Справа № 826/4941/16 Суддя (судді) першої інстанції: Добрянська Я.І.
24 вересня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів Лічевецького І.О., Собківа Я.М.
за участю секретаря Такаджі Л.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «АВАНТ-БАНК»
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2019 року
у справі №826/4941/16 (розглянутої в порядку спрощеного провадження)
за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2
до відповідача Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «АВАНТ-БАНК» Ларченко Ірини Миколаївни
та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "АВАНТ-БАНК" Ларченко Ірини Миколаївни (надалі - відповідач-1 або Уповноважена особа фонду) та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - відповідач-2 або Фонд), в якому просила суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "АВАНТ-БАНК" Ларченко Ірини Миколаївни, яке оформлене наказом №57 від 23 лютого 2016 року про визнання нікчемним (правочину) операції по перерахуванню коштів з рахунку фізичної особи на рахунок № НОМЕР_1 відкритого на підставі договору банківського рахунку фізичної особи № РКО-Ф/16/ НОМЕР_2 , укладеного 29 січня 2016 року між ОСОБА_2 та ПАТ "Авант-Банк", яка була проведена 29 січня 2016 року на суму 5506 доларів США;
- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "АВАНТ-БАНК" Ларченко Ірину Миколаївну подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_2 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Авант-Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в розмірі суми у 138 485, 64 грн., що за встановленим курсом було еквівалентом суми 5506,0 доларів США, що була розміщена на поточному рахунку № НОМЕР_3 в іноземній валюті - доларі США, який був відкритий на підставі договору банківського рахунку фізичної особи № РКО-Ф/16/ НОМЕР_3 , укладеного 11 січня 2016 року між ОСОБА_2 та ПАТ "Авант-Банк".
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішення відповідача про визнання правочину нікчемним є протиправним, оскільки таке рішення стало підставою для невнесення позивача до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірі, гарантованих державою.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2019 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "АВАНТ-БАНК" Ларченко Ірини Миколаївни, яке оформлене наказом №57 від 23 лютого 2016 року про визнання нікчемним (правочину) операції по перерахуванню коштів з рахунку фізичної особи на рахунок № НОМЕР_1 відкритого на підставі договору банківського рахунку фізичної особи № РКО-Ф/16/НОМЕР_1, укладеного 29 січня 2016 року між ОСОБА_2 та ПАТ "Авант-Банк", яка була проведена 29 січня 2016 року на суму 5506 доларів США.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "АВАНТ-БАНК" щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у частині не включення ОСОБА_2 . Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "АВАНТ-БАНК" включити інформацію про ОСОБА_2 до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що судом першої інстанції безпідставно не враховано, що правочин з перерахування коштів визнано нікчемним з підстав передбачених п.7 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Позивачем відзив на апеляційну скаргу подано не було.
Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, проте у судове засідання не з'явилися та про причини неявки суду не повідомили. За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Частиною 4 статті 229 КАС України встановлено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.
Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 11.01.2016 між Публічним акціонерним товариством «Авант-Банк», як банком, та ОСОБА_2 як клієнтом, укладено договір № РКО-Ф/16/ НОМЕР_3 банківського рахунку фізичної особи, за умовами якого банк відкриває клієнту поточний рахунок № НОМЕР_3 в доларах США та надає послуги з розрахунково-касового обслуговування. (а.с. 20-23)
Також, 29.01.2016 року між Публічним акціонерним товариством «Авант-Банк», як банком, та ОСОБА_2 як клієнтом, укладено договір № РКО-Ф/16/ НОМЕР_2 банківського рахунку фізичної особи, за умовами якого банк відкриває клієнту поточний рахунок № НОМЕР_2 в доларах США та надає послуги з розрахунково-касового обслуговування. (а.с. 16-19)
29.01.2016 на поточний рахунок № НОМЕР_2 від імені іншої фізичної особи були переказані грошові кошти в сумі 5506,00 доларів США, що за встановленим курсом було еквівалентом становить 138485,64 грн., що підтверджується копією меморіального ордеру від 29.01.2019 № 779385. (а.с. 24)
В той же день, 29.01.2016 на підставі меморіального ордеру № 779386 від 29.01.2019р., банком була здійснена операція по перерахуванню грошових коштів у сумі 5506,00 доларів США з належного ОСОБА_2 рахунку № НОМЕР_2 на інший поточний рахунок позивача № НОМЕР_3 , що також підтверджується копією платіжного доручення від 29.01.2016 № 1. (а.с. 25, 26)
На підставі постанови Правління Національного банку України від 29 січня 2016 року № 44 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Авант-Банк» до категорії неплатоспроможних» Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 29 січня 2016 року № 96 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Авант-Банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
Згідно з даним рішенням у ПАТ «Авант-Банк» запроваджено тимчасову адміністрацію на один місяць з 29 січня 2016 року до 28 лютого 2016 року включно, призначено Уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «Авант-Банк» ОСОБА_3 .
