Єдиний унікальний номер справи 367/7851/16-ц
Провадження №22-ц/824/9878/2019
12 вересня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Тімуш Д.І.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживача, розірвання договору, стягнення попередньо оплачених коштів, відшкодування матеріальної і моральної шкоди,
В жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, який мотивував наступним:
03.03.2016 року між ним та відповідачем, як фізичною особою-підприємцем укладений договір, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати роботи з будівництва котеджу згідно кошторису і архітектурно-проектної документації до 05.07.2016 року за місцем розташування земельної ділянки позивача. Будівництво було заплановано в чотири етапи, загальна вартість яких разом з будівельними матеріалами складає 1 060 654,25 грн. Позивач повністю сплатив вартість трьох етапів будівництва котеджу в сумі 988 135,00 грн., але відповідач деякі заплановані роботи цих етапів будівництва не виконав, крім того порушив строки виконання робіт. В подальшому відповідач, отримавши від позивача наперед суму на будівельні матеріали і авансовий платіж за четвертий етап будівництва в сумі 178 200 грн., відмовився від виконання робіт та припинив будівництво, забравши працівників і виїхавши з об'єкту будівництва. Вважає, що односторонньо відмова відповідача від виконання робіт протиричіть як закону, так і пункту 11.1 укладеного договору. На даний час відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, попередньо сплачені кошти не повернув, при цьому уникає зустрічей з позивачем та на телефонні дзвінки не відповідає.
Просив розірвати укладений договір, стягнути з відповідача наперед сплачені кошти та витрати на роботи в сумі 210 206,35 грн. та пеню в розмірі 0,01% від загальної суми договору за кожен день прострочення робіт в сумі 11 455,07 грн. Крім того зазначає, що діями відповідача йому спричинена майнова шкода - упущена вигода в сумі 9 938,52 грн., що полягає в неотриманих банківських відсотках у разі, якби він сплачені відповідачу кошти розмістив на депозитному рахунку банку. Також вважає, що йому заподіяна й моральна шкода, яка полягає в постійному нервуванні, в порушенні нормальних життєвих звичаїв, погіршення стану здоров'я, розмір якої позивач оцінив в 50 000,00 грн.
РішеннямІрпінського міського суду Київської області від 19 лютого 2019 року вищезазначений позов задоволений частково, розірвано укладений між сторонами договір №1 від 03.03.2016 року, вирішене питання судових витрат. В решті позовних вимог -відмовлено.
Не погоджуючись із таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позову скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. Свою скаргу обґрунтував тим, що суд не належним чином дослідив докази, які містяться в матеріалах справи. Вважає, що судом не встановлено всіх обставин, що мають значення для вирішення спору, зокрема судом не взято до уваги відсутність жодного доказу виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором. Крім того судом невірно застосовано ст. 853 ЦК України стосовно обов'язків замовника прийняти роботу, виконану підрядником. Крім іншого судом проігноровано та не взято до уваги Акт огляду котеджу від 05.10.2016 року, а посилання суду на Постанову Пленуму Верховного суду України №6 від 27.03.1992 року є помилковим і необґрунтованим. За таких умов вважає, що судом першої інстанції неправильно по суті вирішений позов, на підставі чого просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням нормпроцесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог про стягнення попередньо оплачених коштів, суд першої інстанції прийшов до висновку, про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 , з чим в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Положеннями ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
Зважаючи на наведені норми, враховуючи суть заявленого позову, позивачем до суду мали б були представлені належні докази як з приводу того, яку саме сум коштів він сплатив відповідачу, так і належні докази з приводу вартості фактично виконаних останнім робіт. В той же час даний обов'язок позивачем виконаний не був, оскільки з цього приводу належних і допустимих доказів до суду представлено не було.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з позицією суду першої інстанції про неможливість врахування в якості належного та допустимого доказу з цього приводу представленого позивачем акту огляду котеджу, що будується (акт недоліків будівництва) від 05.10.2016 року. Позивач вважає, що такий акт встановлює фактичне невиконання частини будівельних робіт із зазначенням відсоткового значення такого невиконання, але колегія суддів зауважує, що сам акт складено та підписано трьома зазначеними в ньому особами без підтвердження наявності у його підписантів як професійних знань, так і кваліфікації для вирішення порушених в ньому питань, хоча такі дослідження та висновки безумовно потребують професійних знань та кваліфікації. При цьому жодного експертного дослідження з цього приводу до суду позивачем подано не було, як і не було заявлено позивачем клопотання про призначення відповідної експертизи. Не було заявлено такого клопотання і в ході апеляційного розгляду справи, незважаючи на те, що колегією суддів апеляційного суду ретельно було роз'яснено позивачу як порядок призначення такого виду дослідження, так і положення ст.12, 81 ЦПК України, а також положення ч.4 ст.853 ЦК України, яка прямо передбачає обов'язок призначення експертизи при вирішенні спору між замовником та підрядником з приводу недоліків виконаних робіт. За таких умов твердження позивача, які він поклав в основу своєї позиції, не були належним чином доведені в ході розгляду справи, відтак не можуть бути прийняті судом.
Колегія суддів вважає безпідставними й доводи апелянта в частині невстановлення судом всіх обставин, що мають значення для справи. В своєму рішенні суд першої інстанції ретельно оцінив представлені позивачем докази, за результатами чого прийшов до обґрунтованого висновку про те, що стороною позивача не було належним чином доведено як наявності дефектів чи недовиконання підрядником будівельних робіт так і вартості таких дефектів. Колегія суддів відзначає, що у відповідності до ст.78 ЦК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Позивач обов'язку доказування таких обставин у відповідності до зазначених матеріальних норм не виконав, що і було зазначено судом першої інстанції, а доводи апелянта з цього приводу висновок суду в цій частині не спростовують.
Критично відноситься колегія суддів й до посилання апелянта на безпідставне застосування судом при вирішенні справи положень ст. 853 ЦК України, оскільки саме вказана норма врегульовує спірні правовідносини та є спеціальною нормою з цього приводу. Позивач зазначає, що у нього не було можливості заявити підрядникові про недоліки виконаної роботи, оскільки той не здійснював здачу виконаних робіт. В той же час в основу оскаржуваного рішення суд поклав недоведеність позивачем своїх тверджень про обсяг та вартість невиконаних робіт, зокрема й шляхом призначення експертизи, про що прямо зазначено в ч. 4 вказаної норми. Таким чином колегія суддів вважає позицію суду з цього приводу законною та обґрунтованою. Не вбачає колегія суддів й порушень судом першої інстанції інших вимог матеріального права, як на те посилався апелянт.
Не є обгрунтованим і посилання позивача напорушення норм процесуального права при ухваленні заочного рішення суду, враховуючи, щосторони в судове засідання не з'явились. Водночас, у суду першої інстанції були наявні всі умови для проведення заочного розгляду справи, крім того відповідно до ч. 1 ст 280 ЦПК України заочний розгляд справи є правом, а не обов'язком суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 лютого 2019 рокузалишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді: Т.О. Писана
К.П. Приходько