Постанова
Іменем України
Єдиний унікальний номер справи 753/20109/16-ц
Номер провадження 22-ц/824/11157/2019
Головуючий у суді першої інстанції Ю.С. Мицик
Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач
27 вересня 2019 року місто Київ
Номер справи 753/20109/16-ц
Київський апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Поливач Л.Д. (суддя - доповідач), Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.,
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2019 року, ухвалене у складі судді Мицик Ю.С., в приміщенні Дарницького районного суду м. Києва, о 19год. 30хв., повне рішення складено 27 травня 2019 року, -
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, уточненим у подальшому, до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири. В обґрунтування зазначив, що йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , яку 25.06.2016 було залито з вини власника квартири АДРЕСА_2 - ОСОБА_2 , через порив гнучкого з'єднання холодного водопостачання до бачка унітазу в санвузлі, встановленого відповідачем. У результаті залиття було пошкоджено стелю та стіни у кухні, кімнаті та коридорі, стелю у ванній кімнаті квартири належній позивачу. Факт залиття квартири АДРЕСА_1 підтверджується актом обстеження від 21.07.2016, складеним комісією КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва». Згідно з висновком № 120/16 від 15.08.2016, складеним експертом ФОП ОСОБА_5, вартість відновлювального ремонту квартири АДРЕСА_1 становить 17 607,00 грн. Згідно судової будівельно-технічної експертизи КНДІСЕ від 27.06.2018 № 1892/17-43 розмір завданого ОСОБА_1 збитку складає 25 291,20 грн. Відповідач відшкодувати заподіяну шкоду у добровільному порядку відмовляється, своєї провини не визнає. Позивач зазначив, що залиттям квартири йому заподіяно також моральну шкоду, яка полягає у порушенні його права власності внаслідок пошкодження квартири, відмові відповідача добровільно відшкодувати завдані збитки, що спричинили переживання та хвилювання, оскільки він був вимушений на протязі більше двох років жити в жахливих умовах, внаслідок залиття у квартирі відклеїлися шпалери, потріскалася стеля, на підлозі під лінолеумом утворився грибок. Заподіяну моральну шкоди позивач оцінив у 50 000,00 грн. Просив суд стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду, завдану залиттям квартири у розмірі 25 291,20 грн., 50 000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди, а також судові витрати.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2019 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої залиттям квартири. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 25 291,20 грн., моральну шкоду у розмірі 3 000,00 грн., витрати з проведення оцінки заподіяної шкоди в розмірі 1 300,00 грн., судовий збір у розмірі 593,49 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 , через свого представника, подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування зазначив, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення взяв до уваги неналежний доказ, а саме акт обстеження від 21.07.2016 затверджений начальником ЖЕД -208 КП «Керуюча компанія з обслуговування жилого фонду Дарницького району м. Києва», який було складено через 26 днів після залиття квартири позивача, що виключає можливість встановити причину залиття та визначити дату залиття. Зміст зазначеного акту не відповідає вимогам, викладеним у додатку до листа Мінжитлокомунгоспу від 29.08.2008 за №20-8-18 та його складено із суттєвими порушеннями: - під час складання акту не було забезпечено присутність зацікавлених осіб з боку відповідача, що є обов'язковим; - в акті не вказано ПІП власників квартир АДРЕСА_1 ; - комісією не було проведено візуального обстеження квартири АДРЕСА_2 , не встановлено причини залиття. Висновки проведеної у справі експертизи не містять відомостей щодо причинного зв'язку між виною та наслідками, не було встановлено вину відповідача у залитті. Зазначив також про те, що не погоджується із визначеним судом розміром збитків, заподіяних позивачу внаслідок залиття, оскільки у суду були відсутні правові підстави для стягнення на користь позивача загальновиробничих витрат, прибутку, адміністративних витрат, податку на додану вартість (20%). Так як позивачем такі витрати понесені не були. Зазначив, що суд помилково взяв до уваги висновок експерта КНІДСЕ від 27.06.2018 №1892/17-43, у якому у розрахунок вартості матеріальної шкоди було безпідставно включено ремонтні роботи у вбиральні, роботи з розбирання та улаштування покриттів підлоги у сумі 1 453,00 грн., роботи по шпаклюванню стін у кухні, коридорі та житловій кімнаті на суму 3 629,00 грн. Вважає, що загальну суму у розмірі 3 629,00 грн., яка включає в себе роботи по шпаклюванню стін у кухні, коридорі, та житловій кімнаті, необхідно виключити на підставі необґрунтованості експертом, що внаслідок залиття було пошкоджено цілісність стін у вищезазначених приміщеннях. Зауважив, що позивачем було повідомлено суду про те, що він зробив ремонт у своїй квартирі, проте доказів на підтвердження понесених ним витрат не надав суду. Крім того вказав, що підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у суду не було, оскільки його вини у залитті квартири позивача не було встановлено та не було доведено належними доказами. Також вважає неправомірним стягнення з нього судових витрат.