№ 33/824/3015/2019 Постанова винесена суддею Вознюком С.М.
Категорія: ст. 471 МК України
20 вересня 2019 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Павленко О.П., за участю: представника Київської митниці ДФС Захарова А.О. та представника ОСОБА_1 - адвоката Лебедовської Л.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві справу про порушення митних правил стосовно
ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), громадянки Казахстану, ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,
за апеляційною скаргою представника Київської митниці ДФС Павленка С.А. на постанову судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 липня 2019 року,
Постановою судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 липня 2019 року ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України, та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн., шляхом звернення на кошти, вилучені в рахунок забезпечення оплати штрафу.
Вилучену згідно з протоколом про порушення митних правил № 0267/12500/19 готівку в розмірі 3850 доларів США, 6700 теньге та 1280 російських рублів - повернуто ОСОБА_1 .
Крім того, стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 384 грн. 20 коп. та витрати, понесені на транспортування предметів правопорушення, в розмірі 14 грн. 30 коп.
Як встановив суддя місцевого суду в постанові, 03 червня 2019 року о 22 год. 30 хв. під час проходження митного контролю в зоні митного контролю залу «Приліт» терміналу «Д» ДП МА «Бориспіль» ОСОБА_1 , що прилетіла до України з Казахстану, м. Нур-Султан, літаком авіакомпанії «Air Astana», рейсом КС103, своїми діями обрала канал, позначений символами зеленого кольору - «зелений коридор», тим самим, відповідно до ч. 5 ст. 366 МК України заявила про те, що переміщувані нею через митний кордон України товари не підлягають письмовому декларуванню, оподаткуванню митними платежами, не підпадають під встановлені законодавством заборони та обмеження щодо ввезення на митну територію України, тобто своїми діями засвідчила факти, що мають юридичне значення. «Зелений коридор» призначений для декларування шляхом вчинення дій громадянами, які переміщують через митний кордон України товари в обсягах, що не підлягають оподаткуванню митними платежами та не підпадають під встановлені законодавством заборони або обмеження щодо ввезення на митну територію України або вивезення за межі цієї території і не підлягають письмовому декларуванню.
Перетин пасажиром «зеленої лінії», згідно Наказу Міністерства Фінансів України № 671 від 03.08.2018 «Про затвердження Порядку виконання митних формальностей на повітряному транспорті», яка позначає початок «зеленого коридору», вказує, що для проходження митного контролю ним обрано «зелений коридор», і декларування здійснюється шляхом вчинення дій. Громадянин самостійно обирає відповідний канал («зелений коридор» або «червоний коридор») для проходження митного контролю.
На підставі п. 4 ст. 336 та ст. 342 Митного Кодексу України громадянці ОСОБА_1 після перетину нею «зеленої лінії» на «зеленому коридорі» було задано запитання щодо наявності в неї готівки, на що вона відповіла, що має при собі приблизно 15000 доларів США. Після цього пасажирці було запропоновано пред'явити всю готівку. Пасажирка мала митну декларацію Республіки Казахстан від 03.06.19, яка була заповнена нею в Казахстані, в якій було зазначено: 15000 доларів США, 1280 російських рублів та 6700 теньге. В службовому приміщенні митниці (зоні митного контролю) пасажиркою було видано готівку в розмірі 15000 доларів США, 1280 російських рублів та 6700 теньге, що знаходилась у відділенні жіночої сумочки (ручна поклажа).Зазначена готівка переміщувалась без ознак приховування. Зі слів ОСОБА_1 вказана валюта належить їй особисто.
З виявленої суми пасажирці було пропущено 11150 доларів США (еквівалент 9999 євро станом на 03.06.2019). За протоколом про порушення митних правил вилучено 3 850 доларів США; 6700 теньге та 1280 російських рублів.
На момент проходження митного контролю належним чином оформленої митної декларації пасажирка не надала, до моменту перетину нею «зеленої лінії» не зверталася до інспектора митниці для отримання довідкової інформації в інформаційній зоні та роз'яснення митних правил і порядку використання двоканальної системи, а також не зверталася для декларування готівкових коштів на «червоний коридор».
Таким чином, своїми діями ОСОБА_1 під час проходження митного контролю в залі «Приліт» терміналу «Д» ДП МА «Бориспіль» порушила встановлений ст. 366 МК України порядок проходження митного контролю в зонах (коридорах) спрощеного митного контролю.
