26 вересня 2019 року м. Київ
Унікальний номер справи № 363/1659/17
Апеляційне провадження № 22-ц/824/11911/2019
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Ратнікової В.М., Гаращенко Д.Р.,
при секретарях - Клець О.В., Слободяник Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» та апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 29 вересня 2017 року, постановлену під головуванням судді Котлярової І.Ю., по справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Резнікова Олександра Григоровича та зобов'язання вчинити певні дії, -
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаною скаргою, в якій просив визнати недійсними та скасувати проведення повторних електронних торгів нерухомим майном ОСОБА_1 , а саме: житловим будинком з надвірними будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 та земельною ділянкою пл. 0,1000 га, кадастровий номер 3210900000:01:053:0079 за вказаною адресою за ціною 3 033 360,00 грн. на СЕТАМ за лотом №212645, які мають відбутися 24 травня 2017 року (т. 1 а.с. 1-7).
На обґрунтування скарги зазначав, що на виконанні у ВПВРУ ДВС ГТУЮ в Київській області знаходиться виконавче провадження №41238477 про стягнення з нього на користь ПАТ «УкрСиббанк» 3 989 574,50 грн. заборгованості. Державним виконавцем ВПВРУ ДВС ГТУЮ в Київській області Резніковим О.Г. були арештовані належні боржнику ОСОБА_1 будинок з надвірними будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 та земельною ділянкою пл. 0,1000 га, кадастровий номер 3210900000:01:053:0079 за вказаною адресою, визначено їх ринкову вартість та передано на реалізацію через систему електронні торги «СЕТАМ».
Оскільки на повторні торги майно було виставлено зі стартовою ціною 3 033 360 грн., скаржник вважав, що всупереч ч. 5 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» ціна складала 80%, а не 85% від початкової вартості майна, як це передбачено вказаною нормою.
У матеріалах виконавчого провадження №41238477 відсутні виконавчий напис нотаріуса, договір про задоволення вимог іпотекодержателя та рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, отже, державний виконавець не міг застосовувати норми ст. 49 Закону України «Про іпотеку» як підставу для передачі майна стягувачу.
Також у державного виконавця були відсутні підстави для реалізації іпотечного майна без рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, виконавчого напису нотаріуса або угоди сторін, оскільки у власності ОСОБА_1 також перебуває інше майно, на яке державний виконавець міг звернути стягнення.
Уточнивши свої вимоги, скаржник просив:
- визнати дії державного виконавця щодо заниження вартості майна на 5% на повторних електронних торгах 24 травня 2017 року, невиставлення майна на треті електронні торги та передачу майна стягувачу без проведення третіх електронних торгів неправомірними;
- визнати постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 20 червня 2017 року та акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 20 червня 2017 року неправомірними;
- зобов'язати державного виконавця усунути допущені порушення та забезпечити суворе дотримання норм ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження №41238477 шляхом виставлення на повторні електронні торги будинок та земельну ділянку за ціною, що становить 85% вартості визначеної звітом про незалежну оцінку майна від 26 вересня 2016 року №68. У разі повторної нереалізації вказаного будинку та земельної ділянки виставити їх на треті торги за ціною, що становить 70% їх вартості, визначеної звітом про незалежну оцінку майна від 26 вересня 2016 року №68 (т. 1 а.с. 51-76).
У запереченні на скаргу ОСОБА_1 представник ПАТ «УкрСиббанк» Ігнатенко В.Л. зазначив, що в порушення вимог ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» скаржник не навів фактичних даних в чому полягають незаконні рішення, дії або бездіяльність державного виконавця щодо виконання судового рішення, яким чином виконавець порушив права та інтереси боржника у виконавчому провадженні, та які докази підтверджують доводи скаржника.