Відповідно до постанови Правління НБУ від 25 лютого 2016 року № 109 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Авант-Банк» виконавчою дирекцією прийнято рішення від 26 лютого 2016 року № 262 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк-Авант» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Згідно із вказаним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Авант-Банк» з 26 лютого 2016 року до 25 лютого 2018 року включно.
Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 2065 від 22 травня 2017 року про зміну Уповноваженої особи Фонду, якій делеговано повноваження ліквідатора ПАТ «Авант-Банк». Повноваження ліквідатора ПАТ «Банк-Авант» визначені Законом, у тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних із реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень у частині організації реалізації активів банку, делеговано провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Кічука О.І. з 25 травня 2017 року.
На виконання своїх обов'язків, встановлених частиною другою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Уповноваженою особою було створено Комісію з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями.
За результатами перевірки виявлено ознаки нікчемності у ряді операцій між позивачем та іншими фізичними особами - клієнтами банку.
Так, під час перевірки правочинів встановлено, що дії певних осіб щодо перерахування з власних поточних рахунків коштів на вкладні (депозитні) рахунки інших фізичних осіб, відкриті в ПАТ «Авант-Банк» були обумовлені тим, що сума грошових коштів на рахунках клієнтів-ініціаторів операцій на момент здійснення операції перевищувала суму граничного розміру відшкодування грошових коштів Фондом, і, відповідно, для таких клієнтів існували ризики щодо незадоволення кредиторських вимог в результаті ліквідації ПАТ «Авант-Банк» та реалізації його майна.
З огляду на викладене вище, Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Авант-Банк» на виконання наказу № 57 від 23 лютого 2016 року направлено ОСОБА_2 повідомлення від 25.02.2016р. № 930, яким повідомлено про нікчемність правочинів (операцій) по перерахуванню коштів з рахунку фізичної особи на рахунок № НОМЕР_2 від 29 січня 2016 року на суму 5506,00 доларів США на підставі пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». (а.с. 15)
Позивач, вважаючи протиправними рішення відповідача щодо визнання нікчемним правочину, що стало підставою для невнесення до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірі, гарантованих державою, звернулась до суду.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір та перерахування коштів в силу закону нікчемним не є, оскільки не містить ознак такої нікчемності..
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).
Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника.
Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченої Законом № 4452-VI; для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25).
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн.
Отже, Закон № 4452-VI пов'язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.
Як вбачається з матеріалів справи, на дату прийняття Правлінням Національного банку України постанови від 29 січня 2016 року № 44 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Авант-Банк» до категорії неплатоспроможних» на поточному рахунку позивача № НОМЕР_3 , відкритому відповідно до договору банківського рахунку № РКО-Ф/16/ НОМЕР_3 від 11 січня 2016 року, знаходилась сума 5506,00 доларів США, що за встановленим курсом було еквівалентом становить 138 485,64 грн.
На поточний рахунок позивача кошти були перераховані від іншої фізичної особи з її поточного рахунку.
Разом з тим, Уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.
Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, відповідно до пункту 16 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI, називається тимчасовою адміністрацією.
Відповідно до частини другої статті 34 Закону № 4452-VI не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України».
Частинами третьою, п'ятою цієї статті також передбачено, що виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.
Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
За частиною третьою цієї ж статті правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.
Закон № 4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.
Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону.
Більше того, як правомірно зазначено судом першої інстанції з матеріалів справи вбачається, що у повідомленні про нікчемність правочину від 25 лютого 2016 року № 930 Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «Авант-Банк», як на підставу нікчемності правочинів (операцій) по перерахуванню коштів з рахунку фізичної особи на рахунок № НОМЕР_2 від 29 січня 2016 року на суму 5506,00 доларів США, посилається на пункт 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». (а.с. 15)
Так, відповідно до наведеної правової норми правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI).
Зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI не може бути застосованим до договору, укладеного між позивачем та ПАТ «Авант-Банк», та транзакцій, здійснених за цим договором, оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов'язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу.
Відтак, метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15.
