Постанова
Іменем України
Єдиний унікальний номер справи 375/709/19
Номер провадження 22-ц/824/11202/2019
Головуючий у суді першої інстанції О.В. Литвин
Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач
27 вересня 2019 року місто Київ
Номер справи 375/709/19
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Поливач Л.Д. (суддя - доповідач), Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.,
сторони:
позивач Акціонерне товариства Комерційний банк «ПриватБанк»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 28 травня 2019 року ухвалене у складі судді Литвина О.В. в приміщенні Рокитнянського районного суду Київської області, інформація про дату складання повного рішення відсутня, -
АТ КБ «ПриватБанк» (далі - Банк) у квітні 2019 року звернулось до Рокитнянського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідно до укладеного договору №б/н від 23.11.2012 відповідач отримала кредит у розмірі 2000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 43,20% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті, складає між нею та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, однак відповідач кредит та відсотки за кредитом не сплачує, у зв'язку з чим станом на 28.02.2019 за нею утворилась заборгованість у загальному розмірі 11005,81 грн., а відтак позивач був змушений звернутись до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача дану заборгованість та понесені судові витрати по справі.
Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено в задоволенні даного позову.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з наданої позивачем на дослідження анкети-заяви відповідача про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг не можливо зробити беззаперечний висновок про те, що остання мала намір укласти із позивачем саме кредитний договір, оскільки спектр послуг, які надає позивач як банківська установа не обмежується наданням фізичним особам кредитів, доказів на підтвердження факту ознайомлення під особистий підпис ОСОБА_1 із Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифів банку, як складових елементів кредитного договором позивачем також надано не було.
Не погоджуючись із рішенням суду, позивач через свого представника подав апеляційну скаргу, у якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин справи при вирішенні спору, а також на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв'язку із чим просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування поданої скарги, банк вказував на те, що вирішуючи спір у даній справі та відмовляючи позивачу у задоволенні пред'явленого до відповідача позову, суд першої інстанції не врахував правову природу виниклих між сторонами правовідносин, а саме не взяв до уваги той факт, що кредитний договір між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено шляхом приєднання останньої до запропонованого позивачем договору, умови якого ним встановлені у формулярах та стандартах, а саме в Умовах та правилах надання банківських послуг та Тарифами банку, що викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, згідно яких відповідач обслуговувалась як позичальник кредитних коштів. ОСОБА_1 , підписавши анкету-заяву про приєднання до вказаних Умов та Правил, була з ними ознайомлена та згодна, обізнана про Тарифи банку, розуміла їх зміст та положення, а також зобов'язалась неухильно їх додержуватись та самостійно знайомитися зі всіма внесеними до них змінами через офіційний верб-сайт позивача. Також, представник зазначила про те, що судом першої інстанції було проігноровано той факт, що відповідачем на виконання умов кредитного договору були отримані кредитні кошти, остання ними користувалася, що підтверджується, окрім наданого суду розрахунку про розмір заборгованості, випискою з карткового рахунку позичальника.
Відповідач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
У відповідності до вимог п.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд апеляційних скарг здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, а також його ціну, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Так, у відповідності до положень ч.ч. 2, 5 ст.263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що подана стороною позивача апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Так, відмовляючи АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що з наданих позивачем доказів на підтвердження виникнення між сторонами кредитних правовідносин не підтверджувалось те, що сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов даного договору. Зроблені висновки суду зумовлені тим, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту ознайомлення ОСОБА_1 як позичальника із Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, як одними із складових кредитного договору. Зазначення відповідачем в підписаній анкеті-заяві про ознайомлення з такими Умовами та Тарифами без їх ідентифікації не може бути належним доказом ознайомлення та погодженням відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк. Тому, з урахуванням тієї обставини, що позивачем не було доведено, що між сторонами було досягнуто згоди щодо самого виду договору (кредитний або будь-яких інший), а також щодо факту отримання кредитних коштів та узгодження інших умов, викладених в Умовах та правилах надання банківських послуг, пред'явлені позивачем позовні вимоги до відповідача місцевий суд вважав безпідставними та такими, що не можуть бути задоволені судом.
Однак, суд апеляційної інстанції не може погодитися з такими висновками суду, оскільки вони не в повній мірі відповідають зібраним по справі доказам та вимогам закону, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 23.11.2012 відповідачем було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг позивачем у справі (а.с.7).
У заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.
До анкети-заяви банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, що розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с.8, 9-32).
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за договором №б/н від 23.11.2012, станом на 28.02.2019 становить 11005,81 грн. і складається із: заборгованості за тілом кредиту - 1416,56 грн., заборгованості за процентами за користування кредитними коштами - 7288,97 грн., нарахованої пені за несвоєчасне виконання умов договору - 1300 грн., а також 500 грн. - штраф (фіксована частина), та 500,28 грн. - штраф (процентна складова) (а.с.5-6).
