, що на водія покладено обов'язок мати при собі поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та пред'являти його для перевірки на виконання розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух лише у випадках, передбачених законодавством.
Разом з тим, пунктом 21.1 ст.21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.
Відповідно до п. 21.2 наведеної статті контроль за наявністю договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється: відповідним підрозділом Національної поліції при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод; органами Державної прикордонної служби України під час перетинання транспортними засобами державного кордону України.
Згідно з п.21.3 ст.21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов'язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред'являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті, на їх вимогу.
З системного аналізу наведених норм вбачається, що контроль за наявністю полісів (договорів) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів може здійснюватись відповідними підрозділами Національної поліції лише з визначених законодавством підстав, а саме: при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та при оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод.
Проте, наведеними положеннями чинного законодавства закріплений безумовний обов'язок при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особи, яка керує ним, мати при собі страховий поліс (сертифікат).
Як зазначає позивач, підставою для зупинки транспортного засобу останнього було те, що він, начебто, рухався поза населеним пунктом без увімкненого ближнього світла фар.
В матеріалах справи не міститься будь-яких фактичних даних, на основі яких у визначеному законом порядку встановлює наявність адміністративного правопорушення водія ОСОБА_1 , винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, вимоги якої Відповідачем не виконано.
Так, відповідачем не надано жодних доказів щодо оформлення матеріалів дорожньо-транспортної пригоди або скоєння позивачем порушення правил дорожнього руху, яке могло бути підставою для складання відповідного протоколу.
Відповідно до ст.251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що вищезазначена правова норма визначає ряд фактичних даних на основі яких посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.
Відносно позивача не виносилась постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення ПДР України, зокрема порушення п.9.8, а саме, що під час руху механічних транспортних засобів у світлу пору доби з метою позначення транспортного засобу, що рухається, ближнє світло фар повинно бути увімкнене: а) у колоні; б) на маршрутних транспортних засобах, що рухаються по смузі, позначеній дорожнім знаком 5.8, назустріч загальному потоку транспортних засобів; в) на автобусах (мікроавтобусах), що здійснюють перевезення організованих груп дітей; г) на великовагових, великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів; ґ) на транспортному засобі, що буксирує; д) у тунелях, яке пред'являлось позивачу перед прийняттям оскаржуваної постанови.
З 1 жовтня по 1 травня на всіх механічних транспортних засобах поза населеними пунктами повинні бути ввімкнені денні ходові вогні, а в разі їх відсутності в конструкції транспортного засобу - ближнє світло фар.
Відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення позивачем ПДР України.
Враховуючи наведене, колегія суддів, вважає неправомірною вимогу посадової особи відповідача до позивача про пред'явлення документів в т.ч. страхового полісу.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду від 15.03.2019 по справі № 686/11314/17.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Проте, на виконання вимог чинного законодавства, зокрема, вищезазначених правових положень та Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року, в матеріалах справи не міститься жодного належного доказу вчинення водієм ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.
В той же час, з урахуванням наведених вище норм законодавства вбачається, що здійснення контролю за наявністю договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідним підрозділом Національної поліції може здійснюватись виключно при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод.
Отже, відповідачем не доведено законності вимог щодо пред'явлення позивачу для перевірки поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з огляду на відсутність обставин, передбачених законодавством для здійснення такого контролю.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що дії відповідача щодо винесення постанови про накладення адміністративного стягнення не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому оскаржувана постанова НК № 011041 від 25.04.2019 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності є незаконною та підлягає скасуванню.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи та обгрунтування апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Поліцейського роти №3 БПП в м. Бориспіль УПП у Київській області ДПП Демянішина Сергія Володимировича - залишити без задоволення.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 16 серпня 2019 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Л.В. Бєлова
А.Ю. Кучма