Іменем України
23 вересня 2019 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Лівінського С.В. (суддя-доповідач),
Березовенко Р.В.
Сержанюка А.С.
секретар судового засідання: Воронова Л.А.
розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва, у складі судді Хоменко О.Л. від 27 лютого 2017 рокуу справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,
У вересні 2016 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом та просила стягнути з ОСОБА_1 основну суму боргу у розмірі 267 200 грн, проценти в розмірі 473 837 грн, суму трьох відсотків річних від простроченої суми в розмірі 59735, 67 грн, індекс інфляції в розмірі 344 688 грн.
Вимоги обґрунтовувала тим, що 23 січня 2009 року відповідач взяла у неї в борг 10 тис. доларів США та зобов'язалася повернути до 27 лютого 2009 року, проте, вказані кошти не повернула.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києвавід 27 лютого 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 основну суму боргу в розмірі 267200 грн, проценти від суми позики відповідно до облікової ставки Національного банку України в розмірі 473 837 грн відсотківрічних від простроченої суми в розмірі 59735,67 грн, суму індексу інфляції в розмірі 344 688 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
ОСОБА_1 з судовим рішенням не погодилася та 12 серпня 2019 року подала апеляційну скаргу. Просила, через грубе порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
Стороною позивача відзиву на апеляційну скаргу до суду не надано, ОСОБА_2 надані їй законом процесуальні права щодо спростування доводів апеляційної скарги, подання доказів у повному обсязі мала можливість реалізувати, про дату та час розгляду справи сторона позивача повідомлена належним чином, попри це у судове засідання не з'явилася, що відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, переглянувши справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте рішення суду першої інстанції, на думку колегії суддів, зазначеним вимогам не відповідає.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України 2004 року, в редакції чинній на час ухвалення рішення (далі - ЦПК України 2004 року), кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до положень ст. 10 ЦПК України 2004 року, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. ст. 57, 212 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відео записів, висновків експертів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України 2004 року, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Крім того, в ч. 4 ст. 60 ЦПК України 2004 року, визначено, що доказування (а, отже, і рішення суду) не може ґрунтуватися на припущеннях.
Разом з тим, районний суд, в порушення ст. 214 ЦПК України 2004 року, не встановив чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Так, задовольняючи позов, районний суд вказав, що, факт передачі 23 січня 2009 року позивачем в борг відповідачу 10 тис. доларів США та зобов'язання останньої повернути борг до 27 лютого 2009 року, про що було складено розписку, а також факт не повернення вказаних коштів, встановлено матеріалами справи.
Разом з тим, колегія суддів прийшла до висновку, що дані обставини, що мають значення для справи доведеними визнати не можна, оскільки оригінал вказаної розписки в матеріалах справи відсутній. Натомість до справи долучена завірена представником позивача технічна копія даної розписки, яка, в розумінні наведених вимог ЦПК України 2004 року, не являється належним і допустимим доказом по справі.
Інших доказів на підтвердження обставин, на які сторона позивача посилалася як на підстави своїх вимог до суду не надано.
Заперечуючи проти позову, позивач в апеляційній скарзі вказала, що з позивачем не знайома, грошей в борг від неї не брала і розписку про це не складала, а вказаного у розписці паспорту ніколи не мала.
Крім того, відповідно до наданого відповідачем висновку № 14810, за результатами проведення почеркознавчої експертизи рукописний текс та підпис від імені ОСОБА_1 ( паспорт НОМЕР_1 , виданий 11 квітня 2000 року Ужгородським МВ УМВС України в Закарпатській області), зображення яких міститься у технічній копії розписки від 23 січня 2009 від імені ОСОБА_1 про отримання нею у борг 10 тис. доларів США виконані не ОСОБА_1 (паспорт громадянина України від НОМЕР_3 , що виданий Московським РУ ГУ МВС України в м. Києві 29 лютого 1996, біометричний паспорт громадянина України з датою видачі 15 січня 2018 року, що виданий органом 3232) , а іншою особою.
Відповідно до листа головного управління державної міграційної служи України в Закарпатський області ОСОБА_1 зареєстрованою/знятою з реєстраційного обліку не значиться та паспортом громадянина України не документувалася, а паспорт НОМЕР_1 виданий 16 квітня 1997 року Виноградівським РВ УМВС України в Закарпатський області на ім'я ОСОБА_3 .
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до вимог ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 3 ст. 102 ЦПК України, висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Оцінивши наведені докази по справі щодо їх належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів прийшла до висновку про недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
Тому, рішення районного суду, на підставі п. 2). ч.1 ст. 376 ЦПК України, слід скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи, пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За наведеного, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені судові витрати, що складаються з витрат зі сплати судового збору в розмірі 10 335 грн та витрат за проведення експертизи у розмірі 9 000 грн.
Керуючись ч. 6 ст. 259, ст. 268, п. 2) ч. 1 ст. 374, п. 2) ч. 1 ст. 376, ст. 381- 384 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року скасувати.
Ухвалити нове судове рішення.
У задоволені позову ОСОБА_2 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, що складаються з витрат по сплаті судового збору в розмірі 10335 грн та витрат за проведення експертизи у розмірі 9 000 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови буде виготовлений не пізніше, як за п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Судді: С.В. Лівінський,
Р.В. Березовенко
А.С. Сержанюк