18 вересня 2019 року
справа 761/18229/19
провадження № 22-ц/824/10133/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Білич І.М., Болотова Є.В.
при секретарі: Щербенко А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києві від 28 травня 2019 року у складі судді Савицького О.А. за заявою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 28 644,10 доларів США, що станом на 02.05.2019 становить 758 859, 54 грн.
23 травня 2019 року представником позивача подано заяву про забезпечення позову, в якій вказує, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду про задоволення позовних вимог та просить накласти арешт на будь-яке рухоме та нерухоме майно, а також на грошові кошти, які обліковуються на будь-яких банківських рахунках, що належать ОСОБА_3 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києві від 28 травня 2019 року у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
В поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та постановити нову про задоволення заяви.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що незастосування заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду, у разі задоволення позову, у зв'язку із тим, що відповідач ухиляється від виконання зобов'язання договору позики, маючи можливість його виконати. Судом при постановленні ухвалі не надано оцінки доказам та аргументам позивача.
В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.
В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не зазначено обставини, які б свідчили, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
З виділених матеріалів справи вбачається, що в провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором .
Відповідно до позовних вимог, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 27.06.2013 року у розмірі 28 644,10 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на 02.05.2019 року становить 758 859,54 грн.
Підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з вказаним позовом стало невиконання відповідачем зобов'язань за договором..
Відповідно до ч. 1, ч.2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову - це вжиття заходів цивільного процесуального характеру, направлених на припинення дій, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду. Їх вжиття гарантує реалізацію позовних вимог у разі їх задоволення і саме по собі не може порушувати права відповідача, оскільки носить тимчасовий характер.
Положеннями ч. 3 ст. 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову" № 9 від 22 лютого 2006 року розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, позивач просив накласти арешт на майно відповідача в межах суми позовних вимог, не вказавши при цьому яке саме майно належить відповідачу та не надавши жодних даних про його вартість.
Позивач не надав суду відомостей щодо майна, на яке просить суд накласти арешт, що унеможливлює розгляд цього питання з дотриманням принципу співмірності заявлених позовних вимог з заходами забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки зі змісту заяви та матеріалів справи не вбачається, що невжиття зазначених заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Оскаржувана ухвала суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування не вбачається, тому апеляційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києві від 28 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 26.09.2019 року.
Суддя-доповідач
Судді