Крім того, держаний виконавець не може бути належною стороною у справі оскільки повторні торги призначалися та вартість майна на повторних торгах визначалася організатором торгів Державним підприємством «СЕТАМ» уповноваженого Міністерством юстиції України на здійснення заходів із супроводження програмного забезпечення системи реалізації майна, технологічного забезпечення, збереження та захисту даних, що містяться у ній, на організацію та проведення електронних торгів, торгів за фіксованою ціною, та на виконання інших функцій передбачених Порядком реалізації арештованого майна, затвердженого наказом №2831/15 від 29 вересня 2016 року. Відповідно до розділу УІІ Порядку реалізації арештованого майна реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до вимог цього Порядку з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом та Законом України «Про іпотеку». Зменшення ціни предмета іпотеки на електронних торгах проводиться відповідно до вимог ст. 49 Закону України «Про іпотеку». Відсутність в матеріалах виконавчого провадження одного з трьох документів визначених законом (рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, виконавчий напис нотаріуса, договір про задоволення вимог іпотекодержателя) не свідчить про наявність порушень в діях державного виконавця оскільки реалізація майна відбувалася в межах чинного законодавства. У зв'язку із чим, вважає скаргу не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. (т. 1 а.с. 24-26, 84-86, 122-124).
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 29 вересня 2017 року вказану скаргу задоволено частково. Визнано неправомірними дії державного виконавця ВПВРУ ДВС ГТУЮ в Київській області Резнікова О.Г. у виконавчому провадженні №41238477 та визнано неправомірними постанову від 20 червня 2017 року про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та акт від 20 червня 2017 року про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. У задоволенні іншої частини вимог скарги відмовлено (т. 1 а.с. 130-134).
Не погодившись з ухвалою суду, 04 жовтня 2017 року представник ПАТ «Укрсиббанк» - Ігнатенко В.Л. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні скарги повністю (т. 1 а.с. 139-152).
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що матеріли справи і матеріали виконавчого провадження №41238477 не містять доказів того, що ОСОБА_1 пропонував державному виконавцю першочергово звернути стягнення на житловий будинок АДРЕСА_2 або повідомляв державного виконавця про наявність у нього коштів у національній та іноземній валютах, чи про інші цінності, у тому числі про кошти на рахунках у банках та інших фінансових установах, чи про інше майно, за рахунок якого можливе першочергове звернення стягнення, а тому суд першої інстанції необґрунтовано дійшов висновку, що державний виконавець допустив порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» під час звернення стягнення на іпотечне майно ОСОБА_1 за наявності у власності боржника іншого нерухомого майна, не обтяженого іпотекою. Також суд не врахував, що оскаржувані постанова та акт державного виконавця вважаються юридичними фактами, що є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків. Судові справи, в яких наявний спір про цивільне право, не можуть переглядатися в порядку провадження за скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, оскільки у випадку передачі майна стягувачеві, який оформив право власності на майно, ефективним способом захисту прав боржника може бути лише пред'явлення до суду позову колишнього власника із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів.
Також 17 жовтня 2017 року з апеляційною скаргою на ухвалу суду звернувся старший державний виконавець ВПВРУ ДВС ГТУЮ в Київській області Голяченко І.П., в якій просив оскаржувану ухвалу скасувати (т. 1 а.с. 160-169, 193-194).
Апеляційну скаргу мотивував тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права. Зазначав, що оскільки в ході виконавчого провадження боржником не було запропоновано майно, яке державний виконавець міг реалізувати в першу чергу, державним виконавцем законно було вжито заходів щодо реалізації житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки. Вказував, що суд першої інстанції не встановив факт місця проживання боржника, проте, з матеріалів виконавчого провадження вбачається, що ОСОБА_1 проживає в будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Вважав, що ухвала суду є необґрунтованою та незаконною, а тому підлягає скасуванню.
Постановою Апеляційного суду Київської області від 18 грудня 2017 року апеляційні скарги залишено без задоволення, ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 29 вересня 2017 року залишено без змін (т. 1 а.с. 230-236).
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2019 року вказану постанову Апеляційного суду Київської області від 18 грудня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т. 2 а.с. 67-71).
В частині відмови в задоволенні скарги ОСОБА_1 доводів незаконності оскаржуваної ухвали районного суду подані апеляційні скарги не містять.
З огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У судовому засіданні представник ПАТ «УкрСиббанк» - адвокат Останкова В.О. підтримала апеляційну скаргу банку та апеляційну скаргу Державної виконавчої служби.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Осадчий В.Б. заперечував проти апеляційних скарг і просив залишити їх без задоволення.
Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Факт належного сповіщення ОСОБА_1 його представник - адвокат Осадчий В.Б. в суді не заперечував про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 2 а.с. 77-86, 105-110, 137-140 ).
Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Задовольнивши скаргу ОСОБА_1 частково, суд першої інстанції виходив з того, що застосування державним виконавцем ст. 54 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження», як підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки без відповідного документу, визначеного ст. 33 Закону України «Про іпотеку», перешкоджав факт наявності у ОСОБА_1 іншого нерухомого майна, на яке можна звернути стягнення. З цієї ж причини виконавець не міг застосовувати норми ст. 49 Закону України «Про іпотеку», як підставу для передачі майна стягувачу.
Колегія суддів не погодилась з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 28 січня 2013 року позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 29 серпня 2003 року №27-NL/08-2003С задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 499 133,55 доларів США, що становить еквівалент 3 989 574,50 грн., заборгованості за кредитним договором.
ПАТ «УкрСиббанк» змінив назву на АТ «УкрСиббанк».
Постановою головного державного виконавця ВПВРУ ДВС ГТУЮ в Київській області Шмідт К. В. від 27 листопада 2013 року відкрито виконавче провадження №41238477 з виконання виконавчого листа, виданого на підставі вказаного рішення (т. 1 а.с. 3).
10 лютого 2014 року державним виконавцем ВПВРУ ДВС ГТУЮ в Київській області Резніковим О.Г. складено акт опису та арешту нерухомого майна боржника - житлового будинку АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 58-61).
Постановою державного виконавця ВПВРУ ДВС ГТУЮ в Київській області Резнікова О.Г. від 16 серпня 2016 року призначено суб'єкта оціночної діяльності ПП «Центр незалежної оцінки та експертизи», яким 26 вересня 2016 року складено Звіт про незалежну оцінку майна №68, в якому визначено ринкову вартість нерухомого майна в розмірі 3 791 700,00 грн. (т. 1 а.с. 62-65).
Будинок та земельна ділянка з 25 березня 2008 року перебувають в іпотеці на підставі договору іпотеки від 15 лютого 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» (т. 1 а.с. 197-198).
06 березня 2017 року будинок та земельну ділянку передано на реалізацію через систему електронні торги «СЕТАМ» як іпотечне майно (т. 1 а.с. 30).
ПАТ «УкрСиббанк» придбав предмет іпотеки за початковою ціною повторних електронних торгів 3 033 360,00 грн. шляхом заліку забезпечених вимог у рахунок ціни майна.
20 червня 2017 року державним виконавцем ВПВРУ ДВС ГТУЮ в Київській області Резніковим О.Г. винесено постанову про передачу стягувачу ПАТ «УкрСиббанк» в рахунок погашення заборгованості вказаний будинок та земельну ділянку за адресою:АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 53-54).
На підставі договору купівлі-продажу від 02 серпня 2006 року ОСОБА_1 також є власником будинку АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 109-110).
11 жовтня 2016 року на підставі постанови державного виконавця Ірпінського міського ВДІВС ГТУЮ в Київській області Жук Т.А. про арешт майна боржника, в інтересах ПАТ КБ «Євробанк» зареєстровано обтяження (арешт) всього нерухомого майна ОСОБА_1 , де б воно не знаходилося та в чому б не виражалося (т. 1 а.с. 108-109).
Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV втратив чинність із 05 жовтня 2016 року відповідно до Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-XVIII «Про виконавче провадження», який, відповідно, 05 жовтня 2016 року набрав чинності.
Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-XVIII,виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Ураховуючи встановлені фактичні обставини справи та вимоги скаржника застосуванню підлягає Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-XVIII «Про виконавче провадження» в редакції Закону чинної на час виникнення спірних правовідносин. Вирішення справи районним судом із застосуванням втративших силу положень Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, суд апеляційної інстанції визнав помилковим.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з ч. 5 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
Не допускається звернення стягнення на майно, зазначене в Додатку до цього Закону України «Про виконавче провадження» (ст. 55).
