26 вересня 2019 року м. Київ
Унікальний номер справи № 752/20370/15-ц
Апеляційне провадження № 22-ц/824/10462/2019
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Борисової О.В., Пікуль А.А.,
за участю секретаря судового засідання - Слободяник Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року та апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року, ухвалені під головуванням судді Чередніченко Н.П., по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її до стану, придатного до використання за цільовим призначенням, -
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про:
- визнання виконавчого листа виданого Голосіївським районним судом м. Києва 01 червня 2018 року на виконання заочного рішення цього ж суду від 06 березня 2018 року таким, що не підлягає виконанню;
- визнання недійсною та скасування вимоги державного виконавця від 14 листопада 2018 року у виконавчому провадженні № 56807757 про зобов'язання ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:040:0021 (площею 0.0832 га) на АДРЕСА_1 у відповідності до координат зовнішніх меж земельної ділянки, привівши у придатний для використання за цільовим призначенням стан, шляхом звільнення її від будівель та споруд у місячний термін;
- визнання недійсною та скасування постанови державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гапонової І.Є. від 27 листопада 2018 року у виконавчому провадженні № 56807757 про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 1700 грн. (т. 2 а.с. 202-204).
Також у грудні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з аналогічною заявою про:
- визнання виконавчого листа виданого Голосіївським районним судом м. Києва 01 червня 2018 року на виконання заочного рішення цього ж суду від 06 березня 2018 року таким, що не підлягає виконанню;
- визнання недійсною та скасування вимоги державного виконавця від 14 листопада 2018 року у виконавчому провадженні № 56807838 про зобов'язання ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:040:0021 (площею 0.0832 га) на АДРЕСА_1 у відповідності до координат зовнішніх меж земельної ділянки, привівши у придатний для використання за цільовим призначенням стан, шляхом звільнення її від будівель та споруд у місячний термін;
- визнати недійсною та скасувати постанову державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гапонової І.Є. від 27 листопада 2018 року у виконавчому провадженні № 56807838 про накладення на ОСОБА_2 штрафу у розмірі 1700 грн. (т. 2 а.с. 211-212).
В обґрунтування вимог зазначали, що заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06 березня 2018 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її до стану придатного до використання за цільовим призначенням задоволено, зобов'язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку по АДРЕСА_1 , привівши у придатний до використання стан шляхом звільнення її від будівель та споруд у місячний термін з набрання рішенням законної сили. Вказували, що 26 червня 2018 року звернулися до суду з заявою про перегляд заочного рішення, яка була залишена без задоволення ухвалою 07 листопада 2018 року. У подальшому 11 грудня 2018 року звернулися до суду з апеляційною скаргою на заочне рішення, проте, постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року апеляційну скаргу залишено без задоволення.
Звертали увагу на те, що з листа державного виконавця дізналися про відкрите виконавче провадження з примусового виконання заочного рішення на підставі виконавчих листів Голосіївського районного суду міста Києва №752/20370/15-ц, виданих 01 червня 2018 року. Вважають, що у зв'язку з тим, що на момент видачі виконавчих листів рішення у справі не набрало законної сили, відповідно до ст. 432 ЦПК України зазначені виконавчі листи мають бути визнані судом такими, що не підлягають виконанню, оскільки, видані судом помилково.
Таким чином, просили задовольнити вимоги вказані в заявах.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року в задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у цивільній справі №752/20370/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її до стану придатного до використання за цільовим призначенням відмовлено (т. 3 а.с. 38-41).
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року в задоволенні заяви ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у цивільній справі №752/20370/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її до стану, придатного до використання за цільовим призначенням відмовлено (т. 3 а.с. 45-48).
Не погодившись з ухвалою районного суду, 22 травня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Данилов Ю.В. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову, якою заяву задовольнити (т. 3 а.с. 89-69).
В апеляційній скарзі зазначив, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми процесуального права та норми матеріального права. Вказував, що відповідачі отримали виконавчі листи не знаючи про ухвалене заочне рішення, яке не набрало законної сили. Вважав, що Голосіївський районний суд міста Києва помилково видав виконавчі листи. Зазначав, що посилання суду в оскаржуваній ухвалі на те, що ухвалою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року було зупинено дію виконавчого листа не відповідає дійсності та є припущенням суду. Вважає, що виконавчий лист мав бути виданий лише 11 лютого 2019 року після набрання законної сили судового рішення у цивільній справі.
22 травня 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Данилов Ю.В. звернувся до суду з апеляційною скаргою на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року, я якій просив скасувати ухвалу та постановити нову, якою заяву задовольнити на підставі викладених вище доводів (т. 3 а.с. 97-104).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 липня 2019 року, об'єднано апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року і апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року (т. 3 а.с. 133-134).