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 зазначив, що апеляційну скаргу не визнає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачає, вважає його законним та обґрунтованим, а тому просить залишити без змін. Вказав на те, що доводи апеляційної скарги ідентичні запереченням, на які відповідач посилався у суді першої інстанції як на підстави для відмови у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги не підтверджені будь - якими доказами, а ґрунтуються лише на припущеннях відповідача та недобросовісному зловживанні своїми правами наданими йому законом, з метою невиконання рішення суду та відшкодування збитків позивачу спричинених внаслідок залиття належної йому квартири.
У відповідності до вимог п. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи (їх представників) та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, ціну позову, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Так, відповідно до ч. ч. 2, 4 ст.263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 cт. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Як вбачається із матеріалів справи та було встановлено судом, позивач ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується наявними у справі доказами. Відповідач ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 , що не заперечувалося останнім у судовому засіданні.
Залиття квартири АДРЕСА_1 25.06.2016, належної на праві власності позивачу, відбулося з квартири АДРЕСА_2 , що знаходиться поверхом вище, та належить відповідачу ОСОБА_2
Факт залиття підтверджується Актом обстеження від 21.07.2016, затвердженого начальником ЖЕД-208 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва».
Згідно даного Акту в результаті огляду квартири позивача виявлені сліди залиття: внутрішнього оздоблення в наступних приміщеннях: кухня (підлога, стеля, стіни), ванна (стеля), кімната S=19м (стеля, стіни), коридор (дерев'яні двері, стеля, стіни). Причиною залиття є порив гнучкого з'єднання холодного водопостачання до бачка унітазу в санвузлі, встановленого власником квартири АДРЕСА_1 .
При зверненні до суду із позовом на підтвердження доводів щодо розміру завданої майнової шкоди, позивачем було надано Звіт № 120/16 від 15.08.2016 про визначення розміру майнової шкоди, складений ФОП ОСОБА_5 ., згідно якого розмір майнової шкоди, який завдано ОСОБА_1 в результаті залиття квартири АДРЕСА_1 станом на момент складання даного звіту становить 17 607,00 грн.
Із матеріалів справи вбачається, що за клопотанням ОСОБА_2 судом було призначено у справі судову будівельну - технічну експертизу, проведення якої було доручено Київському НДІСЕ.
Згідно Висновку експерта за результатами проведення судової будівельно - технічної експертизи за № 1892/17-43 від 27.06.2018 вартість матеріальної шкоди, що завдана власнику квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 унаслідок пошкодження опоряджувального покриття та конструктивних елементів від залиття, яке сталося 25.06.2016 становить 25 291,20 грн.
Колегія суддів вважає, що задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, на підставі доказів, поданих сторонами, які належним чином оцінені, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем доведено завдану йому відповідачем шкоду у розмірі 25 291,20 грн., та моральну шкоду у розмірі 3 000,00 грн. Суд вірно поклав на відповідача судові витрати по сплаті судового збору та витрати з проведення оцінки заподіяної шкоди у розмірі 1 300,00 грн. Такі висновки суду є законними та обґрунтованими, повністю узгоджуються із встановленими судом обставинами справи.
Так, частиною першою та другою статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно з частиною третьою статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до частини другої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Згідно з пунктом 11 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08 серпня 1992 року № 572 (зі змінами затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45) власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов'язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди.
