Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В.
№ 22-ц/824/11320/2019
м. Київ Справа № 759/10122/19
25 вересня 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кулікової С.В.
суддів - Ігнатченко Н.В.
- Олійника В.І.
при секретарі - Осінчук Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 червня 2019 року, ухваленого під головуванням судді Коваль О.А., у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Святошинський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві про встановлення факту смерті ОСОБА_2 ,-
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на непідконтрольній органам влади України території в м. Новоазовськ Донецької області.
В обґрунтування заяви зазначав, що він є онуком ОСОБА_2 , яка мешкала в АДРЕСА_1 , та померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Новоазовськ, Новоазовського району Донецької області, причина смерті - цироз печінки. Отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнятий відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до ст.. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану». Встановлення факту смерті необхідно для отримання заявником свідоцтва про смерть.
З огляду на зазначене, заявник просив встановити факт смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Новоазовськ, Новоазовського району, Донецької області.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05 червня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні заяви про встановлення факту смерті.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 червня 2019 року та постановити нове судове рішення, яким заяву про встановлення факту смерті задовольнити.
Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що суд першої інстанції не з'ясував всіх обставин справи, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні заяви. Крім того, суд не забезпечив повного та всебічного з'ясування обставин справи, не вжив заходів для встановлення всіх обставин справи, не сприяв у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами Українп прав, свобод та інтересів заявника, не повідомив про розгляд справи.
На підтвердження родинних стосунків та факту смерті надав копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 , який являється сином померлої, та батьком заявника; копію свого свідоцтва про народження; копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , яке було видано місцевим органом на непідконтрольній території; копію договору-заказу на отримання ритуальних послуг; копію акту про надання ритуальних послуг.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги, та просив її задовольнити.
Представник Святошинського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві в судове засідання не з'явився, відділ надіслав заяву, в якій просив розглядати справу без представника відділу за наявними документами та доказами, з урахуванням фактичних обставин справи та ухвалити рішення відповідно до вимог діючого законодавства.
Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення заявника, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення факту смерті, суд першої інстанції послався на те, що належного документу на підтвердження родинних стосунків заявника з ОСОБА_2 суду не надано, а тому у суду немає законних підстав для задоволення його заяви, оскільки право заявника на звернення до суду з вимогою про встановлення факту смерті не підтверджено належними та допустимими доказами.
Такий висновок суду не ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному з'ясуванні обставин справи, нормах процесуального права, враховуючи наступне.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З матеріалів справи вбачається, що 03 червня 2019 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення факту смерті.
04 червня 2019 року ухвалою Святошинського районного суду міста Києва відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 05 червня 2019 року о 17 год. 00 хв.
Ухвалюючи у справі 05 червня 2019 року рішення про відмову у задоволенні заяви про встановлення факту смерті, за відсутності належного повідомлення заявника про час та місце розгляду справи, судом не враховано, що заяви про встановлення факту смерті, розглядаються в порядку окремого провадження, тому згідно положень статті 294 ЦПК України суд зобов'язаний роз'яснити учасникам справи їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всібічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні заяви про встановлення факту смерті.
За змістом частини 1 статті 4 та частини 1 статті 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із частиною 1 статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Частиною 1 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи, зокрема, про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Заява про державну реєстрацію смерті подається не пізніше трьох днів з дня настання смерті або виявлення трупа, а в разі якщо неможливо одержати документ закладу охорони здоров'я або судово-медичної установи, - не пізніше п'яти днів. Державна реєстрація смерті за заявою, поданою у строки, визначені частиною другою цієї статті, та до закінчення одного року з дня настання смерті, проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.
Державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі: якщо заява надійшла після закінчення одного року з дня настання смерті; встановлення у судовому порядку факту смерті; звернення для реєстрації смерті особи, оголошеної судом померлою. У разі настання смерті в дорозі (у поїзді, на судні, в літаку тощо) державна реєстрація смерті може бути проведена в найближчому органі державної реєстрації актів цивільного стану. Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров'я, де настала смерть, та інших осіб. Про державну реєстрацію смерті іноземця відділ державної реєстрації актів цивільного стану повідомляє Міністерство закордонних справ України.
З матеріалів справи вбачається, що 28.05.2019 року Святошинським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві відмовлено ОСОБА_1 у проведенні державної реєстрації смерті ОСОБА_2 на підставі пред'явлених документів, оскільки для підтвердження факту смерті ОСОБА_2 пред'явлено документи, видані на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.
У зв'язку з відмовою у проведені державної реєстрації смерті, заявник вимушений вирішувати це питання в судовому порядку.