Зазначені дії, що полягають у переміщенні через митний кордон України ОСОБА_1 , яка формою проходження митного контролю обрала проходження через «зелений коридор» готівки в обсязі, що підлягає обов'язковому письмовому декларуванню у повному обсязі для фізичних осіб, відповідно до Постанови Правління НБУ №3 від 02.01.2019 року «Про затвердження Положення про транскордонне переміщення валютних цінностей» та Постанови Правління НБУ №5 від 02.01.2019 року «Про затвердження Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті», мають ознаки порушення митних правил, передбаченого ст. 471 МК України.
В апеляційній скарзі представник Київської митниці ДФС Павленко С.А. просить постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 липня 2019 року скасувати в повному обсязі та постановити нову постанову, якою ОСОБА_1 визнати винною у вчиненні порушення митних правил за ст. 471 МК України, застосувати до неї стягнення у виді штрафу в розмір 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн., та конфіскації вилученої валюти в розмірі 3850 доларів США, 6700 теньге, 1280 російських рублів.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що висновок суду про відсутність підстав для застосування відносно ОСОБА_1 додаткового стягнення у виді конфіскації вилученої валюти не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України. Відповідно до ст. 471 МК України конфіскація товарів, переміщення яких через митний кордон обмежено законодавством України, є обов'язковим видом стягнення, який застосовується до осіб, які формою проходження митного контролю обрали проходження через «зелений коридор», і діючим законодавством не передбачено можливості звільнення правопорушника від застосування до нього обов'язкового стягнення, у тому числі й конфіскації предметів порушення митних правил. А тому застосування конфіскації не може бути свавільним посяганням на мирне володіння майном, водночас посилання суду першої інстанції на Європейську Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод як на підставу незастосування конфіскації вилученої валюти є необґрунтованим, оскільки жодних заборон на конфіскацію предметів порушення митних правил Конвенція та рішення Європейського Суду з прав людини не містять.
Крім того, апелянт стверджує, що під час судового розгляду не було перевірено реальний майновий стан особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не встановлено будь-яких даних про те, що конфіскація валюти буде для ОСОБА_1 «надмірним індивідуальним тягарем», а співвідношення розміру пропущеної та вилученої під час митного контролю валюти свідчить, що застосування санкції ст. 471 МК України щодо конфіскації валюти не порушуватиме справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини.
Заслухавши пояснення представника Київської митниці ДФС, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, заперечення представника порушниці щодо апеляційного прохання, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи про порушення митних правил, вважаю апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 486 МК України, ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
За змістом ч. 5 ст. 529 МК України порядок оскарження постанови суду (судді) у справах про порушення митних правил визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення. Отже, такий порядок застосовується відповідно до ст. 294 КУпАП, положеннями частини 7 якої визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Враховуючи, що апеляційна скарга подана представником Київської митниці ДФС лише в частині накладеного на ОСОБА_1 заходу адміністративного стягнення, за відсутності підстав для перегляду судового рішення з усіх вирішених у постанові питань, встановлені суддею місцевого суду фактичні обставини вчинення правопорушення, доведеність вини ОСОБА_1 за ст. 471 МК України апеляційним судом не перевіряються, оскільки ніким із учасників судового розгляду не оспорюються.
Що стосується висновку судді місцевого суду, яким обґрунтовано рішення про накладення адміністративного стягнення та повернення ОСОБА_1 вилученої під час здійснення провадження про порушення митних правил валюти, тобто незастосування додаткового стягнення у виді конфіскації, то доводи апеляційної скарги представника митниці щодо його неправомірності, є непереконливими.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 МК України законодавство України з питань державної митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів. При цьому, відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В той же час, згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Як визначено ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Відповідно до положень ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення за адміністративне правопорушення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Санкцією ст. 471 МК України визначено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі якщо безпосередніми предметами правопорушення є товари, переміщення яких через митний кордон України заборонено або обмежено законодавством України, - також конфіскацію цих товарів.
За змістом ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України» зазначив, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар» (рішення щодо Брумареску, параграф 78).
Таким чином, оцінюючи дотримання права на мирне володіння своїм майном, передбаченого ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Європейський суд з прав людини виходить із оцінки забезпечення «справедливого балансу», дотримання принципу пропорційності (справедливої рівноваги між інтересами суспільства і основними правами окремої людини) (пункти 69, 73 рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, пункти 31, 34 рішення у справі «Ісмаїлов проти РФ» від 06 листопада 2008 року).
Правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес, проте із урахуванням обставин даної справи, не відповідатиме принципу пропорційності (справедливої рівноваги між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав конкретної особи), а необхідна рівновага не буде забезпечена, якщо відповідна особа буде нести «особистий і надмірний тягар».
При розгляді справи про порушення митних правил відносно ОСОБА_1 та накладенні на неї адміністративного стягнення суддею місцевого суду вказані вимоги закону були дотримані.
Так, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_1 від додаткового адміністративного стягнення у виді конфіскації безпосереднього предмета правопорушення (валютних цінностей, а саме 3850 доларів США, 6700 теньге та 1280 російських рублів), суддя місцевого суду врахував особу порушниці; фактичні обставини вчиненого нею з необережності правопорушення, в тому числі і те, що грошові кошти, які ОСОБА_1 мала при собі при перетині державного кордону України, мають законне походження, є її заощадженнями від заробітної плати і ввозила вона їх в Україну для придбання нерухомості; відсутність в матеріалах провадження відомостей, що шляхом застосування конфіскації буде попереджена інша будь-яка незаконна діяльність, і шкода, яку ОСОБА_1 потенційно могла завдати державі, була незначною, бо єдине діяння, яке вона вчинила полягає у ненаданні митному органу відповідної декларації, при тому, що предмет правопорушення не підлягає обкладенню митними платежами чи іншими податками або зборами.
Отже, висновок судді місцевого суду про те, що конфіскація вилучених грошових коштів істотно вплине на майновий стан ОСОБА_1 та за сукупності встановлених у справі обставин не підлягає застосуванню, є вірним.
В суді апеляційної інстанції представник Київської митниці ДФС, підтримуючи апеляційну скаргу, наполягав на тому, що суд першої інстанції жодним чином не перевірив реальний майновий стан ОСОБА_1 та мету, з якою вона перевозила валюту в Україну, а тому і відсутні підстави вважати, що застосування конфіскації грошових коштів буде «індивідуальним надмірним тягарем» на ОСОБА_1 .
З приводу таких доводів апелянта слід вказати, що з наявних у матеріалах справи даних та досліджених під час апеляційного розгляду документів вбачається, що кошти, які ввозила на територію України ОСОБА_1 мають легальне походження, є заощадженнями від її заробітної плати, отриманої в ДКП "Актауське управління електричних мереж" (м. Актау, Казахстан), частина яких перебувала на банківському рахунку як короткостроковий вклад, були задекларовані нею при вильоті з м. Нур-Султан (Казахстан) тапризначалися для придбання для сина нерухомості в м. Києві, що апелянтом не спростовано. За поясненнями представника порушниці ОСОБА_1 народилася в Україні, що узгоджується і з даними її паспорта, тривалий час проживала в м. Києві та на даний час її син має намір повернутися в Україну, у зв'язку з чим і виникла необхідність у придбанні житла.
Указані обставини, які свідчать про природу походження та мету використання грошових коштів, а також дані щодо сімейного та майнового стану ОСОБА_1 дають суду апеляційної інстанції, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, достатньо підстав для висновку, що застосування конфіскації предметів порушення митних правил в даному випадку є непропорційним, оскільки покладає на ОСОБА_1 «індивідуальний надмірний тягар».
Таким чином, вважаю, що суддею місцевого суду правильно застосовано відносно ОСОБА_1 стягнення лише у виді штрафу без застосування додаткового стягнення у виді конфіскації предметів порушення митних правил, що сприяє досягненню визначеній у ст. 23 КУпАП меті адміністративних стягнень та відповідає принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства і необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини, закріпленого у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції захисту прав людини і основоположних свобод. А тому апеляційне прохання слід визнати необґрунтованим, оскільки правові підстави для скасування постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 липня 2019 року з прийняттям нового рішення, як про це просить у скарзі представник Київської митниці ДФС, під час апеляційного розгляду не встановлені.
За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 527, 529 МК України, ст. 294 КУпАП, суддя,
Апеляційну скаргу представника Київської митниці ДФС Павленка С.А. залишити без задоволення, а постанову судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 липня 2019 року, якою ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 )визнано винною у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України, накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн., та повернуто ОСОБА_1 вилучену згідно з протоколом про порушення митних правил № 0267/12500/19 готівку в розмірі 3850 доларів США, 6700 теньге та 1280 російських рублів -без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Київського апеляційного суду О.П.Павленко