Згідно з ч. 3, 4 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.
Як унормовано приписами частини першої статті 61 вказаного Закону реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.
Відповідно до частин п'ятої - дев'ятої статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" не реалізоване на електронних торгах нерухоме майно виставляється на повторні електронні торги за ціною, що становить 85 відсотків, а рухоме майно - 75 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.
У разі повторної нереалізації майна нерухоме майно виставляється на треті електронні торги за ціною, що становить 70 відсотків, а рухоме майно - 50 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.
У разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.
У разі якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. За відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання.
У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов'язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові.
Майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.
Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку» (ч. 7 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з приписами статті 41 Закону України "Про іпотеку" реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.
Згідно з приписами статті 49 Закону України "Про іпотеку" протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. У цьому випадку придбання предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом і актом про реалізацію предмета іпотеки у порядку, встановленому статтею 47 цього Закону, а нотаріус на підставі такого акта видає свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися.
Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами перших прилюдних торгів, призначається проведення на тих же умовах других прилюдних торгів, які мають відбутися протягом одного місяця з дня проведення перших прилюдних торгів. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на других прилюдних торгах становить 80 відсотків. Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами других прилюдних торгів призначається проведення у тому самому порядку третіх прилюдних торгів.
Початкова ціна продажу предмета іпотеки на третіх прилюдних торгах становить 70 відсотків початкової вартості майна
Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами третіх прилюдних торгів, іпотека може бути припиненою за рішенням суду.
Таким чином, з огляду на те, що згідно з приписами статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, а виконавче провадження - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню, норми Закону України "Про іпотеку" при реалізації предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду підлягають застосуванню у сукупності з приписами Закону України "Про виконавче провадження" у межах процедури виконавчого провадження.
З огляду на наведене висновки районного суду в частині відмови в задоволенні вимог заявника в частині визначення 80 % вартості об'єкта нерухомого майна, а також щодо відмови у визнанні неправомірними дій державного виконавця в частині не виставлення майна на треті електронні торги та відмови у зобов'язанні виставити майно на повторні електронні торги є правильними по суті вирішення спору.
Колегія суддів звертає увагу на те, що помилкове посилання суду першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали на норми Закону України Закон України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження», який втратив чинність із 05 жовтня 2016 року, зокрема ст. 54, не вплинули на правильність вирішення спору в частині відмови в задоволенні заявлених вимог.
Відповідно до ч. 1 і 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Закон України «Про виконавче провадження» допускає звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без відповідного рішення в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.
Оскільки ст. 575 ЦК України іпотеку визначено як окремий вид застави, то норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.
За наданими до районного суду ОСОБА_1 доказами, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, постановою державного виконавця Ірпінського міського ВДВС Головного територіального управління юстиції в Київській області Жук Т.А. в інтересах іншого кредитора - ПАТ КБ «Євробанк» на усе належне ОСОБА_1 майно був накладений арешт та оголошену заборону на його відчуження (т. 1 а.с. 108-109)
Отже, висновки суду першої інстанції щодо неможливості звернення стягнення на нерухоме майно, що знаходиться в іпотеці, у зв'язку з наявністю у ОСОБА_1 іншого нерухомого майна, на яке можна звернути стягнення, є помилковими та спростовуються вищенаведеними нормами чинного законодавства та обставинами справи.
Крім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2019 року зазначено, що при розгляді апеляційної скарги ПАТ «УкрСиббанк» апеляційний суд не встановив фактичне місце проживання ОСОБА_1 на час виникнення спірних правовідносин та не надав оцінки тому, що 11 жовтня 2016 року на все нерухоме майно ОСОБА_1 зареєстровано обтяження, в результаті чого зробив передчасний висновок про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до частини 1 ст. 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Враховуючи вищезазначене, щодо фактичного місця проживання ОСОБА_1 слід зазначити наступне.
Як вбачається з виконавчого листа, виданого Вишгородським районним судом Київської області 15 жовтня 2013 року місцем проживання боржника ОСОБА_1 є: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 195).
Така ж адреса проживання ОСОБА_1 зазначена у матеріалах виконавчого провадження (т. 1 а.с. 196).
У договорі іпотеки №56776 від 15 лютого 2008 року зазначено місце проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 197-198).
З копії паспорта ОСОБА_1 , виданого 11 лютого 2000 року, яка міститься у матеріалах справи вбачається, що зареєстровано місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 199-200).
Згідно з довідкою Ірпінського Комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Ірпінь» №469 від 31 січня 2007 року ОСОБА_1 мешкає в АДРЕСА_1 , в будинку ніхто не зареєстрований (т. 1 а.с. 201).
За наданою до суду апеляційної інстанції копією паспорта ОСОБА_1 , виданого 15 вересня 2016 року, яка міститься у матеріалах справи вбачається, що з 15 листопада 2013 року зареєстровано місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 95-97).
За довідками від 02 липня 2016 року, наданими державному виконавцю представником Банку на виконання рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 лютого 2016 року з урахуванням додаткового рішення цього ж суду від 21 березня 2016 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення і зняття з реєстрації, зареєстровано скасування реєстрації ОСОБА_1 та його неповнолітньої доньки - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 115-123).
Актом державного виконавця від 25 вересня 2017 року за участю понятих встановлено, що ОСОБА_1 в будинку за адресою: АДРЕСА_1 не проживає та не знаходиться (т. 1 а.с. 149).
Разом з тим, відповідно до договору оренди будинку від 01 вересня 2016 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 в оренду будинок за адресою: АДРЕСА_1 строком на 35 місяців (т. 1 а.с. 150-151).
Зважаючи на вищезазначене, колегія суддів відхилила доводи представника ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції, що заявник фактично проживав у житлових приміщеннях садиби за вищевказаною адресою.
Частиною 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.
Проте вказана норма не містить заборони щодо звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна, в якому проживає боржник, а вказує на послідовність стягнення нерухомого майна.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 08 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2017 року встановлено початкову ціну реалізації предмету іпотеки (житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ) у розмірі 3 791 700 грн. (т. 2 а.с. 124-133)
Тому, на час проведення оспорюваних заявником прилюдних торгів початкова ціна реалізації предмету іпотеки у розмірі 3 791 700 грн. була визначена набравшими законної сили рішеннями суду і визначення реалізації іпотечного майна саме за такою ціною відповідає вимогам чинного законодавства.
З огляду на наведене, колегія суддів визнала неспроможними і відхилила посилання ОСОБА_1 на не чинність Звіту № 68 з незалежної оцінки майна від 26.09.2016 року і на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 20 квітня 2018 року, залишену без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 листопада 2018 року, про визнання дій державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про оцінку майна в ході примусового виконання виконавчого провадження № 41238477 неправомірними та скасування Звіту № 68 з незалежної оцінки майна від 26.09.2016 року. (т. 2 а.с. 99-104).
Таким чином, винесення державним виконавцем ВПВРУ ДВС ГТУЮ в Київській області Резніковим О.Г. постанов від 20 червня 2017 року про передачу будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 стягувачу в рахунок погашення боргу та акту від 20 червня 2017 року про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу не суперечать вимогам закону.
Враховуючи усе вищезазначене, колегія дійшла висновку, що дії державного виконавця не суперечать вимогам закону, а тому ухвала суду в частині задоволення вимог скарги на дії державного виконавця підлягає скасуванню з постановленням в цій частині нової ухвали про відмову у задоволенні вимог скарги.
Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» та апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області - задовольнити частково.
Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 29 вересня 2017 року скасувати в частині задоволення скаргиОСОБА_1 та постановити в цій частині нову ухвалу, якою у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Резнікова Олександра Григоровича та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
В іншій частині ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 29 вересня 2017 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 27 вересня 2019 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
В.М. Ратнікова
Д.Р. Гаращенко