У судовому засіданні представник ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - адвокат Данилов Ю.В. підтримав апеляційні скарги і просив їх задовольнити. ОСОБА_3 заперечував проти скарг і просив їх відхилити.
Інші особи, які беруть участь у справі, до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Факт належного сповіщення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнав в суді апеляційної інстанції їх представник - адвокат Данилов Ю.В., про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 3 а.с. 166-180, 184-186).
Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарг, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваних ухвал суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяв про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню суд першої інстанції виходив з того, що заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 березня 2018 року не скасовано і є таким, що набрало законної сили, а доказів на підтвердження його належного виконання матеріали справи не містять.
Колегія суддів погодилась з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06 березня 2018 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її до стану придатного до використання за цільовим призначенням задоволено, зобов'язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку по АДРЕСА_1 (у відповідності до координат зовнішніх меж земельної ділянки, що зазначені у проекті землеустрою), привівши у придатний до використання стан шляхом звільнення її від будівель та споруд у місячний термін з набрання рішенням законної сили. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору у розмірі 472 грн. 20 коп. (т. 2 а.с. 68-74).
01 червня 2018 року ОСОБА_3 особисто отримав в приміщенні суду два виконавчі листи (т. 2 довідковий аркуш).
26 червня 2018 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 березня 2018 року (т. 2 а.с. 117-128).
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 07 листопада 2018 року, в задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення було відмовлено (т. 2 а.с.139-140).
11 грудня 2018 року представником ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокатом Даниловим Ю.В. було подано апеляційну скаргу на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 березня 2018 року (т. 2 а.с. 145-153).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року у справі відкрито апеляційне провадження та зупинено дію заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 березня 2018 року (т. 2 а.с. 166).
Постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 березня 2018 року залишено без змін (т. 2 а.с. 196-199).
Згідно з ч. 1 ст. 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Таких, визначених процесуальним законом, підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у т.ч. скасування або зміни рішення суду на підставі якого був виданий виконавчий лист, судом не встановлено.
У апеляційних скаргах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , кожен окремо, посилалися на те, що заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 березня 2018 року, на виконання якого видано виконавчі листи, не набрало законної сили на момент видачі виконавчих листів.
Відповідно до ч. 1 ст. 289 ЦПК України заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Згідно з ч. 2 ст. 284 ЦПК України заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Враховуючи те, що заяву про перегляд вказаного заочного рішення було подано з пропуском строку, встановленого законом, рішення набрало законної сили.
Оскільки заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 березня 2018 року, ухвалене у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її до стану придатного до використання за цільовим призначенням, не було скасовано (змінено) і після його перегляду в апеляційному порядку, обставин для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не вбачається.
Додатково підтверджує факт набрання заочним рішенням законної сили і те, що ухвалою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року було зупинено дію заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 березня 2018 року на час його перегляду апеляційним судом (т. 2 а.с. 166).
Зупинення виконання набравшого законної сили судового рішення на час його перегляду в апеляційному та(або) касаційному порядку є тимчасовим процесуальним обмеженням його виконання, і не може бути визнано законною підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Враховуючи вищезазначене, зокрема, що на час постановлення оскаржуваних ухвал від 24 квітня 2019 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 березня 2018 року було чинним і відповідачами не було виконане, колегія суддів погодилась з висновком районного суду про відмову у задоволенні вимог заявників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню.
З цих підстав колегія суддів відхилила посилання представника апелянтів в суді апеляційної інстанції на ухвалу Верховного Суду від 30 липня 2019 року у справі № 752/20370/15-ц про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва та постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року та зупинення їх виконання до закінчення касаційного провадження (т. 3 а.с. 181-183).
При цьому таке судове рішення не перешкоджає заявникам заявляти із цих підстав про зупинення виконавчого провадження на час перегляду справи судом касаційної інстанції та(або) закінчення виконавчого провадження з підстав. передбачених пунктом 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у разі скасування або визнання нечинним судового рішення, на підставі якого був виданий виконавчий документ.
Щодо вимог ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання недійсними та скасування вимог державного виконавця від 14 листопада 2018 року у виконавчому провадженні №56807757 та №56807838, якими їх було зобов'язано звільнити земельну ділянку колегія суддів зазначила наступне.
Суд першої інстанції при постановленні оскаржуваних ухвал керувався ст. 432 ЦПК України про виправлення помилки у виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, яка міститься в Розділі VI ЦПК України, що регламентує порядок вирішення процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб).
Вимоги заяв про визнання недійсними та скасування вимог державного виконавця по суті є скаргою на рішення чи дії (бездіяльність) державного виконавця.
Розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця здійснюється в порядку, визначеному Розділом VII ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 447 ЦПК України, яка кореспондується зі ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ч. 1 ст. 448 та п. «а» ч. 1, ч. 2 ст. 449 ЦПК України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Відповідно до частини 3 ст. 450 ЦПК України, якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються, звільнена з посади (не здійснює відповідну діяльність), він залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення права чи свободи заявника.
Цих вимог законодавства суд першої інстанції не врахував, не розмежував із застосуванням процесуальних норм заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню від скарги на дії державного виконавця, не дослідив і не вирішив питання дотримання заявниками передбаченого процесуальним законом строку на подачу скарги і не визначився з колом осіб, які мають бути залучені до розгляду скарги.
Вирішення вказаних питань на стадії апеляційного розгляду, без їх вирішення районним судом, свідчитиме про порушення положень ст.ст. 13, 367 ЦПК України. Крім того, чинний ЦПК України не передбачає повноважень апеляційного суду залучати на стадії апеляційного розгляду до участі у справі осіб, які не брали участі в розгляді справи районним судом, крім процесуального правонаступництва (ст. 55 ЦПК України).
Таким чином, суд першої інстанції, розглянувши заяви ОСОБА_4 , ОСОБА_2 в частині вимог про визнання недійсними та скасування вимог державного виконавця від 14 листопада 2018 року у виконавчому провадженні №56807757 та №56807838, порушив норми процесуального права щодо порядку прийняття і розгляду скарги на дії державного виконавця, що призвело до постановлення помилкової ухвали, а тому, відповідно до положень пункту 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, оскаржувані ухвали в цій частині підлягають скасуванню із поверненням заяв ОСОБА_4 , ОСОБА_2 у цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції (вирішення питання про відкриття провадження і розгляду скарг заявників в порядку, визначеному Розділом VII ЦПК України).
Крім того, у поданих заявах про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, заявники ОСОБА_4 , ОСОБА_2 просили визнати недійсними та скасувати постанови державного виконавця від 27 листопада 2018 року у виконавчих провадженнях № 56807757 та № 56807838, відповідно до яких на кожного із заявників державним виконавцем були накладені штрафи по 1 700 грн.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Положеннями ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають рішення на підставі постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.
Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Згідно із ч. 1 ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 450 цього Кодексу, за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.
Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Частиною 1 ст. 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Водночас ч. 2 ст. 74 зазначеного Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
З урахуванням вищенаведеного можна зробити висновок, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про накладення штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року по справі №370/1034/15-ц).
Аналогічний висновок вже висловлювався Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року (справа № 127/9870/16-ц), від 30 січня 2019 року (справа № 161/8267/17) та інших.
Таким чином, розгляд вимог щодо визнання недійсними та скасування постанов державного виконавця про накладення штрафів не можуть бути розглянуті судом загальної юрисдикції, оскільки їх розгляд віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Отже, оскаржувані ухвали районного суду від 24 квітня 2019 року в частині відмови в задоволенні заяв ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання недійсними та скасування постанов державного виконавця від 27 листопада 2018 року у виконавчих провадженнях № 56807757 і № 56807838 про накладення штрафів на заявників підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі в цій частині вимог поданих заяв.
Інші доводи апеляційних скарг цих висновків суду не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.
Керуючись ст. 367, ст. 374, ст.ст. 375-377, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року скасувати в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання недійсною та скасування вимоги державного виконавця від 14 листопада 2018 року у виконавчому провадженні № 56807757 про зобов'язання ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:040:0021 (площею 0.0832 га) на АДРЕСА_1 у відповідності до координат зовнішніх меж земельної ділянки, привівши у придатний для використання за цільовим призначенням стан, шляхом звільнення її від будівель та споруд у місячний термін і повернути заяву ОСОБА_1 у цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року скасувати в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання недійсною та скасування постанови державного виконавця від 27 листопада 2018 року у виконавчому провадженні № 56807757 про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 1 700,00 грн. та провадження у цій частині закрити.
В іншій частині ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року - залишити без змін.
Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року скасувати в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_2 про визнання недійсною та скасування вимоги державного виконавця від 14 листопада 2018 року у виконавчому провадженні № 56807838 про зобов'язання ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:040:0021 (площею 0.0832 га) на АДРЕСА_1 у відповідності до координат зовнішніх меж земельної ділянки, привівши у придатний для використання за цільовим призначенням стан, шляхом звільнення її від будівель та споруд у місячний термін і повернути заяву ОСОБА_2 у цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року скасувати в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_2 про визнання недійсною та скасування постанови державного виконавця від 27 листопада
2018 року у виконавчому провадженні № 56807838 про накладення штрафу на ОСОБА_2 у розмірі 1 700,00 грн. та провадження у цій частині закрити.
В іншій частині ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але в частині закриття провадження може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 27 вересня 2019 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
О.В. Борисова
А.А. Пікуль