Так, у відповідності до вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У наданій до суду заяві-анкеті від 23.11.2012, підписаній сторонами, зазначення процентної ставки відсутнє. Також, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
АТ КБ «ПриватБанк», обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 23.11.2012, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» як на невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
Проте, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Разом з тим, надана позивачем роздруківка із сайту банку не може бути визнана належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Отже, в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (23 листопада 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (09 квітня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у підписаній відповідачем анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року, прийнятій у справі №342/180/17-ц (провадження №14-131цс19), за результатами перегляду в касаційному порядку рішень судів першої та апеляційної інстанції, ухвалених за наслідками розгляду спору у подібних правовідносин.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що АТ КБ «Приватбанк» має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Таким чином, надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві ОСОБА_1 , яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Тому, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
Як визначено у п.5 ч.1 ст.3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненнями чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Отже, відмовляючи АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні пред'явленого до відповідача позову в частині стягнення нарахованої позивачем за останньою заборгованості по відсоткам за користування кредитним коштами, а також пені та штрафів за несвоєчасне повернення грошових коштів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутність у позивача правових підстав для здійснення таких нарахувань та висунення до відповідача позовних вимог про їх стягнення, оскільки доказів на підтвердження досягнення із відповідачем згоди щодо умов, розміру та порядку здійснення таких нарахувань у встановленими законом формі та порядку надано не було.
Але, при цьому колегія суддів не погоджується із викладеними в судовому рішенні посиланнями суду першої інстанції щодо недоведеності банком факту передання відповідачу кредитної картки та отримання останньою кредитних коштів, у відповідності до підписаної анкети-заяви, з тих підстав, що ОСОБА_1 , звернувшись до позивача із такою заявою висловила лише пропозицію на отримання банківської картки.
Дані висновки суду першої інстанції спростовуються матеріалами справи, а саме наданими позивачем розрахунком заборгованості та випискою по картковому рахунку відповідача, де відображено отримання відповідачем з кредитної картки НОМЕР_1 грошових коштів (а.с.62-64, 65).
Факт отримання у своє користування кредитної картки, а також зняття з неї готівкових коштів відповідачем не оспорювався та відповідно не спростований належними та допустимими доказами.
Як було зазначено раніше, з представленого позивачем до суду розрахунку заборгованості відповідача вбачається, що у зв'язку з неналежним виконанням останньою взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, станом на 28.02.2019 їй було нараховано заборгованість у розмірі 11005,81 грн., яка обрахована із таких складових як тіло кредиту (в сумі 1416,56 грн.), заборгованості по відсоткам, пені та комісії, а також штрафів.
Проте, як вбачається з наданої позивачем виписки з карткового рахунку відповідача, сума грошових коштів, яка була знята/ переведена з кредитного карткового рахунку останньої у період з 17.04.2014 по 28.02.2019, становить 2188,10 грн., а сума зарахованих на даний рахунок грошових коштів за цей же період складає 3244,03 грн. При цьому, протягом вказаного періоду банк здійснював списання з даного рахунку нарахованих відсотків за користування встановленим відповідачу кредитним лімітом та його прострочення.
Також апеляційний суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 23.11.2012 у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Тому, з урахуванням зроблених як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій висновків щодо відсутності у позивача правових підстав для нарахування процентів за користування кредитними коштами, а також неустойки за несвоєчасне повернення отриманого кредиту та відсотків, отримані ОСОБА_1 з встановленого кредитного ліміту на платіжній картці грошові кошти були повернуті останньою позивачу, зокрема шляхом поповнення карткового рахунку через термінал самообслуговування та за рахунок автоматичного списання заборгованості з іншого карткового рахунку, що в свою чергу підтверджено наданою банком випискою. У зв'язку із чим, позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача тіла кредиту у заявленому позивачем розмірі не підлягають задоволенню судом.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норми матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
У відповідності до ч.4 ст.376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
З огляду на наведене мотивувальна частина рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 28 травня 2019 року підлягає зміні в частині визначення правових підстав відмови у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» в частині пред'явлених до відповідача позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 23.11.2012 у вигляді тілу кредиту в сумі 1416,56 грн., з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.
Оскільки суд апеляційної інстанції змінює оскаржене рішення, але виключно у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 29 травня 2019 року в частині відмови Акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у вигляді тіла кредиту в сумі 1416,56 грн. змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в цій частині в редакції даної постанови.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова суду складена 27 вересня 2019 року.
Судді:
Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус
О.І. Шкоріна