Колегія суддів наголошує на тому, що забезпечуючи виконання статті 38 Закону 4452-VI відповідач, фактично, позбавлений дискреційних повноважень, під якими слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційним є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
При цьому, відповідач не довів належними та допустимими доказами того, що у момент укладення договору банківського рахунку та здійснення транзакції ПАТ «Авант-Банк» щодо зарахування суми коштів на поточний рахунок, позивач отримала перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала.
При виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. При цьому, перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15. Верховним Судом також постановами від 10 травня 2018 році у справі № 826/20429/14, від 21 червня 2018 року у справі № 802/4016 та від 21 червня 2018 року у справі № 821/3601/15-а відмовлено у задоволенні заяви Уповноваженої особи ФГВФО про перегляд рішень суду касаційної інстанції 2016 та 2017 року, якими було задоволено позови фізичних осіб у відносинах, що є аналогічними до відносин у цій справі.
Як наслідок, варто зауважити, що положення статті 228 ЦК України щодо нікчемності правочину не можуть бути застосовані Фондом чи уповноваженою особою при здійснення власних функцій щодо виявлення та віднесення правочину до нікчемних у порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Одночасно, колегія суддів наголошує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.
Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.
Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13.
Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.
Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачами не доведено наявності правових підстав вважати правочин (операцію) по перерахуванню коштів з рахунку фізичної особи на рахунок № НОМЕР_2 від 29 січня 2016 року на суму 5506,00 доларів США нікчемним та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даного правочину, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI, для невключення ОСОБА_2 до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, тобто Уповноважена особа Фонду, як суб'єкт владних повноважень та сторона у справі, всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України не довела правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.
Стосовно доводів відповідача про те, що спірний договір банківського вкладу, транзакція за цим договором мають ознаки нікчемності у зв'язку з тим, що були укладені (вчинені) під час дії обмежень, встановлених постановою Правління НБУ від 10 грудня 2015 року № 878/БТ «Про віднесення ПАТ «Авант-Банк» до категорії проблемних», колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею.
Разом з тим, договір банківського рахунку № РКО-Ф/16/ НОМЕР_3 укладений, а транзакція щодо зарахування коштів на рахунок позивача, відкритий відповідно до цього договору здійснена 29 січня 2016 року. Рішення Правління Національного банку України «Про віднесення ПАТ «Авант-Банк» до категорії неплатоспроможних» прийнято 29 січня 2016 року.
Відтак, на дату укладення договору банківського вкладу, позивач не міг знати про те, що у ПАТ «Авант-Банк» запроваджено обмеження щодо окремих операцій, а рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних було прийнято цього ж дня, тобто тимчасова адміністрація запроваджена з 30 січня 2016 року.
Отже, доводи відповідача щодо нікчемності операцій по перерахуванню коштів з рахунку третьої особи на поточні рахунки позивача з мотивів перерахування коштів на рахунок позивача іншою фізичною особою, не ґрунтуються на нормах законодавства.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №826/1476/15, здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов'язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК України, Законом №2121-III, Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління НБУ від 12.11.2003 №492 та договорами з відповідними клієнтами банку.
Якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державою виплат), то стаття 38 Закону №4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.
Вказана позиція закріплена Верховним Судом в постанові від 10.09.2019 справ № 826/12974/16.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи відповідача стосовно того, що договір банківського вкладу та транзакція за цим договором, є нікчемними, як такі, що укладені та вчинені під час дії обмежень, встановлених постановою Правління НБУ від 10 грудня 2015 року № 878/БТ «Про віднесення ПАТ «Авант-Банк» до категорії проблемних» є безпідставними та такими, що не відповідають вимогам закону
Отже, враховуючи вищевикладене, право позивача може бути захищене шляхом визнання протиправними дій Уповноваженої особи щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у частині не включення позивача.
Положення п. 1 ч. 2 ст. 27 Закону № 4452-VI передбачають складення переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
За таких обставин, належним способом захисту права позивача є зобов'язання Уповноваженої особи включити інформацію про позивача до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
З огляду на викладене, суд правомірно вказав про те, що підстави, з яких Уповноважена особа фонду не включила інформацію щодо позивача до Переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - є необґрунтованими.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили, що спірний правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.
Враховуючи встановлені обставини та норми чинного законодавства України колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Уповноваженої особи включити інформацію про позивача до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «АВАНТ-БАНК» - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у п.2 ч.5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г.В. Земляна
Судді: І.О. Лічевецький
Я.М. Собків
Повний текст постанови виготовлено 24 вересня 2019 року.