Зобов'язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
Згідно з частинами першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Конкретні доказові презумпції передбачені нормами матеріального права.
Так, особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини.
Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Тобто, відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При цьому позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
Положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, суд повинен всебічно і повно з'ясувати усі обставини, що складають предмет доказування, дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості, окремо та всі докази у їх сукупності у порядку, передбаченому законом, що достеменно відображено у рішенні суду, яке оскаржується стороною відповідача. Відхилення того чи іншого доказу, перевагу одного доказу над іншим має бути мотивованим.
Згідно з пунктом 2.3.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкової території, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 та відповідно до додатку до листа Мінжитлкомунгоспу від 29 серпня 2008 року № 20-8-18, факт залиття квартири та його наслідків фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації (підприємства), яка у відповідності до укладеної угоди обслуговує внутрішньо будинкові системи опалення та водопостачання, представника власника будинку, будинкового комітету, затвердженого начальником організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Присутність зацікавлених осіб від потерпілої сторони та з боку винної є обов'язковою. В акті повинно бути відображено зокрема: характер залиття та його причини, завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість) та висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття.
Встановивши на підставі акту обстеження від 21.07.2016, затвердженого начальником ЖЕД-208 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва», факт залиття квартири позивача внаслідок пориву гнучкого з'єднання холодного водопостачання до бачка унітазу в санвузлі, встановленого власником квартири відповідача, розміщеної поверхом вище, та відсутності доказів того, що спричинена цим шкода завдана не з вини ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність вини відповідача у залитті квартири позивача.
При цьому, суд першої інстанції визнав належним доказом складений ЖЕД-208 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» акт, оскільки останній містить всю необхідну інформацію, яка дозволяє визначити характер залиття та його причини, завдану матеріальну шкоду (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей), особу, винну у завданні шкоди.
Посилання у скарзі на фіктивність цього акту є лише припущенням відповідача. Той факт, що у акті не зазначено прізвище, ім'я, по батькові власників квартир №5 та АДРЕСА_2 , не свідчить про недопустимість цього доказу та не спростовує факту залиття квартири позивача з квартири відповідача.
Зокрема, відповідно до вимог ч.1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 у судовому засіданні першої інстанції визнав факт залиття квартири АДРЕСА_1 . Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не погоджувався лише з розміром матеріальної шкоди завданої позивачу внаслідок залиття квартири та будь - яких доказів на підтвердження відсутності своєї вини у залитті квартири позивача суду не надав, як не надав він таких доказів і суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів дійшла висновку, що факт залиття квартири позивача з вини відповідача встановлений судом першої інстанції вірно, оскільки цей факт не був спростований відповідачем ОСОБА_2 під час розгляду справи судом першої інстанції, а тому його вина у спричиненні позивачу матеріальної шкоди через залиття квартири є доведеною. ОСОБА_2 не надав у розпорядження апеляційного суду належних та допустимих доказів на спростування зазначеного. Жодних доказів, які б спростовували висновки суду в цій частині матеріали справи не містять. Таких доказів не додано відповідачем до апеляційної скарги. Відтак доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів оцінює критично та відхиляє з наведених підстав.
Колегія суддів вважає, що визначаючи розмір матеріальної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд першої інстанції обґрунтованого взяв до уваги Висновок судової будівельно-технічної експертизи за № 1892/17-43 від 27.06.2018 проведений Київським НДІСЕ, визнавши його належним доказом на підтвердження розміру матеріальної шкоди, що завданий позивачу внаслідок залиття 25.06.2016 квартири АДРЕСА_1 та складає 25 291,20 грн.