Встановлення факту смерті ОСОБА_2 необхідно ОСОБА_1 для отримання свідоцтва про смерть та оформлення спадщини.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення, оскільки один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
У відповідності до Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про окремі питання застосування Закону України від 4 лютого 2016 року № 990-VIII «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України», звернуто також увагу судів на те, що відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 257-1 ЦПК України 2004 року заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України може бути подана до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника. Водночас за змістом абзацу 2 частини 1 цієї статті заява про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України може бути подана за місцем проживання (перебування) заявника до суду за межами такої території України.
За змістом частини 1 статті 317 ЦПК України, заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є онуком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . (а.с.21,22)
Предметом доказування у справах даної категорії є не сама подія смерті, а її чітко визначений час, який повинен породжувати для заявника правові наслідки.
Для встановлення факту смерті особи необхідні обставини, що свідчать про цю подію, а також про те, що заінтересована особа позбавлена можливості зареєструвати факт смерті. Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина у певний час за певних обставин.
Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до вказаного вище Інформаційного листа, питання щодо можливості використання як доказів у справі про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України документів, які видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на такій території, має вирішуватися з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів. Зокрема, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Допустимими є докази, одержані в порядку, встановленому законом.
Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документам, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, слід керуватись положенням частини 2 статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», норми якого стосуються тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права. Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати і висновки Європейського суду з прав людини у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v Turkey». «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic of Moldova and Russia», «Ilascu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), Європейський суд з прав людини наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Такий висновок Європейського суду з прав людини слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Враховуючи наведену практику Європейського суду з прав людини, а також ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників, рішення суду у такій категорії справ має ґрунтуватись на дотриманні вимог статті 263 ЦПК України щодо повного і всебічного з'ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території.
Таким чином, документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку під час розгляду справ.
Як вбачається з копії довідки про причину смерті № 26 від 17.05.2019 року, виданої Новоазовською центральною районною лікарнею, ОСОБА_2 , померла у віці 91 рік, внаслідок цирозу печінки (а.с. 7)
Дані обставини також підтверджуються копією свідоцтва про смерть НОМЕР_1 , виданого 20 травня 2019 року відділом записів громадянського стану Новоазовського районного управління юстиції Міністерства юстиції Донецької народної республіки. (а.с. 23)
Враховуючи вищенаведені рішення європейського суду, вік ОСОБА_2 та важливість встановлення факту смерті бабусі для заявника, апеляційний суд вважає можливим прийняти до уваги ті фактичні обставини - письмову інформацію, яка викладена у вказаних письмових документах, які видані на непідконтрольній Україні території.
Отже, суд вважає, що факт смерті ОСОБА_2 в певний час і в певному місці підтверджений.
За правилом частини 2 статті 319 ЦПК України рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
У відповідності до положень статті 18 ЦПК України судові рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для органів, які реєструють такі факти або оформлюють права, що виникають у зв'язку із встановленим судом фактом.
Встановлення факту смерті особи в певний час провадиться тільки у разі неможливості органом державної реєстрації актів цивільного стану зареєструвати факт смерті з підстав, що відсутні документи, які свідчать про смерть особи.
Відповідно до часини 1 статті 318 ЦПК України у заяві про встановлення факту смерті має бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт.
Встановлення факту смерті ОСОБА_2 , про встановлення якого просить заявник ОСОБА_1 , має для нього юридичне значення, оскільки надає йому право для проведення державної реєстрації смерті на території України, яка контролюється державними органами, і отримання свідоцтва про смерть встановленого зразку.
Згідно з пунктом 3.4. Наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні» від 18 жовтня 2000 року № 52/5, судове рішення є підставою для реєстрації факту смерті особи, яка проводиться за місцем проживання заявника в державних органах запису актів цивільного стану.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту смерті підлягає задоволенню.
Згідно із частиною 4 статті 317 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
Рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Аналогічна норма закріплена і у пункті 8 частини 1 статті 430 ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
При цьому за частиною 7 статті 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення у справах окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.
Керуючись ст.ст. 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 червня 2019року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, заінтересована особа - Святошинський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки селища Сєдове, Новоазовського району, Донецької області, громадянки України, ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Новоазовськ, Новоазовського району, Донецької області, у віці 91 рік, внаслідок захворювання - цироз печінки.
Допустити негайне виконання рішення суду у порядку частини 4 статті 317 та пункту 8 частини 1 статті 430 ЦПК України в частині встановлення факту смерті.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 26 вересня 2019 року.
Головуючий: Судді: