Справа № 759/3989/19 Головуючий у суді І інстанції Бабич Н.Д.
Провадження № 22-ц/824/10654/2019 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
25 вересня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Ігнатченко Н.В., Олійника В.І., Кулікової С.В., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 27 травня 2019 року та від 28 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Енівей Плюс.» про захист прав споживачів шляхом стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди,
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Енівей Плюс.» про захист прав споживачів шляхом стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.
Одночасно позивачем подано заяву про забезпечення позову у справі у вигляді накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, грошові кошти, які зберігаються у будь-яких банківських або фінансових установах, що належать відповідачу, в межах ціни позову 40 030,82 грн.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 27 травня 2019 року цивільну справу направлено за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.
Ухвалою суду від 28 травня 2019 року заяву позивача про забезпечення позову у справі також направлено за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.
Ухвали суду першої інстанції мотивовані тим, що справа не підсудна Святошинському районному суду м. Києва, оскільки позивач зареєстрованим по м. Києву та Київській області не значиться, а відповідач знаходиться за адресою, яка за адміністративно-територіальним поділом відноситься до Печерського району м. Києва.
Не погоджуючись з указаними судовими рішеннями, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить їх скасувати, з мотивів невідповідності висновків суду обставинам справи і порушення норм процесуального права, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обгрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що спірні правовідносини, які виникли між ним та відповідачем, стосуються порушення його прав, як споживача послуг, тому позовну заяву було подано в суд за зареєстрованим місцем його проживання, про що свідчить додана до позову копія паспорту громадянина України. Застосування процесуального механізму передачі справи за підсудністю не було зумовлено положеннями статті 187 ЦПК України, оскільки встановлення зареєстрованого місця проживання саме позивача не передбачено цією нормою, а в розпорядженні суду були належні докази реєстрації місця проживання останнього.
Відзив відповідача на апеляційну скаргу до суду не надходив.
За правилом пункту 9 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції передачі справи на розгляд іншого суду.
Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
В зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду від 23 липня 2019 року, розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвал суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною першою статі 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Частиною першою статті 23 ЦПК України встановлено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справ до його юрисдикції та підсудності.
За загальним правиломчастини другої статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Разом з тим, законодавець визначив підсудність справ за вибором позивача, зокрема частина п'ята статті 28 ЦПК України передбачає, що позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
За змістом наведеного можна дійти висновку, що не виключаючи можливість звернення позивача до суду за правилами загальної підсудності (за місцезнаходженням відповідача), альтернативна підсудність встановлює можливість звертатися до іншого суду з відповідним позовом, тобто встановлює альтернативу - можливість для позивача обрати один із двох чи більше судів.
Таким чином, позови про захист прав споживачів можуть бути пред'явлені як за місцезнаходженням відповідача (юридичної особи), так і за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача, а також за місцем заподіяння шкоди або виконання договору.
При цьому територіальна юрисдикція (підсудність) визначається колом цивільних справ у спорах, вирішення яких віднесено до повноваження суду першої інстанції.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив суд захистити його права, як споживача за договором № КВ-1246, укладеним 12 жовтня 2017 року між ним та ТОВ «Енівей Плюс.», відповідно до якого у порядку та на умовах, передбачених даним договором, виконавець (відповідач) надає комплекс послуг, пов'язаних із участю замовника (позивача) у програмі міжнародного культурного обміну Work and Travel USA та набуття статусу учасника програми, а замовник зобов'язується прийняти зазначені послуги, оплатити їх вартість та виконати всі умови даного договору.
Згідно із пунктами 3, 22 частини першої статті 1 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги, а споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Закон № 1023-XII регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
З огляду на викладене, до відносин, що регулюються указаним Законом № 1023-XII, належать, зокрема, ті, що виникають з договору про надання послуг, як під час його укладення, так і виконання такого договору.
Та обставина, що до спірних правовідносин можуть бути застосовані й інші норми права, на які посилається позивач, то таке не змінює статусу особи, як споживача, який вона набула у зв'язку із виконання умов договору і на захист порушених прав невиконанням якого пред'явлено позов.
У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» роз'яснено, що споживачі за власним вибором звертаються до суду за місцем свого проживання, або за місцем знаходження відповідача, або за місцем заподіяння шкоди, або за місцем виконання договору. Жоден із цих судів не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви або переслати її до іншого суду з мотивів непідсудності.
Враховуючи наведене,висновок суду першої інстанції про те, що позов пред'явлено з порушенням правил підсудності є таким, що не ґрунтується на нормах матеріального і процесуального закону, оскільки спір між сторонами, за вирішенням якого ОСОБА_1 звернувся до суду, виник з приводу виконання умов договору про надання послуг, він стосується захисту прав позивача, як споживача, а відтак міг бути поданий до суду за зареєстрованим місцем проживання чи перебування останнього.
До позовної заяви та заяви про забезпечення позову, позивач додав завірену копію свого паспорту громадянина України, в якому міститься відомості встановленого зразка про адресу реєстрації його місця проживання, а саме: АДРЕСА_1 .
У відповідності до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
З метою забезпечення реалізації цього права та відповідно до названої норми Конституції України 11 грудня 2003 року прийнято Закон України № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
За визначенням статті 3 Закону № 1382-IV реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи (паспорт громадянина України), із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Відповідно до пункту 9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 207, відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, а відомості про реєстрацію місця перебування - до довідки про звернення за захистом в Україні шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за формою згідно з додатком 1 до цих Правил.
Відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, зокрема, у вигляді книжечки (зразка 1993 року) - шляхом проставлення в ньому штампа реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 1 або штампа зняття з реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 2.
Колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що при вирішенні питання про відкриття провадження у справі в суду першої інстанції не було підстав для виконання положень частин шостої - дев'ятої статті 187 ЦПК України, адже встановлювати зареєстроване місце проживання (перебування) необхідно лише фізичної особи - відповідача у разі якщо він не є суб'єктом підприємницької діяльності, а в розпорядженні суду були належні докази реєстрації місця проживання позивача.
Якщо все ж таки суд вважав за необхідне звернутися до відповідного органу реєстрації щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) позивача, то у випадку отримання інформація, яка не дає можливості встановити вказані обставини, суд все одно повинен був вирішити питання про відкриття провадження у справі у відповідності до частини десятої статті 187 ЦПК України.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновок суду щодо направлення справи разом із заявою про забезпечення позову за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, тому відповідно до вимог статті 379 ЦПК України ухвали підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
На виконання положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції не вирішується, оскільки спір по суті не розглядався.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 27 травня 2019 року та від 28 травня 2019 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: Н.В. Ігнатченко
В.І. Олійник
С.В. Кулікова