Такий висновок експерта складений з врахуванням даних, отриманих під час огляду квартири позивача, проведений експертом Карпенко О.В., яка має кваліфікацію судового експерта з 1996 року, керуючись Методикою по визначенню причин залиття з урахуванням нових технологій та визначенню матеріальної шкоди за його наслідками, Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва», ДСТУ Б Д. 1.1-2:2013 «Настанова щодо визначення прямих витрат у вартості будівництва» та низкою інших діючих ДСТУ, провела ідентифікацію об'єкта дослідження, встановила характер та обсяг пошкоджень, визначила обсяг і номенклатуру робіт з відновлювального ремонту квартири, перелік необхідних складових та матеріалів, вартість відновлювального ремонту.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що така експертиза була проведена за клопотанням відповідача, оскільки останній не погоджувався із розміром матеріальної шкоди у сумі 17 607,00 грн., що була визначена за результатами проведеного на замовлення позивача Звіту № 120/16 від 15.08.2016 про визначення розміру майнової шкоди, складеного ФОП ОСОБА_5 Розмір матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідачем позивачу внаслідок залиття квартири останнього, за результатами проведення судової будівельно - технічної експертизи є значно вищою та становить 25 291,20 грн. Позивач скористався своїм правом, наданим йому законом, та збільшив свої позовні вимоги, посилаючись на Висновок судової будівельно-технічної експертизи за № 1892/17-43 від 27.06.2018.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач не погоджуючись із розміром матеріальної шкоди, яка визначена у звіті № 120/16 від 15.08.2016, складеному експертом ФОП Левицьким В.В., він заявив клопотання про проведення відповідної судової експертизи, згідно висновку експерта за результатами проведення судової будівльено - технічної експертизи розмір матеріальної шкоди, яка підлягала відшкодуванню позивачу значно вища ніж у звіті, наданому позивачем при зверненні до суду із даним позовом. Натомість відповідач не надав інших доказів щодо розміру спричиненої позивачу майнової шкоди, хоча це є його процесуальним обов'язком, оскільки у спірних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди.
За таких обставин, суд першої інстанції, встановивши факт залиття квартири позивача, причину та розмір завданої шкоди майну, який підтверджений висновок судової будівельно-технічної експертизи від 27.06.2018 № 1892/17-43 складеним КНДІСЕ, зробив обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог в частині відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок залиття квартири, у розмірі 25 291,20 грн.
Інші доводи відповідача в цій частині зводяться до переоцінки доказів, покладених в основу оскаржуваного рішення суду та були предметом розгляду суду першої інстанції, яким суд надав належну оцінку, навів обставини з яких взяв до уваги вимоги позивача та відхилив заперечення відповідача проти позову.
Хибними є доводи апеляційної скарги щодо безпідставного стягнення з відповідача моральної шкоди.
Так, відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Обов'язковою умовою для відшкодування шкоди, завданої посадовою чи службовою особою державного органу є визнання дій (бездіяльності) такої особи державного органу незаконним.
Необхідність звернення до суду за захистом свого порушеного права примушували позивача порушити звичайний порядок організації свого життя та докладати додаткових зусиль для захисту своїх прав як власника, ремонту належного йому житла, відновлення його попереднього стану, тому колегія суддів вбачає наявність причинного зв'язку між винними діями відповідача і наслідками про які зазначає позивач.
Отже, встановивши наявність вини відповідача у залитті квартири позивача, відмову у добровільному порядку відшкодувати нанесені залиттям збитки, тривалий час проживання позивача у квартирі з пошкодженнями, глибину душевних страждань, вимоги розумності та справедливості, суд першої інстанції з урахуванням вимог статей 23, 1167 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000,00 грн.
Жодних доводів на спростування зазначеного відповідачем у розпорядження суду надано не було.
Хибними також є доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого стягнення з відповідача судових витрат, оскільки суд такі витрати поклав на відповідача у відповідності до вимог статей 139, 141 ЦПК України. А тому понесені позивачем витрати на оплату з проведення оцінки заподіяної шкоди внаслідок залиття належної йому квартири у розмірі 1 300,00 грн., та сума судового збору пропорційна задоволеним судом вимогам підлягають стягненню з відповідача.
Отже, такі посилання відповідача є лише його припущеннями та не можуть вважатися належним доказом на підтвердження того, що на нього не можуть бути покладені судові витрати.
Також суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у своїй сукупності доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Разом з тим, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, № 63566/00Л).
Під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з'ясував обставин справи, надав правову оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування з мотивів, викладених у скарзі, апеляційний суд не знаходить.
Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд -
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2019 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повна постанова суду складена 27 вересня 2019 року.
Судді:
Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус
О.І. Шкоріна